справа № 752/5951/25
провадження № 22-ц/824/2549/2026
20 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Діхтяренко Ольги Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року в складі судді Слободянюк А. В.,
встановив:
24.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 27 березня 2010 року. У шлюбі у них народилося двоє дітей : син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стверджувала, що належної сім'ї у них з чоловіком за роки спільного проживання не склалося, спільного господарства вони не ведуть, як сім'я разом не проживають з лютого 2024 року, подальше спільне життя є неможливим, таким що не відповідає інтересам сторін, вона не бажає перебувати у такому шлюбі, який має формальний характер. Причиною розірвання шлюбу стала постійна безпідставна недовіра до неї як до жінки, постійні психологічні погрози зі сторони чоловіка. Проти надання терміну на примирення заперечувала.
Зазначала, що діти зареєстровані та проживають разом з нею, найкраще в інтересах синів буде залишити їх проживати і далі з нею, спору у них з чоловіком щодо місця проживання дітей з матір'ю немає.
Просила розірвати шлюб, укладений 27 березня 2010 року, синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом з нею.
Відповідач відзив на позов не подавав. 03.04.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Діхтяренко О. М. подала заяву про надання строку на примирення. Зазначив, що до 24.02.2022 сторони проживали разом в м. Києві, потім виїхали до Італійської республіки, де проживають разом сім'єю в м. Мілан до цього часу. Сторони є гарною та зразковою сім'єю, відповідач утримує дружину та дітей, оплачує оренду квартири. Сторони мають спільний побут та спільно виховують дітей. Відповідач не бачає розривати шлюб та хоче зберегти сім'ю.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року позов задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 березня 2010 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї за актовим записом № 405, розірвано.
Неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, яка не наміру продовжувати шлюб, наполягає на його розірванні, категорично заперечує проти надання строку на примирення.
Вирішуючи вимоги позивача про залишення дітей проживати разом з нею, суд першої інстанції дійшов висновку, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей. Суд зазначив, що це не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дітей разом з матір'ю, суд лише констатує, з ким залишаються проживати діти після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому їх місце проживання. Судом враховано, що відповідач не подав до суду заперечень проти залишення дітей проживати разом з матір'ю, не доводив, що місцем проживання дітей після припинення фактичних шлюбних відносин подружжя є місце проживання батька.
Суд роз'яснив, що у разі спору між батьками, місце проживання дітей може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
10.09.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Діхтяренко О. М. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року. Позовну заяву задовольнити частково. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи мотивує тим, що позовна заява була подана без дотримання вимог ЦПК України щодо надання доказів сплати судового збору по вимозі щодо визначення місця проживання дітей. В порушення вимог ст. 185 ЦПК України суд не залишив таку позовну заяву без руху для усунення недоліків.
Розглянувши дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, а не за правилами загального провадження, суд не врахував, що однією з вимог є визначення місця проживання дітей, чим порушив норми процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Звертає увагу, що представником відповідача ОСОБА_2 двічі подавалася заява про розгляд справи за участю сторін та надання строку на примирення. Однак, судом було відмовлено в задоволенні даних заяв.
Зазначає, що діти проживають з матір'ю і батьком в м. Мілан, а не з позивачкою, як це зазначено в рішенні суду, тому дійшов передчасного висновку про залишення дітей проживати з матір'ю. Суд не врахував, що старшому сину 15 років і він має право сам вирішувати з ким із батьків залишатися жити.
Звертає увагу, що питання роздільного проживання та спільної опіки дітей розглядається судом Мілану за спільною заявою сторін, оскільки сторони та діти є резидентами Республіки Італія.
11.11.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Манорик Г. Г. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 14 000 грн.
Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Діхтяренко О. М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Манорик Г. Г. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відшкодувати витрати позивача на надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 27 березня 2010 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , громадянином Італійської Республіки, та ОСОБА_1 , громадянкою України, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 405. Прізвище дружини після укладення шлюбу - « ОСОБА_1 ».
Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 змінила ім'я на « ОСОБА_1 », про що 04 травня 2012 року складено відповідний актовий запис № 37.
У шлюбі у сторін народились діти - син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 є громадянином Італійської Республiки, народився в м. Мiлан та відповідно до Договору оренди житлового приміщення від 28 липня 2022 року орендує в м. Мілан двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 з 15 серпня 2022 року.
Відповідно до довідки відділу реєстрації населення Муніципалітету Мілану, ОСОБА_1 зареєстрована та з 04 жовтня 2023 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до безстрокового трудового договору від 26 березня 2025 року, місцем роботи позивача є Соціальний кооператив з надання соціальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивачка наполягала на розірванні шлюбу, посилаючись на припинення шлюбних стосунків з відповідачем.
Відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує.
Рішення суду першої інстанції переглядається в частині залишення неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усниновлювачів) або одного з них, з яким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікунами) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Судом встановлено, що між сторонами на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також на даний час відсутній спір між батьками щодо місця проживання дітей.
Зазначення в резолютивній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва про залишення проживання дітей разом з матір'ю не свідчить про те, що суд вирішував позовні вимоги про визначення місця проживання дітей.
Враховуючи, що сторони не зверталися при розгляді цієї справи із вимогами про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, суд, враховуючи принцип змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу, встановивши, що діти проживають разом з матір'ю, залишив проживати дітей з матір'ю, чим лише констатував місце проживання дітей, не визначаючи та не змінюючи його.
Як вбачається з рішення Звичайного суду Мілану про роздільне проживання з неповнолітніми дітьми або дорослими дітьми, які не є фінансово самостійними №3360/2025, оголошеного 24.10.2025, неповнолітні діти Паоло, народжений у Києві 18 серпня 2010 року, та Джорджо, народжений у Києві 18 листопада 2014 року, спільно довірені обом батькам та розміщені з їхньою матір'ю для цілей реєстрації місця проживання.
Доводи апеляційної скарги щодо існування підстав для залишення позовної заяви без руху та порушення процедури розгляду справи, з огляду на вимогу про визначення місця проживання дітей, є необґрунтованими.
Вирішення питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу не є позовною вимогою, а тому не потребує сплати судового збору та його розгляду як позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю чи батьком.
Судове рішення про залишення проживання дітей разом з матір'ю не перешкоджає розгляду спору про визначення місця проживання дітей у разі його виникнення та не носить преюдиційного характеру.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з відзивом на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Манорик Г. Г. просила суд стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 14 000 грн.
На підтвердження своїх вимог до суду апеляційної інстанції було надано копію договору про надання правничої допомоги № 58 від 03.11.2025, платіжні інструкції від 03.11.2025 на суму 2 000 грн та від 07.11.2025 на суму 12 000 грн.
З наданого договору № 58 від 03.11.2025, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Манорик Г. Г. вбачається, що відповідно до п. 1.1. предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами професійної правничої допомоги клієнту у справі №752/5951/25 в Київському апеляційному суді за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та компенсувати фактичні витрати за її надання в обсязі та на умовах визначених домовленістю між сторонами.
На виконання п. 1.1. даного договору клієнт надає право (уповноважує) адвоката на здійснення своїх повноважень: представляти інтереси клієнта в Київському апеляційному суді з усіма правами наданими стороні по справі (п. 1.2. Договору).
Пунктом 2.3. договору передбачено обов'язки клієнта, відповідно до якого клієнт зобов'язаний сплатити гонорар адвокату в розміру 8 000 грн до дня подання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу по справі №752/5951/25 в провадженні Київського апеляційного суду. В день укладення договору адвокату сплачується 2 000 грн гонорару, який включає в себе ознайомлення з матеріалами апеляційної справи №752/5951/25. Оплата вноситься на рахунок зазначений в договорі. Витрати пов'язані з поштовим відправленням документів по даній справі, а також витрати пов'язані з відрядженням по даній справі клієнтом оплачуються додатково.
Згідно до платіжної інструкції від 03.11.2025 ОСОБА_1 на рахунок Манорик Г. Г. перераховано 2 000 грн, призначення платежу: «переказ власних коштів».
Також позивачем на рахунок адвоката Манорик Г. Г. перераховано 12 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.11.2025, призначення платежу: «переказ власних коштів. За юридичні послуги щодо апеляції по справі 752/5951/25».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Аналізуючи зазначене в сукупності, вивчивши надані стороною докази на підтвердження розміру судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи, що розмір гонорару адвоката в договорі про надання правничої допомоги складає 8 000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає відшкодуванню в сумі 8 000,00 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Діхтяренко Ольги Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі8 000,00 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30.01.2026.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук