Категорія №3.4
Іменем України
09 грудня 2010 року Справа № 2а-8086/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Ірметової О.В.,
судді: Твердохліб Р.С.,
судді: Ушаков Т.С.,
при секретарі судового засідання: Вівдюк М.М.,
за участю сторін:
від позивача: не з'явився,
від представника відповідача
Державної судової адміністрації України: Музика С.В.,
від представника відповідача
Міністерства фінансів України: не з'явився,
від представника відповідача
Державного казначейства України: не з'явився,
від представника відповідача
Територіального управління державної
судової адміністрації в Луганській області: Музика С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області про зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати і виплачувати її у визначеному законом розмірі, -
26 жовтня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області про зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати і виплачувати її у визначеному законом розмірі.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що з 16 лютого 2007 року працює на посаді судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області. У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції станом на 01.06.2005 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також, ч. 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Посадовий оклад позивача з вересня 2008 року, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
Таким чином, позивач вважає, що є всі підстави для перерахунку заробітної плати у відповідності із діючим законодавством та просила суд визнати незаконною бездіяльність відповідачів по не приведенню її посадового окладу у відповідності із ст.44 Закону України «Про статус суддів», та по неусуненню порушення фінансування, нарахування та виплати заробітної плати, зобов'язати Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України перерахувати та сплатити заробітную плату за період з 16 лютого 2007 року по 01 жовтня 2010 року у розмірі 141442,93 грн., у відповідності зі ст..44 Закону України «Про статус суддів» та Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 діючих на момент виникнення правовідносин; зобов'язати відповідачів Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України провести з 01 жовтня 2010 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (діючого на момент виникнення правовідносин) та виплачувати її з 01 жотвня 2010 року у визначеному законом розмірі; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості з заробітної плати з 01 лютого 2010 року по 01 жовтня 2010 року та на виплату самої заробітної плати у встановленому ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (діючого на момент виникнення правовідносин) розмірі.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні представник відповідача Державної судової адміністрації та Територіального управління Державної судової адміністрації з позовними вимогами не погодився, вказав, що Державна судова адміністрація України є державним органом, а тому у своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Здійснити відповідні перерахунки з урахуванням постанови Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 було неможливо, оскільки кошти для цих цілей не було передбачено у Державному бюджеті України. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2009 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не з'явився, про час тадату судового засідання повідомлявся належним чином. До суду надіслав заперечення, в яких зазначив, що з 1 січня 2003 року по 01 січня 2011 року головним розпорядником коштів, передбачених у держаному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги до Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. В запереченнях просив розглянути справу без участі представника Міністерства фінансів України.
Представник відповідача - Державного казначейства України в судове засідання не з'явився, про час тадату судового засідання повідомлявся належним чином. До суду надіслав пояснення, в яких зазначив, що згідно з ч.1, 2 ст 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядниками бюджетних коштів. Також відповідач зазначив, що головним розпорядником коштів, передбачених у держаному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги до Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. В запереченнях просив розглянути справу без участі представника Державного казначейства України.
Заслухавши пояснення представника відповідачів - Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 з 16 лютого 2007 року працює на посаді судді Краснодонського районного суду Луганської області.
В судовому засіданні встановлено, що посадовий оклад позивача з листопада 2009 року не змінювався та не перераховувався, та відповідно до довідки ТУ ДСА України в Луганській області від 29.11.2010 року складає 2490,00 грн.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла на день виникнення правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З урахуванням статусу позивача - судді Краснодонського районного суду Луганської області, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею Краснодонського районного суду Луганської області і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Луганську область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад суддів місцевих загальних судів становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, та є обов'язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
З моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідач зобов'язаний був застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 3384 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 7,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 7,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 4725 грн. (630 грн. х 7,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року - 4875 грн., з 1 листопада 2009 року - 5580 грн. і т.д.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
На виконання вимог п.2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.
Відповідно до п. 4 Положення про територіальні управління Держаної судової адміністрації України, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №205/04 від 16.11.2004 (далі - Положення), основними завданнями територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів, яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного та незалежного здійснення правосуддя, здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів.
Згідно з п.5 Положення, територіальні управління відповідно до покладених на них завдань виконують повноваження щодо фінансового забезпечення діяльності судів, берут участь у підготовці матеріалів для формування пропозицій до бюджету судів та здійснюють заходи щодо їх фінансування, здійснюють у межах своєї компетенції матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Аналізуючи зазначені норми Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації, суд дійшов до висновку, що саме територіальні управління Державної судової адміністрації є отримувачем коштів від головного розпорядника коштів - Державної судової адміністрації, та відповідно їх розпорядником.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України в частині зобов'язання Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України перерахувати та сплатити заробітную плату за період з 16 лютого 2007 року по 01 жовтня 2010 року у розмірі 141442,93 грн., у відповідності зі ст..44 Закону України «Про статус суддів» та Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 діючих на момент виникнення правовідносин та зобов'язання провести з 01 жовтня 2010 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (діючого на момент виникнення правовідносин) та виплачувати її з 01 жовтня 2010 року у визначеному законом розмірі не підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
З системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати на рахунок 1-го відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної адміністрації України в Луганській області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів необхідних для виплати позивачу посадового окладу та грошового забезпечення виходячи із 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов'язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області про визнання незаконною бездіяльності відповідачів, стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати і виплачувати її у визначеному законом розмірі задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 з 19.08.2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_2 із зазначенням розміру заробітної плати та грошового утримання виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року по 18 травня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року по 18 травня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року по 18 травня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганської області провести перерахунок ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року по 18 травня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з урахуванням раніше проведених виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.)
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 14 грудня 2010 року.
Головуючий суддяО.В. Ірметова
суддя
суддяР.С. Твердохліб Т.С. Ушаков