02.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1994/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі №904/1994/25 (суддя Дупляк С.А.)
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль"
до Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовною заявою від 17.04.2025 за вих. №3884/32 до Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича (далі - відповідач) про стягнення 73.189,61 грн, з яких: 70.320,13 грн основної заборгованості, 297,30 грн плати за абонентське обслуговування, 515,35 грн пені, 423,57 грн трьох процентів річних, 1.633,26 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за типовим індивідуальним договором №5188/жб від 01.11.2021 про надання послуги з постачання теплової енергії.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 року у справі № 904/1994/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1; ідентифікаційний код 00130850) 70.320,13 грн основної заборгованості, 297,30 грн плати за абонентське обслуговування, 515,35 грн пені, 423,57 грн трьох процентів річних, 1.633,26 грн інфляційних втрат, 3.028,00 грн судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року теплову енергію на загальну суму 70.320.13 грн, що підтверджується актами передачі-прийняття теплової енергії та надав позивачу послугу з абонентського обслуговування на загальну суму 297,30 грн, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування (арк. 30-106, том 1).
Судом встановлено, що у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року відповідачем за адресою: АДРЕСА_3, було спожито теплову енергію на загальну суму 70.320,13 грн та у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року отримано послугу з абонентського обслуговування на суму 297,30 грн. Факт отримання відповідачем послуги підтверджується актами надання теплоносія до житлового будинку №41, що по проспекту Південний, у якому знаходиться нежитлове приміщення, власником якого є відповідач.
Оцінивши зміст п. 34 договору, суд дійшов висновку, що строк оплати заборгованості за отриману у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року теплову енергію у розмірі 70.320,13 грн, а також за послуги з абонентського обслуговування за період з листопада 2021 року по листопад 2024 року в розмірі 297,30 грн є таким, що настав.
Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Доказів оплати заборгованості у розмірі 70.320,13 грн за поставлену теплову енергію та плати за абонентське обслуговування у розмірі 297,30 грн відповідач не надав. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 70.320,13 грн за поставлену теплову енергію та за абонентське обслуговування в розмірі 297,30 грн судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.01.2025 до 16.04.2025 (по кожному акту окремо) на загальну суму 515,35 грн.
Перевіривши розрахунки пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, господарський суд визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 515,35 грн пені, 423,57 грн трьох процентів річних та 1.633,26 грн інфляційних втрат.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", з апеляційною скаргою звернувся ФОП Морозов Юрій Вікторович, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. у справі №904/1994/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Криворізька теплоцентраль"; зупинити дію рішення першої інстанції до винесення рішення в апеляційній інстанції; допитати свідка ОСОБА_2 та директора АТ "Криворізька теплоцентраль"; витребувати проектну документацію та технічні умови щодо від'єднання від центрального опалення.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а саме ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, згідно яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції відмовив в опитуванні директора АТ "Криворізька теплоцентраль", чим обмежив право на повний і всебічний розгляд справи та звузив права відповідача. На думку апелянта, суд безпідставно виходив з того, що відповідачем споживалися послуги, не перевіривши інформацію про відсутність рахунків на оплату теплової енергії протягом 10 років.
Апелянт зазначає, що приміщення за адресою м. Кривий Ріг, проспект Південний, будинок 41, приміщення 17 є відключеним від системи централізованого опалення, оскільки попередній власник здійснив відключення від центрального опалення відповідно до встановленого Порядку. Морозов Ю.В. придбав приміщення у 2016 році вже без центрального опалення та користується кондиціонером для обігріву.
Відповідач вказує, що між сторонами відсутній підписаний договір про надання послуг з теплопостачання, а посилання на принцип мовчазної згоди про приєднання до договору є неприйнятним за відсутності фактичного споживання послуги.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не вирішив питання про закриття провадження, оскільки спір, на його думку, не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, не витребував докази щодо температури в приміщенні, не залучив третіх осіб та не перейшов до загального провадження.
На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на п. 4.4.4 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Закон України "Про захист прав споживачів", постанову Верховного Суду України від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13, та наводить висновки Верховного Суду у справі № 908/1349/19 щодо порядку відключення від централізованого опалення.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
АТ "Криворізька теплоцентраль" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини справи та прийняв законне та вмотивоване рішення. На думку позивача, відповідач намагається узаконити те, чого не має (автономне опалення), та уникнути в майбутньому нарахування плати за користування тепловою енергією.
Щодо договірних відносин позивач вказує, що відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з відповідачем законно та правомірно було укладено типовий індивідуальний договір, оскільки протягом 30 днів з дня опублікування Типового договору на адресу позивача не надходило документів про рішення власників будинку про обрання іншої моделі договірних відносин.
Позивач зауважує, що навіть у власників приміщень із законним автономним опаленням виникає обов'язок сплачувати плату за опалення місць загального користування, і з ними укладається договір. Представник відповідача не надав жодних документів на підтвердження наявності законного автономного опалення.
Позивач посилається на висновок Верховного Суду у справі № 908/1349/19, згідно якого єдиним належним доказом законності відключення від централізованого опалення є рішення постійно діючої міжвідомчої комісії та акт про відключення приміщення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання. Таких документів відповідачем не надано.
Щодо підсудності позивач зазначає, що спір виник між суб'єктами господарювання - АТ "Криворізька теплоцентраль" та ФОП Морозовим Юрієм Вікторовичем, і відноситься до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
31.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Морозова Юрія Вікторовича надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погодився з позицією позивача та зазначив, що КПТМ "Криворіжтепломережа" здійснили відключення від постачання теплової енергії по нежитловому приміщенню, а АТ "Криворізька теплоцентраль" при прийнятті об'єктів теплопостачання не перевірила належним чином документи про приєднання або від'єднання від центрального опалення, внаслідок чого відповідачу нарахована плата за неотриману послугу.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1994/25. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження до надходження матеріалів справи.
16.07.2025р. матеріали справи № 904/1994/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі №904/1994/25, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
15.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду (до відома) надійшов адвокатський запит адвоката Морозова Ю.В., який було скеровано на адреси Виконавчого комітету Криворізької міської ради, АТ «Криворізька теплоцентраль» та КПТМ «Криворіжтепломережа» в інтересах відповідача у справі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Відповідно до Інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Морозов Юрій Вікторович є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3.
В будинку №41 по проспекту Південний встановлено комерційний прилад обліку теплової енергії, що підтверджується актами від 06.09.2018 та від 25.07.2022 про технічний огляд вузла обліку теплової енергії по проспекту Південний, 41. Прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно загальній площі приміщення.
Нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3, має загальну площу 58,8 кв.м.
Спірним є період з листопада 2021 року по листопад 2024 року щодо постачання теплової енергії, а також з листопада 2021 року по листопад 2024 року щодо надання послуг з абонентського обслуговування.
Подача та припинення подачі теплоносія здійснюється на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону (Рішення Виконкому Криворізької міської ради №490 від 22.09.2021 "Про початок опалювального сезону 2021/2022 років", Рішення Виконкому Криворізької міської ради №158 від 23.03.2022 "Про закінчення опалювального сезону 2021/2022 років", Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 28.09.2022 №760 "Про початок опалювального сезону 2022-2023 років". Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 23.03.2023 №338 "Про закінчення опалювального сезону 2022-2023 років", Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 20.09.2023 №1162 "Про початок опалювального сезону 2023-2024 років". Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 18.03.2024 №339 "Про закінчення опалювального сезону 2023-2024 років").
Згідно із рішенням виконкому Криворізької міської ради №529 від 22.10.2021 для категорії споживачів "інші споживачі" встановлено тариф на рівні 5 344,26 грн./Гкал (з ПДВ), 4 453,55 грн./Гкал (без ПДВ); відповідно до рішення виконкому Криворізької міської ради №1273 від 18.10.2023 для категорії споживачів "інші споживачі" встановлено тариф на рівні 4581,12 грн./Гкал (з ПДВ), 3817,60 грн./Гкал (без ПДВ); відповідно до рішення виконкому Криворізької міської ради №1195 від 26.09.2024 для категорії споживачів "інші споживачі" встановлено тариф на рівні 4 700,00 грн./Гкал (з ПДВ), 3916,67 грн./Гкал (без ПДВ).
Позивач зазначає, що у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року відповідачем було спожито теплову енергію на загальну суму 70.320,13 грн та отримано послугу з абонентського обслуговування на суму 297,30 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки відповідач не оплатив заборгованість за отримані від позивача послуги з постачання теплової енергії.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Предметом позовних вимог є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 року по листопад 2024 у розмірі 70 320,13 грн, плати за абонентське обслуговування у розмірі 297,30 грн, пені в розмірі 515,35 грн, 3% річних в розмірі 423,57 грн та втрат від інфляції в розмірі 1 633,26 грн.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що відповідно до Інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Морозов Юрій Вікторович є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3. В будинку №41 по проспекту Південний встановлено комерційний прилад обліку теплової енергії, що підтверджується актами від 06.09.2018 та від 25.07.2022 про технічний огляд вузла обліку теплової енергії по проспекту Південний, 41. Прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно загальній площі приміщення. Нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3, має загальну площу 58,8 кв.м.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VІІІ).
За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VІІІ визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2189-VІІІ передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).
Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону № 2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).
Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:
- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;
- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);
- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону № 2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом № 1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.
Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20 та від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22.
Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (абз. 3 ч. 1 ст. 641 ЦК України).
Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем, як виконавцем послуг, 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було оприлюднено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання.
Відповідно до Інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Морозов Юрій Вікторович є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , що має загальну площу 58,8 кв.м.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що співвласниками багатоквартирного будинку №41 по пр. Південний у м. Кривий Ріг, протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору на адресу Позивача надсилалось рішення про обрання моделі договірних відносин.
Отже, з 01.11.2021 року договірні відносини між Акціонерним товариством «Криворізька теплоцентарль» та Фізичною особою-підприємцем Морозовим Юрієм Вікторовичем врегульовані Індивідуальним договором, текст якого розміщено на сайті Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», режим доступу https://tec.dp.ua/typovyj-indyvidualnyj-dogovir-pro-nadannya-poslugy-z-postachannya-teplovoyi-energiyi/) про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.10.2021 року. Індивідуальний договір згідно з п. 2 цього договору набув чинності після 30 днів з моменту розміщення його на офіційному веб-сайті Виконавця (Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль»). Розміщення тексту договору на сайті виконавця було здійснено 01.10.2021.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині: «… Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Морозов Юрій Вікторович, як власник нежитлового приміщення не здійснював ніяких дій які б свідчили про те, що він уклав договір з АТ «Криворізька теплоцентраль» як фізична особа підприємець, не підписував ніяких заяв, договорів, не сплачував рахунки, оскільки має автономне опалення, та відсутні докази про факт отримання теплової енергії на адресою: АДРЕСА_3., його цілі не співпадають з цілями АТ «Криворізька теплоцентраль». …».
Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення 01.10.2021 на сайті АТ «Криворізька теплоцентраль» публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України колегія суддів визнає вищезазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.
Індивідуальний договір про надання комунальної послуги вважається не укладеним лише у випадку, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
У даному випадку, від споживача, а саме від власника приміщення, позивач жодної пропозиції про вибір моделі договору не отримав.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у приміщенні відповідача центральної системи опалення, а саме: «… Прошу звернути увагу, що суд першої інстанції не звернув увагу, що попередній власник нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 при відключені нежитлового приміщення від мережі централізованого опалення дотримувався Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4.
Морозов Юрій Вікторович користується автономним опаленням про що маються відповідні докази та жодної заборгованості перед АТ «»Криворізька теплоцентраль» не має. Відповідно за адресою: АДРЕСА_3 погоджено відключено від системи теплопостачання. На замовлення попереднього власника ОСОБА_2 АТ «Криворіжгаз» проведено реконструкцію системи газопостачання в приміщенні за адресою: АДРЕСА_3.
Отже, послугами з централізованого постачання теплової енергії відповідач не користується, а тому у нього відсутній обов'язок здійснювати оплату вартості теплової енергії теплопостачальній організації за спірний період, оскільки фактично ці послуги ним отримані не були. …
… З матеріалів справи вбачається, що на час початку процедури по встановленню індивідуального автономного опалення в нежитловому приміщенні і була чинною постанова Кабінету Міністрів України №1497 від 30 грудня 1997 року «Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення», яка надавала право споживачу відмовитися від послуги та відключитися від системи центрального опалення (п.9), однак чинним на той час законодавством не було передбачено чіткого механізму та порядку відключення споживача від централізованого опалення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 456/3896/16-ц.
Отже, враховуючи вищевикладене Морозов Юрій Вікторович не користуються послугами з централізованого постачання теплової енергії, а тому у нього відсутній обов'язок здійснювати оплату вартості теплової енергії позивачу за спірний період. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог, суд не правомірно виніс рішення від 25.06.2025 року. …» колегія суддів виходить з наступного:
Споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Варто зазначити, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється тільки в тому випадку, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування схемою теплопостачання відповідно до Закону України "Про теплопостачання". Отже, забороняється самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.
Також, згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов'язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року N 169, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2019 р. за N 982/33953 затверджено Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов, роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів констатує, що відповідачем не надано доказів відключення від системи централізованого теплопостачання в порядку процедури визначеної Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води.
Нежитлове приміщення загальною площею 58,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3, що належить скаржнику, розташоване на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку.
Система опалення приміщення скаржника є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, при цьому, теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер'єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.
Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.
Таким чином, багатоквартирний будинок в цілому є об'єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.
Враховуючи, що належне відповідачу нежитлове приміщення є невід'ємною частиною житлового будинку, що неспростовно відповідачем, відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відключення від мережі опалення у встановленому законом порядку, судова колегія вважає, що належні відповідачу приміщення є опалювальними.
Пунктом 1 розділу П Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води № 169 передбачено, що рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від цо та/або гвп приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення комісії.
В свою чергу комісія є консультативно-дорадчим органом органу місцевого самоврядування, основним завданням якого є розгляд питань щодо відключення споживачів від цо та/або гвп (п. 4 розділу і порядку № 169).
З огляду на вказане та системний аналіз законодавства виявляється, що постачання теплової енергії здійснюється виключно Позивачем за умови наявних мереж в будинку, та не залежить від волі Відповідача, в правах якого лише подати заяву до органу місцевого самоврядування (який контролює процес постачання теплової енергії), проте яка (заява) не несе за собою можливість не отримання послуги.
Звідси висновок, що факт отримання або не отримання послуги з теплопостачання не залежить від волі Відповідача, в правах якого лише подати заяву до органу місцевого самоврядування (який контролює процес постачання теплової енергії), проте яка (заява) не несе за собою можливість не отримання послуги.
Враховуючи вищенаведене, єдиною підставою для припинення нарахувань за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії є рішення органу місцевого самоврядування та затверджений акт про відключення централізованого опалення складений за участю представника виконавця послуг.
Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б відключення від централізованого опалення нежитлового приміщення за адресою: : АДРЕСА_3, що має загальну площу 58,8 кв.м., що належить Скаржнику.
Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін цього договору майново-господарських зобов'язань.
Згідно з п. 34 Типового індивідуального договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не розрахувався за поставлену теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за спожиту теплову енергію з період з листопада 2021 року по листопад 2024 року теплову енергію на загальну суму 70320,13 грн та плата за абонентське обслуговування в розмірі 297,30 грн.
На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви долучено поштовий опис вкладення у цінний лист, а також поштова квитанція, відповідно до яких відповідачу у якості додатку до позовної заяви, зокрема, були направлені всі спірні (щомісячно складені позивачем у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року) Акти передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг), Акти надання послуг з абонентського обслуговування, а також рахунки-фактури.
Як вбачається з матеріалів справи, Акти передачі-прийняття теплової енергії підписані лише з боку позивача і не підписані зі сторони відповідача.
Господарським судом правомірно визнано такі акти належними доказами надання в опалювальний період 2021/2024 років послуги позивачем відповідачу з постачання теплової енергії, оскільки неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Таких висновків також дотрималася і об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та Верховний Суд у справі №911/1981/20 від 05.10.2023.
У постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Відтак, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Така ж правова позиція висвітлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22.
Факт отримання відповідачем послуги підтверджується актами надання теплоносія до житлового будинку №41, що по проспекту Південний, у якому знаходиться нежитлове приміщення, власником якого є відповідач.
На підставі наявних доказів вбачається належне виконання своїх зобов'язань за договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались - спожита у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року теплова енергія, а також надані послуги з абонентського обслуговування оплачені відповідачем не були, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 70320,13 грн та плата за абонентське обслуговування в розмірі 297,30 грн.
Відповідач під час вирішення спору у цій справі не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують оплату спожитої у період: листопад 2021 року - листопад 2024 року теплової енергії на суму 70320,13 грн, а також наданих у цей же період послуг з абонентського обслуговування на суму 297,30 грн.
Вищенаведене дозволяє колегії суддів погодитися з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 70 320,13 грн, а також заборгованості з абонентського обслуговування у розмірі 297,30 грн. визнаються судом обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 01.01.2025 по 16.04.2025 у розмірі 423,57 грн. та інфляційні втрати за загальний період з січня 2025 по квітень 2025 у розмірі 1 633,26 грн.
Судом першої інстанції здійснено перевірку виконаного позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, внаслідок якої порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено.
Відповідно до пункту 45 Договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
Надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України Про житлово-комунальні послуги.
За арифметично вірним розрахунком позивача розмір пені становить 515,35 грн. за загальний період з 01.01.2025 по 16.04.2025.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо непідсудності даної справи господарському суду, а саме: «… Прошу також звернути увагу на той факт, що Морозов Ю.В. є фізичною особою-підприємцем відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Предметом спору є стягнення заборгованості за постачання теплової енергії за якоби укладеним договором між ФОП Морозовим Ю.В. та АТ Криворізька теплоцентраль», ФОП Морозов Ю.В. не укладав вищевказаний договір про постачання теплової енергії. Власником приміщення є відповідач (фізична особа), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 376723975 від 01.05.2024 року -(міститься в матеріалах справи). Тому Морозов Юрій Вікторович вважає, що спір не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, а тому повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу (далі - ГК) України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України). Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи- підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 і від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).
У постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
З огляду на вищевказане, відсутні підстави вважати спір пов'язаним з господарською діяльністю ФОП Морозова Юрія Вікторовича. Відтак, спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, сторона по справі обрала невірний спосіб свого захисту. …» з огляду на наступне:
Правовий підхід щодо співвідношення статусу фізичної особи та фізичної особи- підприємця (ФОП) ґрунтується на положеннях Цивільного кодексу України, законодавства про державну реєстрацію, а також на усталеній практиці Верховного Суду України. Цей підхід полягає у тому, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не перестає бути фізичною особою, а лише набуває додаткову юридичну ознаку - статус підприємця.
Згідно частини 1 статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Відповідно до статей 25 та 26 ЦК України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки, які виникають з моменту народження та припиняються зі смертю. Фізична особа здатна бути власником будь-якого майна, крім того, що за законом не може перебувати у приватній власності.
Частина 1 ст. 50 ЦК України визначає, що фізична особа має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Положеннями ч. 1 ст. 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність. Це право реалізується за умови державної реєстрації, як передбачено, зокрема, ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», відповідно до якої фізична особа набуває статусу підприємця лише з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру, і втрачає цей статус із внесенням запису про припинення діяльності.
Суб'єктами права власності є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади.
Законодавство не містить такого окремого суб'єкта права, як фізична особа-підприємець. Це означає, що незалежно від наявності статусу ФОП, власником майна завжди залишається фізична особа, а не «ФОП», оскільки останнє є лише функціональною характеристикою особи, що діє в межах господарської діяльності.
Такий підхід послідовно підтримується і судовою практикою, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду. У низці постанов (від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19) зазначено, що фізична особа-підприємець не є окремим суб'єктом права, а отже не може вважатися відмінним власником майна.
У зазначених рішеннях Верховний Суд підкреслює, що наявність статусу ФОП не впливає на суб'єктний склад сторін у цивільних правовідносинах, у тому числі у питаннях власності. Водночас статус ФОП має значення для кваліфікації правовідносин як господарських, якщо діяльність особи пов'язана із систематичним одержанням прибутку у рамках підприємництва.
При вирішенні питань юрисдикції, особливо у справах про право власності на об'єкти нерухомості, ключовим критерієм має бути не лише формальний статус особи як ФОП, а фактичне використання майна. Такий підхід підтверджено у вже згаданій постанові Великої Палати ВС від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, де зроблено висновок, що сам факт наявності статусу підприємця не визначає господарський характер правовідносин визначальними є обставини використання майна для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, фізична особа, яка зареєстрована як підприємець, залишається єдиним суб'єктом цивільного права, а її статус ФОП лише засвідчує право вести господарську діяльність. Це не створює нового суб'єкта права власності, і нерухоме майно завжди реєструється за фізичною особою. У судовому процесі це означає, що визначення юрисдикції спору (цивільна чи господарська) має базуватись на з'ясуванні фактичного характеру використання майна, а не на формальній наявності статусу ФОП у особи. Такий підхід повністю відповідає як букві закону, так і практиці Верховного Суду України.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Морозов Юрій Вікторович з 09.06.2016 є власником нежитлового приміщення 17 за адресою: АДРЕСА_4 , та відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату подання позову є фізичною особою-підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач Морозов Юрій Вікторович є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з основним видом діяльності - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19). Спірне приміщення, що належить скаржнику, є нежитловим приміщенням у багатоквартирному будинку, у зв'язку з чим не може використовуватися відповідачем для проживання, а використовується виключно з комерційною метою в межах здійснення підприємницької діяльності.
Відтак, колегія суддів виснує, що аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами з огляду на суб'єктний склад та характер спірних правовідносин виник у сфері здійснення господарської діяльності та, відповідно, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 по справі № 904/1527/22, від 11.07.2025 по справі №904/844/24.
Таким чином, колегія суддів визнає заперечення скаржника щодо підсудності даного спору господарському суду безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.20258 у справі № 904/1994/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3634,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Морозова Юрія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/1994/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 у справі № 904/1994/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3634,00 грн покласти на Фізичну особу-підприємця Морозова Юрія Вікторовича.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв