з питань залишення позову без розгляду
30 січня 2026 рокусправа № 380/21468/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. розглянув в письмовому провадженні питання про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування, перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 02.03.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з урахуванням базового місяця січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 02.03.2024 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 02.03.2024 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 30.01.2020 по 02.03.2024 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік)виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 02.03.2024 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024.
Ухвалою суду від 31.10.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 02.03.2024.
На виконання вимог ухвали суду представник позивач подав заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що позивач є бойовим військовослужбовцем, учасником захисту Батьківщині. У період з серпня 2024 по березень 2025 року безпосередньо брав участь в бойових діях на території Донецької області. Надалі позивач у квітні 2025 року отримав травму (перелом ноги), у зв'язку із чим перебував на лікуванні у ВМКЦ Західного регіону, у результаті чого отримав відпустку у зв'язку із хворобою на 60 діб з 13.06.2025 до 13.08.2025. Вважає вказані обставини об'єктивними та поважними припини для поновлення строку звернення до суду. У період з 02.03.2024 по 04.08.2024 позивач дійсно безпосередньої участі у бойових діях не брав. Проте позивач протягом періоду часу проходив військову службу у 5 штурмовій бригаді та інших військових частинах. Зокрема, позивач протягом цього періоду проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 03.03.24 по 19.06.24 ( НОМЕР_3 штурмова бригада), у військовій частині НОМЕР_4 з 23.06.24 по 18.07.24 у Покровську ( НОМЕР_5 механізована бригада « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), у військовій частині НОМЕР_6 з 20.07.24 по 21.08.25 (158 Командно розвідувальний пункт військової частини НОМЕР_7 ) та з 23.08.25 по даний час у НОМЕР_8 окремому батальйоні зв'язку. Таким чином, позивач фактично в цей період проходив військову службу, приймав участь у здійсненні відсічі відсічі збройній агресії проти України, в місці постійної дислокації військової частини постійно не перебував, і не мав об'єктивної можливості в повному обсязі використати свої права, у тому числі на отримання правової допомоги.
Ухвалою суду від 12.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Розгляд питання строку звернення до адміністративного суду вирішено здійснити після отримання додаткових доказів та перевірки відповідних обставин.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення позовних вимог. Також вказав про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2024 №64 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Однак звернувшись з цим позовом 27.10.2025, позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами. Незгода позивача у нарахуванні та виплати з 30.01.2020 по 02.03.2024 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 02.03.2024 в неповному обсязі, повинна оспорюватися відповідно частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої, з 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вказав, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності військової частини, формування судової практики та інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Окрім цього, до відзиву відповідач долучив копії грошового атестату позивача та витягу з журналу вихідних документів.
Вирішуючи питання строку звернення до адміністративного суду, суд керується таким.
Згідно із частинами 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виклала правову позицію, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною станом на виникнення спірних правовідносин) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Із змісту позовної заяви суддя з'ясував, що предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в періоди з 01.12.2015 по 02.03.2024 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а також перерахунок індексації грошового забезпечення.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 вказала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Окрім викладеного слід враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
З огляду на викладене, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, у період до 19.07.2022 згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції) строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.
У період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, відповідно до яких строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати складає три місяці. При цьому, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, почався 01.07.2023.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Частиною 3 статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З цього приводу слід зауважити, що позивач не скористався правом подати заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, а лише виклав додаткові аргументи у заяві про поновлення процесуального строку.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ще 02.03.2024. Водночас позивач при звільненні з військової служби та отримання грошового атестату мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
На час проходження військової служби позивачем та на даний час механізм фінансового забезпечення військових частин регулюється Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженими наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104, далі - Правила №280).
Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил №280 начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення (у тому числі в разі відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил №280 грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках:
- вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
- зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої;
- звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби);
- відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Підпунктом 11.2 пункту 11 Правил №280 передбачено, що на грошовому атестаті зазначаються, серед іншого, розмір окладу за військовим званням і виплачена сума, тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума, розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума, виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення, виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення, виплачена грошова допомога на оздоровлення, виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У підпункті 11.3 пункту 11 Правил №280 визначено, що грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: « 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця)».
Отже, у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, і від цієї дати розпочинається відлік строку звернення до суду у такій категорії спорів із позовними вимогами за період з 19.07.2022.
Суд встановив, що у день звільнення з військової служби 02.03.2024 позивачу видано грошовий атестат №669/488/57/2108/пс від 01.02.2023, який містить детальну інформацію щодо посадового окладу, окладу за військове звання, тарифного розряду за останньою займаною посадою та дату до якої такі суми виплачувалися.
Згідно з журналом вихідної документації позивачу 01.03.2024 видано грошовий атестат.
Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24.
Таким чином, позивач у день отримання грошового атестату (01.03.2024) повідомлений про всі суми, що йому були нараховані. Однак до суду позовна заява надійшла лише 28.10.2025, із пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Водночас суд враховує, що позивач після виключення із списиків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 продовжив проходити службу та залучався до безпосередньої участь у бойових діях.
Так, відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_9 позивач з 03.03.2024 по 19.0.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з 23.06.2024 по 18.07.2024 у Військовій частині НОМЕР_4 , з 20.07.24 по 21.08.2025 у Військовій частині НОМЕР_6 та з 23.08.2025 по даний час у Військовій частині НОМЕР_10 .
При цьому, у період проходження служби з 04.08.2024 по 15.09.2024, з 03.10.2024 по 12.01.2025, з 30.01.2025 по 21.03.2025 позивач брав безпосередню участь у бойових діях у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України в Донецькій області.
Також, суд враховую, що згідно з довідкою військово-лікарської комісії №2025-0613-1424-5427-0 від 13.06.2025 позивач отримав тяжку травму 03.04.2025, пов'язану із проходження військової служби і за висновками комісії потребував відпустку для лікування на 60 календарних днів.
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, по всій території України з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб введено воєнний стан. Таке рішення ухвалено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України.
При цьому, надалі воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє під час прийняття рішення.
Частиною 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рада Суддів України 24.02.2022 прийняла рішення щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією з боку рф, а 02.03.2022 опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. Так, судам, зокрема рекомендовано по можливості продовжувати процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану.
Верховний Суд в Огляді «Особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан» від 04.03.2022 зауважив, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У порядку частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Водночас рішенням Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Таким чином, враховуючи обставини, що викладені стороною позивача та з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду на підставі частини 1 статті 121 КАС України.
Керуючись статтями 121, 122, 123, 240, 241-246, 248, 256 КАС України, суд,-
1. Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задовольнити.
2. Причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом - визнати поважними.
3. Строк звернення до адміністративного суду з позовом - поновити.
4. Копія ухвали надіслати сторонам.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується.
Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя Кравців Олег Романович