про повернення касаційної скарги
02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 340/4194/24
адміністративне провадження № К/990/1636/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі №340/4194/24 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного центру зайнятості, Міністерства економіки України, Державного центру зайнятості про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградського обласного центру зайнятості, Міністерства економіки України, Державного центру зайнятості, у якому просив:
1) визнати бездіяльність протиправною:
- Кіровоградського обласного центру зайнятості за нездійснення в повному обсязі перерахунку ОСОБА_1 виплат допомоги по безробіттю (з врахуванням індексації), компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
- Державного центру зайнятості за нездійснення належного контролю за діями Кіровоградського обласного центру зайнятості та не надання методичних рекомендацій під час підготовки Кіровоградським обласним центром зайнятості відповіді на звернення ОСОБА_1 та не вжиття заходів щодо усунення недоліків відповіді;
- Міністерства економіки України за нездійснення належного контролю за діями Державного центру зайнятості та Кіровоградського обласного центру зайнятості та не надання методичних рекомендацій під час підготовки Кіровоградським обласним центром зайнятості відповіді на звернення ОСОБА_1 , і невжиття заходів щодо усунення недоліків відповіді;
2) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним, зобов'язати Міністерство економіки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 :
- допомогу по безробіттю у сумі 1765,58 грн (включаючи суму індексації допомоги по безробіттю у розмірі 707,20 грн), нараховану відповідно до закону;
- кошти у сумі 12571,20 грн, як компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати;
- кошти у сумі 2623,19 грн, як три відсотка річних від простроченої суми;
- кошти у сумі 13845,23 грн, як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди;
- кошти у сумі 31915,49 грн, як пеню за порушення строків виконання зобов'язання;
- кошти у сумі 2209368,66 грн, як штраф за порушення строків виконання зобов'язання;
- кошти у сумі 738421,14 грн, як компенсацію моральної шкоди;
- зобов'язати Міністерство економіки України, діючий як податковий агент, утримати податки та збори, передбачені Податковим кодексом України.
3) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати Міністерством економіки України належної заявникові суми, на неї нараховуватиметься:
- пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки (simple interest) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний календарний день прострочення виконання грошового зобов'язання, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
- пеня, яка дорівнює 0,1 відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення виконання грошового зобов'язання, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
- штраф, який дорівнює 7,0 відсоткам від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, з якого допущено прострочення виконання грошового зобов'язання понад тридцять днів, за кожний календарний день прострочення виконання грошового зобов'язання, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
- три відсотка річних від простроченої суми з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
- відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, яка дорівнює ставки дисконту, обчисленої із застосуванням ринкової ставки доходу за високоліквідними корпоративними облігаціями на дату повного розрахунку, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.
- компенсація моральної шкоди, яка дорівнює середньоденній заробітної плати за календарний день, помноженої на кількість календарних днів прострочення виконання грошового зобов'язання, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку. Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Розгляд справи відбувався за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 скасовано в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Кіровоградського обласного центру зайнятості за нездійснення в повному обсязі перерахунку ОСОБА_1 виплат допомоги по безробіттю (з врахуванням індексації), зобов'язання Кіровоградського обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити на користь позивача допомогу по безробіттю у сумі 1765,58 грн (включаючи суму індексації допомоги по безробіттю у розмірі 707,20 грн), нараховану відповідно до закону.
Прийнято нове судове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Кіровоградського обласного центру зайнятості щодо відмови у проведенні перерахунку допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 20.05.2016 по 15.05.2017 з урахуванням його середньоденної заробітної плати, розрахованої за даними відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та довідки ГУ ДПС у Кіровоградській області про заробітну плату за період квітень 2015 - березень 2016 року від 31.07.2024 №4949/5/11-28-10-32.
Зобов'язано Кіровоградський обласний центр зайнятості здійснити перерахунок та виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 20.05.2016 по 15.05.2017 з урахуванням його середньоденної заробітної плати, розрахованої за даними відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та довідки ГУ ДПС у Кіровоградській області про заробітну плату за період квітень 2015 - березень 2016 року від 31.07.2024 №4949/5/11-28-10-32, з врахуванням виплачених сум. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи "Електронний Суд" 12.01.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025, ухвалити нове судове рішення у відповідних частинах та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбачених статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
При цьому Верховний Суд зазначає, що за приписами частини 4 статті 328 КАС України, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Приписи зазначеної скаржником правової норми повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України також слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який, на думку скаржника, буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися положеннями статті 19 Конституції України; нормами частин 1, 2 статті 21, статей 22, 23 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», статті 1, частини 1 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; частини 1 статті 1, пункту 2 частини 1 статті 44 Закону України «Про зайнятість населення»; вимогами Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001; нормами Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 735; Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 15.06.2015 № 613; приписами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2016 №10-1; Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Уряду від 26.09.2001 №1266; Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та положеннями статей 23, 1166,1167,1173, Цивільного Кодексу України, КАС України.
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного у подібних правовідносинах у пунктах 18, 24, 135-136, 202, 204, 208, 213, 329, 419, 602-603 касаційної скарги.
Варто зауважити, що обгрунтовуючи відсутність висновку суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, позивач в касаційній скарзі неодноразово наводить перелік правових норм, стосовно яких він вважає відсутній висновок, а саме:
- «пункти 1, 2, 3 розділу VI. "Обмін інформацією Реєстру застрахованих осіб" постанови Правління Пенсійного Фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 "Про затвердження Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 р. за № 785/25562;
- ч. 2 ст. 21, абз. 1 ч.1, ч. 5 ст. 23 "Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";
- п. 1, п. 3 розділу "Загальні положення", п. 7 розділу "Особливості обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за страхуванням на випадок безробіття та для добровільно застрахованих осіб за всіма видами соціального страхування", п. 31, п. 33 розділу "Порядок надання відомостей для обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення)" постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року №1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням";
- Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (в редакції станом на 11.02.2003 року);
- п.1, п. 2, абз. 3 п.3, п. 4, п. 5, п. 6, п. 7, п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати виплати" (в редакції станом на 03.02..2012 року);
- п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України від 23.02. 2006 року № 3480-IV "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки"; постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №80 "Про розміщення (емісію) облігацій внутрішніх державних позик";
- пп."л" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати";
- п. 28 Положення (стандарту) 26. (п. 11 наказу Міністерства фінансів України від 28.10.2003 № 601 "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам"", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2003 року №1025/8346; п.2.8. наказу ДПА від 17.12.2010 №953 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби";
- ст 22; ч.1, п.2 ч. 2 ст. 23; ст. 536; ст. 549; ст. 610; пп.3, пп.4 ч. 1 ст. 611; ч. 1 ст. 623; ч.1 ст. 624; ст. 625; ч. 1 ст. 1166; ч.1, п.3 10.01.2026 40 ч.2 ст. 1167; ч.1 ст. 1173; ч. 1 ст. 1174; ст. 1214 Цивільного кодексу України (в редакції станом на 01.04.2016 року);
- ч. 2 ст. 231; ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України;
- п. 126.1 статті 126; пп. 129.1.1., пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129; п. 131.1., п. 131.2. ст. 131 Розділу II, пп. 168.1.1, пп.168.1.2, пп 168.1.3, пп 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Розділу IV; п. 345.1 ст. 345, п. 346.1 ст. 346 Розділу XVIII1; пп. 1.1, пп. 1,2, пп. 1.3, пп. 1.4. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції чинної станом на 01.01.2015 року),
- абз. 1 ч. 4, друге речення ч. 6 ст. 7, якою зазначено "Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування", гл. 1 розділу І ч. 3, ч. 4,ч. 5, ч. 6, абз.1, абз. 3 ч.7 ст. 139 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції станом на 21.06.2024 року (дата подання адміністративного позову 25.06.2024 року) та
- норм ч. 2 ст. 3, ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст. 21, ст. 22, ч.1, ч. 2 ст. 24, ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 32, ст. 40, ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 41, ст. 46, ч.1 ст. 55, ст.56, ч.1 ст. 58, ст. 64, ст. 68, ч. 2 ст. 102, ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 129, 1291, 1512 Конституції України у подібних правовідносинах».
При цьому варто зауважити, що в касаційній скарзі відсутня чітка та послідовна структура обгрунтування визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, натомість наявні чисельні процесуальні зауваження скаржника, повторення доводів і викладення аргументів без їх логічного порядку.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 викладає власні твердження щодо встановлених фактичних обставин цієї справи і висловлює незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
Зокрема, в пункті 24 касаційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, не наводить конкретно норму праву, стосовно якої вважає відсутній висновок Верховного Суду, натомість попередній абзац касаційної скарги містить твердження про неможливість тривалий час отримати належні йому кошти та майно. Аналогічні аргументи містяться також в пунктах 212-213 касаційної скарги.
В подальшому, а саме в пунктах 135 -136 касаційної скарги позивач, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду, наводить перелік правових норм, відносно яких він вважає відсутній відповідний висновок суду касаційної інстанції.
Водночас, в пункті 202 касаційної скарги викладено перелік правових норм, щодо яких, на думку ОСОБА_1 , відсутній висновок Верховного Суду, який за змістом відрізняється від пункту 135 (шляхом доповненням перілку правових норм).
Також, в пункті 329 касаційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, вчергове наводить перелік правових норм, стосовно яких вважає відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з цим, обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України (пункт 419), скаржник знову зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте подальше викладення змісту касаційної скарги зводиться до зазначення питань, відповідь на які повинен надати суд касаційної інстанції.
Варто зауважити, що в пункті 603 касаційної скарги позивачем зазначено про відсутність висновку Верховного Суду «….щодо цього питання», інших вмотивованих аргументів та доводів цей пункт не містить.
Наступні аргументи касаційної скарги, а саме пункт 607, вчергове містять перелік правових норм, стосовно яких, на переконання ОСОБА_1 , відсутній висновок Верховного Суду.
Таким чином, детальне вивчення касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про невизначеність правової позиції скаржника в частині обгрунтування зазначеної ним підстави касаційного оскарження.
Деякі аргументи та доводи касаційної скарги мають ознаки повторення, перелік правових норм, щодо яких скаржник вважає відсутній висновок Верховного Суду відсутній, ОСОБА_1 змінює або доповнює, хаотично розставляючи власні акценти при цьому, а заявлені ним підстави касаційного оскарження не в повній мірі відповідають наведеному обґрунтуванню.
Здебільшого, касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів, на практику Європейського Суду з прав людини, норм міжнародного права із зазначенням, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на відсутність висновку щодо застосування зазначених правових норм як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд наголошує, що відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження чи їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню скаржнику.
Варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі №340/4194/24 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного центру зайнятості, Міністерства економіки України, Державного центру зайнятості про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Шарапа