30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6519/25 пров. № А/857/41038/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Шумей М.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку, 09.09.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 при обчисленні грошового забезпечення в період з 26.08.2020 по 14.04.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язати провести перерахунок та доплатити належні суми грошового забезпечення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позовну заяву повернуто.
Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що до позовних вимог підлягає застосування тримісячний строк звернення до суду з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені спірні суми.
Відповідач, 16.11.2025 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив таку відхилити.
Позивач, 15.12.2025 подав додаткові пояснення, в яких просив до спірних правовідносин застосувати висновки викладені в рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) № 1 р/2025, яким визнано неконституційною та нечинною частину першу статті 233 Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення позовної заяви, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що така підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом у цій справі суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положення частини п'ятої статті 122 КАС України чи Кодексу законів про працю України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).
Верховний Суд зауважив, що до 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Поруч із цим, приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування - 09 вересня 2025 року.
Суд першої інстанції повертаючи позов, покликався на те, що протягом усього цього періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 30 вересня 2023 року включно, позивач мав право - у межах строку - оскаржити бездіяльність відповідача щодо невиплати у повному розмірі грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 14.04.2023.
Однак, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає, що такий висновок суду першої інстанції є передчасним.
Оскільки до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням запровадження на території України карантину, що є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 та постанову Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, згідно якої початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом від 14.04.2023 № 104 (а. с. 13), ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У подальшому, на адвокатський запит, відповідач 29.08.2025 надав позивачу особисті картки грошового забезпечення за спірний період.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки одержання письмового повідомлення від 29.08.2025 про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні всіх видів забезпечення є датою обізнаності про порушення його прав, а тому звернувшись з цим позовом 09.09.2025, ОСОБА_1 не пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею частиною другою 233 КЗпП України, за спірний період.
Щодо покликання позивача в додаткових пояснення на застосування до спірних правовідносин висновків викладених в рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) № 1 р/2025, яким визнано неконституційною та нечинною частину першу статті 233 Кодексу в редакції Закону України від № 2352-IX, то суд апеляційної інстанції зазначає, що резолютивною частиною цього рішення Конституційного Суду України визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що факт прийняття рішення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року, не може вплинути на спірні правовідносини, які виникли до його прийняття, також вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на відносини, що виникли до його прийняття.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позов, допустив порушення норм процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 311, 320, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 300/6519/25 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін