Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/953/2026
22 січня 2026року місто Київ
справа № 939/1180/24
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року, повний текст рішення складено 01 квітня 2025 року та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Іванової Вікторії Вікторівни про переведення прав та обов'язків покупця, припинення права власності, визнання права власності та зобов'язання внести зміни до запису про право власності, -
В травні 2024 року позивач звернулася до Бородянського районного суду Київської області з позовом до відповідачів, в якому просила:
перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 2/10 часток житлового будинку, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського міського нотаріального округу Івановою В.В. 31 березня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за №301 на неї;
припинити право власності ОСОБА_3 на 2/10 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право власності на 2/10 частки вказаного житлового будинку;
стягнути з неї на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 144142,00 грн., внесених нею на депозитний рахунок Бородянського районного суду Київської області;
зобов'язати приватного нотаріуса Бучанського міського нотаріального округу Іванову В.В. внести зміни до запису про право власності (номер відомостей про речове право 49770686) на 2/10 частки вказаного житлового будинку, зазначивши її власником 2/10 часток вказаного будинку.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що на підставі договору дарування від 02 лютого 2022 року вона стала власником 8/10 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власниками 2/10 часток вказаного будинку були відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Зазначала, що вберезні 2024 року вона звернулась до селищної ради з метою приватизації земельної ділянки та їй було повідомлено, що земельну ділянку під будинком необхідно приватизовувати усім співласникам, також повідомлено, що іншим співвласником є відповідач ОСОБА_3 , останній підтвердив особисто при зустрічі, що придбав 2/10 вказаного будинку за 144142 грн.
Вказувала, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не повідомляли їй про наміри продажу як співвласника, який має переважне право на купівлю їх частки.
Вважає, що вона на момент укладення договору купівлі-продажу 2/10 часток житлового будинку мала переважне право купівлі даної частки, але її право було порушене.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 2025 рокув позові ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Бородянського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_5 - адвоката Овчаренко І.Ю. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на відшкодування витрат на правову допомогу 4000 грн.
Додатковим рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 накористь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 31 березня 2025 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що судом першої інстанції вказано, що та обставина, що ОСОБА_1 в 22 лютого 2023 року перетнула державний кордон та мала посадочний документ на потяг Мукачево-Київ на 22 лютого 2023 року не свідчить про неможливість отримання нею поштового відправлення.
Вважає, що викладені судом першої інстанції висновки в рішенні не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції визнав встановленою обставину, яка є фактично недоведеною.
Вказувала, що судом не взято до уваги процедуру реалізації переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, передбаченої в п.5 Розділу II Глави І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.
Зазначала, що доказом повідомлення учасників спільної часткової власності є або свідоцтво, видане нотаріусом про передачу заяви продавця або заява учасника про відмову від здійснення права переважної купівлі, а якщо ця заява передана особисто нотаріусом, то свідоцтво не видається, а примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення додається до примірника договору.
Посилалася на те, що в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про передачу заяви продавця і відсутній напис нотаріуса про вручення на заяві, тому порушена сама процедура повідомлення і належного оформлення.
Не погоджуючись з додатковим рішенням від 23 травня 2025 рокупредставник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області по справі №939/1180/24 від 23 травня 2025 року та винести нове рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21606,88 грн.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що суд першої інстанції в своєму додатковому рішенні від 23 травня 2025 року виходив з фактичної тривалості проведених судом першої інстанції судових засідань та врахував лише той час, який адвокат відповідача витратив на безпосередню участь у цих судових засіданнях, при цьому повністю проігнорував факт витраченого часу адвокатом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку та його очікування судового засідання навіть в ті дні коли судове засідання не відбулось, не з вини відповідача.
12 серпня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача свою апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав, у задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_8 просила відмовити.
Відповідач ОСОБА_9 та його представник в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги позивача заперечували, просили залишити її без задоволення, свою апеляційну скаргу підтримали.
Відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Іванова В.В. у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Від приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Іванової В.В. надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу у її відсутність.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору дарування від 02 лютого 2022 року ОСОБА_1 є власником 8/10 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією є Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2024 року №369717302.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав від 29 березня 2023 року №327314469, №327314283 ОСОБА_5 та ОСОБА_11 належали кожній по 1/10 частині АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 31 березня 2023 року відповідач ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 2/10 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_1 .
Як зазначала позивач у позовній заяві відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не повідомляли їй про наміри продажу своїх часток власності у спірному будинку як співвласника, який має переважне право на купівлю їх частки.Вважає, що вона на момент укладення договору купівлі-продажу 2/10 часток житлового будинку мала переважне право купівлі даної частки, але її право було порушене.
З документів, на підставі яких посвідчувався договір купівлі-продажу від 31 березня 2023 року, наданих приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Іванової В.В. вбачається, що в них міститься заява від 18 лютого 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що останні повідомляли ОСОБА_1 про наступний продаж ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належних їм в рівних частках кожній, на праві особистої приватної власності 2/10 часток житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 80 000 грн. Згідно ст.362 ЦК України ОСОБА_1 має переважне право належної їх частки житлового будинку, як учасника в спільній частковій власності.
Також у вказаних матеріалах наявна копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому адресатом зазначено ОСОБА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 . У даному повідомленні міститься підпис про його отримання адресатом 22 лютого 2023 року.
Позивач заперечувала про те, що вона отримувала повідомлення від відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про наміри продажу своїх часток власності у спірному будинку. Зазначала, що вона не проставляла свій підпис на рекомендованому повідомленні, хто міг підробити її підпис та з якою метою їй не відомо. За адресою куди було направлено дане повідомлення позивач не зареєстрована та не проживає. Посилалася також на те, що вона не могла отримувати вказане рекомендоване повідомлення, оскільки 22 лютого 2023 року вона повернулася до України та перетнула державний кордон, потягом з м.Мукачів прибула до міста Київ лише 23 лютого 2023 року.
На підтвердження своїх заперечень позивач надала копії: паспорту для виїзду за кордон та посадочного документу.
З копії паспорту для виїзду за кордон ОСОБА_1 вбачається, що остання 19 лютого 2023 року в'їхала на територію Угорщини (пропускний пункт Захони), а 22 лютого 2023 року повернулася на Україну, про що свідчить відмітка про виїзд та в'їзд.
В копії посадочного документу на ім'я ОСОБА_1 на потяг Мукачево-Київ-Пасажирський зазначено, що час відправлення з Мукачево 22 лютого 2023 року о 19.58 год., час прибуття до станції Київ-Пасажирський 23 лютого 2023 року о 08.01 год.
Відповідач ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову вказував на те, що 18 лютого 2023 року він разом з відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прибули до приватного нотаріуса Іванової В.В. з питанням придбати 2/10 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . На той момент усім було відомо, що співласником вказаного будинку була ОСОБА_12 , яка фактично на даний час проживає за даною адресою. Після ознайомлення з документами приватний нотаріус повідомила та роз'яснила, що співвласником вказаного житлового будинку є позивач, а тому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повині запропонувати їй придбати їх частку, оскільки остання має переважне право на придбання такої частки в даному будинку. В цей день ОСОБА_5 та ОСОБА_6 особисто підписали у нотаріуса заяву про намір продати належні їм частки з пропозицією позивачці придбати їх частки у вказаному будинку. Заява була зареєстрована нотаріусом та надіслана позивачці. Під час розмови з нотаріусом остання повідомила, що до неї повернувся корінець рекомендованого листа про вручення поштового відправлення. Прорахувавши термін в один місяць, приватний нотаріус зазначила, що оскільки від позивача протягом цього терміну не надходили заяви про її бажання на придбання 2/10 частки житлового будинку, то вона може здійснити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки між ними.
Відповідач ОСОБА_10 надала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якомузазначала, що на початку лютого 2023 року до її сина зателефонував ОСОБА_3 та запропонував купити 2/10 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вона не заперечувала проти продажу, оскільки не мала наміру користуватись будинком та земельною ділянкою. ОСОБА_3 запевнив її, що особисто буде займатися оформленням необхідних документів для укладення договору купівлі-продажу. 18 лютого 2023 року вона написала заяву про намір продати належну їй 1/10 частку у будинку та з пропозицією до позивача її придбати. Заяву також підписала і ОСОБА_5 , нотаріус повідомила, що направить заяву позивачу. Наприкінці березня 2023 року ОСОБА_3 повідомив, що їй (відповідачу) потрібно з'явитися до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу, оскільки позивач не відповіла на заяву. Про те, що заява була спрямована поштовим відправленням за адресою:АДРЕСА_1 їй не було відомо, оскільки в заяві було зазначено про те, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Така ж адреса була зазначена в договорі дарування. Вважає, що заява була безпідставно та навмисно направлена приватним нотаріусом на адресу, де позивач не перебувала та не проживала з метою усунення перешкод для ОСОБА_3 в подальшому укласти договір купівлі-продажу 2/10 частин будинку. Томузазначила, щопозовні вимоги визнає та вважає що позов підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що підпис від імені позивача ОСОБА_1 на поштовому повідомленні про отримання поштового відправлення від приватного нотаріуса Іванової В.В. 22 лютого 2023 року виконано не нею (позивачем), а іншою особою. Та обставина, що в цей день позивач перетнула державний кордон України та мала посадочний документ на потяг Мукачево-Київ на 22 лютого 2023 року не свідчить про неможливість отримання нею вказаного поштового відправлення. Вважаючи, що позивач була належним чином повідомлена про намір відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продати належні їм 2/10 частки житлового будинку, але не скористалась своїм правом на придбання даного майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно із частиною першою та другою статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути направлена їм нотаріусом заява продавця згідно положень статті 84 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус передає заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви надсилаються поштовим відправленням з повідомленням про вручення або передаються адресатам особисто під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів.
Суб'єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно.
При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.
Згідно з частиною четвертою статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Положеннями п.п.5.1-5.7 пункту 5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції чинній на час направлення повідомлення позивачу та укладення договору купівлі-продажу від 31 березня 2023 року визначено, що у разі якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності іншій особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку іншій особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні є або свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов продажу цієї частки). Справжність підпису на заяві має бути засвідчена нотаріально.
Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (за бажанням зазначеного учасника).
Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, при цьому примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення додається до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається в матеріалах нотаріальної справи.
При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді на повідомлення про продаж ця відповідь додається до примірника договору, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.
Правила, викладені у цьому пункті, не застосовуються при посвідченні договорів довічного утримання (догляду); спадкового договору; дарування; ренти (якщо майно передається безоплатно); пожертви, міни; міни частки майна або відчуження частки майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частки у праві власності на майно з публічних торгів (аукціону).
Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна - протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна іншій особі.
Договір купівлі-продажу частки спільного майна іншій особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їх адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тагаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17, від 04 березня 2021 року у справі №908/1879/17.
Верховний Суд підкреслив, що такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» …Суд повинен вирішити, чи з'являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Оцінюючи надані сторонами докази, колегія суддів бере до уваги те, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У заяві відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про намір продати належні їм частки у спірному будинку, посвідченій нотаріусом Івановою В.В. також зазначена адреса реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .
При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з заявою від 18 лютого 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повідомлення ОСОБА_1 про продаж належних їм в рівних частках спірного будинку було направлено для ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_10 не заперечувала, що позивач не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
При перегляді справи в суді апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження обставини того, що ОСОБА_1 не могла отримати рекомендоване повідомлення 22 лютого 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки остання 22 лютого 2023 року перетнула кордон України (пропускний пункт Захони), про що свідчить відмітка про виїзд з Угорщини та згідно посадочного документу на ім'я ОСОБА_1 на потяг Мукачево-Київ-Пасажирський, позивач 22 лютого 2023 року була у місті Мукачево і лише 23 лютого 2023 року прибула до міста Києва.
А відтак, колегія суддів вважає, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому адресатом зазначено ОСОБА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 не є належним доказом повідомлення позивача про намір продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належних їм в рівних частках спірного будинку.
Інших належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про намір останніх продати належні їм частки у спірному будинку, матеріали справи не містять.
Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення наведених норм права та зважаючи на те, що матеріали справи не містять належних доказів повідомлення ОСОБА_1 про намір ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продати належні їм частки у спірному будинку, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме шляхом переведенняз ОСОБА_3 на ОСОБА_1 прав та обов'язківпокупця за договором купівлі-продажу 2/10 часток житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , посвідченогоприватним нотаріусом Бучанського міського нотаріального округу Київської області Івановою В.В.31 березня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за №301.
У зв'язку з цим, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненнювартість 2/10 часток житлового будинку з надвірною часткою надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_1 у розмірі 144142 грн., які згідно квитанції №0.0.3615935444.1 від 29 квітня 2024 року внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Бородянського районного суду Київської області, шляхом перерахування 144142 грн. з депозитного рахунку суду ОСОБА_15 .
Разом з тим, позовні вимоги про: припинення права власності ОСОБА_3 на 2/10 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнання за позивачем права власності на 2/10 частки вказаного житлового будинку; зобов'язанняприватного нотаріуса Бучанського міського нотаріального округу Іванову В.В. внести зміни до запису про право власності (номер відомостей про речове право 49770686) на 2/10 частки вказаного житлового будинку, зазначивши її власником 2/10 часток вказаного будинку задоволенню не підлягають, оскількиобраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним.
Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Оскільки ОСОБА_1 набуває права власності на 2/10 часток житлового будинку з надвірною часткою надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2023 року, у зв'язку з переведенням прав та обов'язків покупця за цим договором, то підстави для додаткового визнання права власності за позивачем на вказану земельну ділянку відсутні.
Відповідно до статті 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Переведення прав та обов'язків покупця згідно договору купівлі-продажу від 31 березня 2023 року на 2/10 часток житлового будинку з надвірною часткою надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 фактично є наслідком припинення права власності ОСОБА_3 на спірні 2/10 частин вказаного будинку, що є достатнім та ефективним способом захисту позивача.
На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Ухвалюючи додаткове рішення від 17 квітня 2025 року щодо розподілу судових витрат та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на відшкодування витрат на правову допомогу 4000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у позові ОСОБА_1 відмовлено, а тому згідно з ст.141 ЦПК України наявні підстави для стягнення вказаних витрат.
Ухвалюючи додаткове рішення від 23 травня 2025 року щодо розподілу судових витрат та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., суд першої інстанції виходив з співмірності та доведеності вказаних вимог.
Додаткове рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21.
Оскільки апеляційним судом було скасовано рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено нове, яким позов задоволено частково, а відтак і додаткові рішення Бородянського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року та від 23 травня 2025 року підлягають скасуванню.
Відповідно відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4.на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати, у тому числі на правову допомогу у розмірі 27000 грн. та вказувала на те, що розмір витрат на правничу допомогу, що очікується у зв'язку з розглядом справи в апеляційній інстанції 17000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надано копії: договору про надання правничої допомоги №10/2024 від 10 березня 2024 року; договору про надання правничої допомоги №14/2025 від 29 квітня 2025 року; платіжних інструкцій.
Як вбачається з п.4.3 договору про надання правничої допомоги №14/2025 від 29 квітня 2025року за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі:
7000 грн. - за виготовлення позовної заяви;
2500 грн. - за представництво інтересів в суді першої інстанції за один виїзд;
1500 грн. - за складання одного процесуального документу;
12000 грн. - за виготовлення апеляційної скарги;
3000 грн. - за виготовлення відповіді на відзив;
5000 грн. - за один виїзд до Київського апеляційного суду з метою представництва інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не було надано до суду першої інстанції доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Такі докази були надані в суд апеляційної інстанції, отже витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а томувідповідно до п.3ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають розподілу пропорційно відповідно до задоволеної частини позовних вимог, а саме по 1375 грн. з кожного відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,ОСОБА_3 на користь позивача.
Також стягненню з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі по 900,89 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 нарішення Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року- залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року, додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року, додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Іванової Вікторії Вікторівни про переведення прав та обов'язків покупця, припинення права власності, визнання права власності та зобов'язання внести зміни до запису про право власності - задовольнити частково.
Перевести з ОСОБА_3 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на ОСОБА_1 (яка проживє за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 2/10 часток житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бучанського міського нотаріального округу Київської області Івановою Вікторією Вікторівною 31 березня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за №301.
Стягнути з ОСОБА_1 (яка проживє за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вартість 2/10 часток житлового будинку з надвірною часткою надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_1 у розмірі 144142 грн., які згідно квитанції №0.0.3615935444.1 від 29 квітня 2024 року внесені ОСОБА_1 ою на депозитний рахунок Бородянського районного суду Київської області, шляхом перерахування 144142 грн.з депозитного рахунку суду ОСОБА_3.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (яка проживє за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі по 900 грн. 89 коп. з кожного та витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі по 1375 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: