пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 січня 2026 року Справа № 903/1075/24
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державного агентства з водних ресурсів України, Західного офісу Держаудитслужби, Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут»
про визнання недійсним додаткових угод та стягнення 166 073, 15 грн.
Представники сторін:
прокурор: Гудков М.В., службове посвідчення №071757 від 01.03.2023;
від позивачів: не прибули;
від відповідача: Мірчук Валерій Володимирович, посадова інструкція, положення про відділ юридичної і наказ
Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державного агентства з водних ресурсів України, Західного офісу Держаудитслужби, Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» та просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» договору про постачання електричної енергії споживачу № 23- 21/521 від 29.10.2021 (процедура закупівлі: UA-2021-09-16-004388-c), а саме: 1) додаткову угоду № 1 від 11.11.2021; 2) додаткову угоду № 2 від 19.11.2021; 3) додаткову угоду № 3 від 24.11.2021; 4) додаткову угоду № 4 від 15.12.2021; 5) додаткову угоду № 5 від 20.12.2021;
- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області кошти в сумі 166 073, 15 грн.
Ухвалою суду від 06.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.01.2025 на 10:40 год. Згідно наказу Господарського суду Волинської області №2/02-4 від 22.01.2025 суддя Дем'як В.М. з 26 по 28 січня 2025 року перебувала у відрядженні. Враховуючи вищезазначені обставини, судове засідання у справі, призначене на 27.01.2025 на 10 год. 40 хв. не відбулось.
Ухвалою суду від 23.01.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 30.01.2025.
Ухвалою суду від 30.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2025.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкладено судове засідання на 02.04.2025.
Ухвалою суду від 02.04.2025 постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті у справі №903/1075/24 до стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 05.05.2025.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
17.12.2025 на адресу суду через відділ документального забезпечення та контролю суду від Луцької окружної прокуратури надійшло клопотання за вх.№01-87/5912/25 про поновлення провадження у справі.
Ухвалою суду від 29.12.2025 провадження у справі №903/1075/24 поновлено, підготовче засідання призначено на 21.01.2026.
Ухвалою суду від 21.01.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 28.01.2026.
Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав доводи, наведені у підготовчому засіданні з посиланням на докази, долучені до справи та просить задоволити позов в повному об'ємі.
Представники позивачів в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом доставлення судової кореспонденції до електронного кабінету, зареєстрованого в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС.
Представник відповідача в судовому засіданні просить суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Щодо підстав здійснення прокуратурою представницьких функцій у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
Прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.
Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18.
У постанові від 23.09.2021 у справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.
Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст. 68 Конституції України).
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави території та реалізуються у визначеному законом порядку належить до їх відання.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Окрім того, укладенням додаткових угод до договору поставки електроенергії порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод позивачем 3 фактично отримано менше електроенергії, ніж планувалося, у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.
Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих економічних і соціальних наслідків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.
Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Пунктом 24 частини першої статті 116 БК України порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.
Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.
Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування (ч. 1 ст. 5 Закону).
Згідно із п.п. 22 та 23 Особливостей, затверджених постановою Уряду від 12.10.2022 №1178, Державне регулювання, контроль у сфері публічних закупівель та громадський контроль здійснюються відповідно до статті 7 Закону (Закон України «Про публічні закупівлі»).
Держаудитслужба та її міжрегіональні територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель, у порядку, встановленому статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі»
Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників.
При цьому, згідно з п. 7 цього ж Положення, Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління. Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.
Відповідно до пунктів 8 та 10 ст. 10 цього ж Закону, органу державного фінансового контролю надається право: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
З урахуванням наведеного, орган державного фінансового контролю, маючи відповідні правомочності для звернення із позовом до суду (висновок з цих питань викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 по справі №924/1256/17), надані йому повноваження не використовує, мотивуючи це їх відсутністю
Згідно Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області, затвердженого наказом Держводагентства від 24.07.2023 № 91, Регіональний офіс є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державодагентства.
Відповідно до п. 3 Положення, основними завданнями Офісу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері управління використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства у межах Волинської області; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, управління, використання, відтворення поверхневих водних ресурсів.
Регіональний офіс утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Структура, штатний розпис та кошторис доходів і видатків на утримання офісу затверджується головою Держводагентства. Майно офісу є державною власністю та складається з майна, переданого йому Держводагентством на праві оперативного управління, коштів Державного бюджету, інших джерел, не заборонених чинним законодавством. (п.12 Положення).
З урахуванням викладених вище правових норм та розпорядчих документів, Державне агентство водних ресурсів України та Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області в даному випадку являються уповноваженими суб'єктами владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Відповідно до Додатку 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Державне агентство водних ресурсів України відноситься до головних розпорядників коштів Державного бюджету України, тому саме на нього покладено обов'язки щодо забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснення внутрішнього контролю за одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
У даному випадку укладення спірних додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.
Отже, окружна прокуратура звернулась листами до Державного агентства ресурсів України, Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області за №53-7997 вих -24 від 12.09.2024 та листом до Західного офісу Дежаудитслужби та щодо визнання недійсними у судовому порядку додаткових угод до укладених Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області договорів від 27.01.2021 № 27/01/21 (закупівля № UA-2020-12-16 003927-c) та від 29.10.2021 №23-21/521 (закупівля № UA-2021-09-16 004388-c), якими збільшувалася ціна за одиницю товару та стягнення із ТОВ «Волиньелектрозбут» до бюджету безпідставно отриманих коштів за такими угодами та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування. (а.с. 43-45)
У відповідь на вказаний лист Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області 19.09.2024 повідомило листом за №1012/11/03-24 окружну прокуратуру, що державне агентство водних ресурсів України листом від 16.09.2024 №5275/10/11-24 надало згоду на здійснення Луцькою окружною прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Для забезпечення об'єктивного розгляду та вирішення питання щодо правомірності укладення додаткових угод про підвищення ціни за електроенергію РОВР у Волинській області також Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області надає згоду на представництво Луцькою окружною прокуратурою інтересів держави в суді. (а.с. 46)
Отже, оскільки всупереч покладених законодавством повноважень Державного агентства з водних ресурсів України, Західного офісу Держаудитслужби, Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області своєчасних та належних заходів для усунення виявлених порушень не вжито, суд прийшов до висновку, що прокурор аргументовано навів доводи щодо бездіяльності таких органів, що в призмі приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про правомірність звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства з водних ресурсів України, Західного офісу Держаудитслужби, Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою попередньо повідомлено про представництво інтересів держави в суді.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області (замовник) проведено відкриті торги із закупівлі електричної енергії (код ДК 021:2015: 09310000-5 - електрична енергія) обсягом 195 000 кіловат-годин з очікуваною вартістю 819 000 грн. (закупівля № UA-2021-09-16 004388-c). Джерело фінансування цієї закупівлі - державний бюджет України.
За результатами закупівлі 29.10.2021 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 23-21/521 на постачання 191 000 кВт/ год електричної енергії на суму 817 745,76 грн., ціна за 1 кВт/год - 4,193568 гривень.
Пунктом п. 3.1. договору визначено строк (термін) поставки товару з моменту підписання договору по 31 грудня 2021 року.
На момент підписання договору сторонами погоджені всі істотні умови договору, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».
У подальшому, між сторонами до вказаного договору укладено ряд додаткових угод, за якими змінено ціну товару у бік збільшення, зокрема:
- додатковою угодою № 1 від 11.11.2021 з 01.11.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год до 4,454906 грн. або на 6,23 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 2 від 19.11.2021 з 11.11.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год до 4,742352 грн. або на 13 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 3 від 24.11.2021 з 12.11.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год до 5,058514 грн. або на 20,62 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 4 від 15.12.2021 з 01.12.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год до 5,40626 грн. або на 28,9 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 5 від 20.12.2021 з 06.12.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт/год до 5,788747 грн. або на 38 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору.
Внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.10.2021 № 23-21/521 первісну ціну, визначену при проведенні процедури закупівлі, збільшено більш як на 38 відсотків.
Отже, із матеріалів справи слідує, що за п'ятьма додатковими угодами до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.10.2021 за № 23-21/521 ціна товару загалом зросла із 4,193568 грн. до 5,788747 грн. за 1 кВт/год.
У свою чергу обсяг предмета закупівлі зменшився.
При цьому, відповідно до додаткової угоди № 5 від 20.12.2021, керуючись Законами України «Про ринок електричної енергії», «Про публічні закупівлі», сторони зменшили обсяги закупівлі, зокрема у зв'язку із зміною ціни за одиницю товару, погодили, що кількість товару (обсяги постачання електричної енергії) становить 155 000 кВт/год.
Згідно додаткової угоди № 7 від 29.12.2021, внесено зміни до п. 5.1 Договору про постачання електричної енергії споживачу, зокрема визначено, що загальна сума договору становить 806 091,3 гривень.
Між тим, сторонами укладено додаткову угоду № 8 від 20.01.2022 щодо збільшення ціни електричної енергії у зв'язку із зміною тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, проте розрахунки за даною додатковою угодою у 2022 році не проводились.
З матеріалів справи слідує, що ТзОВ «Волиньелектрозбут» на виконання умов договору та укладення додаткових угод поставлено 152 619 кВт/год. електроенергії на загальну суму 806 091,3 грн. (а.с. 31-34)
Підставою для укладання додаткових угод ТОВ "Волиньелектрозбут" визначено наявність обставин збільшення ціни за одиницю електричної енергії. Зокрема, в обґрунтування наявності факту коливання ціни на електричну енергію у спірний період та, відповідно, підстав для укладання оспорюваних додаткових угод відповідачем надано листи з пропозицією щодо укладення додаткових угод до договору, інформацію з сайту ДП «Оператор ринку» та цінові довідки Харківської торгово-промислової палати.
Прокурор доводить, що у вказаних додаткових угод № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 встановлено, що вони укладені з порушенням порядку, який встановлено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме сторонами, за відсутності визначених законом умов, збільшено вартість одиниці предмету закупівлі, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів, у зв'язку з чим останній звернувся з позовом до суду.
Відповідач у відзиві та його представник у судовому засіданні вказує, що в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію щодо неприпустимості підвищення ціни в договорі про закупівлю електричної енергії понад установлений законом ліміт у 10 , при цьому, звертаємо увагу суду, прийняття цього судового рішення відбулось колегією суддів з окремими думками п'ятьох суддів та без зазначення про відступ від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі № 908/653/22, від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22 про те, що обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількості підписаних додаткових угод).
Отже, відповідач доводить про відсутність єдиного підходу суддів Верховного Суду до застосування приписів пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі її коливання, а також свідчить про неоднозначність зазначеної норми закону, що має наслідком її різне правозастосування учасниками енергетичного ринку та не відповідає принципу юридичної визначеності.
Крім того, доводить, що зобов'язання за договором та спірними додатковими угодами вже виконані сторонами, строк дії договору закінчився. Визнаючи недійсними виконані сторонами додаткові угоди до основного договору, звертає увагу суду на те, що у сторін відсутня можливість змінити умови оспорюваних правочинів, зокрема, шляхом розірвання договору. Якщо на момент укладення договору про закупівлю ТОВ «ВЕЗ» було б відомо про відсутність у нього можливості змінювати ціну товару в разі її коливання на ринку, нами не було б вчинено такого правочину. Застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів лише щодо постачальника, має дискримінаційний характер і завдає Товариству збитків як суб'єкту господарювання. Необхідно зауважити, що в процесі виконання договору обидві сторони дотримувалися основних принципів Закону України «Про публічні закупівлі», а саме максимальної ефективності, економії та пропорційності при закупівлі товару. Оскільки, при піднятті ціни по договору внаслідок значного росту ціни на електроенергію, ТОВ «ВЕЗ» здійснювало таке підняття не більше, ніж на 9,99%, та постачало товар за цінами, що значно нижче ринкових, що у свою чергу вкрай негативно вплинуло на фінансове становище відповідача, як постачальника електроенергії. Крім того, у випадку дострокового розірвання договору, Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області змушений був би перейти на постачання електричної енергії до постачальника «останньої надії» (ПОН), одночасно оголошувати нову закупівлю електричної енергії зі значно вищою очікуваною вартістю, ніж стала після підняття ціни на 9,99%, що призвело б до перевитрати бюджетних коштів та поклало б додатковий тягар для бюджету, а відтак з викладених вище підстав просить суд відмовити в позові.
Мотиви, норми закону та оцінка доказів, з яких суд виходить, ухвалюючи рішення.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Відповідно до пункту 4 Порядку зміни умов договору, зміна умов договору оформляється сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка набуває чинності з моменту її підписання сторонами (якщо сторони не погодять інший термін (строк) набрання чинності додатковою угодою) та є невід'ємною частиною договору.
Судом встановлено, що згідно додаткової угоди № 1 від 11.11.2021 сторонами збільшено ціну електричної енергії на 6,23 % у порівнянні з ціною, визначеною договором від 29.10.2021, згідно додаткової угоди № 2 від 19.11.2021 - на 13 %, додаткової угоди № 3 від 24.11.2021 - на 20,62 %, додаткової угоди № 4 від 15.12.2021 - на 28,9%, додаткової угоди № 5 від 20.12.2021 - на 38 %.
Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області № 804/11/03-24 від 11.07.2024, від 11.11.2024 № 1196/11/03-24, ініціатором зміни ціни товару був постачальник - ТОВ «Волиньелектрозбут», кожна зміна ціни відбувалась з урахуванням наданих постачальником цінових довідок та (або) інформації із сайту ДП «Оператор ринку».
На обґрунтування збільшення ціни, перед укладенням додаткової угоди №1 від 11.11.2021 , ТОВ «Волиньелектрозбут» надав замовнику цінову довідку Харківської торгово-промислової палати № 2697/21 від 28.10.2021, у якій порівняно середньозважені ціни на РДН в ОЕС України станом на 1 декаду жовтня 2021 року (01.10.-10.10) та станом на 2 декаду жовтня 2021 року (11.10. -20.10) із зазначенням відсотку коливання ціни +10,66 %.
Судом встановлено, що наступна додаткова угода № 2 від 19.11.2021 також сторонами укладена на підставі цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 2939/21 від 18.11.2021, у якій порівняно середньозважені ціни на РДН в ОЕС України за жовтень 2021 року (01.10.-31.10) та за 01 листопада 2021 року із зазначенням відсотку коливання ціни +25 %.
Разом з тим, додаткову угоду № 3 від 24.11.2021 сторонами укладено на підставі інформації ДП «Оператор ринку» щодо середньозважених цін на товар (електроенергію) на ринку «на добу наперед» (РДН) та внутрішньодобовому ринку за 20 днів листопада 2021.
Додаткову угоду № 4 від 15.12.2021 сторонами укладено на підставі інформації ДП «Оператор ринку» щодо середньозважених цін на товар (електроенергію) на ринку «на добу наперед» (РДН) та внутрішньодобовому ринку за листопад 2021 року у порівнянні з жовтнем 2021 року. Додаткову угоду № 5 від 20.12.2021 сторонами укладено на підставі цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 3139/21 від 15.12.2021, у якій порівняно середньозважені ціни на РДН в ОЕС України за п'ять днів грудня 2021 року (01.12.-05.12) та за 06 грудня 2021 року із зазначенням відсотку коливання ціни +12,75 %.
Поряд з цим, у наданих ТзОВ «Волиньелектрозбут» документах лише констатовано факт стрімкого зростання ціни на електроенергію, при цьому, жодним чином не проаналізовано та не наведено дані роботи «ринку на добу наперед» та «внутрішньодобового ринку» станом на дату укладення первісного договору та кожної із укладених додаткових угод.
Отже, надані ТОВ «Волиньелектрозбут» документи (інформація ДП «Оператор ринку» та цінові довідки торгово-промислової палати) за своїм змістом та суттю є лише документами довідково-інформаційного характеру, а тому не можуть слугувати належним доказом факту коливання ціни на електричну енергію, оскільки не містять відомостей щодо динаміки ціни на електроенергію, в них відсутній аналіз вартості ціни станом на дату укладення договору та кожної із додаткових угод чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електроенергії на ринку у звітному періоді, у зв'язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Крім того, укладаючи угоди № 2 від 19.11.2021, № 3 від 24.11.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 20.12.2021 сторонами збільшено ціну товару на понад 10 відсотків від визначеної у договорі про закупівлю (за угодою №2 - на 13 %, за угодою №3 - на 20,6%, за угодою №4 - на 28,9% та за угодою №5 - на 38%).
Суд зазначає, що будь який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємство має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
В абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
А відтак, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21).
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону України «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначив, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Велика Палата Верховного Суду у постанові №922/2321/22 від 24.01.2024 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Крім того, спірними додатковими угодами визначено застосування внесених змін до договірних правовідносин, які виникли до їх укладення.
Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 915/75/23.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ, чинній на момент укладення договору про закупівлю та істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №922/2321/22 в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду встановила, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:
-збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;
-збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;
-така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
-така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;
-обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Дана правова позиці викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Між тим, коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.
Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.
При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Додаткові угоди № 1 від 1.11.2021, №2 від 19.11.2021, №3 від 24.11.2021, №4 від 15.12.2021, №5 від 20.12.2021 укладено на підставі роздруківки з сайту ДП «Оператор ринку», цінових довідок Харківської торгово-промислової палати. (а.с. 18, 20, 22, 24, 26,)
Суд зазначає, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).
Разом з тим, судом враховується, що у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Дана правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.10.2020 року у справі № 912/1580/18.
Висновки торгово-промислової палати можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку, але вказані довідки не відповідають вищезазначеним вимогам та не містять інформацію щодо ринкової вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення договору до дати укладення оспорюваних додаткових угод.
Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції)
Дана правова позиція викладена Верховним Судому складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Виключно зміна регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/401/23.
Надаючи оцінку інформаційним довідкам торгово-промислових палат, суд вважає, що вони не підтверджують коливання ціни електричної енергії на ринку, не містять розрахунку її вартості станом на дату подання цінової пропозиції і дату укладення додаткових угод до договору; такими доказами не наведено динаміки зміни ціни в бік збільшення або зменшення, тому не можуть бути належним доказом у справі.
Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду № 910/15637/19 від 03.09.2020, №910/13436/19 від 10.09.2020, №910/14155/21 від 19.07.2022, ЗУ "Про торгово-промислові палати України" не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладення договорів.
Отже, відповідач не довів обставин такого коливання цін станом на дату укладення кожної з додаткових угод, а тому їх укладенням порушено визначену зазначеним Законом граничну межу зміни ціни товару, що спотворює результати торгів та нівелює економію, яку отримано під час підписання договору та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, укладаючи угоди № 2 від 19.11.2021, № 3 від 24.11.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 20.12.2021 сторонами збільшено ціну товару на понад 10 відсотків від визначеної у договорі про закупівлю (за угодою №2 - на 13 %, за угодою №3 - на 20,6%, за угодою №4 - на 28,9% та за угодою №5 - на 38%). А відтак, укладення угод № 2 від 19.11.2021, № 3 від 24.11.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 20.12.2021 суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також правові висновки стосовно застосування якої Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Враховуючи вище викладене, позовна вимога про визнання недійсними додаткових угод до укладеного між Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» договору про постачання електричної енергії споживачу № 23- 21/521 від 29.10.2021 а саме: 1) додаткова угода № 1 від 11.11.2021; 2) додаткова угода № 2 від 19.11.2021; 3) додаткова угода № 3 від 24.11.2021; 4) додаткова угода № 4 від 15.12.2021; 5) додаткова угода № 5 від 20.12.2021 підставна та підлягає до задоволення.
Між тим, упродовж дії договору замовнику поставлено 152 619 кВт/год електричної енергії, за які замовником перераховано постачальнику кошти на загальну суму 806 091,30 грн. (з ПДВ).
Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище оспорюваних додаткових угод, відповідач за поставлений товар повинен був сплатити замовнику кошти у сумі 640 018,15 грн. з ПДВ (152 619 кВт/год електричної енергії х 4,196356 кВт/год).
Тобто, різниця між сумою коштів, які фактично сплачено замовником за постачання електричної енергії по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором (без урахування оспорюваних додаткових угод), становить 166 073,15 грн. (806 091,30 грн. - 640 018,15 грн.).
За приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області зайво сплачені за поставлений товар грошові кошти в сумі 166 073,15 грн. внаслідок збільшення ціни та зменшення об'єму поставленого товару за укладеними всупереч законодавству спірними додатковими угодами.
Отже, грошові кошти в сумі 166 073,15 грн. є такими, що були безпідставно одержані а тому та підлягають до стягнення з відповідача на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.
Доводи відповідача, не взято до уваги суду, оскільки спростовуються матеріалами справи та висновками Великої Палати Верховного Суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному об'ємі.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору, слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між Регіональним офісом водних ресурсів у Волинській області (вул. 8-го Березня, 1, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13345605) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (вул. Яремчука Назарія, 11-А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 42159289) договору про постачання електричної енергії споживачу № 23- 21/521 від 29.10.2021 (процедура закупівлі: UA-2021-09-16-004388-c), а саме: 1) додаткову угоду № 1 від 11.11.2021; 2) додаткову угоду № 2 від 19.11.2021; 3) додаткову угоду № 3 від 24.11.2021; 4) додаткову угоду № 4 від 15.12.2021; 5) додаткову угоду № 5 від 20.12.2021.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (вул. Яремчука Назарія, 11-А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області (вул. 8-го Березня, 1, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13345605) кошти в сумі 166 073,15 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (вул. Яремчука Назарія, 11-А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 14 534,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено
03.02.2026
Суддя В. М. Дем'як