Єдиний унікальний № 946/4508/20
Провадження № 1-кп/946/94/26
про застосування примусових заходів медичного характеру
30 січня 2026 року місто Ізмаїл
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_3 ,
потерпіла ОСОБА_4 ,
особа, щодо якої розглядається клопотання ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 ,
законний представник особи, щодо якої розглядається клопотання ОСОБА_7 ,
розглянувши в залі суду в місті Ізмаїл Одеської області у закритому судовому засіданні клопотання по кримінальному провадженню № 12020160150000348 про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Ізмаїл Одеської області, громадянки України, із вищою освітою, не працюючої, не заміжньою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
за вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -
Судом встановлені наступні фактичні обставини. 04 лютого 2020 року приблизно о 13 годині 15 хвилин ОСОБА_5 , знаходячись на території Ізмаїльського центрального ринку, розташованого за адресою: вулиця Авраамівська у місті Ізмаїл Одеської області, перебуваючи у стані неосудності внаслідок хронічного психічного захворювання, під час сварки з раніше знайомою ОСОБА_4 , схопила її за волосся та стала тягти у різні сторони. Намагаючись припинити дії ОСОБА_5 , ОСОБА_4 простягла праву руку до обличчя останньої, після чого, ОСОБА_5 , у ході раптово виниклої сварки, вкусила за пальці правої руки ОСОБА_4 , спричинивши останній тілесні ушкодження у вигляді саден на тильній поверхні середньої фаланги другого пальця правої кисті; на тильній поверхні біля основи другого пальця правої кисті; на тильній поверхні середньої фаланги третього пальця правої кисті, які мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше 6 днів та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, а саме: умисне легке тілесне ушкодження.
Відповідно до висновку судово-психіатричних експертів № 281 від 17 червня 2020 року, на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 страждала на хронічне психічне захворювання у вигляді «Шизофренії параноїчної форми, епізодичний тип перебігу, змішаний тип дефекту» у зв'язку з чим вона була не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. В даний час ОСОБА_5 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді «Шизофренії параноїчної форми, епізодичний тип перебігу, змішаний тип дефекту» у зв'язку з чим вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними і потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру у лікарні із звичайним наглядом (а.п. 101-105).
Слідчий СВ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 звернулася до суду із клопотанням, затвердженим прокурором, про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації та поміщення до психіатричного медичного закладу із звичайним наглядом. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ньому.
Потерпіла ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце проведення судового розгляду була повідомлена належним чином. Суд, заслухавши думки учасників судового провадження про можливість за відсутності потерпілої особи з'ясувати всі обставини судового розгляду, відповідно до ст. 325 КПК України прийшов до висновку про проведення судового розгляду без участі потерпілої особи.
Захисник особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні з клопотанням не погодився, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню через те, що немає доказів того, що на даний час ОСОБА_5 потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
Законний представник особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння ОСОБА_7 у судовому засіданні з клопотанням не погодилась, вважає, що застосування примусових заходів медичного характеру є передчасним.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_5 у судовому засіданні з клопотанням не погодилась, вважає, що не потребує примусового лікування. Також пояснила, що ніяких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4 не завдавала. 04 лютого 2020 року приблизно о 13 годині вона знаходилась на території Ізмаїльського центрального ринку, у неї виник конфлікт із ОСОБА_4 , яка разом із своєю матір'ю - ОСОБА_9 тримали її, ОСОБА_4 сама подряпала собі обличчя.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, виходячи із положень ст. 93, 94 КК України, ст. 512, 513 КПК України, роз'яснень пленуму Верховного Суду України, що викладені у постанові № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», Закону України «Про психіатричну допомогу» та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого даним кодексом, перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 503 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, а враховуючи фактичні дані, зафіксовані у висновку судово-психіатричного експерта, є достатні підстави так вважати.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними, що передбачено ч. 4 ст. 503 КПК України.
Статтею 513 КПК України імперативно передбачено, що під час постановлення ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, чи вчинено суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, чи вчинено це діяння певною особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення в стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.
Обставини вчинення ОСОБА_5 суспільно - небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 Кримінального кодексу України, знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового розгляду справи на підставі досліджених судом доказів:
- показами потерпілої ОСОБА_4 , яка в судовому засіданні пояснила, що 04 лютого 2020 року приблизно о 13 годині вона знаходилась разом із своєю матір'ю ОСОБА_9 на території Ізмаїльського центрального ринку, розташованого за адресою: вулиця Авраамівська у місті Ізмаїл Одеської області. Вони зустріли ОСОБА_5 , яка обплювала ОСОБА_9 , а потім напала на неї - ОСОБА_4 , вкусила за пальці, схопила її за волосся та стала тягти у різні сторони, чим спричинила тілесні ушкодження. Раніше в неї також були конфлікти з ОСОБА_5 ;
- показами свідка ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні пояснила, що 04 лютого 2020 року приблизно о 13 годині вона знаходилась разом із своєю донькою ОСОБА_4 на території Ізмаїльського центрального ринку, розташованого за адресою: вулиця Авраамівська у місті Ізмаїл Одеської області. Вони зустріли ОСОБА_5 , яка обплювала її, а потім напала на доньку - вкусила за пальці, схопила її за волосся та стала тягти у різні сторони, чим спричинила тілесні ушкодження. Вони викликали поліцію, а ОСОБА_5 пішла. Раніше у доньки ОСОБА_4 також були конфлікти з ОСОБА_5 ;
- показами свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні пояснив, що 04 лютого 2020 року приблизно о 13 годині він знаходився на території Ізмаїльського центрального ринку, розташованого за адресою: вулиця Авраамівська у місті Ізмаїл Одеської області, де працює продавцем. Побачив конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який тривав біля 10 хвилин, під час конфлікту жінки смикали друг друга за руки, ноги, волосся. Конфлікт виник через те, що хтось в когось плюнув. Потім викликали поліцію;
- витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020160150000348 від 03 березня 2020 року в якому містяться відомості про те, що 04 лютого 2020 року приблизно 13 години на центральному ринку міста Ізмаїл ОСОБА_5 нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_4 (т. 1 а.п. 92);
- рапортом чергового інспектора Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 від 04 лютого 2020 року про отримання повідомлення від ОСОБА_4 про те, що 04 лютого 2020 року о 13 годині на центральному ринку міста Ізмаїл у неї відбувся конфлікт із ОСОБА_5 (т. 1 а.п. 93);
- заявою ОСОБА_4 від 04 лютого 2020 року, згідно до якої ОСОБА_4 повідомила, що 04 лютого 2020 року ОСОБА_5 напала на неї, завдала тілесні ушкодження (т. 1 а.п. 94);
- протоколами пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками від 14 квітня 2020 року, згідно до яких свідок ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як осіб, між якими був конфлікт на ринку міста Ізмаїл, під час якого ОСОБА_5 тягла за волосся та вкусила ОСОБА_4 (т. 1 а.п. 95-98);
- висновком експерта № 80 від 19 березня 2020 року, згідно до якого у ОСОБА_4 встановлені тілесні ушкодження у вигляді саден на тильній поверхні середньої фаланги другого пальця правої кисті; на тильній поверхні біля основи другого пальця правої кисті; на тильній поверхні середньої фаланги третього пальця правої кисті, які мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше 6 днів та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, ушкодження є результатом дії (ковзання) тупими предметами (т. 1 а.п. 99-100).
Враховуючи наведене, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до переконання про повну доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, у зв'язку з чим кваліфікує дії останньої, як умисне легке тілесне ушкодження.
Однак, у відповідності до висновку судово-психіатричних експертів № 281 від 17 червня 2020 року, на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 страждала на хронічне психічне захворювання у вигляді «Шизофренії параноїчної форми, епізодичний тип перебігу, змішаний тип дефекту» у зв'язку з чим вона була не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. В даний час ОСОБА_5 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді «Шизофренії параноїчної форми, епізодичний тип перебігу, змішаний тип дефекту» у зв'язку з чим вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними і потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру у лікарні із звичайним наглядом.
Таким чином, у судовому засіданні встановлена неосудність ОСОБА_5 на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння, так як вона не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними в період вчинення інкримінованого діяння і на даний час також не може віддавати звіт своїм діям та керувати ними.
У відповідності до вимог ст. 19, 94 КК України до осіб, визнаних судом неосудними, залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, може бути застосована госпіталізація до психіатричних закладів зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом або їм може бути надана у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога за місцем проживання.
З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини вчинення суспільно-небезпечного діяння, дані про характер і тяжкість наявного у ОСОБА_5 психічного захворювання, зокрема дані, що містяться у висновку № 281 від 17 червня 2020 року судово-психіатричних експертів, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та наявність правових підстав для застосування до ОСОБА_5 зазначеного виду примусового заходу медичного характеру, у зв'язку з наявним у неї психічним захворюванням.
Розглянувши цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення 50000грн на відшкодування моральної шкоди, суд вважає його частково обґрунтованим та підлягаючим задоволенню частково виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Потерпіла ОСОБА_4 подала цивільний позов до обвинуваченого до початку судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 23,1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як роз'яснено судам в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Факт заподіяння моральної шкоди цивільному позивачу - потерпілій ОСОБА_4 від неправомірних дій цивільного відповідача - обвинуваченої ОСОБА_5 знайшов повне підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами. Суд вважає, що моральна шкода для позивача - потерпілої складається лише через фізичну біль від отриманих поранень.
Суд, визначаючи розмір шкоди, виходить з вищенаведених норм, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Тому суд встановлює розмір моральної шкоди в сумі 2000грн для позивача - потерпілої.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 93, 94 Кримінального Кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», Законом України «Про психіатричну допомогу», ст. 1-29, 100, 369-372, 376, 512, 513 КПК України, суд -
Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160150000348 від 03 березня 2020 за вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Ізмаїл Одеської області, громадянки України, маючої вищу освіту, не працюючої, не заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої, примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Запобіжний захід до ОСОБА_5 до набрання ухвалою законної сили не обирати.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення 50000грн на відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_3 ) 2000грн на відшкодування моральної шкоди.
В інший частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали проголошено 03 лютого 2026 року об 11 годині.
СУДДЯ Ізмаїльського міськрайонного суду ОСОБА_1