Справа № 175/9278/25
Провадження № 2/175/1983/25
03 лютого 2026 року Дніпровський районний суд
Дніпропетровської області
у складі: головуючого
судді Васюченка О.Г.
з секретарем Кульпіною Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Слобожанська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-
Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Зняти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що на ім'я її матері ОСОБА_5 виконкомом Дніпропетровської міських ради було видано ордер на жиле приміщення № 11507 від 28.09.1990 року на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 в порядку обміну.
Членами родини ОСОБА_5 , вписані її діти - донька ОСОБА_6 , сини - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.11.2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_5 про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському району реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть № НОМЕР_2 , актовий запис № 17. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивача - ОСОБА_7 .
Згідно довідки про склад сім'ї від 31.05.2024 року в спірній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до Акту обстеження від 07.06. 2024 року № 0595, складеного комісією у складі фахівців КЗ «Центр надання соціальних послуг» Слобожанської селищної ради, ОСОБА_2 не проживає за адресою - АДРЕСА_3 .
Вказує на те, що ОСОБА_2 не проживає за вищевказаною адресою приблизно з 2005 року, тобто близько 20 років, що можуть підтвердити сусіди, а саме: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , серія та номер паспорта НОМЕР_3 , виданий Дніпропетровський РВ УМВС України в Дніпропетровській області у 2002 році; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , серія та номер паспорта НОМЕР_4 , виданий Дніпропетровський РВ УМВС України в Дніпропетровській області 17.05.2002 року.
Позивач через систему «Електронний суд» надіслала заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, на позовних вимогах наполягала.
Відповідач до суду не з'явився, про час та дату повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки не повідомив, відповідних заяв чи клопотань не надав.
Третя особа надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовної заяви не заперечувала.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Судом встановлено, що на ім'я матері позивача ОСОБА_5 виконкомом Дніпропетровської міських ради (Бюро по обміну жилої площі) було видано ордер на жиле приміщення № 11507 від 28.09.1990 року на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 в порядку обміну.
Членами родини ОСОБА_5 , вписані її діти - донька ОСОБА_6 , сини - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_5 про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському району реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть № НОМЕР_2 , актовий запис № 17. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивача - ОСОБА_7 .
Згідно довідки про склад сім'ї від 31.05.2024 року в спірній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до Акту обстеження від 07.06.2024 року № 0595, складеного комісією у складі фахівців КЗ «Центр надання соціальних послуг» Слобожанської селищної ради, ОСОБА_2 не проживає за адресою - АДРЕСА_3 , приблизно з 2005 року, тобто близько 20 років.
Відповідно до Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності на житловий будинок, квартиру, визначені статтями 317, 388 ЦК України та Житловий кодекс Української РСР; ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання членів сім'ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Також, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право скористатись не будь-яким, а певним способом захисту цивільного права, які визначені у частині другій цієї статті, а саме: шляхом дії, яка порушує право.
Отже, належним способом захисту права власності, порушення якого вбачається у наявності перешкод у користуванні належним позивачу будинку, буде припинення дії, яка порушує це право.
Таким чином, відповідно до положень норм статей 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Окрім того, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року (справа № 6-57цс11).
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК УРСР), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим суд вирішує це питання в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Між тим, згідно ч. 2 ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідачів понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття відповідача з реєстрації, обґрунтовані та знайшли своє об'єктивне підтвердження в судовому засідання, а тому підлягають задоволенню.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні із позовом було сплачено судовий збір на загальну суму 2422 гривень 40 копійок, який з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Зняти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , сплачений нею судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп..
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.Г. Васюченко