Справа № 453/1465/24 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.
Провадження № 22-ц/811/2321/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
02 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди,за 1) апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , 2) апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області та 3) апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 червня 2025 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, з участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 12 квітня 2024 року інспектором СЮП ВП №3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області лейтенантом поліції Циб Н.Г. було незаконно складено протокол стосовно ОСОБА_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_1 ухилялась від виконання батьківських обов'язків щодо свого сина, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 184 КУпАП.
Постановою Сколівського районного суду Львівської області від 06 червня 2024 року провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Зазначалося, що з 12 квітня 2024 року і до цього часу позивачка відчуває страх та перебуває у нервовій напрузі, вимушена була вживати додаткових заходів для організації свого життя: їздити на громадському транспорті та на таксі, що призводило до додаткових незручностей та нервування. Відповідно до електронного направлення до психіатра №9785-71593181-4554 12 серпня 2024 року позивачці було встановлено діагноз - розлад вегетативної нервової системи. Після обстеження лікар-психіатр видав позивачці рецепти на дороговартісне лікування. Усвідомлення тієї обставини, що постанова про адміністративне правопорушення складалася у школі, де навчається син позивачки, про що дізналися учні, батьки та сусіди, вплинуло на її репутацію та спричинило їй додаткові моральні страждання. Завдану моральну шкоду оцінює в 50 000 грн., матеріальну шкоду в розмірі 40 000 грн., а судові витрати - в розмірі 40 000 грн., які позивачка і просить стягнути з відповідача (том 1, а.с. 1-3).
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 05 червня 2025 року вищезгаданий позов частково задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000 (одну тисячу) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн., а всього 4 000 (чотири тисячі ) гривень.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Ухвалено судовий збір по справі компенсувати за рахунок держави(том 1, а.с. 263-266).
Дане рішення оскаржили, як позивачка ОСОБА_1 , так і Головне управління Національної поліції у Львівській області (ГУНП у Львівській області) та Державна казначейська служба України.
Позивачка у поданій її представницею апеляційній скарзі просить рішення суду «змінити та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю», покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що присуджений до стягнення на користь позивачки розмір моральної шкоди (1 000 грн.) «не становить достатню справедливу компенсацію».
Апелянт вважає неправомірною відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки матеріальної шкоди, а також стягнення витрат останньої на професійну правничу допомогу у розмірі лише 3 000 грн. (том 2, а.с. 2-9).
ГУНП у Львівській області у поданій її представником апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що судом не дано належної оцінки та не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, які регулюють спірні правовідносини, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі №335/6977/22, де судом проаналізовано питання чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол (том 2, а.с. 142-162).
Державна казначейська служба України у поданій її представником апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн. скасувати «та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Позивачу у стягненні таких витрат з Державного бюджету України», покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що «суд всупереч вимогам статті 141 ЦПК України, не здійснив розподілу судових витрат між сторонами, а натомість без правових підстав присудив стягнути такі судові витрати з Державного бюджету України чим порушив основну засаду цивільного судочинства - верховенство права» (том 2, а.с. 26-32).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 року для апеляційного розгляду даної справи було визначено колегію суддів в складі суддів Приколоти Т.І. (суддя-доповідач), Савуляка Р.В. і Мікуш Ю.Р. (том 2, а.с. 25).
Ухвалами Львівського апеляційного суду (у згаданому вище складі) від 07.07.2025 року та від 20.08.2025 року відкрито апеляційні провадження за згаданими вище апеляційними скаргами та запропоновано учасникам справи протягом десяти днів подати до суду свої відзиви на ці апеляційні скарги (том 2, а.с. 85, 86, 177-178).
10.07.2025 року Відзив на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України подала до суду представниця позивачки. Просить «Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Сколівського районного суду Львівської області у справі №453/1465/24 від 05.06.2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області у справі №453/1465/24 від 05.06.2025 року - без змін» (том 2, а.с. 87-90).
25.07.2025 року Відзив на апеляційну скаргу позивачки подав представник ГУНП у Львівській області. Просить «прийняти постанову, якою в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 до ГУНП у Львівській області - відмовити у повному обсязі» (том 2, а.с. 118-137).
22.08.2025 року Відзив на апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області подала до суду представниця позивачки. Просить «Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 5 червня 2025 року у справі №453/1465/24 залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 5 червня 2025 року у справі №453/1465/24 - без змін» (том 2, а.с. 179-182).
Ухвалою Львівського апеляційного суду (у складі суддів Приколоти Т.І. (суддя-доповідач), Савуляка Р.В. і Мікуш Ю.Р.) від 19.09.2025 року справу було призначено до розгляду на 11-30 год 23 жовтня 2025 року без повідомлення учасників справи (том 2, а.с. 187).
Як вбачається з матеріалів справи, клопотань від учасників справи про її розгляд з повідомленням учасників справи не поступало.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки, 23.10.2025 року розгляд справи було відкладено без визначення дати (том 2, а.с. 189).
У зв'язку зі звільнення судді-доповідача ОСОБА_3 у відставку з посади судді (рішенням Вищої ради правосуддя від 11.11.2025 року) протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 та 26.11.2025 року було визначено новий склад колегії суддів, а саме: в складі суддів Цяцяка Р.П. (суддя-доповідач), Ванівського О.М. та Шеремети Н.О. (том 2, а.с. 193-195).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89);
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).
Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками те, що постановою Сколівського районного суду Львівської області від 06 червня 2024 року у справі № 453/640/24 було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 184 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного адміністративного правопорушення (том 1, а.с. 13-15).
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГУНП у Львівській області про відшкодування шкоди суд мотивував «доведеністю позивачем факту незаконного притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення за відсутності в її діях складу адміністративних правопорушень, відповідачем - Головним управлінням Національної поліції в Львівській області прав», а також тим, що«позивачем доведено факт наявність шкоди, незаконного рішення заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та прийняттям незаконних рішень заподіювачем», а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що наведені вище висновки судом зробленіза неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та за недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому висновки суду не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Тобто, для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість наявності одночасно інших трьох умов, як елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, а саме: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкодиобов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
У відповідності до висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи, оскільки протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 прийшла до висновку про те, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення покладено обов'язок зафіксувати всі обставини скоєння цього правопорушення - з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності його вчинила, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
Водночас на поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Отже, оформлення поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Як вже зазначалося вище, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту лише судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення за статтею 184 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема - і протоколом про адміністративне правопорушення, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАПуповноваженою на те особою та чи діяв поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Відтак, у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій поліцейських щодо складання такого протоколу.
Як також вже зазначалося вище, наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами, а тому висновки оскаржуваного рішення суду щодо преюдиційності фактів, встановлених постановою Сколівського районного суду Львівської області від 06 червня 2024 року у справі № 453/640/24 (якою було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного адміністративного правопорушення), є помилковими.
Судом першої інстанції не встановлено неправомірності у діях працівника поліції (старшого лейтенанта ОСОБА_4 ) під час складання нею протоколу про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через протиправні дії працівника поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 пункти 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу Нечитайло Маргарити Олегівни, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України частково задовольнити.
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задовольнити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 40 000 грн. грошової компенсації матеріальної шкоди, 50 000 грн. грошової компенсації моральної шкоди, а також судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.