02 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/9923/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дору Ю.Ю. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі-відповідач), яким просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ № 37508470 ) від 19 листопада 2025 року № 1/ап яким вирішено :
Визнати недійсним протиправний акт щодо надання дозволу на імміграцію (рішення про надання дозволу на імміграцію Головного управління ДМС у Закарпатській області № 21014200093389 від 23.04.2024 ) громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, оформлену ГУДМС у Закарпатській області на підставі цього дозволу на імміграцію посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 строком дії до 09.05.2034.
2. Розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
В обгрунтування позовних вимог вказує, що Головним управлінням Державної міграційної служби України було надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі чого було видано посвідку на постійне проживання позивача до 09.05.2034 року. Надалі, позивач отримав лист від відповідача у якому його повідомлено про визнання недійсною посвідки від 24 листопада 2025 року, також, у даному листі, як зазначає позивач, не вказано мотивів та документів на яких грунтується дане рішення відповідача.
Не погоджуючись з оскаржуваним наказом відповідача, позивач подав даний позов у якому просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
24 грудня 2025 року представником відповідача подано відзив у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з наступним. Відповідач вказує, що 23.04.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби було надано дозвіл на імміграцію, однак це було всупереч встановленого порядку, так як відповідно до п. 1 Постанови №1232 у разі звернення громадянина російської федерації про оформлення дозволу на імміграцію, підрозділ Державної міграційної служби, у даному випадку це Головне управління Державної міграційної служби у Закарпатській області, повинен інформувати про відмову в прийнятті документів. Також, якщо державним органом прийнято незаконне рішення із моменту прийняття, він має право скасувати адміністративне рішення про що і було повідомлено позивача у листі від 24.11.2025 року.
02 січня 2026 року представником позивача подано заперечення на відзив у якому зазначає, що відповідачем неправомірно застосовано до даних правовідносин Постанову №1232, хоча потрібно застосовувати спеціальні норми, а саме Закон України "Про імміграцію" та загальну норму Закону України "Про адміністративну процедуру", враховуючи це, відповідачем порушено права позивача та визнано недійсним акт щодо надання дозволу на імміграцію.
08 січня 2026 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, де вказує, що у позивача відсутні підстави для подачі документів та отримання дозволу на імміграцію, оскільки позивач звернувся із заявою у період дії Постанови №1232, а тому рішення прийнято з дотриманням встановленого правового регулювання.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин російської федерації, отримав дозвіл на імміграцію в Україну від 23 квітня 2024 року та посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 із закінченням строку дії від 10 травня 2024 року до 09 травня 2034 року.
Під час здійснення перевірки за даними підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами МС працівниками державного органу було встановлено факт надання дозволу на імміграцію з порушенням норм матеріального права.
Листом від 24 листопада 2025 року відповідач повідомив позивача про прийняте ними рішення про визнання посвідки недійсною, також потрібно зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання повідомлення про це, оскільки рішення Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області про надання посвідки позивачу було прийняте у порушення вимог Постанови №1232.
Згідно з витягом із наказу від 19 листопада 2025 року відповідачем визнано недійсною протиправний адміністративний акт щодо надання дозволу на імміграцію позивачу та визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання .
Не погоджуючись з рішенням відповідача про визнання недійсною дозволу на імміграцію , позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
У той же час, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 №2491-III (далі - Закон №2491-III).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
За приписами частини першої статті 3 Закону №2491-III, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 360 (далі - Положення № 360), основними завданням Державної міграційної служби України є, зокрема, реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до підпункту 33 пункту 4 Положення № 360 ДМС відповідно до покладених на неї завдань здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 1.1та 2.4. Положення про Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 10.05.2016 № 90 Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства є самостійним структурним підрозділом апарату Державної міграційної служби України, одним з основних завдань якого є координація та контроль за роботою територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби України з питань надання дозволу на імміграцію, оформлення та видачі посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, продовження іноземцям та особам без громадянства строку перебування на території України.
Згідно з ст. 86 Закону України "Про адміністративну процедуру", якою регламентовані загальні вимоги відкликання або визнання недійсним адміністративного акту, визначено, що адміністративний орган приймає рішення про відкликання або визнання недійсним адміністративного акта для відновлення законності та/або захисту публічних інтересів у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про адміністративну процедуру" адміністративний орган розпочинає адміністративне провадження за власною ініціативою на його власний розсуд, крім випадку, якщо згідно із законом адміністративний орган зобов'язаний ініціювати та розпочати адміністративне провадження.
Адміністративний акт відкликається або визнається недійсним шляхом прийняття адміністративного акта відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".
Згідно ст. 87 Закону України "Про адміністративну процедуру" адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта, тому протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема, порушує норми матеріального права.
Статтею 89 ЗАП передбачено, що протиправний адміністративний акт визнається недійсним, у тому числі із зворотною дією в часі (тобто з дня набрання чинності попереднім адміністративним актом), якщо інше не передбачено законом.
Протиправний адміністративний акт може бути визнано недійсним протягом трьох місяців з дня, коли адміністративному органу стало відомо про факти, що можуть бути підставою для визнання адміністративного акта недійсним, але не пізніше трьох років з дня прийняття адміністративного акта, а щодо адміністративного акта, який потребує виконання, - не пізніше трьох років з дня завершення його виконання.
Статтею 6 Закону України «Про імміграцію», зокрема, визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів відносяться, зокрема, організація роботи з прийняття заяв разом із визначеними Законом України «Про імміграцію» документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; організація роботи з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, у тому числі перевірку обставин, визначених статтею 41 Закону України «Про імміграцію», відсутності підстав для відмови у його наданні, надсилає запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію; організація роботи з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видачі копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Згідно з п. 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 , передбачено, що посвідки на постійне проживання, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно частини другої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
У той же час, положення частини п'ятої статті 9 Закону №2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За приписами пункту 4 частини сьомої статті 9 вказаного Закону, крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
Частинами десятою - одинадцятою статті 9 Закону №2491-III передбачено, що у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Пунктом 11 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають особи, зазначені в частинах четвертій - дванадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п'яти років.
Пунктом 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають особи, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України).
Однак, з 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан.
09 листопада 2022 року набрала чинності Постанова № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 1232), яку прийняв Кабінет Міністрів України від 01 листопада 2022 року.
Відповідно до п. 1 Постанови № 1232 у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням визначених особливостей, а саме згідно до абз. 3 п. 1 Постанови № 1232 у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію 23 квітня 2024 року та посвідку на постійне проживання від 10 травня 2024 року до 09 травня 2034 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Закарпатській області відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземці та осіб без громадянства" та Закону України "Про імміграцію". Пізніше, після перевірки Державною міграційною службою України виявлено факт надання дозволу на імміграцію з порушенням норм матеріального права, тому було прийнято рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію позивача.
Суд зазначає, що рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу видано 23 квітня 2024 року на загальних умовах, однак Постанова № 1232 Кабінету Міністрів України що у даному випадку повинна регулювати дані відносини і діяти до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором набрала чинності 09 листопада 2022 року.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідно до постанови №1232 підрозділ ДМС після отримання заяви від громадян російської федерації повинен інформувати про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, та те, що такий закон ще не набрав чинності, суд приходить до висновку, що дії відповідача є правомірними та не підлягають скасуванню.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 72-78, 90, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЮ.Ю.Дору