02 лютого 2026 року
м. Київ
справа №640/36671/21
адміністративне провадження № К/990/1514/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Биковича Юрія Володимировича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №640/36671/21 за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та виплату компенсації за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби зовнішньої розвідки України, у якому просив:
- визнати протиправною дію Служби зовнішньої розвідки України щодо звільнення з посади головного консультанта Служби зовнішньої розвідки ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням штату працівників;
- скасувати наказ Голови Служби зовнішньої розвідки України про звільнення ОСОБА_1 від 05 листопада 2021 року №833-а;
- зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України поновити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду та виплатити компенсацію за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року №399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
12 січня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Биковича Юрія Володимировича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №640/36671/21. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 .
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте, заявник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для позивача.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі заявником не наведено підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на відсутність у розпорядженні Служби зовнішньої розвідки України у період з 06 вересня 2021 року по 08 листопада 2021 року цивільних посад, які могли б бути запропоновані позивачу, а тому спірний у цій справі наказ про звільнення позивача зі служби є законним та обґрунтованим. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача та скасування наказу про звільнення, а також, як похідні, про поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зокрема, сиди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем своєчасно повідомлено позивача про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням цивільних посад.
Судами також встановлено, що прийняття наказу від 03 вересня 2021 року №400/ДСК «Про внесення змін до штату Служби зовнішньої розвідки України» було зумовлено необхідністю збільшення кількості військових посад за рахунок скорочення, зокрема, цивільних посад працівників в умовах особливого періоду. Замість цивільної посади «провідний консультант» було запроваджено посаду «офіцер діючого резерву», обійняти яку може лише військовослужбовець офіцерського складу Служби зовнішньої розвідки України, до якого позивач не належав.
Крім того, у період з 06 вересня 2021 року по 08 листопада 2021 року вакантних посад працівників, на які міг бути призначений позивач, у штаті Служби зовнішньої розвідки України не було, що за висновками судів попередніх інстанцій, свідчить про відсутність у розпорядженні Служби зовнішньої розвідки України у період з 06 вересня 2021 року (дата повідомлення позивача про наступне вивільнення) по 08 листопада 2021 року (дата звільнення позивача) вакантних посад працівників, які могли б бути запропоновані позивачу, що вказує на відсутність правових підстав стверджувати про порушення відповідачем вимог статей 40, 42 КЗпП України при вирішенні питання про звільнення позивача.
Щодо посилання позивача на порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, то суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач надав перевагу у залишенні на роботі іншому працівника, порушивши при цьому переважне право позивача.
При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідач повідомив позивача про наступне вивільнення за два місяці, надавши позивачеві можливість визначитися з подальшим працевлаштуванням. Тобто, розуміючи відсутність вакантних посад, які Служба зовнішньої розвідки України могла б запропоновані позивачеві, відповідач виконав свій обов'язок із завчасного попередження позивача про скорочення штатів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Биковича Юрія Володимировича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №640/36671/21 за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та виплату компенсації за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська