Категорія №2.6.1
Іменем України
19 листопада 2010 року Справа № 2а-8449/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Зацепіній Ю.В.,
за участю
представника позивача: Крупської Ю.В. (довіреність № 7590 від 16.11.2010),
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанов про накладення штрафу, -
09 листопада 2010 року управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН Лутугинської РДА) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що на виконанні у підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області (далі - ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області) знаходиться виконавчий лист № 2а-1506/09 від 06.06.2009, виданий Лутугинським районним судом Луганської області, про зобов'язання УПСЗН Лутугинської РДА перерахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09.07.2008 по 31.12.2007 (ВП № 14469714) та з 22.05.2008 по момент ухвалення рішення суду (ВП № 14469331).
29.01.2010 до УПСЗН Лутугинської РДА надійшла вимога начальника відділу ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 11.01.2010 № 24/14-32/10 щодо негайного повідомлення про виконання судових рішень щодо яких винесено постанови про відкриття виконавчого провадження.
Листом від 05.02.2010 УПСЗН Лутугинської РДА повідомило ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області про часткове виконання постанови на користь ОСОБА_2 в частині здійснення нарахування недоплаченої суми згідно судового рішення. Одночасно позивач повідомив відповідачу про вжиття заходів щодо виконання даного судового рішення в частині здійснення виплат шляхом надання заявки до головного розпорядника коштів на виділення додаткового фінансування та надано пояснення щодо неможливості виконання рішення суду в частині здійснення виплат з незалежних від боржника причин.
Позивач не має можливості виконати постанову добровільно у зв'язку з тим, що діяльність УПСЗН у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (Головним розпорядником коштів є Міністерство праці та соціальної політики України) за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України. Виплати за судовим рішенням на користь ОСОБА_2 фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету. У відповідності до затвердженого бюджетного кошторису розпорядники коштів Державного бюджету отримують бюджетні асигнування, які є підставою для затвердження кошторисів (ст.51, п.2 Бюджетного кодексу).
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють видатки тільки у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ст.51, п.5 Бюджетного кодексу). Будь-які зобов'язання, взяті по коштам Державного бюджету без відповідних бюджетних асигнувань не вважаються бюджетними зобов'язаннями (ст.51 п.6 Бюджетного кодексу).
Незважаючи на те, що позивач проінформував відповідача щодо неможливості виконання рішення суду з незалежних від УПСЗН Лутугинської РДА причин, державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області винесено постанови від 25.10.2010 ВП № 14469714 та ВП № 14469331 про накладення штрафу за невиконання судового рішення у розмірі 340,00 грн. Вказані постанови позивачем отримано 02.11.2010.
Позивач просив суд визнати незаконними та скасувати постанови ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 25.10.2010 ВП № 14469714 та ВП № 14469331 про накладення штрафу за невиконання судового рішення у розмірі 340,00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Згідно ч.3 ст.33 КАС України судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.
Частиною 3 статті 35 КАС України передбачено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.
Згідно з ч.5 ст.181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом 10 днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців.
Відповідач у даній справі повідомлявся судом про призначення справи до розгляду у строки, достатні для прибуття до суду та для надання заперечень проти позову шляхом надсилання ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду факсом на телефон відповідача (а.с.24).
Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи приписи ст.128 КАС України, згідно яких неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності до ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, постановами ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 25.10.2010 ВП № 14469714 та ВП № 14469331 на УПСЗН Лутугинської РДА накладено штрафи за невиконання без поважних причин судового рішення у розмірі 340,00 грн. (а.с.17).
Згідно із ч.1 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Таким чином, суд вважає, що відповідачу діючим законодавством надано право застосовувати штрафні санкції за невиконання судового рішення.
Разом з тим, суд зазначає, що право державного виконавця виносити постанову про накладення штрафу надано лише у випадку невиконання судового рішення без поважних причин. За таких обставин правомірність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови повинна бути піддана аналізу на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.
Згідно зі ст.21 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками згідно зі ст.51 Бюджетного кодексу України визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов'язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до ч.2 ст.51 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з ч.5 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, відповідно до ч.6 ст.51 Бюджетного кодексу України не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Відповідно до вимог ч.5 ст.23 Бюджетного кодексу України позивач листами від 01.12.2009 № 8259 зробив відповідні заявки до ГУПСЗН Луганської облдержадміністрації на фінансування видатків на виплату державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2008, з 01.01.2009 по 06.06.2009 ОСОБА_2 (а.с.14, 15).
Після цього, 25.03.2010 позивачем повторно направлено заявку листом № 2039 (а.с.13).
Після подання цієї заявки, фінансування виплат по судових рішеннях до управління праці та соціального захисту населення не надходило.
Листом від 05.02.2010 № 892 позивач повідомив ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області про часткове виконання рішення Лутугинського районного суду про зобов'язання УПСЗН Лутугинської РДА перерахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09.07.2008 по 31.12.2007 (ВП № 14469714) та з 22.05.2008 по момент ухвалення рішення суду (ВП № 14469331). Так, вказане рішення суду виконано в частині здійснення нарахування ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 22.05.2008 по 06.06.2009 у сумі 1223,16 грн. та з 09.07.2007 по 31.12.2007 в сумі 496,24 грн. (а.с.10).
У цьому ж листі позивач повідомив відповідача про неможливість виконати рішення суду в іншій частині, у зв'язку з відсутністю коштів на його виконання, та те, що ним подана заявка до ГУПСЗН Луганської облдержадміністрації на фінансування видатків на виконання цього рішення суду.
Для правильного вирішення даної справи необхідно встановити чи були наявні причини невиконання судового рішення без поважних причин.
Суд вважає, що причини невиконання позивачем рішення Лутугинського районного суду Луганської області про зобов'язання УПСЗН Лутугинської РДА перерахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09.07.2008 по 31.12.2007 (ВП № 14469714) та з 22.05.2008 по момент ухвалення рішення суду (ВП № 14469331) через відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» видатків на забезпечення фінансування витрат, пов'язаних із виконанням судових рішень, є поважними.
Вказаний висновок витікає з того, що згідно з ч.1 ст.35 Бюджетного кодексу України розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України організують головні розпорядники бюджетних коштів, яким по відношенню до позивача є Міністерство праці та соціальної політики України, суд вважає, що позивач не має права за законом направляти заявки на додаткове фінансування до Міністерства фінансів України, а тому позивачем шляхом подання заявки до ГУПСЗН Луганської облдержадміністрації на фінансування видатків на виплату суми за рішенням суду на користь ОСОБА_2 вжито всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що постанови про накладення штрафів від 25.10.2010 ВП № 14469714 та № 14469331 не відповідають вимогам закону, критеріям обґрунтованості, доцільності та пропорційності, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Згідно ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанов про накладення штрафу, - задовольнити повністю.
Визнати незаконними та скасувати постанови підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 25.10.2010 ВП № 14469714 та від 25.10.2010 ВП № 14469331 про накладення штрафу на управління праці та соціального захисту населення у розмірі 340,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації судові витрати у сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 24 листопада 2010 року.
СуддяК.О. Пляшкова