про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 260/436/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Гаврилко С.Є., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області про стягнення коштів, -
28 січня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. П.Мирного, 2а, код ЄДРПОУ 37975895), якою просить суд: "1. Стягнути із Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 основну суму заборгованості в розмірі 83052, 80 (вісімдесят три тисячі п'ятдесят дві гривні вісімдесят копійок), суму інфляційних збитків у розмірі 96002,06 грн (дев'яносто шість тисяч дві гривні шість копійок) та суму штрафних санкцій у розмірі 19277,35 грн (дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім гривень тридцять п'ять копійок).".
Відповідно до статті 171 частини 1 пункту 3 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
За змістом статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 4 КАС України публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
позивач особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;
відповідач суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 5 частиною 1 КАС України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями статті 7 частини 1 КАС України визначено, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 19 частиною 1 пунктом 1 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З матеріалах справи вбачається, що позивач просить суд стягнути із Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області на його користь основну суму заборгованості в розмірі 83052, 80 грн, суму інфляційних збитків у розмірі 96002,06 грн та суму штрафних санкцій у розмірі 19277,35 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року, що ухвалене у цивільній справі № 308/10134/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди були задоволені частково. Суд вирішив стягнути з державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 83052,80 грн.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 16 липня 2018 року за заявою Державної казначейської служби України Закарпатської області було встановлено спосіб та порядок виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року.
Також, Державна казначейська служба України Закарпатської області роз'яснила, що відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заборгованість буде погашатися Державною казначейською службою України у другу чергу.
Проте, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року не виконувалося з моменту набрання ним законної сили, ОСОБА_1 не отримав жодних виплат із суми, що належить йому відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості, суми інфляційних збитків та суми штрафних санкцій.
Водночас, згідно з статті 21 частиною 5 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 19 частини 1 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із статтею 625 частиною 2 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникають між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц висловила правову позицію, згідно з якою спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Водночас, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Проте, проаналізувавши вищевказане та зміст викладених позивачем у позовній заяві обставин, суд зазначає, що звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено тим, що йому не виплачено 3% річних та інфляційних втрат на грошове зобов'язання, пов'язане із довготривалим невиконанням рішення суду (рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року по справі № 308/10134/16-ц), що свідчить про виникнення спору внаслідок порушення цивільного права.
Відповідно до статті 170 частини 1 пункту 1 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, зокрема, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Із врахуванням зазначеного у відкритті провадження у даній справі необхідно відмовити з підстав, визначених статтею 170 частини 1 пункту 1 КАС України - позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що між сторонами виник спір, який знаходиться поза межами компетенції адміністративного суду, необхідно відмовити у відкритті провадження у справі.
Суд роз'яснює позивачу, що для вирішення даного спору він може звернутися до місцевого загального суду у порядку, визначеному ЦПК України.
Керуючись статтями 170, 171 248 КАС України, суддя, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. П.Мирного, 2а, код ЄДРПОУ 37975895) про стягнення коштів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.Є. Гаврилко