Справа №521/19932/25
Пр. №2/521/1564/26
28 січня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.,
при секретарі - Жулего М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 10 вересня 2025 року о 17 годині 52 хвилин у м. Одесі, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «BMW 316» д.н. НОМЕР_1 по вул. Люстдорфська дорога,18, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався попереду, у зв'язку з чим відповідач порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Внаслідок зіткнення автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.
Позивач зазначив, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на дату скоєння ДТП не булазастрахована, оскільки останній не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 від 09 жовтня 2025 року №145/10-25, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 становить 148830,20 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 216752,15 грн.
Стверджував, що діями відповідача йому спричинена матеріальна шкода у розмірі 148830,20 грн., яку останній у добровільному порядку відмовляється йому відшкодувати.
Посилаючись на те, що діями відповідача, йому була завдана матеріальна шкода, яку відповідач відмовляється добровільно відшкодувати, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заподіяну матеріальну шкодув розмірі 148830,20 грн., витрати на проведення експертизи в розмірі 5000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1538,30 грн.
Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року було відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання (а.с. 45-46).
Позивач в судове засідання не з'явився, надав через канцелярію суду заяву про підтримання позовних вимог, просив суд їх задовольнити у повному обсязі та розглянути справу за його відсутністю (а.с. 57).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений відповідно до вимог ст.128 ЦПК України (а.с.52,53,54).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом третім главою 82 книги п'ятої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.
Згідно зі статтями 1166, 1167 ЦК України діє презумпція вини завдавача шкоди, тому не позивач має доводити вину, а відповідач має довести відсутність своєї вини.
Судом встановлено, що 10 вересня 2025 року о 17 годині 52 хвилин у м. Одесі, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «BMW 316» д.н. НОМЕР_1 по вул. Люстдорфська дорога,18, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався попереду, у зв'язку з чим відповідач порушив вимоги п.п. 12.1,13.1 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. В наслідок зіткнення автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві власності отримав механічні пошкодження.
Причиною зіткнення транспортних засобів стало порушення водієм ОСОБА_2 п.п. 12.1,13.1 ПДР України.
Вина ОСОБА_2 підтверджується постановою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року, відповідно до якої останній був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. (а.с. 42-43).
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановлено, що автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 13 серпня 2010 року (а.с. 11).
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 від 09 жовтня 2025 року №145/10-25, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 становить 148830,20 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 216752,15 грн. (а.с.12-41).
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки «BMW 316» д.н. НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 .
Згідно листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № 9029елС/01-23 від 21 листопада 2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 30 серпня 2021 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 30 серпня 2021 року значиться знятим з реєстрації місця проживання без подальшої реєстрації місця проживання на території м. Одеса (а.с.44).
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «BMW 316» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на дату настання ДТП не була застрахована та не була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Крім того, встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 також не була застрахована та не була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд зазначає, що дорожньо-транспортна пригода це подія, яка виражається у зіткненні двох транспортних засобів під час здійснення ними руху по дорозі загального користування, що призвело до механічного пошкодження даних транспортних засобів.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною 5 ст. 1187 ЦК встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов'язок з відшкодування такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, саме відповідач повинен довести, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за № 4 від 01 березня 2014року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ч.2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст. 1192 ЦК України).
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 із змінами (далі - Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Згідно з роз'ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
За таких обставин, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, оскільки з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачу було спричинена матеріальна шкода, яку слід стягнути з останнього на користь позивача в розмірі 148830,20 грн.
Судом не встановлено підстав для звільнення відповідача від відповідальності за завдану ним шкоду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
З матеріалів справи вбачається, що за проведення оцінки вартості матеріального збитку від 09 жовтня 2025 року позивач сплатив 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 29 вересня 2025 року (а.с.39).
Отже, суд вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за проведення експертизи 5000,00 гривень.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.
Судовий збір у справі складає 1538,30 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду (а.с.1).
Оскільки позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, то судовий збір 1538,30 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , раніше зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , завдану матеріальну шкоду в розмірі 148830 (сто сорок вісім тисяч вісімсот тридцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , раніше зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 витрати на проведення експертизи в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , раніше зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 судовий збір в розмірі 1538 (одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) гривні 30 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення складено 03 лютого 2026 року.
Суддя: О.М. Сегеда