30 січня 2026 року м. Львівсправа № 380/4052/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому із урахуванням уточненої позовної заяви від 14 березня 2025 року просить суд:
- визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних згідно із ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити необхідні дії для виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з суми вартості професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 34000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вироком Сокальського районного суду Львівської області від 20 грудня 2011 року він був засуджений за ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 304 КК України до позбавлення волі. 31 січня 2025 року позивач повертався з роботи додому та став жертвою неправомірних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 , на вимогу яких надав для ознайомлення копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 , де у графах 13 та 14 «Відмітки про військовий облік» зазначено, що 04 листопада 2022 року він виключений з військового обліку військовозобов'язаних згідно із ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232). Після цього, працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 силою та під дією примусу доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де зобов'язали його пройти військово-лікарську комісію, про проходження якої було видано постанову про визнання позивача придатним до військової служби у воєнний час, не надавши оригіналу довідки. Після проходження військово-лікарської комісії позивача було поновлено на військовому обліку та направлено до військової частини НОМЕР_1 .
Позивач відзначає, що згоди чи волевиявлення під час незаконного затримання працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 не надавав та не бажав у незаконний спосіб прибути до військової частини НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що на неодноразові повідомлення про відсутність підстав для призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він виключений з військового обліку, а отже, не є військовозобов'язаним, а законні підстави для його поновлення на військовому обліку відсутні, ІНФОРМАЦІЯ_2 не реагував.
Позивач стверджує, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) ухвалила рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону № 2232 звільнила цю особу від виконання військового обов'язку. Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного/резервіста, а, отже, не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану. Виключення з військового обліку з підстави «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» не має прив'язки до зняття чи погашення судимості, в цьому разі мають значення лише дві умови: 1) факт засудження; 2) тяжкість злочину.
З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 . 31 січня 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 скерував позивача для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби. Документи, які могли б бути розглянуті як підстава для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачем надані не були. Позивач, пройшовши медичне обстеження та засвідчивши підписом про ознайомлення з військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнаний придатним до військової служби, про що свідчить довідка від 31 січня 2025 року № 28/328. Отже, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_5 не порушили норми законодавства в період правового режиму воєнного стану щодо проведення заходів загальної мобілізації стосовно позивача.
З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації і з 31 січня 2025 року зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду курсанта, на сьогодні є військовослужбовцем Збройних Сил України. Військові частини не здійснюють мобілізаційних заходів відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», окрім того, позивач був призваний на військову службу під час мобілізації, тобто мобілізаційні заходи стосовно нього завершені. Оскільки позивач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов'язки військової служби. Військовослужбовець може бути звільнений з військової служби тільки на підставах, передбачених законодавством (стаття 26 Закону № 2232). Законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби та виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини як за рішенням суду. Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково зазначає, що у позові не покликався на те, що в нього наявне право на відстрочку. Позивач був засуджений за ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 304 КК України, що є підставою для постійного виключення з військового обліку. У відзиві не спростовано факт судимості позивача, отже, його виключення з військового обліку є законним та не підлягає скасуванню. Особа, виключена з військового обліку, не підлягає ВЛК, а відповідно, її не може бути поновлено на військовому обліку без рішення суду або нових законних підстав. Факт примусового проходження ВЛК, без інформування про права, без копії висновку та без належного обґрунтування у Реєстрі підтверджує протиправність дій відповідача-1. Також покликається на незворотність дії в часі нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 19 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 : усі докази, які слугували підставою для призову на військову службу під час мобілізації позивача (зокрема копії відповідних розпорядчих рішень, які були прийняті відповідачем-1 під час призову); письмові пояснення та докази, які слугували підставою взяття позивача на військовий облік.
Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 відомості та докази щодо взяття позивача на військовий облік.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 20 грудня 2011 року (справа № 1-253/11) ОСОБА_1 визнано винним за ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 304 КК України та призначено йому остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України у виді 3 роки 6 місяців позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно з відмітками у графах 13 та 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_1 № НОМЕР_3 від 10 листопада 2022 року позивач 04 листопада 2022 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 згідно із ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий облік та військову службу».
31 січня 2025 року Мостиською територіальною позаштатною військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 проведено медичний огляд солдата запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено довідку № 28/328 військово-лікарської комісії. На підставі статті - графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1-12 ТДВ позивач визнаний придатним до військової служби. З постановою ВЛК ОСОБА_1 ознайомився 31 січня 2025 року, про що свідчить його власноручний підпис у відповідній графі довідки № 28/328 військово-лікарської комісії.
Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 31 січня 2025 року № 85 «Про призов військовозобов'язаних по загальній мобілізації» (з урахуванням додатку 2 до цього наказу) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 військовозобов'язаного запасу, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 (перший відділ), відправлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до військово-облікового документа Резерв+ ОСОБА_1 , сформованого 17 лютого 2025 року, позивач знятий з військового обліку військовозобов'язаних, оскільки є військовослужбовцем.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо взяття його на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації, а також дії відповідача-2 в частині зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності дій відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації, а також дій відповідача-2 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої - третьої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частинами першою - третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Згідно із статтею 1 Закону № 1932 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 3543 мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543 визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до положень цієї статті громадяни зобов'язані, зокрема:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
У період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати із собою військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави дійти висновку, що на військову службу під час мобілізації призиваються придатні за віком та станом здоров'я військовозобов'язані громадяни України, які перебувають у запасі, не мають відстрочки та не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
У позовній заяві позивач, стверджуючи про протиправність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо його призову на військову службу під час мобілізації, покликається, головно, на те, що він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий облік та військову службу» як особа, засуджена до позбавлення волі, тож втратив статус військовозобов'язаного у зв'язку з чим не повинен був оновлювати облікові дані, проходити військово-лікарську комісію та, зрештою, не міг бути призваним на військову службу під час мобілізації.
Оцінюючи зазначені доводи позивача, які є ключовою підставою позову, та на яких ґрунтуються всі основні і похідні позовні вимоги, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо військового обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом частини сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232, серед іншого, визначено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 (в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Згідно з частиною дев'ятою статті 14 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) на районні (міські) комісії з питань приписки покладається, зокрема виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
За приписами частини п'ятої статті 38 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) органи досудового розслідування зобов'язані в семиденний строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а суди - про призовників, кримінальні справи стосовно яких розглядаються судом, а також про вироки щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що набрали законної сили.
Згідно з пунктом 62 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року), суди: повідомляють у семиденний строк районним (міським) військовим комісаріатам про призовників, щодо яких кримінальні справи розглядаються судами, а також про вироки щодо призовників і військовозобов'язаних, які набрали законної сили; вилучають та надсилають до відповідних районних (міських) військових комісаріатів військово-облікові документи призовників і військовозобов'язаних, засуджених до позбавлення волі, обмеження волі або арешту.
Отже, до 18 травня 2024 року чинним на той час законодавством було передбачено виключення громадян України з військового обліку військовозобов'язаних у разі їх засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Підставою для виключення був відповідний вирок, який надсилався судом до відповідного районного (міського) військового комісаріату.
Проте Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон № 3633), який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232 викладено в новій редакції.
Так, відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 у чинній редакції виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Суд підкреслює, що цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Крім того, 18 травня 2024 року набув чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, пунктом 4 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, суд зазначає, що у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232 законодавець звузив коло підстав для виключення громадян України з військового обліку.
Так, з 18 травня 2024 року (дата набрання чинності Законом № 3633) громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є військовозобов'язаними, а частина шоста статті 37 Закону № 2232 не передбачає такої підстави для виключення громадянина України з військового обліку як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З урахуванням викладеного, оскільки редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232, яка діє з 18 травня 2024 року, не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку позивача як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, отже, він є військовозобов'язаним.
З наведеного можна зробити висновок, що з 18 травня 2024 року громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з нього на підставі статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній до 18 травня 2024 року, у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.
На користь такого висновку суду свідчить також положення абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, за змістом якого взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Аналізуючи наведене, суд підсумовує, що на відміну від попередньої редакції Закону № 2232 його чинна редакція не містить такої категорії осіб, які можуть бути виключені з військового обліку: «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».
Крім цього, відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 та пункту 4 Порядку № 560 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, зокрема із звільненням від відбування покарання, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані за мобілізацією для проходження військової служби.
Тобто законодавець передбачив таку категорію осіб та врегулював питання їхнього призову.
Єдина категорія осіб, яка не підлягає мобілізації серед раніше засуджених, є ті, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (статті 109 - 114-2 КК України). Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
Позивач скоїв тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України, а тому на нього виключення, згадане судом вище, не поширюється.
Отже, відповідно до чинного на момент призову позивача законодавства він підлягав мобілізації, незалежно від факту його засудження за скоєння тяжкого злочину, не пов'язаного з посяганням на основи національної безпеки України. Будь-яких преференцій щодо мобілізації для раніше засуджених законодавство України не містить.
Редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232, відповідно до якої виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, втратила чинність внаслідок набрання чинності 18 травня 2024 року Законом № 3633, а отже, з 18 травня 2024 року діють нові правила мобілізації, як стосуються раніше засуджених. На підставі положень регуляторної дії норм права Закон № 3633 встановив нові правила взяття на облік та мобілізації колишніх засуджених.
Щодо дії норми статті 37 Закону № 2232 в часі суд ураховує таке.
У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
За правовим висновком Верховного Суду у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до ухвалення остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для ухвалення рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в такому разі не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа № 803/1541/16).
Суд зазначає, що у розглядуваній ситуації йдеться не про кримінальну, адміністративну або ж інший вид відповідальності позивача, а про його взяття на військовий облік військовозобов'язаних, що регулюється спеціальним законодавством. Оскільки позивач не припинив громадянство України, не визнаний непридатним до військової служби, не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов'язаним, тому відповідач-1 на законних підставах взяв його на військовий облік військовозобов'язаних і підстав для виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних, передбачених чинною редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232, немає.
З урахуванням викладеного вище твердження позивача про те, що він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону № 2232 як особа, засуджена до позбавлення волі, тож втратив статус військовозобов'язаного у зв'язку з чим не повинен був оновлювати облікові дані, проходити військово-лікарську комісію та, зрештою, не міг бути призваним на військову службу під час мобілізації, суд відхиляє як помилкові.
Щодо покликань позивача на те, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 силою та під дією примусу доставили його до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де зобов'язали його пройти військово-лікарську комісію, то такі покликання не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Наявні у матеріалах справи копії заяв дружини позивача - ОСОБА_2 , адресовані командуванню військової частини НОМЕР_1 , керівнику ІНФОРМАЦІЯ_8 , Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, не свідчать про вчинення відповідачем-1 таких дій стосовно позивача, а лише вказують на її незгоду з мобілізацією чоловіка - ОСОБА_1 з акцентом саме на тому, що він був виключений з військового обліку у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Долучений до матеріалів справи лист Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, наданий у відповідь на звернення позивача, не містить жодних обставин протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо мобілізації позивача.
Щодо покликань позивача на ненадання йому оригіналу довідки військово-лікарської комісії, то суд зазначає, що 31 січня 2025 року Мостиською територіальною позаштатною військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 проведено медичний огляд солдата запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено довідку № 28/328 військово-лікарської комісії. На підставі статті - графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1-12 ТДВ позивач визнаний придатним до військової служби. З постановою ВЛК позивач ознайомився 31 січня 2025 року, про що свідчить його власноручний підпис у відповідній графі довідки № 28/328 військово-лікарської комісії. Жодних зауважень, застережень щодо проведеної військово-лікарської комісії позивач не висловив. Докази звернення позивача зі скаргою на постанову позаштатної ВЛК матеріали справи не містять.
Також суд зауважує, що на момент мобілізації позивач не мав відстрочки та не був заброньований в установленому порядку на період мобілізації, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Отже, з огляду на законність взяття позивача на військовий облік, його придатність до військової служби, яка визначена уповноваженою ВЛК відповідно до вимог законодавства, та відсутність у нього відстрочки чи бронювання, доводи позивача про протиправність дій відповідача-1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації не знаходять свого підтвердження під час розгляду цієї справи.
Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 31 січня 2025 року № 85 «Про призов військовозобов'язаних по загальній мобілізації» (з урахуванням додатку 2 до цього наказу) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 військовозобов'язаного запасу, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 (перший відділ), відправлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Вказаний наказ є чинним, у встановленому порядку не скасований та позивачем не оскаржується. Отже, доводи позивача щодо його незаконного прибуття до військової частини НОМЕР_1 є безпідставними.
З урахуванням викладеного у сукупності відсутні підстави для задоволення основних та похідних позовних вимог про визнання протиправними дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік громадянина ОСОБА_1 та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних згідно із ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визнання протиправними дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 вчинити необхідні дії для виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом правил статті 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено в задоволенні позову, відсутні.
Водночас згідно із частинами першою - другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Суд відзначає, що у цій справі, яка пов'язана з виконанням військового обов'язку, позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1938,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 14 березня 2025 року № 10.
Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1938,00 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 30 січня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна