справа №176/369/26
провадження №2-о/176/46/26
30 січня 2026 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Волчек Н.Ю.,
з участю секретаря судових засідань Владімірової А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, -
30 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтовдського міського суду Дніпропетровської області із заявою в порядку окремого провадження, у якій просила суд встановити факт смерті свого сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополь АР Крим, що є тимчасово окупованою територією України.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополь помер її син - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Челябинськ .
Заявник зазначає, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Встановлення факту смерті необхідно для державної реєстрації смерті на території України та одержання свідоцтва про смерть державного зразка.
Ухвалою судді від 30 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Заявник в судове засідання не з'явилася.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд заяви повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання, у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Заявник ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .
Як вбачається із копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 виданого 03 липня 1975 року відділом ЗАГСУ м. Челябінськ (запис російською мовою), ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Челябінськ РСФСР.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополь, Республіки Крим помер син заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації про що 11 вересня 2021 року відділом реєстрації смерті м. Сімферополя Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 та складено запис акту про смерть № 170219910000704621001. (запис російською мовою)
Установа знаходиться на території непідконтрольній державній владі України.
Інших документів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 , заявниця ОСОБА_1 не має, також суду небуло надано документів що громадянин ОСОБА_2 є громадянином України.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Заявниця є матір'ю ОСОБА_2 , отже є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Вказаний Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.
Відповідно до положень статті 9 Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.
Суд вбачає, що ОСОБА_2 помер на окупованій РФ території - у м. Сімферополь АР Крим, тобто на окупованій території.
Разом з тим, питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Згідно ч.2,3.ст.9 Закону Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;
б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Оскільки заявниця не має передбачених Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документів, які є підставою для державної реєстрації смерті, вона звернулася з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 в порядку окремого провадження.
Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Розгляд цієї категорії судових справ повинен відбуватися за загальними правилами здійснення цивільного судочинства з врахуванням окремих винятків, їй притаманних; а отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України визначено поняття допустимості, належності, достовірності та достатності доказів, як засобів доказування при здійсненні цивільного процесуального судочинства.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, яка в повній мірі кореспондується із приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, за правилами ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина України в певний час і за певних обставин. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Доказами, які підтверджують факт смерті особи, можуть бути пояснення заявника, свідків; письмові докази; речові докази, зокрема звуко - і відеозаписи, висновки експертів; копії лікарського свідоцтва про смерть; фотозображення, скріншоти особистого листування; дані, отримані з відкритих джерел чи соціальних мереж; акти про настання смерті тощо.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
На підтвердження факту смерті до заяви додано лише фотокопію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11 вересня 2021 року.
В заяві про встановлення факту смерті на окупованій території ОСОБА_1 , зазначила, що отримати лікарське свідоцтво про смерть вона не мала можливості.
Таким чином, будь-які інші докази факту смерті ОСОБА_2 з визначенням причин смерті в матеріалах справи відсутні.
Також, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що померлий ОСОБА_2 є громадянином України.
Суд враховує, що встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявниці, проте рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Ухвалюючи рішення у справі, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Суд не може встановити факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території лише на підставі єдиного доказу - копії свідоцтва про смерть, виданого органом самопроголошеного утворення, розташованого на окупованій території України з урахуванням того, що у вказаному свідоцтві не вбачається причина смерті цієї особи.
Вказані докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про факт смерті оскільки не можливо встановити причину смерті, з огляду на що не вбачається підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті .
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, однак суд роз'яснює, що відмова у задоволенні заяви не позбавляє заявницю на повторне звернутися до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для відмови.
Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті га тимчасово окупованій території, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК