категорія №3.4
Іменем України
22 листопада 2010 року Справа № 2а-8084/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Чиркіна С.М.
суддів Цицюри О.О., Ковальвої Т.І.
при секретарі Лисенко Є.М.
за участю:
позивач: не прибув,
представника 1-го відповідача - Державної судової адміністрації України
Музики С.В.(довіреність від 21.05.2010 № 11-3058/10)
представника 2-го відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України: Музики С.В.( довіреність від 05.07.2010 № 1067 вих-10)
представник 3-го відповідача Міністерства фінансів України: не прибув,
представник 4 -го відповідача Державного казначейства України: не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати, -
26 жовтня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, в якому просить зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести з 1 січня 2006 року по теперішній час перерахунок розміру заробітної плати у відповідності зі ст.44 ЗУ «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, зі змінами та виплачувати її у визначеному даним законом розмірі, стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 05213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2010 року у сумі 210 879 грн., зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості з заробітної плати з 01 січня 2006 року по 30
вересня 2010 року та на виплату самої заробітної плати з 1 жовтня 2010 року у встановленому ст. 44 ЗУ «Про статуту суддів» від 15.12.1992 року, зі змінами, розмірі.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що працює на посаді судді Кам'янобрідського районного суду м.Луганська з березня 2001 року, з червня 2007 року на посаді заступника голови Кам'янобрідського районного суду м.Луганська та з червня 2008 року на посаді голови Кам'янобрідського районного суду м.Луганська.
Зазначає , що питання виплати заробітної плати були врегульовані ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, зі змінами, який діяв на той час, згідно якої заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. При цьому ч.2 ст.44 ЗУ «Про статус суддів», у редакції, яка діяла на 1 червня 2005 року, передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного суду України і не можуть бути меншими 50% його окладу, також посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Частиною 4 цієї статті в тій же редакції, також встановлено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки-10%, понад 5 років-15%, понад 10 -20%, понад 15-25%, понад 20 років - 30%, понад 25 років -40% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Розмір інших складових заробітної плати встановлюється відповідними постановами КМУ та УПУ. Звертає увагу, що до червня 2005 року розмір заробітної плати визначався у відповідності з вказаними вимогами закону і заробітну плату отримував у повному обсязі. Однак починаючи з червня 2005 року, зазначений конституційний принцип, в частині встановлення розміру та виплати заробітної плати, відповідачем було порушено.
Посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ” підвищено суддям посадові оклади пропорційно до окладів голів вказаних судів та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів. При цьому ПКМУ з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року №514, від 03.09.2005 №865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак в подальшому ПКМУ №1243 від 21.12.2005 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та №1310 від 31.12.2005 «Про внесення змін до постанови КМУ від 03 вересня 2005 року № 865» було внесено зміни до зазначеної вище постанови № 865, її було доповнено п.4-1, який обмежував посадовий оклад позивача виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 332,00 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводився.
При цьому Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року по справі №2/174 за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів ”в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ”.
Починаючи з 01 січня 2006 року з урахуванням положень вказаних постанов КМУ, було перераховано розмір заробітної плати , оклад було встановлено виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 332 грн. станом на 01 січня 2006 року і в подальшому не зважаючи на те, що мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово до теперішнього часу збільшувався і на 01 липня 2010 року становить 888 грн. Проте оклад , у супереч вимогам ЗУ «Про статус суддів» та схемам посадових окладів, встановлених постановою КМУ № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці суддів», де розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати , більше не перераховувався до теперішнього часу. Позивач вважає, що зазначені дії є порушенням вимог статей Конституції України, Закону України “Про судоустрій України ”, якими визначені гарантії незалежності суддів та заборонено порушення чи звуження існуючих прав суддів, у тому числі з приводу їх матеріального та соціального забезпечення.
Позивач в судове засідання не прибув, просив розглянути справу без його участі, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України та представник відповідача -Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області позовні вимоги не визнала, надала заперечення на адміністративний позов, в якому зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 було внесено зміни до постанови КМУ від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів”, де п. 4-1 було передбачено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Дане положення було передбачено актом (постановою) Кабінету Міністрів України, а тому Державна судова адміністрація України своїми актами не могла провести відповідні зміни по нарахуванню заробітної плати суддям в залежності від збільшуваних розмірів мінімальної заробітної плати. Позивач отримує заробітну плату, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., згідно штатних розписів посадових окладів у межах бюджетних асигнувань. Кошториси на відповідні бюджетні роки подавалися згідно норм постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ”, до якої не внесені зміни у зв'язку з прийнятими судовими рішеннями. Постанова КМУ не скасована, тому ДСА та ТУ ДСА в Луганській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач посилається, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заперечення на адміністративний позов, в яких посилається, що видатки, передбачені в Державному бюджеті України на 2008-2010 роки на оплату праці суддів, були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100% від плану. З 1 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Крім того, посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом згідно ст. 99 КАС України. Просить у задоволення позовних вимог до Міністерства фінансів України відмовити, справу розглянути без участі його представника.
Представник відповідача - Державного казначейства України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заперечення на адміністративний позов зі змісту яких вбачається, що відповідно до підпунктів 4, 21 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів. Тобто, Державна судова адміністрація України, як самостійний розпорядник коштів, повинна здійснювати розподіл цих коштів за напрямками. Відповідач вважає, що він не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Тому просив в задоволенні позову відмовити та розглянути справу без участі його представника.
Заслухавши пояснення представника 1 та 2-го відповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Позивач ОСОБА_3 працює на посаді судді з 27 березня 2001 року Кам'янобрідського районного суду м.Луганська ( а.с.23-26), з 12 червня 2007 року на посаді заступника голови Кам'янобрідського районного суду м.Луганська ( а.с.34-35) та з 27 червня 2008 року на посаді голови Кам'янобрідського районного суду м.Луганська ( а.с.36). Зазначений факт підтверджується також витягом з трудової книжки ( а.с.11).
Заробітна плата позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.
Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області ОСОБА_3 на 22.05.2008 та на цей час отримує надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 5 до 10 років.
Закон України “Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року № 2862-XII визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 126 Закону України “Про судоустрій України ” від 7 лютого 2002 року № 3018-III, Державна судова адміністрація здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.
Відповідно до статті 128 цього Закону, територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.
Відповідно до статті 122 Закону України “Про судоустрій України ”, яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.
В судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.
Таким чином, суд приходить до висновку, що органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України та її територіальні управління.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Відповідно до статті стаття 11 Закону України “Про статус суддів ”, незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Згідно із статтею 14 цього Закону, однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Таким чином, заробітна плата суддів, є елементами статусу судді.
Відповідно до пункту 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України ” при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів ” , заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів ”у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України “Про судоустрій України ” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів ” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.
Згідно додатку № 6 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865, посадовий оклад судді районного суду міста має складати 7,5 мінімальних заробітних плат, заступника голови суду-8,5 мінімальних заробітних плат; голови суду -9 мінімальних заробітних плат.
Вказану постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865”, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 “Про оплату праці суддів ” .
Зазначену постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року.
Таким чином, з 3 грудня 2007 року -з дня набрання законної сили судовим рішенням, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів ” є протиправним і скасованим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів ” встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року по справі №2/174 за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів ”в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ”.
Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року по справі № 22-а-26751/08.
Таким чином, з 19 серпня 2009 року - з дня набрання законної сили судовим рішенням, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів ” в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 “Про оплату праці суддів ” є протиправними.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Отже, з 3 грудня 2007 року є протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів ”, а з 19 серпня 2009 року -є протиправними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів ”в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів ” .
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України “Про статус суддів”та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.
Між тим, заробітна плата позивача з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі відповідних Законів України про Державний бюджет України, про що свідчить розрахунок заробітної плати за період за період з січня 2006 по серпень 2010 року (арк. справи 13-17), чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, якою затверджено “Положення про Державне казначейство України ”, Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 “Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу ”, Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог п. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області, Міністерством фінансів України не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганські області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання провести перерахунок заробітної плати з 19.08.2009.
Щодо вимог позивача про зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати за період з 01 січня 2006 року до 19 серпня 2009 року, то суд вважає їх необґрунтованими, та як у вказаний період положення п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ” були чинними.
Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру посадового окладу, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України “Про статус суддів” в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.
Так, частиною 4 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№ 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008
справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” яким внесено зміни до ст. 44 Закону України “Про статус суддів ”.
Таким чином, зміни до абзацу другому частини четвертої ст. 44 Закону України “Про статус суддів ”, внесені Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”, втратили чинність 22 травня 2008 року.
Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області позивач на 22.05.2008 та на цей час отримує надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 5 до 10 років, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України “Про статус суддів ”.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
З системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Міністерства фінансів України, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.2 ст.11 КАС України, суд вважає за необхідне визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Міністерства фінансів України, оскільки зазначена бездіяльність порушує права позивача.
Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів, необхідних для виплати позивачу посадового окладу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов'язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.
Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов'язкових виплат, відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України “Про статус суддів ” .
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
З врахуванням ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_3 з 19.08.2009 з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_3 з зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_3 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_3 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок ОСОБА_3 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.)
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 26 листопада 2010 року.
Головуючий суддяС.М. Чиркін
суддя
суддяО.О. Цицюра Т.І. Ковальова