ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 січня 2026 року Справа № 902/252/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
позивача за первісним позовом - Ратушняк П.В., Гриньков Є.В.
відповідача за первісним позовом - Киреєва Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 (повний текст складено 16 жовтня 2025 року, суддя Нешик О.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет",
про стягнення 3565728,38 грн заборгованості за договором поставки
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА"
про визнання припиненими зобов'язань за договором поставки
Товариство з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" (з урахуванням заяви б/н від 10 квітня 2025 року про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 3565728,38 грн заборгованості, що нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року в частині здійснення оплати, а саме: 2627204,94 грн - основної заборгованості; 210176,39 грн - штрафу; 345659,42 грн - пені; 313119,15 грн - інфляційних нарахувань та 69568,48 грн - 3% річних.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" звернулось до Господарського суду Вінницької області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" про визнання припиненими з 01 грудня 2024 року зобов'язань за договором поставки №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року, яку ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31 березня 2025 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №902/252/25.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 відмовлено у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про стягнення 3565728,38 грн заборгованості за договором поставки.
Витрати зі сплати судового збору в сумі 53485,92 грн за подання первісного позову у справі №902/252/25 залишено за Товариством з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА".
Задоволено зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" про визнання припиненими зобов'язань за договором поставки.
Визнано припиненими з 01 грудня 2024 року зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" за договором поставки №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет".
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Місцевий господарський суд встановив, що пунктом 9.7 Договору передбачено право сторони на одностороннє розірвання договору за умови відсутності взаємних фінансових претензій. Лист ТОВ "НПК "Хоум-нет" №2210-01 від 22 жовтня 2024 року, отриманий ТОВ "Омнілінк УА" 29 жовтня 2024 року, оцінено як односторонню відмову від Договору. Суд дійшов висновку, що на момент такої відмови умова, визначена пунктом 9.7 Договору, була дотримана, що підтверджується актом звірки розрахунків, згідно з яким остання операція за Договором відбулася 27 червня 2024 року, рух активів за Специфікацією №6 відсутній, а станом на 31 грудня 2024 року сторони не мають фінансових претензій одна до одної. За таких обставин вимога про визнання припиненими з 01 грудня 2024 року зобов'язань за договором поставки є обґрунтованою. У зв'язку з розірванням Договору у відповідача припинився обов'язок зі сплати попередньої оплати, що виключає підстави для її стягнення за первісним позовом.
Не погодившись з ухваленим рішенням, позивач за первісним позовом звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ТОВ "Омнілінк УА" задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову ТОВ "НПУ "Хоум-Нет" відмовити.
Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт зазначає, що відповідач прийняв на себе договірне зобов'язання зі здійснення попередньої оплати, невиконання якого не впливає на факт укладення договору, оскільки договір купівлі-продажу є консенсуальним і вважається укладеним з моменту погодження істотних умов та його підписання сторонами. Відтак, відсутність попередньої оплати не може свідчити про неукладеність договору чи неіснування відповідного зобов'язання.
Апелянт наголошує, що відповідач не виконав обов'язок з оплати товару у сумі та строки, визначені Специфікацією №6, у тому числі попередньої оплати, з моменту якої у позивача виникав би обов'язок щодо поставки товару. При цьому положення частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України надають стороні право, а не обов'язок, зупинити виконання свого зобов'язання у разі порушення зобов'язань іншою стороною, а також передбачають альтернативні способи захисту, зокрема стягнення суми попередньої оплати або розірвання договору з відшкодуванням збитків. Саме з цих підстав позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив пункт 9.7 Договору, звівши підстави його припинення виключно до відсутності фінансових претензій сторін, без урахування положення про дію договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Крім того, апелянт зазначає, що на момент направлення відповідачем листа від 22 жовтня 2024 року про відмову від Договору зобов'язання за Специфікацією №6, укладеною 06 лютого 2024 року, залишалися невиконаними, а сама Специфікація не була скасована чи анульована сторонами. Подальше направлення позивачем претензії від 15 листопада 2024 року свідчить про наявність фінансових претензій та невиконаного зобов'язання.
Апелянт також вказує, що суд безпідставно надав доказове значення листуванню сторін, вирвавши окремі фрази з контексту, без належної оцінки його змісту. За своєю суттю таке листування свідчить лише про відтермінування можливого придбання товару, а не про відмову від договору чи припинення зобов'язань, що могло бути оформлено виключно шляхом укладення відповідної угоди між сторонами.
З огляду на наявність невиконаного зобов'язання та фінансових претензій, апелянт вважає, що станом на 01 грудня 2024 року договір поставки не міг вважатися розірваним, а умови пункту 9.7 Договору для односторонньої відмови від нього були відсутні.
Листом №902/252/25/5932/25 від 11 листопада 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
18 листопада 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/252/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2025 року у справі №902/252/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на 17 грудня 2025 р. об 11:30 год.
25 листопада 2025 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" - Ратушняк Павлини Володимирівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №902/252/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2025 року у справі №902/252/25 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
08 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" - Гринькова Євгенія Віталійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №902/252/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2025 року у справі №902/252/25 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" - Гринькова Євгенія Віталійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
10 грудня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що позовні вимоги ТОВ "ОМНІЛІНК УА" ґрунтуються на Специфікації №6 від 06 лютого 2024 року, яка, однак, не була підписана сторонами та не набула статусу додатка до Договору у розумінні пунктів 1.2 та 9.3 Договору. У лютому 2024 року між сторонами відбувалися виключно переговори щодо можливого придбання товару, що підтверджується електронним листуванням. 08 лютого 2024 року ТОВ "НПК "ХОУМ-НЕТ" направив ТОВ "ОМНІЛІНК УА" скан-копію Специфікації № 6, підписану лише з боку ХОУМ-НЕТ, із запропонованими строками оплати, однак ця Специфікація не була погоджена та підписана покупцем.
Зі змісту листування від 22 лютого 2024 року вбачається, що ТОВ "НПК "ХОУМ-НЕТ" повідомив про відсутність погодження на закупівлю товару та неможливість його придбання найближчим часом, а директор ТОВ "ОМНІЛІНК УА" у відповідь підтвердив скасування поставки товару, зазначеного у Специфікації № 6. Таким чином, сторони узгодили відмову від поставки ще у лютому 2024 року, а Специфікація № 6 фактично втратила предмет погодження.
Відповідач також звертає увагу, що сукупність поведінкових дій сторін у лютому-березні 2024 року виключає існування погоджених господарських правовідносин за Специфікацією №6. ТОВ "ОМНІЛІНК УА" не направляло підписаної Специфікації у будь-якій формі, не виставляло рахунків на оплату або передоплату, сторони не погоджували строки поставки, а будь-які вимоги щодо внесення попередньої оплати в сумі 243 620,94 грн відсутні. Відповідно, ТОВ "НПК "ХОУМ-НЕТ" не здійснювало оплату, оскільки мало чітке розуміння, що Специфікація №6 не погоджена і не існує як додаток до Договору.
Додатково відповідач зазначає, що усталена практика господарських відносин між сторонами підтверджує їхню спільну волю щодо обов'язковості виставлення рахунків та здійснення оплати виключно на їх підставі, чого у спірному випадку не відбулося.
Факт непогодження Специфікації № 6, за твердженням відповідача, також підтверджується тим, що ТОВ "ОМНІЛІНК УА" не здійснював передоплату своєму постачальнику компанії Juniper Networks International BV, не поніс жодних збитків чи штрафних санкцій, а сам постачальник повідомив про відсутність фінансових вимог у зв'язку зі скасуванням замовлення. У письмових поясненнях від 04 серпня 2025 року директор ТОВ "ОМНІЛІНК УА" підтвердив факт скасування замовлення, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність наміру постачати товар та очікувати оплату за Специфікацією № 6.
У жовтні 2024 року ТОВ "НПК "ХОУМ-НЕТ", за відсутності фінансових претензій між сторонами, повідомило ТОВ "ОМНІЛІНК УА" листом від 22 жовтня 2024 року про припинення Договору з 01 грудня 2024 року. Надалі сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за 2024 рік, з якого вбачається, що станом на 31 грудня 2024 року заборгованість між сторонами відсутня.
Відповідач окремо наголошує, що суд першої інстанції не ототожнював акт звірки з доказом відсутності зобов'язань, а правомірно використав його як доказ відсутності взаємних фінансових претензій, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17.
10 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" Киреєвої Наталії Сергіївни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №902/252/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2025 року у справі №902/252/25 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" - Киреєвої Наталії Сергіївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
16 грудня 2025 року від ТОВ "Омнілінк УА" надійшли додаткові пояснення у справі, у яких заявник не погоджується з доводами ТОВ "НПК "Хоум-Нет" та зазначає, що твердження про непідписання Специфікації №6 не відповідає матеріалам справи. Пункт 2.1 Договору передбачає, що ціна товару визначається у Специфікаціях та/або видаткових накладних до Договору. Специфікація № 6, долучена до матеріалів справи, містить підписи керівників обох товариств та відбитки їх печаток, що безпосередньо спростовує позицію відповідача щодо її непідписання. При цьому відповідачем не надано жодного доказу, який би спростовував факт підписання Специфікації, зокрема не заявлялись клопотання про призначення почеркознавчої чи технічної експертиз, які могли б підтвердити недостовірність підпису уповноваженої особи.
З аналізу листування сторін у додатку Telegram вбачається, що представник ТОВ "НПК "Хоум-Нет" повідомив про неможливість придбання обладнання найближчим часом, водночас зазначивши, що закупівля буде здійснена у ТОВ "Омнілінк УА" за наявності коштів. За змістом ці повідомлення свідчать не про відмову від виконання договірних зобов'язань, а про відтермінування здійснення оплати. Натомість суд першої інстанції, на думку позивача, проігнорував фактичний зміст листування та безпідставно звів його до односторонньої відмови відповідача від виконання зобов'язань.
ТОВ "Омнілінк УА" також звертає увагу, що Специфікацією №6 передбачено строк поставки товару не пізніше 60 календарних днів з дати надходження на рахунок постачальника попередньої оплати. Таким чином, обов'язок позивача щодо передачі товару виникає виключно після виконання відповідачем зобов'язання з внесення передоплати. При цьому ні Договором, ні Специфікацією не передбачено обов'язку позивача попередньо закуповувати товар або зберігати його на складі до моменту оплати. Позивач мав право самостійно визначати строки придбання компонентів обладнання з урахуванням встановленого 60-денного строку поставки.
Позивач зазначає, що у разі фактичного понесення витрат на закупівлю обладнання такі обставини могли б бути підставою для звернення з окремим позовом про відшкодування збитків. Відтак доводи відповідача щодо скасування позивачем замовлення у свого постачальника не мають правового значення для вирішення спору про наявність чи відсутність зобов'язання за Специфікацією № 6.
Окремо наголошується, що невиставлення позивачем рахунку на попередню оплату не свідчить про відсутність його зацікавленості у виконанні договору або про припинення зобов'язання відповідача. За твердженням позивача, представник відповідача ввів директора ТОВ "Омнілінк УА" в оману щодо можливості здійснення такої оплати, однак сама по собі відсутність рахунку не усуває договірного обов'язку відповідача зі сплати передоплати. Крім того, відповідач визнає, що у попередні роки здійснював оплату за інший товар, поставлений позивачем, а отже мав усі необхідні платіжні реквізити. Договір та Специфікація № 6 не містять положень, які б пов'язували виникнення обов'язку з оплати з обов'язковим виставленням рахунку.
Також ТОВ "Омнілінк УА" зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №915/641/19, відповідно до якої рахунок на оплату за своєю правовою природою не є первинним документом, а має виключно інформаційний характер та містить платіжні реквізити для перерахування коштів. За таких обставин відсутність рахунку не може розцінюватися як підстава для висновку про відсутність зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2025 року у справі №902/252/25 відкладено розгляд апеляційної скарги на 21 січня 2026 р. об 11:00 год.
20 січня 2026 року від ТОВ "НПК "Хоум-Нет" до суду надійшли додаткові пояснення, у яких керівник товариства Романченко Зоя Миколаївна зазначає, що підпис, наявний на доданій ТОВ "Омнілінк УА" до позовної заяви копії Специфікації №6, не належить їй. У цих поясненнях також вказано, що вона як керівник ТОВ "НПК "Хоум-Нет" ніколи не бачила, не отримувала та не підписувала Специфікацію №6 від 06 лютого 2024 року за підписом керівника ТОВ "Омнілінк УА" ані в електронному вигляді, ані в оригіналі.
Крім того, у додаткових поясненнях наголошується, що Специфікація №6, копія якої долучена позивачем до матеріалів справи, не направлялася на адресу ТОВ "НПК "Хоум-Нет" та, відповідно, не могла бути отримана та погоджена відповідачем у будь-який спосіб.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року у справі №902/252/25 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на "26" січня 2026 р. об 12:00 год.
В судових засіданнях, які проводились в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представники позивача та відповідача за первісним позовом повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за первісним позовом, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" було укладено договір поставки №ОL-Р200129-01/NZ2А /т.1, а.с.7-8/.
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати Покупцеві товар, яким є обладнання та/або супутня призначення продукція: витратні матеріали тощо, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його згідно з умовами цього Договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна товару встановлюються сторонами в специфікаціях до Договору та/або видаткових накладних, які після підписання сторонами стають невід'ємними частинами цього Договору.
За умовами пункту 2.1 Договору Ціна товару зазначається у специфікаціях та/або видаткових накладних до цього Договору у гривні та змінюється, згідно порядку, передбаченого у пункті 2.2 цього Договору.
Відповідно до пункту 2.4 Договору оплата товару по цьому Договору здійснюється Покупцем у наступному порядку:
100% ціни товару, з урахуванням умов пункту 2.2 Договору, має бути сплачено Покупцем не пізніше ніж на 30 календарний день з дати передачі товару за видатковою накладною згідно пункту 3.1 Договору, якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у специфікації.
Датою передачі товару від Постачальника Покупцеві є дата видаткової накладної про прийом-передачу товару, яка підписується належним чином уповноваженими представниками сторін (пункт 3.1 Договору).
Строк поставки товару не має перевищувати 60 (шістдесят) календарних днів з дати специфікації до цього Договору, якщо інший строк поставки не погоджений сторонами у специфікації або шляхом обміну листами електронній пошті чи усно. Підписання Покупцем видаткової накладної про прийом-передачу товару свідчить про відсутність претензій щодо строку поставки товару, який був погоджений сторонами, шляхом обміну листами по електронний пошті чи усно (пункт 3.4 Договору).
Згідно з пунктом 5.2 Договору за порушення строку оплати за цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період порушення виконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день порушення строку оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
У разі не здійснення Покупцем оплати ціни товару на умовах пункту 2.2 Договору Покупець має сплатити Постачальнику на його вимогу штраф в розмірі 8% від ціни товару, зазначеної у Специфікації чи накладній, а також Постачальник має право вимагати від Покупця оплати товару на умовах пункту 2.2. Договору із розрахунком ціни товару на дату відповідної вимоги чи звернення до суду у значенні К3 у формулі.
Згідно з пунктом 9.7 Договору, останній набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє протягом одного року з моменту укладення, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору та припиняється за умови відсутності фінансових претензій сторін одна до одної. Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна сторона не повідомила іншу сторону про намір розірвати Договір, строк дії даного Договору продовжується на рік. Кількість разів продовження строку дії Договору на умовах цього підпункту необмежена.
06 лютого 2024 року між сторонами до Договору укладено Специфікацію №6 /т.1, а.с.10/ на поставку товару на загальну суму 2627204,94 грн. За умовами пункту 1 Специфікації №6, оплату по ній встановлено в такому порядку:
- попередня оплата в розмірі 243620,94 грн до 05 березня 2024 року;
- оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 квітня 2024 року;
- оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 травня 2024 року;
- оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 червня 2024 року;
- остаточна оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 липня 2024 року.
Строк поставки товару - не пізніше ніж на 60 календарний день з дати надходження на рахунок Постачальника передплати згідно умов пункту 1.1 цієї Специфікації.
В матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" №2210-01 від 22 жовтня 2024 року /т.1, а.с.52/, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА", в якому відповідач за первісним позовом повідомив, що не має наміру пролонгувати термін дії Договору та повідомляє про його припинення з 01 грудня 2024 року.
В підтвердження надіслання листа №2210-01 від 22 жовтня 2024 року відповідачем за первісним позовом долучено опис вкладення до цінного листа /т.1, а.с.52/ та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення /т.1, а.с.53/. Зазначеними доказами підтверджується, що лист №2210-01 від 22 жовтня 2024 року вручено представнику позивача за первісним позовом 29 жовтня 2024 року.
15 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" надіслав на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" претензію №12112024-01 від 12 листопада 2024 року за підписом директора Середи В.В. /т.1, а.с.11-12/ з вимогою сплатити 307452,60 грн пені та 38231,62 грн - 3% річних, які нараховані з посиланням на невиконання зобов'язань в частині своєчасної сплати коштів за Специфікацією №6 до Договору.
В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків за період 2024 року, який скріплений електронними цифровими підписами сторін (в тому числі підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" Середи В.В.) /т.1, а.с. 49-50/. За змістом обопільно підписаного акта: станом на 31 грудня 2024 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" немає заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА". У зазначеному акті відсутня інформація про рух активів (поставки товара чи сплати коштів) за Специфікацією №6 до Договору.
ТОВ "Омнілінк УА" долучено до матеріалів справи роздруківки з листування в застосунку "Telegram" між директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" Василем Середою та представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" Володимиром Шпаком та Андрієм Рябчинським щодо поставки товару за Специфікацією №6 до Договору /т.2, а.с.92-94/.
Під час розгляду цієї справи по суті в місцевому господарському суді представники сторін визнали, що наявне в справі листування /т.2, а.с.92-94/ дійсно відбулось між представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" (В.Середою) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" ( В.Шпаком та А.Рябчинським ).
Зі змісту наявного листування слідує, що 22 лютого 2024 року Василь Середа відправив Андрію Рябчинському повідомлення такого змісту: "...мені дуже треба знати що відбувається! і джун (компанія Juniper Networks International BV) ... я так розумію, що вони бояться, що замовлення можуть от от відвантажити з виробництва і тоді вже нічого не відмінеш!"
У відповідь Андрій Рябчинський повідомив: "Отримав інформацію, не дали добро купувати. Дуже шкода, але ми не зможемо купити найближчим часом."
На вказане Василь Середа зазначив: "...зрозуміло. відміняю ... ну хоч точно відміняєте, а не рішили купити через когось іншого?"
Андрій Рибчинський наступного дня, 23 лютого 2024 року, відповів "... ні на стороні не купляємо...якщо розродимось купляти, то будемо орієнтуватись на вас".
Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у первісному позові та задоволенні зустрічного позову, однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками.
Судом встановлено, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" договір, за своєю правовою природою, є договором поставки, положення якого врегульовано главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на характер та взаємопов'язаність заявлених вимог, а також специфіку цивільно-правових відносин сторін за Договором, місцевий господарський суд правомірно визначив, що першочерговому розгляду в цій справі підлягає зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про визнання припиненими з 01 грудня 2024 року зобов'язань за договором поставки №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
Способом захисту прав та інтересів може бути визнання права чи припинення правовідношення відповідно до норм пунктів 1, 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
З огляду на предмет зустрічного позову у справі, необхідно відзначити, що норми, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України не передбачають способу захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.
В даному випадку, позовні вимоги ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про визнання припиненими зобов'язань за договором поставки є вимогою про встановлення факту, яка не направлена на захист права (законного інтересу) позивача за зустрічним позовом. При цьому не обґрунтовано у позові, яким чином пред'явлена вимога направлена на захист порушеного права позивача за зустрічним позовом.
У розумінні норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Натомість ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" звернулось до суду з вимогою про визнання припиненим зобов'язання, хоча мета, яку товариство переслідує, пояснення, надані докази вказують, що ця юридична особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із ТОВ "Омнілінк УА", прагне визнати припиненим відповідний договір поставки, посилаючись на його розірвання в односторонньому порядку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц виснувала, що припинення зобов'язання не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Подібний правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", частини 4 статті 236 ГПК України.
Отже, задоволення зустрічного позову у даній справі не призведе до поновлення порушеного права/законного інтересу ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет". А відтак, обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту порушеного права/законного інтересу є неефективним.
Як відзначено у висновках щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №910/14224/20, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові: обов'язок боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення та кореспондуюче цьому право кредитора вимагати виконання такого обов'язку.
Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: визнання права позивача; визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що наведені висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані з урахуванням специфіки відповідних правовідносин, зокрема кредитних, у яких можливість заявлення вимог про визнання відсутнім обов'язку або права вимоги прямо кореспондує природі таких зобов'язань, а також окремих публічно-правових сфер (зокрема, у сфері енергетики), де законодавством передбачено особливі механізми судового захисту.
Натомість спірні правовідносини у даній справі виникли з договору поставки та не належать ані до кредитних правовідносин, ані до правовідносин у сфері енергетики, для яких законодавством або усталеною судовою практикою допускається самостійний спосіб захисту у вигляді визнання відсутнім права вимоги або обов'язку поза межами спору про виконання договору.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" для ефективного захисту своїх прав та інтересів повинно було реалізовувати відповідні заперечення шляхом наведення доводів проти заявлених до нього вимог у межах первісного позову, у тому числі щодо наявності або відсутності правових підстав для розірвання договору, припинення зобов'язань чи відсутності порушення з його боку.
Оцінка ж підстав та правових наслідків припинення або розірвання договору поставки, з урахуванням доводів сторін та наданих доказів, підлягає наданню судом саме під час вирішення первісного позову, а не шляхом задоволення окремої вимоги про визнання припиненими зобов'язань за договором як самостійного способу судового захисту.
Відтак, апеляційним судом не вбачається підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про визнання припиненими з 01 грудня 2024 року зобов'язань за договором поставки №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року.
Щодо первісного позову про стягнення 3565728,38 грн заборгованості, з яких 2627204,94 грн - основна заборгованість, 210176,39 грн - штраф; 345659,42 грн - пеня, 313119,15 грн - інфляційні нарахування та 69568,48 грн - 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша статті 693 Цивільного кодексу України).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19).
За приписами частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням.
Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.
Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі №910/18530/23.
Колегія суддів також звертається до правової позиції об'єднаної палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22, в якій зазначено таке:
"56. Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині 1 статті 655 Цивільного кодексу України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця".
"63. Як було зазначено, Верховний Суд у постановах від 20 травня 2019 року у справі №908/523/18, від 29 січня 2020 року у справі №903/154/19, від 25 лютого 2020 року у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог статті 538 Цивільного кодексу України, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов'язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.
64. Однак таке тлумачення приписів частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов'язана) зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов'язання з боку іншої сторони.
65. Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов'язання.
66. Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів статті 538 Цивільного кодексу України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
67. Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
68. Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов'язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).
69. Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.
70. Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 статті 538, частинам 3, 4 статті 292 Цивільного кодексу України та умовам договору."
"77. Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов'язкам не може вважати договір неукладеним, а обов'язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.
78. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов'язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов'язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.
79. З огляду на зазначене, Об'єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування статті 538 Цивільного кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №908/523/18, від 29 січня 2020 року у справі №903/154/19, від 25 лютого 2020 року у справі №922/1705/19. Системне тлумачення статті 538, частини 2 статті 625, частини 1 статті 655, статті 692, частини 1 статті 697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов'язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов'язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов'язків з передачі товару (очікуване істотне порушення)".
Колегія суддів виходить з того, що згідно з частиною першою статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.
Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов'язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з'ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 Цивільного кодексу України визначені загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №927/784/23, від 21 травня 2024 року у справі № 914/4127/21, від 16 січня 2024 року у справі №918/86/22.
З аналізу змісту договору № OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року вбачається, що за своєю правовою природою він є договором поставки, який є різновидом договору купівлі-продажу та регулюється положеннями глави 54 Цивільного кодексу України. У межах цього договору постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець прийняти його та оплатити, при цьому конкретні умови щодо асортименту, кількості, ціни та строків виконання визначаються у специфікаціях, які після підписання сторонами є невід'ємними частинами договору.
Умови поставки товару визначені як загальними положеннями договору, так і Специфікацією № 6 від 06 лютого 2024 року. Згідно з пунктом 3.1 договору датою поставки товару є дата видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін. Водночас пунктом 3.4 договору та пунктом 1 Специфікації №6 встановлено спеціальний порядок визначення строку поставки, а саме не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати надходження на рахунок постачальника попередньої оплати. Таким чином, сторони прямо пов'язали можливість та строк поставки товару з фактом здійснення покупцем попередньої оплати.
Умовами договору купівлі-продажу передбачено обов'язок покупця здійснити попередню оплату частини вартості товару. Зокрема, пункт 2.2 договору у поєднанні з умовами Специфікації №6 встановлює поетапний порядок розрахунків, першим елементом якого є попередня оплата. Така попередня оплата є не правом, а договірним обов'язком покупця та передує виникненню у постачальника обов'язку з передачі товару.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов пункту 2.2 договору та пункту 1 Специфікації №6 покупець мав сплатити попередню оплату в розмірі 243 620,94 грн у визначений строк. Саме ця сума є частиною ціни товару, сплата якої відповідно до домовленостей сторін розпочинала механізм подальшого виконання договору, зокрема обчислення строку поставки.
За результатами дослідження судом умов договору №OL-P200129-01/NZA від 01 квітня 2020 року та Специфікації №6 від 06 лютого 2024 року колегія суддів дійшла висновку, що на покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" покладено обов'язок здійснити попередню оплату частини вартості товару в розмірі 243620,94 грн, що прямо передбачено першим абзацом пункту 1 Специфікації № 6. Зазначена сума за своєю правовою природою є саме попередньою оплатою, оскільки відповідно до погоджених сторонами умов вона підлягала сплаті до моменту поставки товару та до переходу права власності на нього, а також була визначена як юридична передумова виникнення у постачальника обов'язку з передачі товару і початку перебігу строку поставки.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22, відповідно до якої оплата за товар є попередньою, якщо за умовами договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару у власність покупця, а невнесення такої попередньої оплати не припиняє договір і не звільняє покупця від виконання відповідного грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що обов'язок зі сплати попередньої оплати у сумі 243620,94 грн покупцем не виконано, доказів внесення зазначених коштів суду не надано. За таких обставин, з урахуванням наведених висновків об'єднаної палати, у постачальника виникло право вимагати від покупця сплати суми попередньої оплати в примусовому порядку як виконання грошового зобов'язання за чинним консенсуальним договором купівлі-продажу. Відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас платежі, передбачені іншими абзацами пункту 1 Специфікації № 6, а саме оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 квітня 2024 року, 595896,94 грн до 10 травня 2024 року, 595896,94 грн до 10 червня 2024 року та остаточна оплата в розмірі 595896,94 грн до 10 липня 2024 року, за своєю правовою природою не є попередньою оплатою у розумінні статті 693 Цивільного кодексу України та правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Зазначені платежі визначені як чергові частини ціни товару, строк сплати яких поставлений у залежність від подальшого перебігу виконання договору після здійснення попередньої оплати та початку строку поставки товару.
Оскільки попередня оплата у сумі 243620,94 грн покупцем здійснена не була, строк поставки товару не розпочався, а відтак обов'язок покупця зі сплати інших платежів, передбачених пунктом 1 Специфікації № 6, у загальному розмірі 2383587,76 грн, не настав. За таких обставин вимоги про стягнення зазначеної суми є передчасними та безпідставними і задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених до стягнення 210176,39 грн штрафу, 345659,42 грн пені, 313119,15 грн інфляційних нарахувань та 69568,48 грн 3% річних, суд зазначає таке.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з пунктом 5.2 Договору за порушення строку оплати за цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період порушення виконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день порушення строку оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
У разі не здійснення Покупцем оплати ціни товару на умовах пункту 2.2 Договору Покупець має сплатити Постачальнику на його вимогу штраф в розмірі 8% від ціни товару, зазначеної у Специфікації чи накладній, а також Постачальник має право вимагати від Покупця оплати товару на умовах пункту 2.2. Договору із розрахунком ціни товару на дату відповідної вимоги чи звернення до суду у значенні К3 у формулі.
Оскільки у спірних правовідносинах єдиним зобов'язанням, строк виконання якого настав і було порушено, є обов'язок зі сплати попередньої оплати, розмір неустойки підлягає визначенню саме виходячи з суми 243 620,94 грн.
Таким чином, штраф і пеня за умовами Договору можуть бути нараховані виключно від суми невнесеної попередньої оплати у розмірі 243 620,94 грн, а не від загальної вартості товару за Специфікацією № 6. Аналогічний підхід застосовується і до нарахування інфляційних втрат та 3% річних, які за своєю правовою природою є способом компенсації наслідків прострочення саме грошового зобов'язання, виконання якого настало та було порушене.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА: ЗАКОН" було перевірено правильність здійснених позивачем розрахунків штрафних санкцій та інших нарахувань, і за результатами такої перевірки встановлено, що до стягнення підлягають штраф у розмірі 19489,68 грн, пеня у розмірі 33075,03 грн, інфляційні втрати у розмірі 36876,11 грн та 3% річних у розмірі 7952,94 грн, обчислені виходячи з суми невнесеної попередньої оплати у розмірі 243620,94 грн, у межах періодів визначених позивачем.
Щодо доводів ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про одностороннє розірвання договору поставки, суд зазначає таке.
Положеннями частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Нормами частин 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 в справі №727/898/19, від 24.05.2023 в справі №756/420/17).
За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.
Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №910/11397/18, від 26 лютого 2020 року у справі №910/4391/19, від 08 вересня 2021 року у справі №727/898/19, від 24 травня 2023 року у справі №756/420/17.
Згідно з пунктом 9.7 Договору, останній набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє протягом одного року з моменту укладення, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору та припиняється за умови відсутності фінансових претензій сторін одна до одної. Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна сторона не повідомила іншу сторону про намір розірвати Договір, строк дії даного Договору продовжується на рік. Кількість разів продовження строку дії Договору на умовах цього підпункту необмежена.
Колегією суддів проаналізовано пункт 9.7 Договору та встановлено, що наведене положення не є умовою про одностороннє розірвання договору. За своїм змістом воно регулює строк дії договору, порядок його автоматичної пролонгації та механізм відмови сторін від такої пролонгації. Договір укладений на визначений строк, а саме один рік, при цьому прямо встановлено, що він діє в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань та за умови відсутності фінансових претензій між ними.
Передбачене в пункті 9.7 повідомлення сторони за один місяць до закінчення строку дії договору не спрямоване на припинення договору достроково, а має на меті виключно запобігання його автоматичному продовженню на наступний річний строк. У такому випадку договір припиняється не внаслідок одностороннього розірвання, а у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений. Відсутність у пункті 9.7 формулювань про право сторони в односторонньому порядку розірвати договір, а також відсутність положень про припинення зобов'язань до завершення строку його дії, свідчать про те, що дане положення не надає сторонам права на односторонню відмову від договору, а лише визначає порядок його продовження або завершення у зв'язку із закінченням строку дії.
Наведені доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" про наявність у нього права на одностороннє розірвання договору поставки та реалізацію такого права шляхом направлення листа №2210-01 від 22 жовтня 2024 року, які були підтримані місцевим господарським судом не ґрунтуються на умовах договору та нормах матеріального права.
Як встановлено судом, пункт 9.7 Договору не містить умови про право сторони на односторонню відмову від договору у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України.
Твердження про те, що право на одностороннє розірвання договору "встановлено Договором та може бути реалізовано за умови відсутності фінансових претензій сторін одна до одної", є помилковим, оскільки пункт 9.7 не містить ані формулювань про односторонню відмову від договору, ані вказівки на припинення зобов'язань до спливу строку дії договору. Навпаки, зазначеним пунктом прямо встановлено, що договір діє в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань та за умови відсутності фінансових претензій, що виключає можливість тлумачення цього положення як підстави для дострокового припинення договору за одностороннім волевиявленням сторони.
За таких обставин лист ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" №2210-01 від 22 жовтня 2024 року не може бути кваліфікований як одностороння відмова від договору у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України та правових позицій Верховного Суду, оскільки не грунтується ані на законі, ані на договірній умові, яка б надавала відповідачу право на такий односторонній правочин. Сам по собі лист із повідомленням про припинення договірних відносин, за відсутності передбаченого договором або законом права на односторонню відмову, не породжує правових наслідків у вигляді розірвання договору.
Також суд зауважує, що враховуючи пункт 9.7 договору, згідно з яким договір діє протягом року з моменту укладання - 01.04.2020 та пролонговується на наступний строк за умови відсутності заперечень сторін необмежену кількість разів, та беручи до уваги лист ТОВ "Хоум-нет" від 22.10.2024 /а.с. 52, т. 1/ про відсутність наміру пролонговувати договір, слід вважати, що договір поставки принив діяти за закінченням строку, на який був укладений, з 31.03.2025. Позивач з даним позовом звернувся до суду 07.03.2025 року, тобто в межах дії договору.
Посилання відповідача на акт звірки взаємних розрахунків за 2024 рік як на доказ відсутності фінансових претензій сторін також не може бути підставою для визнання договору розірваним. Як убачається зі змісту цього акта, він відображає лише господарські операції, підтверджені первинними документами (видатковими накладними), які не стосуються виконання Специфікації № 6 до Договору. Відсутність у акті звірки інформації про рух активів або зобов'язань за Специфікацією № 6 не свідчить про припинення грошових зобов'язань за нею, а лише підтверджує факт відсутності здійснених господарських операцій у межах цієї специфікації.
За правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, акт звірки може підтверджувати наявність або відсутність заборгованості лише за умови, що відображені в ньому дані підтверджені первинними документами. Оскільки щодо виконання Специфікації №6 такі первинні документи сторонами не складались, акт звірки не може розцінюватися як доказ припинення зобов'язань за цією специфікацією чи як підтвердження відсутності фінансових претензій у матеріально-правовому розумінні.
Крім того, підписання позивачем акта звірки після отримання листа відповідача не може бути кваліфіковане як конклюдентна згода на розірвання договору, оскільки сам акт звірки за своєю правовою природою є бухгалтерським документом, спрямованим на фіксацію стану взаєморозрахунків, а не волевиявленням сторін щодо припинення договірних зобов'язань. Відсутність у такому акті будь-яких застережень або формулювань про припинення договору виключає можливість тлумачення його підписання як згоди на розірвання договору.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що Договір поставки не був розірваний ані за згодою сторін, ані внаслідок односторонньої відмови від нього, а лист ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" №2210-01 від 22 жовтня 2024 року не породжує правових наслідків у вигляді припинення договірних зобов'язань сторін.
Оскільки договір поставки був укладений у письмовій формі, його розірвання або припинення за загальним правилом має здійснюватися у такій самій формі та в порядку, передбаченому договором або законом, а відтак твердження про розірвання договору шляхом конклюдентних дій, зокрема шляхом підписання акта звірки розрахунків, є безпідставним і не ґрунтується на нормах цивільного законодавства.
Доводи апелянта про те, що Специфікація №6 нібито не була належним чином погоджена та підписана сторонами, не набула статусу додатка до Договору, має виключно переговорний характер і не спричинила виникнення жодних господарських операцій чи фінансових зобов'язань, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи і нормами процесуального права.
Відповідно до частини 6 статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У суді першої інстанції відповідач не заявляв заперечень щодо існування зобов'язань за Специфікацією № 6, а також щодо її погодження сторонами чи правового статусу як додатка до Договору. Відзив на позов не містив вказівки на незгоду з відповідними обставинами, на яких ґрунтувалися позовні вимоги. Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності таких заперечень відповідач позбавляється права заперечувати проти зазначених обставин під час розгляду справи по суті, якщо незгода з ними не вбачається з наданих доказів або не доведено, що їх незаявлення було зумовлене обставинами, які не залежали від відповідача. Жодних таких обставин апелянтом не наведено та не доведено, а відтак заявлення відповідних доводів уперше на стадії апеляційного перегляду є процесуально неприпустимим.
Крім того, у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції безпосередньо з'ясовувалося питання наявності заперечень щодо оригіналу Специфікації №6. Представник ТОВ "НПК "Хоум-нет" пояснив, що сумніви відповідача стосуються лише підпису та відбитка печатки підприємства, які, за його твердженням, можуть відрізнятися від тих, що містяться на відсканованому примірнику Специфікації № 6, направленому ТОВ "Омнілінк УА". Водночас на запитання головуючого судді було прямо підтверджено, що тексти зазначених специфікацій є ідентичними, що виключає твердження апелянта про їх "переговорний" характер або відсутність погодження істотних умов. Отже, безпосередньо ТОВ "НПК "Хоум-нет" розроблялася та створювалася специфікація №6, як додаток до договору. Вона була підписана ТОВ "НПК "Хоум-нет", підпис скріплений печаткою товариства і направлялася електронною поштою позивачу у вигляді сканкопії та була прийнята позивачем, про що свідчить надання відповідної специфікації як доказу у цій справі та подальші переговори між сторонами, факт яких визнається двома обома учасниками.
За таких обставин посилання апелянта на неналежність Специфікації №6 як доказу є безпідставним.
Таким чином, оскільки доводи ТОВ "Омнілінк УА", викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження, рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволені зустрічного позову.
У відповідності до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ТОВ "Омнілінк УА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №902/252/25 скасувати. Прийняти нове рішення.
Первісний позов ТОВ "Омнілінк УА" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" (вул.Героїв Майдану, буд.19, м. Бар, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23000; ідентифікаційний код: 36410686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м. Київ, 04112; ідентифікаційний код: 39058786) 243620,94 грн попередньої оплати, 19 489,68 грн штрафу, 33075,03 грн пені, 7952,94 грн 3% річних, 36876,11 грн інфляційних втрат та 4822,87 грн судового збору за подання позовної заяви.
В задоволенні решти первісного позову відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову залишити за ТОВ "Науково-промислова компанія "Хоум-нет".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-промислова компанія "Хоум-нет" (вул.Героїв Майдану, буд.19, м. Бар, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23000; ідентифікаційний код: 36410686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Омнілінк УА" (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м. Київ, 04112; ідентифікаційний код: 39058786) 9421,04 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №902/252/25 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "02" лютого 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.