Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/938/2026
22 січня 2026 року місто Київ
справа № 759/6740/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - Сіваченка Володимира Васильовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Єросової І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки спільного майна,-
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з неї на свою користь у порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, що складається з грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля KIA RIO, державний номерний знак до відчуження НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами),VIN НОМЕР_3 , що становить 142 435,00 грн.
Позов обґрунтував тим, що 11 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 Голосіївський відділ ДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зареєстрував шлюб, про що свідчить актовий запис від 11 листопада 2016 року №1084.
Під час перебування у шлюбі вони придбали автомобіль марки КІА RIO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 , який зареєстрували на ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 . Зазначає, що йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи з ним у шлюбі без його згоди відчужила спірний автомобіль на користь іншої особи.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки спільного майна задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя автомобіля KIA RIO, державний номерний знак до відчуження НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами), VIN НОМЕР_3 , у розмірі 142 435,00 грн.
Не погоджуючись із цим рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 05 травня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення повністю та ухвалити нове про відмову у позові.
Зазначила, що в матеріалах справи відсутня довідка суб'єкта оціночної діяльності Приватного підприємства «Мідас Фінанс Груп» від 03 липня 2024 року, на яку послався суд першої інстанції в своєму рішенні при встановленні вартості спірного автомобіля. Довідка про визначення середньої ринкової вартості майна від 03 серпня 2023 року, яка міститься в матеріалах справи, не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження розміру компенсації, оскільки не підтверджує вартість спірного майна на час розгляд справи.
Вказує, що перед укладенням договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 травня 2023 року покупець ОСОБА_3 надала висновок експертизи, де оціночна вартість відповідала стану автомобіля і тій вартості, за яку вона його придбала. Крім того, 29 жовтня 2023 року проводилась оцінка транспортного засобу і згідно зі звітом про оцінку, вартість спірного автомобіля становила 166 174,57 грн.
Стверджує, що місцевий суд не досліджував питання щодо надання позивачем доказів у справі на підтвердження обставин, хто саме розпорядився коштами від продажу спірного транспортного засобу, і того, що ці кошти витратили не в інтересах сім'ї. Вказує, що рішення про продаж спільного автомобіля прийнято спільно, грошові кошти витрачені разом з чоловіком в інтересах сім'ї.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалась на те, що ніколи не розміщувала оголошення на сайті «AUTO.RIA» про продаж спірного автомобіля, а сам по собі факт наявності оголошення не підтверджує, що таке оголошення розмістила саме вона, а тому висновок суду про те, що спірний автомобіль виставлений на продаж саме нею безпідставний.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 12 лютого 2025 року, позивач ОСОБА_1 21 травня 2025 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив змінити рішення у частині, якою визначено стягнення компенсації вартості частки спільного майна, виклавши її в новій редакції. Стягнути із ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя у розмірі 178 450,00 грн.
Позивач зазначає, що визначення місцевим судом суми компенсації на підставі висновку (акта) експертної оцінки, зробленої 03 серпня 2023 року, не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 761/29288/22, про те, що вартість майна визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Під час подачі позову у нього не було спірного автомобіля, а тому не було можливості визначити дійсну вартість автомобіля.
Вказує, що станом на 01 грудня 2024 року на сайті «AUTO.RIA» було чотири автомобілі з такими ж характеристиками і згідно з арифметичним розрахунком середнього значення, середня ринкова вартість спірного автомобіля становила 359 294,00 грн. Крім того, відповідно до оголошення про продаж спірного автомобіля, вартість автомобіля становила 9 500,00 доларів США (еквівалент - 353 875,00 грн).
Також зазначає, що після ухвалення судового рішення, цей автомобіль виставлений на продаж за ціною 8 600,00 доларів США (еквівалент 359 900,00 грн).
10 червня 2025 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просила залишити її без задоволення, а її апеляційну скаргу задовольнити. У відзиві ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції не міг стягнути суму більшу, ніж сума, що була заявлена у позовній заяві, оскільки це було б порушенням статті 13 ЦПК України. Позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджували б можливість стягнення саме 178 450,00 грн. Крім того, ОСОБА_2 заперечувала проти долучення до матеріалів справи нових доказів - скриншотів із сайту «AUTO.RIA» із відомостями про продаж автомобіля.
10 липня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначав, що належними та допустимими доказами підтверджено оформлення оголошень на сайті саме з використанням номеру телефону ОСОБА_2 та з її даними. Стверджує, що факт відсутності його письмової згоди на продаж автомобіля підтверджується матеріалами справи, а факт конфлікту сторін на момент відчуження транспортного засобу визнається сторонами.
Позивач вказує, що відповідач розпорядилась спірним транспортним засобом на власний розсуд без його письмової згоди і не в інтересах сім'ї, а тому він має право на грошову компенсацію половини його вартості, яку слід визначити з дійсної вартості такого майна на час розгляду справи.
Крім того, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ніколи не отримував грошей від ОСОБА_3 , а автомобіль КIA SPORTAGEпридбаний за кошти, отримані від ОСОБА_4 в борг.
Вказує, що звіт від 29 жовтня 2023 року про оцінку вартості спірного автомобіля, на який посилалась відповідач у апеляційній скарзі, не є належним доказом, оскільки експерт ОСОБА_5 має недійсне свідоцтво експерта та відсутній у реєстрі суб'єктів оціночної діяльності Фонду державного майна України.
У запереченнях на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, які ОСОБА_1 сформував в системі «Електронний суд», він просив відхилити доводи ОСОБА_2 , викладені у відзиві, а його апеляційну скаргу задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.
Відповідач та її представник у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, доводи своєї апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частина перша статті 367 ЦПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, з 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року у справі №759/8752/23.
У шлюбі сторони придбали транспортний засіб - автомобіль марки КІА RIO, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 , та зареєстрували його за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
10 травня 2023 року транспортний засіб КІА RIO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 переоформлений ОСОБА_2 на нового власника ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2023 року №8043/2023/3812867. Відповідно до цього договору ціна спірного транспортного засобу зазначена у розмірі 150 000,00 грн.
Із оголошень сайту «AUTO.RIA» про продаж автомобіля КІА RIO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , номер шасі VIN НОМЕР_3 вбачається, що ціна на цей автомобіль становила 9 300,00 доларів США.
Згідно з довідкою суб'єкта оціночної діяльності ПП «Мідас Фінанс Груп» від 03 серпня 2023 року середньоринкова вартість автомобіля КІА RIO, 2012 року випуску, об'єм двигуна 1591 см. куб. визначена у розмірі 284 870,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснила продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без його згоди, тому має відшкодувати йому 1/2 частину його вартості, визначеної відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, що становить 284 870,00 грн.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України.Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
У цій справі суд першої інстанції встановив, що 10 травня 2023 року транспортний засіб КІА RIO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 був переоформлений ОСОБА_2 на нового власника ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 10 травня 2023 року №8043/2023/3812867.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі №755/20923/14-ц зазначив, що при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц Верховний Суд зазначив про те, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні.
Застосування норми права у подібний спосіб роз'яснено в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі №402/849/18, від 16 січня 2023 року №754/3132/16 тощо, що свідчить про усталеність судової практики.
Оскільки суд першої інстанції встановив відсутність згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, тому дійшов обґрунтованого висновку про право позивача на отримання компенсації у розмірі половини вартості відчуженого автомобіля. Такий висновок не суперечить правозастосовній практиці.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність в матеріалах справи довідки суб'єкта оціночної діяльності ПП «Мідас Фінанс Груп» від 03 липня 2024 року, на яку послався суд першої інстанції в своєму рішенні під час визначення вартості спірного автомобіля та про те, що довідка про визначення середньої ринкової вартості майна від 03 серпня 2023 року, яка міститься в матеріалах справи, не може бути належним на допустимим доказом на підтвердження розміру компенсації, оскільки не підтверджує вартість спірного майна на час розгляд справи, не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки описка місцевого суду у даті довідки не впливає на його висновок щодо вартості спірного автомобіля, яка не спростована відповідачем.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не досліджував питання щодо надання позивачем доказів у справі на підтвердження обставин, хто саме розпорядився коштами від продажу спірного транспортного засобу, і того, що ці кошти витратили не в інтересах сім'ї, є безпідставними і спростовуються встановленими у справі обставинами.
Твердження ОСОБА_2 про те, що вона ніколи не розміщувала оголошення на сайті «AUTO.RIA» про продаж спірного автомобіля, не береться судом до уваги, оскільки воно не спростовує висновків місцевого суду та встановлених у справі обставин.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначення місцевим судом суми компенсації на підставі висновку (акта) експертної оцінки, зробленої 03 серпня 2023 року, суперечить практиці Верховного Суду щодо визначення вартості майна на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого та що суд першої інстанції при визначенні ринкової вартості спірного автомобіля не врахував довідок наданих стороною позивача щодо ринкової вартості автомобілів з аналогічними характеристиками колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач, звертаючись до суду 17 жовтня 2024 року з позовом, визначив вартість спірного транспортного засобу у розмірі 142 435,00 грн., заяв про збільшення позовних вимог в частині визначення вартості спірного автомобіля не подавав, клопотань про призначення судової експертизи для визначення вартості автомобіля на час розгляду справи не заявляв.
Додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги докази - скриншоти із сайту «AUTO.RIA» не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об'єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень».
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18.
Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подано до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц).
Разом з тим, позивач не зазначив того виняткового випадку, коли можливе дослідження апеляційним судом нових доказів у справі, а також не підтвердив неможливості подати ці докази до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Стаття 375 ЦПК України встановлює, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: