Справа № 359/12808/21 Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І.В.
Провадження №22-ц/824/1283/2026Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
21 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції у Київській області, Київська обласна прокуратура, про стягнення матеріальної шкоди завданої злочином, відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бориспільського відділення Державної казначейства України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, в якому, після часткової зміни та збільшення позовних вимог, заміни відповідачів, просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь:
- матеріальну шкоду в сумі 62 480,00 грн з врахуванням індексу інфляції на день ухвалення судового рішення;
- моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн;
- вартість товарознавчої експертизи в сумі 5500,00 грн;
- комісію за прийнятий платіж в сумі 55,00 грн.
В обгрунтування позову зазначав, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні № 12020110100000211 ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні позивача було визнано потерпілим.
Зазначає, що досудове слідство по даній справі належним чином не проводилося, на місце злочину поліція не виїжджала і ніяких слідчих дій ніхто не проводив, позивача в якості потерпілого ніхто не допитував. Подати цивільний позов під час досудового слідства в таких умовах він не мав можливості. Під час судового розгляду кримінального провадження йому було відмовлено у допиті свідків та у прийнятті позовної заяви. Зазначена в матеріалах кримінального провадження сума завданих матеріальних збитків становить 500,00 грн, що значно менше вартості будь-якої з викрадених речей.
Вказує, що матеріальна шкода, завдана йому неправомірними діями ОСОБА_2 дорівнює вартості викраденого ним майна на день вчинення злочину, з урахуванням «Висновку про вартість окремо визначеного викраденого майна в кількості 17-ти найменувань», складеного ПП «АВТО-ЕКСПРЕС», а саме: тример бензиновий «ЗЕНІТ» з двигуном ЗТБ-52/2800м, 1 шт. - 3180,00 грн.; шліфувальна машина кутова мережева «GMT AG125/85 VS», 2 шт. - 3410,00 грн.; шліфувальна машина кутова мережева «GMT AG150/1500», - 2300,00 грн.; автошина зимова «ROSAVA 195/60-R15, 1шт - 1640,00 грн.; диск колісний легкосплавний R15 TecH Line 532 (BL) 6x15 4x100 ET 45 Dia 67/1, 1 шт. - 1380,00 грн.; автошина зимова «PREMIORRI ViaMaggiore 195/60R15 88T, 1- шт. - 1510,00 грн.; диск колісний легкосплавний R15 Tech Line 532 (BL) 6x15 4x100 ET 45 Dia 67/1, 1 шт. - 1380,00 грн.; електрорубанок мережевий «Зеніт ЗР-780», 1 шт. - 760,00 грн.; вібраційний електронасос «МАЛЮК БВ-0,1-63-0,5», 1 шт. - 1130,00 грн.; електродриль мережева «Expert Tools Z1J-GW22-13», 1 шт. - 410,00 грн.; шліфувальна машина мережева «Vitals Es 2224DWc», 1 шт. - 690,00 грн.; головка блока циліндрів автомобіля ГАЗ-66, нова, 1 шт. - 14670,00 грн.; головка блока циліндрів ГАЗ-66, б/у, 2 шт. - 10810,00 грн.; колектор впускний автомобіля ГАЗ-66, 1 шт. - 3250,00 грн.; електролобзік «Intertool WT-0491», 1 шт. - 1410,00 грн.; апаратура охоронної сигналізації ППКОП ОРІОН-8ТЗ-2, 1 шт. - 1070,00 грн., диск колісний літака АН-2 13 дюймів, 5шт. - 13400,00 грн. Всього - 72480,00 грн.
Також зазначає, що всі перелічені речі вкрасти самотужки ОСОБА_2 не міг фізично, тому у нього і були вилучені лише два предмети, викрадені з його гаража, а займатися іншими викрадачами поліція відмовилася, навіть коли він називав прізвища декого з них. Звертає увагу, що процесуальний нагляд за даним кримінальним провадженням здійснювала Бориспільська окружна прокуратура.
Вказує, що неправомірними діями ОСОБА_2 було порушено його право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України, і яке захищено ст. ст. 319 та 321 ЦК України та іншими діючими нормами права.
Посилаючись на положення ч.3 ст.127 КПК України, ч.1 та 2 ст.1177 ЦК України, вважає що завдана йому шкода, від добровільного відшкодування якої ОСОБА_2 ухиляється, має бути відшкодована Державою за рахунок Державного бюджету України.
Посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 1167 ЦК України, ст.23 ЦК України, також стверджує, що злочином йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у порушенні стану душевної рівноваги, загостренні хронічних хвороб, викликаному стресовою ситуацією, появі нових хвороб, додаткових витратах на обстеження та лікування, що потягло за собою обмеження в можливості задоволення інших звичних для позивача потреб; викрадення запасних частин з двох автомобілів викликало обмеження в користуванні цими автомобілями та додаткові великі витрати на придбання нових запасних частин для них, що потягло за собою додаткові обмеження в задоволенні звичних матеріальних та інших потреб; збільшення витрат на лікування та ремонт автомобілів обмежили його можливості у відвідуванні родичів та друзів з інших регіонів України, позбавили можливості поїздок на відпочинок; також був обмежений в задоволенні своїх звичних культурних потреб - у відвідуванні театрів чи концертів, поїздок на екскурсії, поповненні своєї бібліотеки тощо.
Вважає, що спричинення йому моральної шкоди є повністю доведеним, яку, враховуючи глибину та тривалість спричинених фізичних та моральних страждань, оцінює в сумі 100000,00 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги позивач посилається на безпідставність висновків суду щодо не надання позивачем доказів викрадення речей, не доведення вартості викрадених речей , не зазначено юридичні підстави відповідальності держави в даному випадку та закон, який передбачає таку відповідальність держави.
Вказує, що усі докази були надані суду, а допитані свідки підтвердили обставини справи.
Щодо юридичного обґрунтування позовних вимог, зазначає, що вони ґрунтуються перш за все на положеннях статті 55 Конституції України, частина перша якої гарантує право на судовий захист, якого позивач був позбавлений Бориспільським міськрайонним судом Київської області при ухваленні рішення у даній справі.
Посилається на положення частини 3 статті 127 КПК України, відповідно до якої, шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, встановленому законом.
Вказує, що частина 2 статті 1177 ЦК України має аналогічний зміст.
Та обставина, що обидві ці норми закону мають відсилку на спеціальні закони, які до цього часу не ухвалені, не може бути перешкодою для правильного вирішення даного спору, оскільки суд повинен керуватися верховенством права.
Щодо відшкодування моральної шкоди, позивач звертає увагу, що протиправність дій ОСОБА_2 доведена вироком суду. Визнання ОСОБА_2 винним у крадіжці майна позивача є достатнім доказом спричинення позивачу моральної шкоди.
Скаржник вважає помилковим посилання суду на рішення Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», оскільки вказане рішення ухвалене після затвердження нинішньої редакції статті 1177 ЦК України 16.05.2013 року, яка не містить положень, на які посилався Європейський суд.
Київська обласна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти наведених скаржником доводів, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Звертають увагу апеляційного суду, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів належності йому на праві власності зазначеного ним рухомого майна, підтверджуючих факт та дату придбання такого майна, вартість на момент придбання, тривалість експлуатації, а також дійсну вартість, що правильно встановлено судом першої інстанції. З огляду на вказане, відсутні підстави для покладення на Державу обов'язку відшкодування майнової шкоди позивачу.
Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів причинно-наслідкового зв'язку між завданою йому шкодою та діями з боку органів досудового розслідування під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадження №12020110100000211.
ОСОБА_1 також не доведено факту того, що не інкримінування органом досудового розслідування ОСОБА_2 викрадення частини його майна є саме протиправною дією або бездіяльністю Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області.
В строк, визначений апеляційним судом для подання відзиву на апеляційну скаргу, представником відповідача, Головного управління Національної поліції в Київській області - Сербіною А.Р. за допомогою системи «Електронний суд» подано письмові пояснення, які за своїм змістом є фактично відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Так, ГУ НП зазначає про те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача зазначає, що проаналізувавши встановлені у судовому засіданні фактичні обставини справи, а також доводи позивача, суд, враховуючи відповідні спірним правовідносинам положення цивільного, кримінального процесуального законодавства та правові висновки Верховного Суду, правомірно дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки у визначеному кримінальним процесуальним законодавством порядку не було встановлено факту вчинення крадіжки зазначеного позивачем майна (відсутні вирок, або постанова про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав), не доведено розміру заподіяної шкоди, і відсутній закон, який визначає, що випадок позивача підпадає під дію ч.2 ст.1177 ЦК України, а тому позивачем не доведено підстави для покладення на державу Україна обов'язку відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення.
В судовому засіданні представник Кабінету Міністрів України - Семенченко Я.А. та представник Київської обласної прокуратури Гнатюк М.І. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Головне управління Національної поліції у Київській області, Державна казначейська служба України своїх представників для участі у судовому засіданні не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
Керуючись частиною другою статті 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились, однак були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.
У провадженні слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (на той час - Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області) перебувало кримінальне провадження №12020110100000211, відомості про яке були внесені від 27.01.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст. 185 КК, ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року у кримінальному провадженні №12020110100000211 від 27.01.2020, об'єднаному з кримінальним провадженням №12022111100000643, відомості про яке були внесені 11.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.4 ст.185 КК України, ОСОБА_2 було визнано винним та призначено йому покарання за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185, ч.3 185 КК, ч.1, 4 ст.70, ч.1 ст.71 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі (т.1 а.с.70-77).
Відповідно до вироку суду встановлено, що, «реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_2 , у період часу з 18 по 22 січня 2020 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, у нічний час, з метою приховати свої злочинні наміри та не бути викритим під час скоєння крадіжки, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, підійшов до гаражного приміщення, яке знаходиться поряд із жилим будинком АДРЕСА_1 , та за допомогою заздалегідь підготовлених інструментів зробив у цегляній стінці отвір, через який незаконно проник в середину, де віднайшов та викрав будівельні інструменти, належні ОСОБА_1 , а саме: шуруповерт торгівельної марки «UP!», модель «ED 10 B» та електродриль торгівельної марки «Stern Austria», модель «HD-10V», в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_1 матеріальних збитків на загальну суму 559 гривень 13 копійок».
За змістом вироку суду також встановлено, що «допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 надав показання про те, що минулого року приблизно на Водохреща 19 січня, йому повідомив сусід, що в нього розібрана стіна в гаражі, він в той день прийшов до гаража і побачив, що ліва сторона гаражу розібрана, десь приблизно зроблена дірка метр на метр. Коли він відкрив двері до гаража то побачив, що там все перевернуто, та почав намагатися з'ясувати, що вкрадено та що залишилось. Помітив, що було вкрадено два зимових колеса від автомобіля Шевроле з дисками, три кутові шліфувальні машини, бензотример. Крім того в тому гаражі стояв автомобіль ГАЗ-66 в розібраному стані та були вкрадені запчастини з алюмінію, головки блока, колектор, водяний насос Малюк , електролобзик, дриль. Поліція на його повідомлення не приїхала. Ніхто нічого не дивився, відбитки не знімали, ніхто нічого не робив. Коли в ОСОБА_2 були вилучені речі, його викликали в поліцію і він впізнав свої речі, а саме дриль та болгарку на дані речі в нього є всі документи. Він незгоден з кваліфікацією злочину та матеріальними збитками. Вважає, що всі речі які були вкрадені у нього не можливо було винести одному і вважає, що ОСОБА_2 був не сам. Останній раз був в гаражі за декілька днів, і всі речі які були викрадені були на місці. З матеріалами справи він не ознайомлювався, йому слідчий показав і він підписав, детально він не ознайомлювався. Чи був причетний до крадіжки ще хтось, це його особисте припущення, так як ОСОБА_2 не міг всі викрадені речі винести самостійно. Крадіжка була в ночі і лише одну ніч. Лісовський не міг декілька ночей ходить і викрадати речі, злочин скоєний за одну ніч. Список викрадених речей він слідчому подавав у заяві. Весь перелік викраденого майна він дізнався через певний період. Дані речі були придбані ним особисто. Вказані речі він оцінював як нові. Речі всі були майже нові в гарному стані і виглядали як нові. Просить допитати свідків, які вказані в його заяві, дані свідки можуть підтвердити, що викрадені речі належать даним свідкам і значно дорожче коштують, аніж вказано в обвинувальному висновку. Дані свідки можуть підтвердити який саме в нього був інструмент».
Дослідженням матеріалів кримінального провадження №12020110100000211 від 27.01.2020, долучених до матеріалів кримінальної справи №359/2529/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.3 ст.185, ч.3 ст.15, ч.3 ст.185, ч.4 ст.185 КК України також встановлено, що 21.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що складено протокол прийняття заяви про вчинення кримінальне правопорушення від 21.01.2020, згідно із яким повідомив, що 21.01.2020 близько 12 год. 00 хв. в АДРЕСА_2 , у гаражному приміщенні виявив відсутність особистих речей (т.1 а.с.223 справа №359/2529/20).
Постановою слідчого СВ Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області Гопкала В.Ю. від 31.01.2020 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020110100000211 від 27.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення) (т.1 а.с.219-220 справа №359/2529/20).
Постановою заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Неродика А.А. скасовано постанову слідчого слідчого відділу Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області від 31.01.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020110100000211 від 27.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, (т.1 а.с.221-222 справа №359/2529/20).
Також матеріалами справи №359/2529/20, а саме, долученими матеріалами кримінального провадження №12020110100000211 від 27.01.2020 підтверджується, що 17.02.2020 за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , - органом досудового розслідування проведено обшук, в ході якого, у тому числі, виявлено та вилучено будівельні інструменти: шуруповерт торгівельної марки «UP!», модель «ED 10 В» та електродриль торгівельної марки «Stem Austria», модель «HD-10V» (т.1 а.с.221-222 справа №359/2529/20).
Відповідно до протоколів пред'явлення речей для впізнання від 17.02.2020 слідчим Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області Малаціон А.В. пред'явлено предмети для впізнання потерпілому ОСОБА_1 та він впізнав викрадені у нього: електродриль марки «Stern Austria», «HD-10V» та електродриль марки «UP!» синього кольору, моделі «ED10B» № НОМЕР_1 (т.1 а.с.230-232, 234-237 справа №359/2529/20).
18.02.2020 за згодою власника ОСОБА_1 старшим слідчим Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області Бондаренко Д.В. проведено огляд гаражного приміщення № НОМЕР_2 на території гаражного кооперативу по АДРЕСА_1 та здійснено фотографування (т.1 а.с.223, 224-225 справа №359/2529/20).
На підтвердження факту належності йому переліченого в позові майна, а також розміру заподіяної йому матеріальної шкоди, позивач суду надав: копію паспорту на тример бензиновий «ЗЕНІТ» з двотактним двигуном ЗТБ-52/2800 М (т.1 а.с.5); копію гарантійного талону на дриль ударну «Expert Tools Z1J-GW17-13» серійний №2019030929 (т.1 а.с.6); копію довідки ТОВ «ВЕКТОР ГАРАНТІЯ» від 13.12.2021 №18 про те, що товариство на підставі типових договорів на охоронні послуги здійснювало охорону гаража в Соцмістечку м. Борисполя біля будинку №347, та що в січні 2020 року під час тимчасової відсутності електропостачання до гаражів, коли охоронна апаратура тимчасово не працювала через відсутність живлення, з гаража ОСОБА_1 було здійснено крадіжку автомобільних колес, електроінструменту та інших речей, крім того викрадено охоронну апаратуру ППКОП ОРІОН-8ТЗ-2, 1 вартість якої становить 2961,05 грн, та акумулятор 12В 7 Ar Full Energy FEP-127, вартість якого становить 420,43 грн, в повному комплекті за винятком двох датчиків руху; вартість апаратури становить 3381,48 грн. (т.1 а.с.7).
Крім того, допитаний у судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_5 підтвердив факт викрадення зазначено в довідці охоронної апаратури, при цьому зазначив, що через відсутність електропостачання позивач мав самостійно здійснювати зарядку акумуляторів для роботи охоронної системи гаражу. Конкретний перелік викраденого майна йому не відомий, знає про це зі слів ОСОБА_1 . Викрадена охоронна апаратура належала позивачу, який сплатив її вартість під час установки.
Свідок ОСОБА_6 . у судовому засіданні показала, що позивач на її прохання зберігав у власному гаражі придбаний нею в «Епіцентрі» тример бензиновий «ЗЕНІТ» з двигуном ЗТБ-52/2800М. Про викрадення їй стало відомо від ОСОБА_1 , а також, що він звернувся до поліції із повідомленням про вчинення злочину, а також звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої викраденням майна. Вартість викраденого майна їй не відшкодована. Самостійних вимог щодо відшкодування шкоди вона не заявляє та проти вимог позивача ОСОБА_1 не заперечує.
Також встановлено, що за зверненням позивача суб'єктом оціночної діяльності ПП «АВТО-ЕКСПРЕС» було складено «Висновок про вартість окремо визначеного викраденого майна в кількості 17-ти найменувань» від 02 січня 2025, відповідно до якого визначено вартість станом на 17 грудня 2024 року зазначеного в позовній заяві майна, а саме: тример бензиновий «ЗЕНІТ» з двигуном ЗТБ-52/2800м, 1 шт. - 3180,00 грн.; шліфувальна машина кутова мережева «GMT AG125/85 VS», 2 шт. - 3410,00 грн.; шліфувальна машина кутова мережева «GMT AG150/1500», - 2300,00 грн.; автошина зимова «ROSAVA 195/60-R15, 1шт - 1640,00 грн.; диск колісний легкосплавний R15 TecH Line 532 (BL) 6x15 4x100 ET 45 Dia 67/1, 1 шт. - 1380,00 грн.; автошина зимова «PREMIORRI ViaMaggiore 195/60R15 88T, 1- шт. - 1510,00 грн.; диск колісний легкосплавний R15 Tech Line 532 (BL) 6x15 4x100 ET 45 Dia 67/1, 1 шт. - 1380,00 грн.; електрорубанок мережевий «Зеніт ЗР-780», 1 шт. - 760,00 грн.; вібраційний електронасос «МАЛЮК БВ-0,1-63-0,5», 1 шт. - 1130,00 грн.; електродриль мережева «Expert Tools Z1J-GW22-13», 1 шт. - 410,00 грн.; шліфувальна машина мережева «Vitals Es 2224DWc», 1 шт. - 690,00 грн.; головка блока циліндрів автомобіля ГАЗ-66, нова, 1 шт. - 14670,00 грн.; головка блока циліндрів ГАЗ-66, б/у, 2 шт. - 10810,00 грн.; колектор впускний автомобіля ГАЗ-66, 1 шт. - 3250,00 грн.; електролобзік «Intertool WT-0491», 1 шт. - 1410,00 грн.; апаратура охоронної сигналізації ППКОП ОРІОН-8ТЗ-2, 1 шт. - 1070,00 грн., диск колісний літака АН-2 13 дюймів, 5 шт. - 13400,00 грн. Всього - 72480,00 грн. (т.3 а.с.5-80).
За змістом Висновку (11 аркуш Висновку) зазначено, що оцінка проводилася згідно наданого ОСОБА_1 для дослідження списку викраденого майна. На об'єкти відсутні сертифікати відповідності, технічні паспорти, майно згідно наданої інформації від Замовника, є нове та бувшим у використанні. Оцінюване майно на працездатність не перевірялося. Особисто Оцінювачем майно не досліджувалось, так як згідно інформації від Замовника оцінки, на даний час нема доступу до майна для проведення його дослідження (т.3 а.с.15 ).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що достатніх, належних і допустимих доказів того, що позивачу на праві власності належало зазначене ним рухоме майно, які б підтверджували факт, дату придбання, їх вартість на момент придбання, тривалість експлуатації та дійсну вартість, позивачем не надано.Крім того, проаналізувавши встановлені у судовому засіданні фактичні обставини справи, а також доводи позивача, суд, враховуючи вищенаведені положення цивільного, кримінального процесуального законодавства та правові висновки Верховного Суду, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки у визначеному кримінальним процесуальним законодавством порядку не було встановлено факту вчинення крадіжки зазначеного позивачем майна (відсутні вирок, або постанова про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав), не доведено розміру заподіяної шкоди, і відсутній закон, який визначає, що випадок позивача підпадає під дію ч.2 ст.1177 ЦК України, а тому позивачем не доведено підстави для покладення на державу Україна обов'язку відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та грунтуються на вимогах чинного законодавства.
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема,
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що будучи потерпілим у кримінальному провадженні №12020110100000211, йому завдано матеріальної шкоди, яка має бути відшкодована за рахунок держави, оскільки засудженому ОСОБА_2 не було інкриміновано частину викраденого у позивача майна, а органом досудового розслідування не встановлено його місцезнаходження.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не було надано суду достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт, дату придбання, їх вартість на момент придбання, тривалість експлуатації та дійсну вартістьзазначеного ним у позові майна.
Оцінюючи надані позивачем копію паспорту на тример бензиновий «ЗЕНІТ» з двотактним двигуном ЗТБ-52/2800М та копію гарантійного талону на дриль ударну «Expert Tools Z1J-GW17-13» серійний №2019030929, місцевий суд правильно не взяв їх до уваги, оскільки вказані документи не дозволяють ідентифікувати особу покупця (власника), не містять жодних даних про дату та час придбання, відомостей про вартість.
Поданий позивачем «Висновок про вартість окремо визначеного викраденого майна в кількості 17-ти найменувань» не є недопустимим доказом для встановлення переліку та вартості викраденого майна, оскільки, відомості, на підставі яких здійснена оцінка, ґрунтуються лише на усній інформації, яку надав позивач ОСОБА_1 .
Свій позов ОСОБА_1 також обґрунтовував тим, що Бориспільським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (на цей час - Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області), який здійснював досудове розслідування кримінального провадження за фактом вчинення крадіжки з приміщення його гаражу, процесуальне керівництво у якому здійснювали прокурори Бориспільської окружної прокуратури, не належним чином проведено розслідування та не притягнуто до відповідальності осіб, які вчинили викрадення зазначеного ним майна.
В контексті таких доводів апеляційний суд зазначає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У даній справі судом встановлено, що бездіяльність слідчого, прокурора у кримінальному провадженні, а також прийняті органом досудового розслідування рішення позивач не оскаржував, як і вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року, яким було засуджено ОСОБА_2 .Рішення суду, яке б встановлювало незаконність дій органу досудового розслідування та прокуратури, якими порушувались права позивача, в матеріалах справи відсутнє.
Таким чином, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих неправомірні дії органів досудового розслідування чи прокуртури, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Щодо обгрунтування вимог позивача про компенсацію заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України вимогами ч.3 ст. 127 КПК України та ст.1177 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Так в силу вимог частини першої статті 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.
Згідно з частини другої цієї статті шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини третьої статті 127 КПК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Згідно із з ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до вимог статті1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц (провадження № 61-9952сво20) було сформовано наступні висновки.
Структура та зміст чинної статті 1177 ЦК України визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано (генеральний делікт), що відповідає частині першій цієї статті.
Системний аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець, запровадивши певні правила поведінки, встановив певну логічну послідовність у визначенні особи, яка має відшкодувати/компенсувати потерпілій особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.
Така правова конструкція означає, що за загальним правилом державу не можна визнавати зобов'язаною й винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов'язку з повного відшкодування завданої злочинами таких осіб шкоди. Тож, за загальним правилом, держава не бере на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну будь-яким кримінальним правопорушенням. Втім, із загального правила можуть бути певні винятки, про що законодавець зробив застереження у частині другій статті 1177 ЦК України (частині третій статті 127 КПК України), коли держава зможе компенсовувати потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням, згідно із законом, який має схвалити Верховна Рада України.
Один із різновидів спеціального делікту закріплений у частині другій статті 1177 ЦК України, якій відповідає спеціальне правило частини третьої статті 127 КПК України, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Системний аналіз назви та змісту статті 1177 ЦК України дає підстави для висновку, що передумовою для застосування такого правила є встановлення (у визначеному процесуальним законом порядку) факту вчинення певного кримінального правопорушення. Тобто у правомірно розпочатому кримінальному провадженні має бути передусім встановлено самий факт вчинення відповідного кримінального правопорушення стосовно визначеної потерпілої особи, яка надалі звернулася з вимогою про компенсацію завданих їй збитків за рахунок держави.
Відповідно до частини першої статті 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Частина друга статті 1177 ЦК України, з урахуванням загальних принципів, підлягає застосуванню за таких умов: наявність шкоди; вчинення кримінального правопорушення; причинний зв'язок між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою; вина особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Системний аналіз статті 1177 ЦК України визначає, що умовою застосування її частини другої є так само неможливість отримання потерпілою особою відшкодування від безпосереднього заподіювача такої шкоди за загальними правилами деліктної відповідальності.
Зважаючи на презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України), факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні мають бути встановлені у порядку кримінального судочинства судом або, за певних умов, слідчим, дізнавачем правоохоронного органу або прокурором.
Враховуючи порядок кримінального провадження, встановлений КПК України, на стадії досудового розслідування вирок суду не постановляється. Отже, у фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від відповідного кримінального правопорушення, досудове розслідування якого триває, не виникає право на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України з огляду на те, що факт вчинення кримінального правопорушення належно не встановлений.
Водночас факт кримінального правопорушення (злочину) може бути також встановлений й на стадії досудового розслідування у разі закриття кримінального провадження за статтею 284 КПК України з нереабілітуючих підстав постановами слідчого, дізнавача, прокурора.
Також факт вчинення стосовно особи кримінального правопорушення може бути встановлений й ухвалою суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, якщо обставини, передбачені, зокрема положеннями пунктів 4-8 частини першої статті 284 КПК України, виявляються під час судового провадження.
Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження стосовно цієї особи виключається.
Отже, обов'язковою умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи певного кримінального правопорушення.
У разі неухвалення наведених процесуальних рішень, втілених у певних документах у кримінальному провадженні, встановити всі умови застосування частини другої статті 1177 ЦК України неможливо, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми не виникає.
У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає право на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки підставою для компенсації такої шкоди потерпілій особі державою є насамперед завдання шкоди в результаті вчинення кримінального правопорушення, що має бути встановлено у передбаченому кримінально-процесуальному законом порядку.
У разі ненастання таких обставин фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України), тобто безпосереднім заподіювачем такої шкоди.
На теперішній час у національному законодавстві України немає відповідного закону, який би визначав випадки та порядок компенсації державою шкоди потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.
Верховний Суд наголошував на тому, що лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Вочевидь, право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене згаданою статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним.
У новій редакції статті 1177 ЦК України (відповідно до Закону України від 16 травня 2013 року № 245-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України») так само передбачено, що компенсація державою шкоди відбувається у випадках та порядку, передбачених законом.
Тобто потерпіла від злочину особа може захищати порушене право, в тому числі шляхом подання позову про компенсацію шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав.
Оцінюючи факт неприйняття закону, який передбачав би порядок присудження та сплати відшкодування шкоди на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується тим, що це не є тим першорядним питанням, яке підлягає врахуванню судом під час вирішення таких спорів. У разі якщо під час розгляду справи суди не встановлять обставин, що позивачу завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення, то підстав для компенсації державою шкоди особі не виникає, а отже, немає підстав і для застосування правил частини другої статті 1177 ЦК України.
Здійснюючи правове тлумачення положень статті 1177 ЦК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала застосовні до спірних відносин положення міжнародного права.
У статті 2 Європейської конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року, 08 квітня 2005 року підписаної Україною, врегульовано, що коли відшкодування збитків не може бути забезпечене з інших джерел, держава повинна це взяти на себе для таких категорій: «a» для тих, кому внаслідок умисних насильницьких злочинів було завдано серйозної шкоди фізичному стану або здоров'ю; «b» для тих, хто перебував на утриманні загиблих внаслідок такого злочину.
Відшкодування збитків, передбачених першим абзацом цієї статті, здійснюється навіть у тому випадку, якщо злочинець не може зазнати судового переслідування або бути покараним.
Також мають бути враховані положення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (далі - Декларація), затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 29 листопада 1985 року № 40/34, яка містить норми «м'якого права». Так, у статті 12 цієї Декларації встановлюються мінімальні стандарти та обсяг відповідальності соціально-правової держави в разі неможливості отримання відшкодування шкоди жертвами кримінальних правопорушень (злочинів). Відповідно до зазначеної статті у тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи інших джерел, державі варто вчиняти заходи для надання фінансової компенсації: а) жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкодження чи суттєво підірвали своє фізичне чи психологічне здоров'я; b) сім'ям, зокрема утриманцям осіб, які вмерли чи стали фізично чи психічно недієздатними в результаті такої віктимізації.
Тож за загальним правилом нині не існує чинних для України актів міжнародного права, в яких би було закріплено зобов'язання для усіх країн беззастережно брати на себе обов'язок з відшкодування всім потерпілим шкоди, завданої вчиненням будь-яких кримінальних правопорушень (злочинів). Взяття на себе та виконання такого обов'язку правовою державою є реалізацією її соціальної функції, межі виконання якої мають корелюватися з правовою політикою та економічними можливостями кожної окремої країни.
Використовуючи термінологію згаданої Декларації, виконання такого обов'язку пов'язане з виплатою фінансової компенсації, а не відшкодуванням завданої шкоди (не є реституцією). Тобто виконання такого фінансового обов'язку не пов'язано з потребою встановлення правопорушення з боку держави, тож у класичному цивілістичному вимірі це не є цивільно-правовою відповідальністю.
Саме таким міркуванням і відповідає ідея та її конструкція, засади якої втілені у частині другій статті 1177 ЦК України.
За конструкцією статті 1177 ЦК України держава фактично не взяла на себе зобов'язання з відшкодування шкоди усім потерпілим від усіх правопорушень в Україні. Більш того, правила міжнародно-правових актів не встановлюють для будь-якої держави, й України зокрема, позитивного обов'язку для такої повної компенсації.
Тож Верховний Суд не встановив порушення державою свого позитивного зобов'язання у тому, що держава не взяла на себе обов'язок компенсовувати потерпілим фізичним особам завдану їм вчиненням кримінальних правопорушень шкоди, оскільки держава, за загальним правилом, не несе відповідальності за дії приватних осіб.
Велика Палата Верховного суду в ухвалі від 21 червня 2023 року у справі № 357/5940/19 (провадження № 12-25гс23) зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц комплексно проаналізувала приписи статті 1177 ЦК України та статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, і виснувала, що з огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об'єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.04.2014 у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі «Петльований проти України») (пункт 32 вказаної постанови).
Так, у справі «Петльований проти України» (рішення стосовно прийнятності) Суд дійшов висновку про неприйнятність вимог щодо відшкодування шкоди на підставі ст. 1177 ЦК України, оскільки сама «правова база» відшкодування не створила «законних очікувань» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно, сама відсутність закону не створювала наявність «обґрунтованої вимоги» в контексті цього положення Конвенції.
Як зазначив Європейський суд з прав людини, для створення «законного очікування» норма, на яку посилаються, повинна визначати правила для позову. Якщо законні вимоги, яких має бути дотримано, та інші параметри позову чітко не визначені, правова норма не може бути застосована для обґрунтування «законного очікування». Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановленої вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу Конвенції, він не може стверджувати, що мав «законні очікування» отримати будь-яку суму.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній в ухвалі від 21 червня 2023 року (справа № 357/5940/19,провадження № 12-25гс23) звернула увагу, що як редакція статті 1177 ЦК України, що була чинною до 09.06.2013, так і чинна наразі редакція вказаної статті передбачають необхідність прийняття спеціального закону, який визначить умови (випадки) та порядок компенсації шкоди. Тобто висновки ЄСПЛ щодо застосування положень статті 1177 ЦК України не втратили актуальності з прийняттям нової редакції вказаної статті.
Отже, проаналізувавши встановлені у судовому засіданні фактичні обставини справи, а також доводи позивача, суд першої інстанції, враховуючи вищенаведені положення цивільного, кримінального процесуального законодавства та правові висновки Верховного Суду, дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки у визначеному кримінальним процесуальним законодавством порядку не було встановлено факту вчинення крадіжки зазначеного позивачем майна (відсутні вирок, або постанова про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав), не доведено розміру заподіяної шкоди, і відсутній закон, який визначає, що випадок позивача підпадає під дію ч.2 ст.1177 ЦК України, а тому позивачем не доведено підстави для покладення на державу Україна обов'язку відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 30 січня 2026 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Борисова О.В.
Голуб С.А.