03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3230/2025
09 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 752/6186/16-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк», яка подана представником Гуйваном Ігорем Віталійовичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Колдіної О.О.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою,
встановив:
У квітні 2016 року позивач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» (далі - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг») про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування первісного позову вказував, що 08.04.2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк» (після зміни назви - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/6230, відповідно до якого банк надав останній у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 138 971,00 доларів США зі сплатою 13,50 % річних та кінцевим терміном повернення до 07.04.2033 року.
Належне виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором кредиту забезпечено порукою ОСОБА_2 та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» за укладеними ними з банком окремими договорами поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1314 та № 02-10/1301 відповідно.
21.10.2008 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту, якою встановлено процентну ставку за користування кредитом - 14 % річних та дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - із 03.11.2008 року.
31.03.2011 року між АТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» укладено договір про внесення змін до договору поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301, за змістом якого у зв'язку з внесенням змін до договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230 сторони домовилися викласти підпункти 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1 договору поруки в наступній редакції: «2.1.1 повернення кредиту у розмірі 138 971 доларів США з порядком погашення, що визначений договором кредиту, та кінцевим терміном погашення не пізніше 7 квітня 2038 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту». «2.1.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до договору кредиту, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені договором кредиту».
05.04.2011 року банк уклав із ОСОБА_1 договір про внесення змін до договору кредиту, відповідно до якого сторонами узгоджено залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору про внесення змін у розмірі 29 952,29 доларів США, а також встановлено нову процентну ставку - 14,39 % річних; визначено новий графік та кінцевий термін погашення заборгованості до 07.04.2038 року.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором кредиту станом на 19.11.2015 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 5 647 439,71 грн.
Із урахуванням наведених обставин, АТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на його користь заборгованість за договором кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230 у розмірі 5 647 439,71 грн.
У листопаді 2017 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до суду із зустрічним позовом до АТ «Альфа Банк», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.
В обґрунтування зустрічного позову ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зазначило, що 21.10.2008 року банк уклав з позичальником додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту, якою підвищено процентну ставку за користування кредитом до 14% річних. Товариство не надавало згоди на збільшення розміру процентної ставки, тому вважало припиненою поруку на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.
Із урахуванням наведених обставин ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» просило суд визнати припиненою поруку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» за договором поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов.
Визнано припиненою з 21.10.2008 року поруку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», що виникла на підставі договору поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що 21.10.2008 року банк змінив розмір процентної ставки шляхом укладення з позичальником додаткової угоди і без згоди поручителя збільшив обсяг його відповідальності, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.
Крім того, місцевий суд зазначив, що позичальник внесла останній платіж в рахунок погашення кредиту у травні 2009 року, тому з урахуванням п. 4.5 договору кредиту повинна була виконати свої зобов'язання в повному обсязі до вересня 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов'язання настав у вересні 2009 року, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України кредитор мав право пред'явити вимоги до поручителя до 10.03.2010 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про припинення поруки, тому задовольнив зустрічний позов та відмовив у задоволенні позову до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг».
Відмовляючи у задоволенні первісного позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 01.07.2022 року представник АТ «Альфа Банк» - Гуйван І.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог первісного позову повністю та залишення без задоволення зустрічного позову.
Вважає, що суд першої інстанції не достатньо дослідив докази, надані позивачем, не встановив всі фактичні обставини справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено 29.12.2014 року, а тому позовні вимоги пред'явлені в межах трирічного строку позовної давності.
Зауважує, що згідно з даних таблиці 3 вбачається, що після вересня 2009 року позичальником ОСОБА_1 було здійснено ще 38 платежів на погашення основної заборгованості на суму 22 003 доларів США.
15.04.2011 року між позивачем та позичальником укладено договір про внесення змін до договору кредиту, згідно з умовами якого сторони погодили, що залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору складає 29 952,29 доларів США, встановили нову відсоткову ставку - 14,39 % річних та новий графік погашення заборгованості з кінцевим терміном погашення кредитної заборгованості до 07.04.2038 року.
Вказує, що навіть за умови, що банком був би пропущений строк пред'явлення вимоги в частині здійснення певних щомісячних платежів, то суд не мав підстав для визнання поруки припиненою повністю, а тим більше для відмови у задоволенні первісного позову в частині стягнення заборгованості з поручителів в повному обсязі.
Вважає, що відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження пропуску позовної давності та припинення поруки.
14.09.2022 року на адресу Київського апеляційного суду від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що у справі наявні докази того, що право позивача було порушено ще у травні 2009 року, а тому останній протягом 3 років, починаючи з цієї дати, мав право звернутися за його захистом до суду, однак таким правом у визначений строк не скористався.
Уважає, що оскільки сторони кредитного договору змінили умови договору із збільшенням обсягу відповідальності без згоди поручителя, за відсутності у договорі поруки вказівки на те, що такі зміни можливі без згоди поручителя та укладення відповідної додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення поруки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг».
Вказує, що твердження апелянта про те, що банк мав право пред'явити вимогу до поручителя в строк до 07.10.2038 року не підтверджуються ані умовами договору кредиту, ані наявними у справі доказами, оскільки останній платіж за договором кредиту був здійснений позичальником 08.05.2009 року, у зв'язку з чим позичальник допустив прострочення з погашення заборгованості на строк більше, ніж 90 днів.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа Банк» було задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10.11.2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення первісного позову.
Стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на користь АТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 647 439,71 грн, визначивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителів ОСОБА_2 і ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» солідарно із ОСОБА_1 , у розмірі 5 304 306,62 грн.
Зустрічний позов задоволено частково. Визнано припиненою поруку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», що виникла на підставі договору поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301 щодо частини платежів за січень-жовтень 2015 року. Відмовлено у задоволенні в іншій частині первісного та зустрічного позовів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У січні 2023 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01.11.2022 року і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10.11.2021 року. Вирішити питання про поворот виконання постанови апеляційного суду.
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
21 січня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» про поворот виконання рішення, в якій зазначено, що 21.12.2022 року з товариства в рамках зведеного виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа від 22.11.2022 року № 752/6186/16-ц стягнуто грошові кошти в сумі 5 906 432,18 грн, з яких: 5 304 306,62 грн - заборгованість, 63 791,73 грн - судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, 536 809,83 грн - основна винагорода приватного виконавця, 496,24 грн - мінімальні витрати виконавчого провадження та 1 027,76 грн - додаткові витрати виконавчого провадження.
На підставі викладеного, у разі, якщо під час нового розгляду справи у задоволенні первісного позову щодо стягнення з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» заборгованості за договором кредиту буде відмовлено повністю, керуючись ст. 444 ЦПК України, товариство просить допустити поворот виконання постанови Київського апеляційного суду від 01.11.2022 року у справі № 752/6186/16-ц щодо стягнення з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на користь АТ «Сенс Банк» грошових коштів у розмірі 5 368 098,35 грн, з яких 5 304 306,62 грн - заборгованість; 63 791,73 грн - судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник позивача АТ «Сенс Банк»- Столбунов О.Й. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представники відповідача ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» - Галай Г.С., Стріченко Д.А. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, за наявними у матеріалах справи адресами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.04.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/6230, відповідно до умов якого кредитор надав боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 138 971,00 доларів США, зі сплатою 13,50 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 07.04.2033 року (т. 1 а. с. 15-23).
08.04.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 02-10/1314, відповідно до положень якого ОСОБА_2 зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених договором кредиту (т. 1 а. с. 40, 41).
08.04.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «Ліко- Холдинг» укладений договір поруки № 02-10/1301, згідно якого товариство зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених договором кредиту (т. 1 а. с. 35-38).
21.10.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230, згідно з якою сторони дійшли до взаємної згоди встановити відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 14,00 % річних, встановлено дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03.11.2008 року (т. 1 а. с. 30).
31.03.2011 року між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «Ліко- Холдинг» укладено договір про внесення змін до договору поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301, за змістом якого у зв'язку з внесенням змін до договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230 сторони домовилися викласти п.п. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 договору поруки в наступній редакції:
«2.1.1 повернення кредиту у розмірі 138 971 доларів США з порядком погашення, що визначений договором кредиту, та кінцевим терміном погашення не пізніше 07 квітня 2038 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту».
2.1.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до Договору кредиту, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені договором кредиту» (т. 1 а. с. 39).
05.04.2011 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору кредиту. Згідно даної додаткової угоди сторони дійшли до взаємної згоди та підтвердили залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору про внесення змін у розмірі 29 952,29 доларів США. Згідно цього договору про внесення змін встановлено нову відсоткову ставку - 14,39 % річних, передбачено новий графік погашення заборгованості та кінцевий термін погашення кредитної заборгованості до 07.04.2038 року (т. 1 а. с. 31-33).
05.04.2011 року ОСОБА_2 своєю заявою надав згоду ОСОБА_1 , з якою проживав однією сім'єю та перебував у шлюбі, на укладення вищевикладеного договору та підтвердив, що з умовами договору ознайомлений, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає, умови договору погодив (т. 1 а. с. 34).
ПАТ «Укрсоцбанк» звертався з досудовими вимогами від 15.02.2016 року - до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», яка отримана товариством 14.03.2016 року, та від 01.03.2016 року - до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 42-45).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Так, місцевий суд вважав, що останній платіж за договором кредиту був здійснений позичальником 08.05.2009 року. В силу положень п. 4.5 кредитного договору у вересні 2009 року позичальник повинна була повернути кредит та всі нараховані відсотки, проте позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 21.04.2016 року.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» заявлено про застосування позовної давності у зв'язку з тим, що у зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором на підставі п. 4.5 кредитного договору остання повинна була у вересні 2009 року погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Із позовом банк звернувся у квітні 2016 року, тобто майже після спливу семи років з дати порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором кредиту.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільно-правових відносин.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у ст. 261 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
З матеріалів справи вбачається, що останній платіж ОСОБА_1 здійснила 29 грудня 2014 року, строк сплати кредиту у повному обсязі та нарахованих процентів, в силу п. 4.5 договору кредиту, настав 10.04.2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 19 квітня 2016 року, а тому зважаючи на те, що до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у 3 роки, позивачем не пропущено строк на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову банку у зв'язку з пропуском строку позовної давності є помилковим.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з наданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230 станом на 19.11.2015 року складає 236 160,31 долар США (виходячи з курсу НБУ 23,91 грн за 1 долар США), з яких: 132 951,34 доларів США - сума заборгованості за кредитом; 103 208,97 доларів США - сума заборгованості за відсотками.
Судом встановлено, що відповідно до п. п. 3.3.8, 3.3.9 договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п. п. 1.1, 2.4, 2.9 цього Договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим Договором; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит в порядку, визначеному п. 1.1, 2.4 цього Договору.
Згідно з п. 4.5 договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такої зміни.
Останній платіж за кредитним договором позичальник ОСОБА_1 здійснила 29.12.2014 року, строк наступного платежу по договору - 09.01.2015 року, а тому відповідно до п. 4.5 договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів після сплати боржником останнього платежу, а саме 10.04.2015 року, а позичальник зобов'язана була повернути у цей день кредит достроково у повному розмірі.
Таким чином, зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти на підставі кредитного договору. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нарахування відсотків після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачено, отже, вимоги позивача про стягнення із позичальника нарахованих відсотків після 10.04.2015 року є безпідставними.
Із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованості за нарахованими відсотками за період із 05.05.2008 року до 10.04.2015 року складає 92 674,09 доларів США, що курсом НБУ (23,91 грн за 1 долар США) станом на дату розрахунку складає 2 215 837,49 грн.
Також з розрахунку заборгованості встановлено, що сума заборгованості за кредитом становить 132 951,34 долари США, що станом на дату розрахунку 19.11.2015 року становило 3 179 343 грн. 17 коп.
Враховуючи те, що позичальник ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи не заперечувала факт отримання і користування кредитними коштами, договори, укладені між нею та банком, не оспорювала, наданий банком розмір заборгованості не спростувала, власний розрахунок не надавався, то колегія суддів, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, вивчивши наявний у справі розрахунок заборгованості, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитом ( тілом кредиту) та заборгованості процентами, що утворилась за період з 05.04.2011 року (розмір заборгованості за процентами та за тілом кредиту на вказану дату був підтверджений сторонами у договорі про внесення змін від 05.04.2011 року) по 10.04.2015 року.
Враховуючи, що позовні вимоги були заявлені банком про стягнення кредитної заборгованості виключно в гривнях, не зважаючи на те, що кредит було надано в доларах США, апеляційний суд, вирішуючи спір в межах заявлених вимог, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 5 395 516,28 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 3 179 678 грн. 79 коп., за процентами - 2 215 837 грн. 49 коп.
Водночас, колегія суддів вважає, що позовні вимоги банку до поручителів ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Статтею 553 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договорів поруки) встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
У зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Тлумачення ч. 1 ст. 559 ЦК України дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому подальше фактичне виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки такі дії відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).
Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховним Судом України від 20.04.2016 року у справі № 6-2662цс15.
У п.п. 2.1. договорів поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301 та № 02-10/1314 сторони погодили зміст забезпеченого порукою зобов'язання, його розмір, строк та порядок виконання, зокрема, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,50 процентів річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені Договором кредиту.
21.10.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230, згідно якої сторони дійшли до взаємної згоди встановити відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 14,00 % річних, встановлено дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03.11.2008 року.
За встановленими у справі обставинами, поручителі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ОСОБА_2 письмової згоди на збільшення 21.10.2008 року відсоткової ставки за кредитним договором, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надали і про такі зміни повідомлені не були.
Враховуючи те, що 21.10.2008 року банком було підвищено розмір процентної ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителів, проте у зазначену дату із поручителями не погоджено такого збільшення їх відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про припинення поруки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ОСОБА_2 в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України.
Посилання банку на те, що згода поручителем ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на зміну відсоткової ставки була надана пізніше, шляхом підписання 31.03.2011 року договору про внесення змін до договору поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301, а згода поручителем ОСОБА_2 - шляхом складення заяви від 05.04.2011 року, яким останній надав згоду ОСОБА_1 на укладення договору про внесення змін до договору кредиту від 08.04.2008 року № 10-29/6230, є помилковими, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договорами поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301 та № 02-10/1314 на час підписання 31.03.2011 року договору про внесення змін до договору поруки та складення заяви від 05.04.2011 року вже була припинена з 21.10.2008 року в силу закону.
Тобто зміна умов основного зобов'язання чи підписання змін до договору поруки після цієї дати не впливає на чинність поруки, оскільки такі дії відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності), яким поруку припинено в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України у відповідній редакції.
Вказаний висновок сформовано у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 438/565/15-ц, від 15.12.2021 року у справі № 361/5198/15-ц.
Зокрема у постанові від 15.12.2021 року у справі № 361/5198/15-ц Верховний Суд зазначив: «враховуючи, що 15 липня 2008 року банком було підвищено розмір процентної ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, проте у зазначену дату із поручителем не погоджено такого збільшення його відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про припинення поруки ОСОБА_2 в силу вимог частини першої статті 559 ЦК України. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що згода поручителем на зміну відсоткової ставки була надана пізніше, шляхом підписання 07 жовтня 2009 року додаткової угоди до договору поруки, є помилковим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за спірним договором поруки від 20 березня 2008 року на час підписання 07 жовтня 2009 року додаткової угоди до договору поруки вже була припинена з 15 липня 2008 року в силу закону. Тобто зміна умов основного зобов'язання чи підписання змін до договору поруки після цієї дати не впливає на чинність поруки, оскільки такі дії відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності), яким поруку припинено в силу вимог частини першої статті 559 ЦК України у відповідній редакції, що правильно враховано судами попередніх інстанцій.»
Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання припиненими правовідносин за договором поруки від 08.04.2008 року № 02-10/1301, укладеного між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «Ліко- Холдинг», у зв'язку з чим обґрунтовано задовольнив зустрічний позов.
Також колегія суддів бере до уваги, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 559 ЦК України).
Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором необхідно вважати припиненими.
Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
Звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.
Строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 604/156/14-ц.
Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 1519/2-3165/11.
Як встановлено з матеріалів справи, останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 29.12.2014 року, наступний платіж, згідно з умовами кредитного договору, позичальник повинна була здійснити у строк до 09.01.2015 року. Перебіг визначеного кредитним договором 90-денного строку тривав до 10.04.2015 року включно, протягом одного робочого дня позичальник зобов'язана була погасити кредит у повному обсязі, однак борг за кредитним договором погашено не було.
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору щодо погашення заборгованості, змінився строк виконання основного зобов'язання (пункт 4.5 договору), а тому перебіг передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку розпочався 10 квітня 2015 року та тривав до 10 жовтня 2015 року включно.
Проте з письмовою вимогою про погашення заборгованості банк звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» 15 лютого 2016 року, до ОСОБА_2 - 01 березня 2016 року, а до суду з позовом - 19 квітня 2016 року, тобто у будь-якому випадку поза межами строку дії поруки.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 05.05.2020 року у справі № 757/36037/17-ц.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково; рішення суду в частині відмови у задоволенні позову АТ «Сенс-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договоромскасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 395 516,28 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», сплатило судовий збір у розмірі 84 711,59 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14.01.2016 року № 0000311818 (т. 1 а. с. 1), за подання апеляційної скарги - судовий збір у розмірі 129 467,40 грн, що підтверджується меморіальними ордерами від 27.05.2022 року № 1123843672 та від 08.08.2022 року № 1251240857 (т. 2 а. с. 66, 108).
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України щодо пропорційного відшкодування судових витрат, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню сума витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі : 214 178,99 грн х 95,5 % = 204 540,94 грн.
За подання касаційної скарги ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» сплатило судовий збір у розмірі 163 929,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 19.01.2023 року № 24 та від 24.02.2023 року № 75 (т. 3 а. с. 12, 40).
Таким чином, з позивача АТ «Сенс Банк» на користь відповідача ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» підлягає стягненню сума витрат по сплаті судового збору - 163 929,20 грн.
У заяві про поворот виконання рішення представник ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» просить допустити поворот виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у справі № 752/6186/16-ц щодо стягнення з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на користь АТ «Сенс Банк» грошових коштів у розмірі 5 368 098,35 грн, з яких 5 304 306,62 грн - заборгованість; 63 791,73 грн - судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
На підтвердження факту виконання постанови Київського апеляційного суду від 01.11.2022 року у справі № 752/6186/16-ц щодо стягнення з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на користь АТ «Сенс Банк» грошових коштів у розмірі 5 368 098,35 грн ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» надало копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.12.2022 року ВП № 70595762, згідно з якою рішення виконано у повному обсязі, а також копію платіжної інструкції № 70596081 від 21 грудня 2022 року, згідно з якою з рахунку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на рахунок приватного виконавця Кисельової В.В. у рамках зведеного виконавчого провадження при виконанні виконавчого листа № 752/6186/16-ц від 22.11.2022 року було перераховано 5 906 432 грн. 18 коп.
Таким чином, заяву ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» про поворот виконання рішення суду - постанови Київського апеляційного суду від 01.11.2022 року у справі № 752/6186/16 - необхідно задовольнити шляхом стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» грошових коштів у розмірі 5 368 098,35 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк», яка подана представником Гуйваном Ігорем Віталійовичем,- задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат та ухвалити у цій частині нове судове рішення:
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 395 516 (п'ять мільйонів триста дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 204 540 (двісті чотири тисячі п'ятсот сорок) грн. 94 коп.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» - відмовити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року про задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою - залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» витрати по сплаті судового збору в сумі 163 929 (сто шістдесят три тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 20 коп.
В порядку повороту виконання судового рішення - постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у даній справі № 752/6186/16 стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг» грошові кошти у розмірі 5 368 098 (п'ять мільйонів триста шістдесят вісім тисяч дев'яносто вісім) грн. 35 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 28 січня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.