ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2026Справа № 910/12072/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ Альянс Україна ЛТД"
до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації
про стягнення 125 104 809,28 грн
При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.
Представники сторін:
від позивача: Малачли Надія Дмитрівна - представник за ордером серії ВН №1580476 від 24.09.2025;
від відповідача: не з'явився;
У вересні 2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ Альянс Україна ЛТД" (далі - ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (далі - рф) 125 104 809,28 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" було знищене внаслідок збройної агресії відповідача - внаслідок ракетного обстрілу Київської області 12.02.2025, потрапляння боєприпасів та/або їх уламків у приміщення, де знаходилося майно ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.12.2025.
У підготовче засідання 09.12.2025 представник відповідача не з'явився.
Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території рф регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.
У зв'язку з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку рф та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та рф у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
З огляду на викладене, єдиним можливим повідомленням відповідача про розгляд справи є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження повідомлення відповідача про призначені судові засідання шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті Судової влади України, слід дійти висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце засідань у даній справі.
Крім цього, згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, який також підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 13.01.2026.
У судовому засідання 13.01.2026 представниця ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.
Відповідач не з'явився, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 13.01.2026 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" обґрунтованими.
22.09.2023 між ТОВ "Торговий дім "Олійно-Жирова Компанія" (за текстом договору - Орендар) та ТОВ "Комерційна фірма "Альянс Україна" (за текстом договору - Суборендар) було укладено договір №22-09/2023, відповідно до пункту 1.1. якого Орендар передає, а Суборендар приймає для здійснення діяльності, передбаченої пунктом 2.1. Договору, у строкове платне користування на умовах, визначених цим Договором, нежитлові приміщення (далі - Приміщення, що суборендується або Об'єкт Суборенди), що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3Б, Літера А, а саме:
- частина складських приміщень, загальною площею 1 504,66 кв.м;
- частина складських приміщень, яка обладнана холодильною камерою, загальною площею 64,28 кв.м;
- частина офісних приміщень на третьому поверсі №319, 320, загальною площею 34,28 кв.м;
- загальна площа приміщень, що суборендуються, складає: 1 603,22 кв.м.
Орендар користується Об'єктом суборенди на підставі Договору оренди №01-04/2023 від 01.04.2023, укладеного між ТОВ "ХОТ-СТОК" та ТОВ "Торговий дім "Олійно-Жирова Компанія" (пункт 1.3. Договору).
01.12.2024 між ТОВ "Торговий дім "Олійно-Жирова Компанія" (за текстом договору - Орендар), ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" (за текстом договору - Новий Суборендар) та ТОВ "Комерційна фірма "Альянс Україна" (за текстом договору - Первісний Суборендар) було укладено договір про таке:
- пункт 1: Підписанням даного Договору про заміну сторони Первісний суборендар (ТОВ "КФ "Альянс Україна") та Новий суборендар (ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД") підтверджують, що 22.09.2023 між ТОВ "Торговий Дім "Олійно-Жирова Компанія" (Орендар) та ТОВ "КФ "Альянс Україна" (Первісний суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення №22-09/2023, за умовами якого в суборенду передано складські та офісні приміщення, загальною площею 1 603,22 кв.м;
- пункт 2: Сторони дійшли взаємної згоди замінити одну із Сторін договору суборенди нежитлового приміщення №22-09/2023 від 22.09.2023, укладеного між ТОВ "Торговий Дім "Олійно-Жирова Компанія" та ТОВ "КФ "Альянс Україна", а саме передати Новому суборендарю ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" усі права та обов'язки Первісного суборендаря за договором суборенди нежитлового приміщення №22-09/2023 від 22.09.2023, укладеного між ТОВ "Торговий Дім "Олійно-Жирова Компанія" та ТОВ "КФ "Альянс Україна";
- пункт 3: Після підписання Сторонами даного Договору про заміну сторони Новий суборендар стає стороною договору суборенди нежитлового приміщення №22-09/2023 від 22.09.2023, укладеного між ТОВ "Торговий Дім "Олійно-Жирова Компанія" та ТОВ "КФ "Альянс Україна", та набуває прав та обов'язків суборендаря за вказаним договором суборенди;
- пункт 7: Всі інші умови та положення Договору суборенди нежитлового приміщення №22-09/2023 від 22.09.2023, укладеного ТОВ "Торговий Дім "Олійно-Жирова Компанія" та ТОВ "КФ "Альянс Україна", залишаються без змін.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.03.2025 у кримінальному провадженні №22025101110000140 (правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 438 КК України, дата реєстрації кримінального провадження - 19.02.2025) 12.02.2025 приблизно о 04 год. 40 хв. збройними силами російської федерації було здійснено ракетний обстріл міста Києва та Київської області, внаслідок якого було пошкоджено об'єкти цивільної інфраструктури за адресою: Київська область, Обухівський район, село Хотів, вулиця Промислова, 3Б, що призвело до заподіяння майнової шкоди, зокрема ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД".
За пам'яткою про процесуальні права та обов'язки представника потерпілого у кримінальному провадженні №220251011100000140 від 19.02.2025 ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" Бєлінського Володимира Івановичу (директор) визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
13.02.2025 Обухівським РУ ГУ ДСНС України в Київській області в особі уповноваженої особи ДСНС головного фахівця ВОЗЦЗ Обухівського РУ ГУ ДСНС України у Київській області Холбутаєва Руслана Мадамінжановича було складено Акт про пожежу, яким підтверджується факт знищення пожежею, зокрема, товарів та майна, і ймовірно документів бухгалтерського обліку ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД".
Протоколом інвентаризаційної комісії ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" від 13.02.2025 встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей у кількості 18 од. на загальну суму 1903191,59 грн.
Факт знаходження на балансі ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" знищеного рухомого майна - товарів у кількості 12 682 278 од. та основних засобів у кількості 18 од. підтверджується балансом ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД" станом на 31.12.2024 р. (фінансова звітність малого підприємства) та оборотно-сальдовими відомостями по рахунку №281 ("Товари на складі") за лютий 2025 року.
Факт придбання товарів Товариством підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними протягом періоду: грудень 2023 року - лютий 2025 року.
28.03.2025 між суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Дикун Лілією Борисівною та ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД" було укладено Договір про незалежну оцінку майна №027-2025, за результатами виконання кого якого було підготовлено:
Звіт про оцінку розміру реальних збитків (у вартісному виразі) від знищення у зв'язку зі збройною агресією російської федерації рухомого майна: товарів у вигляді матеріальних цінностей у кількості 12 682 278 од., що знаходяться на балансі ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД" (дата оцінки - 13.02.2025);
Звіт про оцінку розміру реальних збитків (у вартісному виразі) від знищення у зв'язку зі збройною агресією російської федерації рухомого майна: основних засобів у кількості 18 од., що знаходяться на балансі ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД" (дата оцінки - 13.02.2025).
Відповідно до вказаних звітів вартість втраченого майна, що знаходилося я на балансі ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД", становить:
1) товарів у вигляді матеріальних цінностей у кількості 12 682 278 од. - 123 251 561,63 грн;
2) основних засобів у кількості 18 од. - 1 853 247,65 грн.
Рецензіями від 25.04.2025 на вищезазначені звіти про оцінку розміру реальних збитків (у вартісному виразі) (дата оцінки - 13.02.2025) від знищення у зв'язку зі збройною агресією російської федерації рухомого майна: товарно - матеріальних цінностей у кількості 12 682 278 од. та основних засобів у кількості 18 од., що знаходяться на балансі ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД", підтверджено відповідність у цілому вказаних звітів вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.
У зв'язку із завданням відповідачем матеріальної шкоди ТОВ "КФ АЛЬЯНС Україна ЛТД", останнє звернулося з даним позовом до суду.
Вирішуючи питання щодо поширення судового імунітету рф на спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Банк визначив відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14.03.2013 у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23.03.2010 у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 №240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 року №16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; рф - постановою Державної Думи рф від 09.10.1992 №3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 в справі №308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, від 22.06.2022 в справі №311/498/20, від 12.10.2022 в справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі №990/80/22.
Отже, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, тому застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до статті 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно із статтею 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За частиною 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Пунктом 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Також, пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 27.01.2015 №129-VIII "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" (далі - Звернення), якою, беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 "Визначення агресії" від 14.12.1974 року (далі - Резолюція ГА ООН №3314), російську федерацію (надалі рф) визнано державою-агресором, Верховна Рада України констатувала, що з 20.02.2014 тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції ГА ООН №3314, що супроводжуються систематичними порушеннями загальновизнаних норм міжнародного права, прав людини, в тому числі право на життя мирних громадян України на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" (далі - Заява), якою констатовано, що друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014).
Третя фаза збройної агресії рф розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації, наслідком чого стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Загарбання українських територій супроводжується незаконним привласненням державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також тотальним знищенням інфраструктури і промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях.
24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на суверенну територію України. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 №64/2022, в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався та діє на день ухвалення рішення.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї OOH ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, російська федерація - є державою-агресором, яка порушила територіальну цілісність та державний суверенітет незалежної держави України, у зв'язку з неоголошеними і прихованими вторгненнями на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, і вже 24.02.2022 така агресія переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.
Внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 20.02.2014 року і по сьогоднішній день, Україні була заподіяна масштабна матеріальна шкода внаслідок "націоналізації" російською федерацією землі, державних та приватних об'єктів нерухомості, державних та приватних підприємств, портів та рекреаційних об'єктів, що знаходяться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. внаслідок незаконної націоналізації майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також незаконної конфіскації і знищення майна в Донецькій та Луганській областях терористичними угрупованнями, які підтримуються російською федерацією, зменшилися надходження, зокрема, до банківських установ.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Судом встановлено, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується розмір матеріальної шкоди, завданих позивачу, який становить 125 104 809,28 грн: 1) товарів у вигляді матеріальних цінностей у кількості 12 682 278 од. - 123 251 561,63 грн; 2) основних засобів у кількості 18 од. - 1 853 247,65 грн.
Враховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії рф проти України.
Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання втраченого майна позивачем у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких завдано шкоду майну позивачу, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача (втрата такого майна), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави), відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоду, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому, закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного. У справах про відшкодування шкоди, завданої військової агресією російської федерації, як відповідачів слід зазначати представницькі органи вказаної держави (Міністерство юстиції російської федерації, Міністерство оборони російської федерації).
Правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у cправі №910/5699/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц також вказала, що відповідно до частини 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і
свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Як вже зазначалось вище, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява №37801/97, п. 36).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява №4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України у розмірі 125 104 809,28 грн є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов ТОВ "КФ Альянс Україна ЛТД" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, тому такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 231, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будинок 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ Альянс Україна ЛТД" (08131, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, будинок 114 літера Е, корпус 4; ідентифікаційний код 45251614) 125 104 809 (сто двадцять п'ять мільйонів сто чотири тисячі вісімсот дев'ять) грн 28 коп. збитків.
3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будинок 1) в дохід Державного бюджету України 1 059 800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 03.02.2026.
СуддяСергій МУДРИЙ