Справа № 120/9955/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
02 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 № 326 в частині притягнення головного сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення акту непокори, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, відмову від виконання службових обов'язків, а також умисне невиконання наказу від 26.11.2024 № 780 ДСК командира Військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 № 326 в частині накладення на військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця-оператора 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 дисциплінарного стягнення "Сувора догана", відповідно до пункту "В" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України за вчинення акту непокори, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, відмову від виконання службових обов'язків, а також умисне невиконання наказу від 26.11.2024 № 780 ДСК командира Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати командира Військової частини поновити, нарахувати та здійснити відповідні виплати військовослужбовцю ОСОБА_1 , яких він був позбавлений у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення відповідно до наказу від 04.12.2024 № 326.
Ухвалою від 24.07.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути виявлені недоліки шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог; надання доказів сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
На виконання вимог суду позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив поновити такий строк, врахувавши ту обставину, що як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент подання позову він проходить військову службу, підпорядкований правилам внутрішнього трудового розпорядку військової частини та за вказаний період не отримував відпустки та звільнень від проходження служби, що позбавило його вільно розпоряджатись своїм часом та унеможливило своєчасне звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 01.08.2025 продовжено процесуальний строк для виконання вимог ухвали від 24.07.2025, шляхом надання доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються доводи в частині неможливості своєчасного звернення позивача до суду із цим позовом (зокрема щодо проходження військової служби у період часу з грудня 2024 року (дата винесення спірного наказу) по 18.07.2025 (дата звернення до суду)).
На виконання зазначених вимог позивач подав до суду доповнення до клопотання про усунення недоліків позовної заяви, додавши до клопотання про поновлення строку звернення до суду довідку Військової частини НОМЕР_2 від 02.08.2025 № 161 про те, що головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у вказаній в/ч.
Ухвалою від 27.08.2025 ОСОБА_1 продовжено процесуальний строк для виконання вимог ухвали від 24.07.2025, шляхом надання доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються доводи в частині неможливості своєчасного звернення позивача до суду із цим позовом (зокрема щодо проходження військової служби у період часу з грудня 2024 року (дата винесення спірного наказу) по 18.07.2025 (дата звернення до суду)).
Позивач подав до суду доповнення до клопотання про поновлення строку звернення до суду, до якого додав: копію наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 24.01.2025 № 24 про виключення зі списків особового складу частини НОМЕР_1 , у зв'язку із вибуттям до нового місця служби до Військової частини НОМЕР_3 ; копію наказу командира В/ч НОМЕР_3 від 22.03.2025 № 83 про виключення зі списків особового складу частини НОМЕР_3 у зв'язку із вибуттям до нового місця служби; довідку військової частини НОМЕР_2 від 15.09.2025 № 202 про проходження позивачем служби у В/ч НОМЕР_2 у період з 16.03.2025 по теперішній час; копію форми ОК-7 в підтвердження сплати страхувальниками страхових внесків.
Ухвалою від 30.09.2025 суд продовжив позивачу строк для усунення недоліків шляхом зазначення дати ознайомлення із оскаржуваним у цій справі наказом; доказів, які б унеможливили своєчасність звернення до суду із цим позовом у строк із дня ознайомлення з наказом від 04.12.2024 № 326, вказавши обставини проходження військової служби, що унеможливили своєчасність звернення до суду у місячний строк із дня ознайомлення/доведення до відома ОСОБА_1 наказу від 04.12.2024 № 326 та підтвердивши такі відповідними доказами (факт участі у бойових діях, виконання бойових завдань, тощо).
На виконання вимог суду позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого вказано, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 23.04.2025 після ознайомлення із наказом В/ч НОМЕР_1 від 04.12.2024 № 326, копію якого він отримав на адвокатський запит його представника. Також зазначено, що ОСОБА_1 виконує обов'язки військової служби та захищає суверенітет та територіальну цілісність України від військової агресії РФ та є учасником бойових дій. У серпні 2022 року він отримав численні осколкові поранення, що призвело до різкого погіршення стану його здоров'я у кінці 2024 року. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звертався до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом на проходження медико-соціальної експертизи для встановлення групи інвалідності, проте отримав відмову на такий. З 23.11.2024 позивача направлено у відрядження до підрозділу Національної гвардії України - В/ч НОМЕР_4 , дислокованої у Запорізькій області, з 24.01.2025 позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_3 , дислокованої у Київській області, а з 23.03.2025 переміщено до В/ч НОМЕР_2 , що дислокована у Вінницькій області. Після ознайомлення з оскаржуваним наказом 23.04.2025, з метою досудового врегулювання спору він звертався до Центрального управління захисту прав військовослужбовців, як органу військового управління із скаргою на наказ від 04.12.2024 № 326, а отримавши лист-відмову Центрального управління захисту прав військовослужбовців від 16.06.2025 № 432/4532, реалізував своє право на звернення до суду із цим позовом.
На переконання позивача, із цим позовом в суд він звернувся 18.07.2025, тобто в межах строку, передбаченого нормами частини 4 статті 122 КАС України.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, визнано неповажними.
Заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем не наведено.
Вказуючи, що із оскаржуваним наказом від 04.12.2024 № 326 позивач ознайомився лише 23.04.2025, останній не наводить жодних переконливих доводів та аргументів, які б об'єктивно могли б перешкодили ОСОБА_1 звернутись до суду у строк визначений частиною 5 статті 122 КАС України, а саме із 23.04.2025 до 26.05.2025 (перший робочий день після спливу місячного строку після отримання наказу від 04.12.2024 № 326).
У заявах про поновлення строку звернення до суду позивачем не надано жодних доказів, які дозволили суду дійти висновку стосовно того, що проходження позивачем військової служби у період з квітня 2025 року об'єктивно могло б завадити чи спричинити перешкоди у своєчасному зверненні до суду із позовною заявою про оскарження наказу від 04.12.2024 № 326.
Норми КАС України та положення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України не передбачають обов'язкового досудового врегулювання спору у справах пов'язаних із оскарженням рішень про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що про зміст оскаржуваного наказу дізнався 23.04.2025 після отримання відповідей на адвокатські запити. З метою отримання правничої допомоги від органів військового управління та врегулювання спору з відповідачем в досудовому порядку, звертався до Центрального управління захисту прав військовослужбовців як органу військового управління із скаргою на незаконність оскаржуваного рішення, проте зазначений орган військового управління належної перевірки не провів, заходів щодо поновлення порушення прав позивач не здійснив, обмежившись загальною відповіддю від 16.06.2025, що отримана позивачем 29.06.2025. Важає, що 18.07.2025 звернувся із цим позовом в межах строку передбаченого положеннями частини 4 статті 122 КАС України. Також просить врахувати проходження ним військової служби.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Відповідно до статті 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
З системного аналізу вказаних правових норм слідує, що позивач наділений правом альтернативного вирішення спору - оскарженням наказу про накладення дисциплінарного стягнення: звернення до старшого командира або до суду.
При цьому Дисциплінарний статут Збройних Сил України встановлює місячний термін для оскарження рішень (дій та бездіяльності) командирів як до старшого командира так і до суду, що узгоджується з приписами частини п'ятої статті 122 КАС України.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі №380/2355/20.
В цьому позові позивач, оскаржує наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 № 326 в частині притягнення головного сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення акту непокори, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, відмову від виконання службових обов'язків, а також умисне невиконання наказу від 26.11.2024 № 780 ДСК командира Військової частини НОМЕР_1 та в частині накладення на військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця-оператора 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 дисциплінарного стягнення "Сувора догана", відповідно до пункту "В" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України за вчинення акту непокори, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, відмову від виконання службових обов'язків, а також умисне невиконання наказу від 26.11.2024 № 780 ДСК командира Військової частини НОМЕР_1 .
Водночас в позовній заяві та в окремо поданій 05.11.2025 заяві на усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі від 24.07.2025, позивач вказував, що про порушення свої прав позивач дізнався 23.04.2025 після ознайомлення із наказом В/ч НОМЕР_1 від 04.12.2024 № 326, копію якого він отримав на адвокатський запит його представника.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно зауважив, що позовна заява подана до Вінницького окружного адміністративного суду 18.07.2025, тобто з пропуском визначеного місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Оцінивши наведені позивачем доводи в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку звернення аргументи, на переконання суду, не свідчать про поважність причин пропуску строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, вказуючи, що із оскаржуваним наказом від 04.12.2024 № 326 позивач ознайомився лише 23.04.2025, останній не наводить жодних переконливих доводів та аргументів, які б об'єктивно могли б перешкодити ОСОБА_1 звернутись до суду у строк визначений частиною 5 статті 122 КАС України, а саме із 23.04.2025 до 26.05.2025 (перший робочий день після спливу місячного строку після отримання наказу від 04.12.2024 № 326).
У поданих до суду заявах, а також в апеляційній скарзі позивач просив врахувати ту обставину, що як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент подання позову позивач проходить військову службу та підпорядкований правилам внутрішнього трудового розпорядку військової частини та за вказаний період не отримував відпустки та звільнень від проходження служби, що позбавило позивача вільно розпоряджатись своїм часом та унеможливило своєчасне звернення до суду із цим позовом.
При цьому, суд першої інстанції обґгрунтовано зауважив, що на момент ознайомлення із спірним наказом 23.04.2025 позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що дислокована у Вінницькій області.
Водночас варто вказати, що у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд зазначив, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2025 у справі № 990/98/25 виснувала, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду.
Слід наголосити, що у заявах про поновлення строку звернення до суду позивачем не надано жодних доказів, які дозволили суду дійти висновку стосовно того, що проходження позивачем військової служби протягом періоду з 23.04.2025 по 26.05.2025 об'єктивно могло б завадити чи спричинити перешкоди у своєчасному зверненні до суду із позовною заявою про оскарження наказу від 04.12.2024 № 326.
Наявність статусу учасника бойових дій також не вказує на поважність причини пропуску строку звернення з позовом та не є самостійною підставою для його поновлення.
Слід також відхилити доводи сторони позивача відносно того, що він скористався досудовим порядком врегулювання спору та первинно звернувся із скаргою на наказ від 04.12.2024 № 326 до Центрального управління захисту прав військовослужбовців, адже, як норми КАС України, так і положення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не передбачають обов'язкового досудового врегулювання спору у справах пов'язаних із оскарженням рішень про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності.
Отже, позивачем у поданій заяві про поновлення процесуального строку не наведено достатніх та переконливих аргументів, не надано відповідних доказів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили звернутися позивачу з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені обставини є недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з позовом.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву позивачу, тобто судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не вбачається.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.