Справа № 640/18861/22 Суддя (судді) першої інстанції: Буряк І.В.
30 січня 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенко Я.М., Карпушової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Служби безпеки України про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку із несвоєчасною компенсацією за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
- стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку із несвоєчасною компенсацією за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 30.12.2019 по 29.09.2022 за 183 дні у сумі 201 186,54 грн.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/18861/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 232683,78 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2019 по 28.09.2022 (без урахування обов'язкових платежів та податків).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта мотивовані необхідністю дотримання принципу пропорційності та співмірності між невиплаченою сумою грошового забезпечення та сумою середнього заробітку, який заявлений до стягнення.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить видане йому 23.12.2015 посвідчення серія НОМЕР_1 .
Факт проходження позивачем військової служби та перебування на грошовому забезпеченні відповідача з 14.07.1999 по 30.12.2019 підтверджується відомостями військового квитка серія НОМЕР_2 та відповідачем не спростовується.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2022 у справі №640/36729/21 визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо необхідності нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 і 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 і 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Наявна у матеріалах справи довідка фінансово-економічного управління СБУ від 09.04.2025 № 21/2-1263 та платіжне доручення від 27.09.2022 № 9037 свідчать, що позивачу 29.09.2022, на виконання рішення суду у справі №640/36729/21, нараховано 78 239,65 грн, перераховано 77 066,06 грн.
Довідка фінансово-економічного управління СБУ від 01.04.2025 № 21/2-1148 свідчить, що середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 , нараховане за період жовтень - листопад 2019 року, склало 67 062,56 грн.
Відповідно до довідки фінансово-економічного управління СБУ від 01.04.2025 № 21/2-1147 при звільненні ОСОБА_1 нараховано такі види грошового забезпечення: грошове забезпечення станом на 30.12.2019 - 34 684,65грн; одноразова грошова допомога при звільненні зі служби за 21 рік календарної служби - 352 078,44 грн; грошова компенсація за неотримане речове майно - 53 759,51 грн; індексація - 1784,72 грн.
Не погоджуючись з тим, що остаточний розрахунок при звільненні відповідач провів з позивачем лише 29.09.2022, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що у зв'язку зі змінами внесеними Законом №2352-IX від 01.07.2022 у ст.117 КЗпП України змінилися й підходи до визначення суми середнього заробітку, зокрема, відсутні підстави для застосування принципів «співмірності» у період з 19.07.2022 (постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 420/11918/23 та від 06.12.2024 у справі №440/6856/22).
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статею 27 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Статею 30 Закону встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України», зокрема передбачено виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.
Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 «Про внесення змін до Указу Президента України від 7.11.2001 № 1053» затверджено Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців (далі - Положення № 1262, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин)
Так, днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.
Наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України
Пунктом 7.1 встновлено, що звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби провадиться відповідно до розділу VII Положення, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стаття 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) передбачала, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статею 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з ст. 116 КЗпП (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За ст. 117 КЗпП (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Суд першої інстанції вірно вказав, що аналіз практики Верховного Суду дає підстави виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Подібну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23
Отже у питанні відшкодування позивачу середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд застосовує норми загального законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Щодо встановлення обмежувального 6 місячного періоду стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, то період затримки розрахунку при звільненні, що є спірним у цій справі, можна умовно поділити на дві частини до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 31.12.2019 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дату фактичного проведення розрахунку (29.09.2022), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 31.12.2019 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовано положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Отже, приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 30.12.2019 по 18.07.2022, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
За результатами підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 31.12.2019 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 загалом налічується 931 календарний день, а період до з 19.07.2022 по 28.09.2022 (29.09.2022 проведено фактичний розрахунок) - 72 дні.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням особливостей нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, виходячи із кількості календарних днів у місяці.
Отже, відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що апелянтом не вказано на неправомірність проведення розрахунків судом першої інстанції, проте акцентує увагу на неспівмірності суми несвоєчасної виплати у порівнянні із сумою, про яку просить позивач.
Поряд з цим, судом першої інстанції враховано, що у зв'язку зі змінами внесеними Законом №2352-IX від 01.07.2022 у ст.117 КЗпП України змінилися й підходи до визначення суми середнього заробітку, зокрема, відсутні підстави для застосування принципів «співмірності» у період з 19.07.2022 (постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 420/11918/23 та від 06.12.2024 у справі №440/6856/22).
Крім того, судом було застосовано відповідні підходи до визначення розміру середнього заробітку, релевантні до кожного з періодів.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а відтак цілком правомірно задоволені судом першої інстанції.
Колегія суддів також вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: О. В. Карпушова
Я. М. Василенко