02 лютого 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/10283/25
провадження № 22-ц/822/214/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
третя особа приватне підприємство «Регіон Центр»
апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2025 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Одовічен Я. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ПП «Регіон Центр» про усунення перешкод у користуванні майном.
Просила суд:
- усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільним майном співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а саме горищем будинку.
- зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 демонтувати самовільно встановлені ними двері на сходовій клітині загального користування, що ведуть до горища будинку АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 квітня 1997 року.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , розташованої на мансардному поверсі над її квартирою в тому ж будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 03 жовтня 2013 року.
Всупереч вимогам законодавства та без отримання згоди інших співвласників будинку, відповідачі самовільно встановили металеві двері на сходовій клітині загального користування, яка веде з третього поверху до горищного приміщення будинку. Встановлення цих дверей повністю перекрило позивачу та іншим мешканцям будинку доступ до горища, яке є їх спільним майном.
Факт самовільного встановлення дверей та створення перешкод у користуванні спільним майном підтверджується актом технічного огляду житлового будинку АДРЕСА_1 від 15 липня 2025 року.
Самовільний характер встановлення дверей також підтверджується технічною документацією на будинок. Згідно з планом третього поверху, планом мансарди, а також планом квартири АДРЕСА_3 жодних дверей у місці їх фактичного встановлення на сходовій клітині проектом не передбачено. Це підтверджує ту обставину, що відповідачі здійснили перепланування місць загального користування, що є грубим порушенням закону.
Окрім того, листом від 28 липня 2025 року № 76 ПП «Регіон-Центр» повідомило, що рішення про обмеження користування горищем та сходовими клітинами загальними зборами співвласників будинку не приймалося.
Вважає дії відповідачів самовільними, незаконними та такими, що прямо порушують її право як співвласника багатоквартирного будинку на вільне користування спільним майном.
Короткий зміст рішення суду інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа приватне підприємство «Регіон-Центр» задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільним майном співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 демонтувати самовільно встановлені ними двері на сходовій клітині загального користування, що ведуть до горища вищевказаного будинку.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі самочинно встановили у коридорі загального користування двері на сходовій клітини, що ведуть з третього поверху до горищного приміщення. Доказів того, що іншими співвласниками було надано згоду на їх встановлення суду надано не було.
Окрім того, навіть наявність такої згоди, не замінює те, що співвласникам на їх вимогу має бути забезпечено доступ до допоміжних приміщень житлового будинку.
При цьому, суд прийшов до висновку, що мета з якою співвласник вимагає надати йому доступ до допоміжних приміщень будинку не має значення, оскільки право власності є непорушним та не може бути обмеженим.
З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що фактичне зменшення відповідачами місць спільного користування будинку обмежує позивача як співвласника багатоквартирного будинку у можливості користування спільним майном.
Сторони у справі є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , а відтак і приміщення горища, яке перебуває в спільній власності та користуванні, а відповідачі чинять перешкоди позивачці у користуванні частиною спільного майна шляхом ненадання їй доступу до приміщення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 посилаються на те, що рішення суду є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказують, що суд першої інстанції помилково ототожнив сам факт наявності дверей із фактом порушення права позивачки користуватися горищем.
Позивачка не довела, що мала намір чи потребу користуватися горищем і була позбавлена такої можливості. У матеріалах справи відсутні докази, що позивачка зверталася до апелянтів з проханням надати їй ключ від замка дверей чи доступ до горища, і що їй було відмовлено.
Не було зафіксовано жодного інциденту, коли відповідачі перешкоджали позивачці потрапити на горище. Отже, реальних, а не гіпотетичних перешкод у користуванні спільним майном судом першої інстанції не встановлено.
За відсутності доказів фактичного перешкоджання у користуванні горищем висновок суду про порушення права позивача є необґрунтованим (частина друга стаття 376 ЦПК України).
Крім того, вважають, що надання дубліката ключа гарантувало б доступ до горища без знищення майна і без втручання у право власності апелянтів.
Зазначають, що рішення суду ґрунтувалось на акті технічного огляду, складеного ПП «Регіон-Центр» від 15 липня 2025 року та доданих технічних матеріалах, в яких вказано, що двері не передбачені проектом будинку і встановлені самовільно.
Тобто, суд фактично визнав двері незаконним переплануванням, що порушує будівельні та протилежні норми. Такий висновок є передчасним і зробленим з порушенням процесуальних норм щодо належності й допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).
Акт, складений обслуговуючою організацією, не є експертним висновком і не може слугувати належним доказом у частині відповідності або невідповідності конструкції будівельним нормам.
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 у справі № 308/15826/14-ц прямо зазначив, що акти, складені житлово-експлуатаційними організаціями чи управителями будинків, не можуть замінити собою висновок судової будівельно-технічної експертизи щодо самочинного переобладнання чи порушення будівельних правил.
У даній справі жодної судової експертизи не призначалося. Позивачка не заявляла клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи, отже відсутні достовірні висновки, що встановлені двері становлять небезпеку, порушують протипожежні вимоги або негативно впливають на конструкцію будинку.
Зазначають, що сам факт невідображення дверей на старому плані чи відсутність формальної згоди співвласників не доводить їх протиправність. У будинках історичної забудови відхилення від первинного проекту (встановлення додаткових дверей, перегородок тощо) є поширеним явищем і не завжди потребує погодження, якщо не створює перешкод чи небезпеки для інших. Незаконність перепланування повинна підтверджуватися реальною шкодою або загрозою, а не лише формальним фактом невідповідності проекту.
У матеріалах справи відсутні докази, що спірні двері спричинили будь-які негативні наслідки (наприклад, ускладнення евакуації чи доступу до інженерних мереж). Навпаки, як зазначалося, доступ до горища для обслуговування спільного майна за потреби міг бути забезпечений шляхом отримання ключа.
Ігнорування судом критичної оцінки цього доказу та доводів відповідачів щодо його неналежності свідчить про неповноту оцінки зібраних доказів (стаття 89 ЦПК України).
Вказують, що суд першої інстанції обрав спосіб захисту, що є явно диспропорційним ситуації - знищення майна відповідачів (демонтаж дверей). Встановлені двері є власністю апелянтів, матеріальною цінністю, що виконує для них утилітарні функції (тепло- та шумоізоляція, захист від проникнення).
Їх примусовий демонтаж фактично позбавляє апелянтів частки їхнього майна та знижує рівень безпеки житла.
Зазначають, що у позовній заяві, так і в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачка стверджувала, що мета демонтажу дверей - це відновлення її права на користування горищем, але водночас зазначала проблему обмеження доступу до свого обладнання на даху.
Отже позов фактично спрямований на забезпечення приватного інтересу позивачки (доступу до панелей для обслуговування і отримання вигоди від них), а не на захист спільних прав співвласників.
Вважають, що не можна захищати через суд право на спільне майно, одночасно порушуючи права інших співвласників на це саме майно.
Суд першої інстанції не перевірив правомірності дій позивачки щодо використання даху. Апелянти вказували, що конфлікт виник через небажання позивачки належно оформити користування дахом під свою сонячну електростанцію, що порушує їхні права як співвласників.
За таких обставин подання позову є зловживанням процесуальним правом (права на судовий захист), оскільки воно спрямоване не на відновлення порушеного суб'єктивного цивільного права, а на отримання позивачем односторонньої переваги у користуванні спільним майном, що призводить до порушення законних прав апелянтів на захист їх житла, у контексті енергозбереження тепла у тамбурі перед їх квартирою під час військового стану.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим представництвом Фонду державного майна України в місті Чернівці 25 квітня 1997 року (а. с. 6).
Квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 03 жовтня 2013 року (а. с. 8 зв.).
Відповідно до акту технічного огляду будинку АДРЕСА_1 від 15 липня 2025 року, складеного комісією ПП «Регіон-Центр» вбачається, що вказаний будинок побудований у першій половині XIX століття. Будинок № 23 літера В, де перекритий доступ на горище, налічує 7 квартир ( АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_3 ) (а. с. 7).
Квартира АДРЕСА_10 (власник ОСОБА_1 ) розміщена на 3-му поверсі будинку. Поверхом вище на мансардному поверсі розміщена квартира АДРЕСА_3 (власник ОСОБА_7 ). При огляді сходової клітини, якою користуються співвласники будинку літера В, установлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_3 встановлені додаткові двері на сходовій клітці між третім поверхом та мансардою, чим створено перешкоди у доступі співвласникам інших квартир будинку до горища.
Рекомендовано співвласникам квартири АДРЕСА_3 не закривати двері на вході до горища та не чинити перешкоди в користуванні спільним сумісним майном будинку, демонтувати встановлені додаткові двері або надати співвласникам інших квартир ключі від дверей на сходовій клітці.
Згідно з актом ПП «Регіон-центр» від 28 липня 2025 року встановлено, що рішення про обмеження на користування горищем, сходовими клітинами загальними зборами співвласниками будинку не приймалось (а. с. 8).
Відповідно до висновку Управління охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради щодо можливості використання сонячних панелей на даху житлового будинку за адресою АДРЕСА_11 , беручи до уваги складений адміністративний протокол, згоду співвласників, а також те, що встановлення і використання сонячних панелей не призведе до пошкодження чи руйнування об'єкта та не суперечить настановам щодо утримання та збереження об'єктів культурної спадщини в межах історичних ареалів місто Чернівці, Управління культурної спадщини не заперечує стосовно використання сонячних панелей на даху житлового будинку (а. с. 38).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Позивачка звертаючись із позовом у цій справі до відповідачів вказувала на те, що останніми як співвласниками квартири АДРЕСА_4 здійснено самочинне (без згоди інших співвласників) встановлення дверей на горище будинку (фактична підстава позову), в зв'язку з чим наявні перешкоди у реалізації її права на користування цим приміщенням.
Відповідачі факту встановлення дверей на горище у вказаному будинку не оспорювали, проте вказували на те, що їх встановлення відбулося ще у 2008 році, тобто задовго до звернення позивачкою із цим позовом, що може свідчити про її згоду із цим.
Окрім цього вважали, що вимога про демонтаж дверей є крайнім заходом та є неспівмірною із характером порушення, оскільки негативні наслідки для позивачки можуть бути усунуті зокрема шляхом надання їй ключів від цих дверей.
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить із наступного.
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) вказала на те, що у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
За змістом пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення);
- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
За змістом частин першої другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Статтею шостою Закону № 417-VIII визначено, що співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб'єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
У постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 зроблено висновок, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об'єкт цивільних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц у спорі щодо незаконного переобладнання горища багатоквартирного будинку викладено, зокрема, висновок про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.
Отже, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, за обставин цієї справи - горища, поширюється правовий режим спільної сумісної, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
Частиною другою статті 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій (далі - Правила), затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.
Пунктом 3.2.1 Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно - вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення. Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у свої постановах неодноразово звертав увагу на те, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див.: постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
Квартира АДРЕСА_3 в цьому ж будинку належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Відповідно до акту технічного огляду будинку АДРЕСА_12 від 15 липня 2025 року, складеного комісією ПП «Регіон-Центр» вбачається, що при огляді сходової клітини, якою користуються співвласники будинку літера В, установлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_3 змонтовані додаткові двері на сходовій клітці між третім поверхом та мансардою, чим створено перешкоду у доступі співвласникам інших квартир будинку до горища.
Рекомендовано співвласникам квартири АДРЕСА_3 не закривати двері на вході до горища та не чинити перешкоди в користуванні спільним сумісним майном будинку, демонтувати встановлені додаткові двері або надати співвласникам інших квартир ключі від дверей на сходовій клітці.
Згідно з актом ПП «Регіон-центр» від 28 липня 2025 року встановлено, що рішення про обмеження на користування горищем, сходовими клітинами загальними зборами співвласниками будинку не приймалось.
Самовільний характер встановлення дверей підтверджується технічною документацією на будинок. Зокрема, згідно з планом третього поверху, планом мансарди, а також планом квартири АДРЕСА_3 жодних дверей у місці їх фактичного встановлення на сходовій клітині проектом не передбачено.
Окрім цього відповідачами у ході розгляду справи у суді першої інстанції підтверджено обставину встановлення ними дверей на сходовій клітини, що веде з третього поверху до горища. Доказів того, що іншими співвласниками багатоквартирного будинку надавалась згода на їх встановлення матеріали справи не містять.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що фактичне зменшення відповідачами місць спільного користування будинку обмежує позивача як співвласника багатоквартирного будинку у можливості користування спільним майном.
У цій частині колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що мета з якою співвласник вимагає надати йому доступ до допоміжних приміщень будинку не має значення, оскільки право власності є непорушним та не може бути обмеженим.
Законність розміщення позивачкою додаткового обладнання (сонячних панелей) не є предметом цього спору, а відповідна обставина не впливає на його вирішення.
Колегія суддів вважає помилковими аргументи апеляційної скарги про неналежність обраного позивачкою способу захисту, зважаючи на наступне.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі № 911/3292/23, від 03 вересня 2024 року у справі № 907/358/20, від 27 серпня 2024 року у справі № 924/128/21, від 11 червня 2024 року у справі № 914/3293/20, від 07 травня 2024 року у справі № 910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З урахуванням фактичних обставин справи, а саме встановлення відповідачами дверей на горище без згоди інших співвласників багатоквартирного будинку, недосягнення із позивачкою згоди щодо забезпечення доступу нього, обраний останньою спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки відновить її право у безперешкодному користуванні допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку (горищем).
Посилання відповідачів на те, що зобов'язання їх здійснити демонтаж дверей є втручанням у їх право власності є безпідставним, оскільки позивачка не оспорює відповідне право відповідачів на це майно та не претендує на нього.
Також колегія суддів відхиляє посилання відповідачів в апеляційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 344/17748/15-ц, про те, що «достатнім та ефективним способом захисту є зобов'язання надати ключі співвласнику, якщо фізичного перешкоджання доступу немає, а є лише замкнені двері», оскільки такі висновки у вищевказаній постанові судом не наводились. Окрім цього спір у справі № 344/17748/15-ц стосувався вселення позивача у квартиру і демонтаж самовільно встановлених дверей, які перешкоджають іншим співвласникам користуватися приміщеннями, які є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку, не був предметом судового розгляду.
Безпідставним є аргумент відповідачів на необхідність призначення у справі будівельно-технічної експертизи з посиланням на висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18.
Зокрема у вказаній справі експертиза призначалася для з'ясування питання функціонального призначення спірних приміщень багатоквартирного будинку. За обставин цієї справи функціональне призначення горища як допоміжного приміщення багатоквартирного будинку і належності його на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир не оспорювалося. В даному випадку з'ясування обставин, що мають значення для справи, не потребувало спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Теж саме стосується посилань відповідачів на висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 308/15826/14-ц (провадження № 61-3051св24), які є нерелевантними до спірних правовідносин.
З огляду на вищевикладене аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують, зводяться у загальному до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку, з якою погоджується й суд апеляційної інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 10 грудня 2025 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повна постанова складена 03 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Ігор ЛИСАК