02 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/9451/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 04 березня 2025 року № 44 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду належним чином заяви ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року, ненадання відповіді про прийняте рішення у визначений спосіб та передбачені законом строки та неоформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон № 3543-XII) та внести відповідні відомості в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про підтвердження належними документами підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (як члену сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю II групи (сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), зайнятого постійним доглядом за нею), як-то: висновком засідання ЛКК КНП "Олевська ЦЛ" ОМР від 12 лютого 2025 року № 30/5 підтверджено потребу постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , а Актом про від 21 лютого 2025 року встановлено факт здійснення позивачем постійного догляду за сестрою. Проте, як наполягає позивач, всупереч положенням Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (надалі - Порядок № 560) на заяву від 26 лютого 2025 року повідомленням від 07 березня 2025 року № 1898 відповідачем необґрунтовано відмовлено у наданні відстрочки, - без зазначення конкретних причин й без повідомлення при цьому щодо надання інших документів, без подання відповідних запитів до органів державної влади для отримання підтвердної інформації; а на повторно подану заяву від 18 березня 2025 року на час звернення до суду з цим позовом відповідачем не надано жодної відповіді. Такими діями / бездіяльністю, як доводить позивач, порушено його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 10 квітня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г. від 07 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Ткачука Володимира Васильовича про відвід судді Приходько О.Г. у цій справі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Токаревої М.С. від 08 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Ткачука Володимира Васильовича про відвід судді Приходько О.Г.
У встановлений ухвалою суду від 07 квітня 2025 року строк відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив.
Згідно з частиною сьомою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Аналіз норм Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, у системному зв'язку з положенням пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України дає підстави для висновку, що оскільки днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, а сервіс Електронного кабінету ЄСІТС за приписами Положення про ЄСІТС є саме такою адресою, то надсилання процесуальних документів за допомогою підсистем ЄСІТС "Електронний кабінет" та "Електронний суд" є днем вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення (ухвала Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 420/32853/23).
За даними КП "ДСС" ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 07 квітня 2025 року доставлено в Електронний кабінет ІНФОРМАЦІЯ_1 08 квітня 2025 року о 16:44 год., про що судом отримано повідомлення 08 квітня 2025 року о 17:24 год.
Отже, ухвала від 07 квітня 2025 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою ІНФОРМАЦІЯ_1 08 квітня 2025 року.
Окрім того, копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 07 квітня 2025 року направлено відповідачу поштовим зв'язком і вручено 17 квітня 2025 року, що підтверджено відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 0691001918004 в матеріалах справи.
За правилами пункту 3 частини шостої статті 251 КАС України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення судового рішення, тому ухвала про відкриття судового провадження у цій справі вважається врученою відповідачу щонайпізніше 17 квітня 2025 року.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи цей спір, виходить з такого.
Суд встановив, що 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, за результатом розгляду якої повідомленням від 07 березня 2025 року за вих. № 1898 відповідач повідомив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто заяву та підтвердні документи й протоколом від 04 березня 2025 року № 44 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У цьому повідомленні вказано причиною відмови: поданий перелік документів не відповідає вимогам Порядку № 560.
18 березня 2025 року позивач подав поштою відповідачу іншу заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до якої додав копії: свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ; свідоцтв про смерть серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 ; паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; довідки до Акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 650177; акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 21 лютого 2025 року; висновків засідання ЛКК КНП "Олевська ЦЛ" ОМР від 12 лютого 2025 року № 30/5; довідки від 13 лютого 2025 року № 222; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 14 лютого 2025 року № 00049463070.
На час звернення до суду з цим позовом, як стверджує позивач, а відповідачем не доведено зворотнього, відповіді / рішення за поданою заявою відповідачем не надано / не ухвалено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що приводом звернення до суду з цим позовом слугувала відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Втім, у позові позивач стверджує, що у повідомленні про відмову у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII згідно з поданою заявою від 26 лютого 2025 року не вказано конкретних причин відмови, а на його заяву (повторну) від 18 березня 2025 року відповіді у належному порядку та у встановлений строк надано не було, тобто, формально ці доводи стосуються оцінки процедури в аспекті належного / неналежного розгляду поданої заяви та повідомлення заявника про результати розгляду.
Тому, виходячи зі змісту та доводів позовної заяви суд, вирішуючи цей спір, вважає необхідним надати правову оцінку як процедурі розгляду, так і викладеним у повідомленні підставам відмови у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації задля вирішення поставлених позивачем питань та вичерпання спору ухваленням судового рішення у цій справі.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 2023 року № 451/2023, від 06 листопада 2023 року № 734/2023, від 05 лютого 2024 року № 49/2024, від 06 травня 2024 року № 271/2024, від 23 липня 2024 року № 469/2024, від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, від 14 січня 2025 року № 26/2025, від 15 квітня 2025 року № 235/2025, від 14 липня 2025 року № 478/2025, від 20 жовтня 2025 року № 793/2025, від 12 січня 2026 року № 40/2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався та триває натепер.
Законом № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII обумовлено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (надалі - Положення № 154; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктами 58, 58-1 та 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за членами сім'ї другого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність членів сім'ї першого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Вирішуючи спір у цій справі суд виходить з того, що предметом оскарження є відмова (рішення) відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлена протоколом засідання Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 березня 2025 року № 44, про що складено повідомлення від 07 березня 2025 року № 1898, а тому визначаючись у межах спору між сторонами, суду слід надати оцінку обґрунтованості викладених відповідачем підстав відмови у відстрочці позивачу від призову на військову службу згідно з його заявою від 26 лютого 2025 року.
Дослідивши зміст повідомлення від 07 березня 2025 року № 1898, яким відповідно до пункту 60 Порядку № 560 доведено до відома позивача причини відмови у відстрочці, суд констатує, що відмовляючи в задоволенні заяви позивача про надання відстрочки, вказуючи причини відмови: "поданий перелік документів не відповідає вимогам Порядку № 560", відповідач не навів жодних обґрунтувань відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу.
Тобто, всупереч, зокрема вимозі пункту 60 Порядку № 560, відповідачем не зазначено конкретні причини відмови у наданні відстрочки, оскільки, на переконання суду, формальна вказівка щодо "невідповідності поданих документів вимогам Порядку № 560" не дає змоги, насамперед, позивачу достеменно з'ясувати, що саме стало на заваді для оформлення відстрочки за поданою ним заявою з доданими документами, на чому слушно акцентує позивач.
Ненаведення чітких та конкретних, обґрунтованих підстав для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації перешкоджає й суду надати оцінку дотриманню визначеної процедури розгляду та вмотивованого рішення по суті заяви позивача.
Суд вважає потрібним при цьому наголосити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів.
Обсяг і ступінь мотивації рішення комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо надання/відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу залежить від конкретних обставин і підстав для відстрочки, та обсягу доданих підтвердних документів, але у будь-якому випадку має показувати і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася комісія, коли ухвалювала відповідне рішення, тобто встановити мотиви ухваленого рішення.
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб'єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18).
Суд вважає, що загальне посилання відповідача на те, що "поданий перелік документів не відповідає вимогам Порядку № 560" не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо конкретних підстав відмови у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації, тому це рішення не можна визнати таким, що відповідає критеріям мотивованості, а відтак правомірності управлінського рішення, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 КАС України, а у силу частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Стосовно реально вчиненого у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо оскаржуваної бездіяльності в частині розгляду заяви від 18 березня 2025 року та надання відповіді про ухвалене рішення у визначений спосіб та передбачені законом строки, суд виходить з того, що доказами в матеріалах справи підтверджено надіслання відповідачу 18 березня 2025 року заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації й доданих до неї документів (а.с.21), натомість відповідачем всупереч процесуальному обов'язку доказування обґрунтованості та правомірності оскаржуваних дій (бездіяльності) не подано суду жодних доказів на підтвердження як розгляду заяви позивача від 18 березня 2025 року, на чому акцентує позивач, так і доведення до позивача у встановлений пунктом 60 Порядку № 560 спосіб результатів цього розгляду / ухваленого рішення.
Отже у цій справі відповідачем не виконано процесуального обов'язку доказування та не підтверджено ухвалення одного з альтернативних рішень за результатом розгляду заяви позивача від 18 березня 2025 року згідно з пунктом 60 Порядку № 560: про надання відстрочки або про відмову у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації. У цих правовідносинах відповідач не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Тому, за встановлених обставин цієї справи суд доходить висновку, що нерозглянувши заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач діяв всупереч встановленій процедурі щодо ухвалення за результатом розгляду заяви військовозобов'язаного відповідного рішення згідно з пунктом 60 Порядку № 560. Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то порушення заявленого права позивача допущене відповідачем саме бездіяльністю щодо розгляду заяви від 18 березня 2025 року по суті, яка за обставин цієї справи не відповідає критеріям добросовісності та розсудливості згідно з частиною другою статті 2 КАС України, а тому визнається судом протиправною.
Обираючи належний спосіб захисту права позивача на відстрочку від призову на військову службу виходячи із встановлених обставин цієї справи, суд виходить з того, за загальним правилом суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності визначених законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки та виходить за межі повноважень суду.
Суд враховує, що загальними критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є, насамперед, встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату. У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи упевнитися чи дотримано при зверненні заявника та відповідному розгляді суб'єктом владних повноважень усіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та (або) якщо суб'єкт, до якого звертається позивач, має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень розглянути звернення позивача з ухваленням визначеного законом та у встановленому порядку одного з обов'язкових рішень.
Така позиція є усталеною у судовій практиці й кореспондується з положеннями КАС України, за якими суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Тому, не втручаючись у компетенцію відповідача-суб'єкта владних повноважень та неперебираючи на себе його функції, з огляду на встановлені обставини цієї справи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково, визнавши протиправним оскаржуване рішення, оформлене протоколом Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 березня 2025 року № 44 про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з огляду на недотримання відповідачем вимог обґрунтованості акта індивідуальної дії, що, у підсумку, має наслідком його скасування; а також визнавши протиправною оскаржувану бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання відстрочки від 18 березня 2025 року та надання відповіді позивачу про ухвалене рішення, зобов'язавши відповідача повторно розглянути означену заяву та прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Положення № 560.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір згідно з платіжним дорученням від 01 квітня 2025 року підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн, про що вказано у пункті 4 прохальної частини позовної заяви, суд виходить з такого.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись щодо обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу у цій справі у розмірі 15000 грн, суд, насамперед, враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з тим, Верховний Суд, розглядаючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу послідовно у своїй судовій практиці дотримується того, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Всупереч наведеному та процесуальним положенням КАС України у цій справі адвокатом Ткачуком В.В. не подано суду жодних доказів на підтвердження визначених у позові до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у сумі 15000 грн.
В цьому аспекті слід враховувати, що частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи (ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21).
У постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції об'єднаної палати Верховний Суд вказав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Проте ані позивачем, ані адвокатом Ткачуком В.В. у цій справі такої заяви зроблено не було, відтак суд вирішує питання обґрунтованості понесення витрат на правничу допомогу у цій справі та їх співмірність зі складністю справи та обсягом фактично наданих правничих послуг на основі доказів в матеріалах справи на час ухвалення цього судового рішення.
Тому враховуючи документальне підтвердження у цій справі підготовки адвокатом Ткачуком В.В. позовної заяви (8 стор.), заяви про забезпечення позову, а також заяви про відвід судді, які подані через підсистему "Електронний суд"; з огляду на те, що ця справа належить до категорії незначної складності, а судове провадження не вимагало участі представника у судових засіданнях, враховуючи неподання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги для підтвердження іншого обсягу наданих послуг, суд дійшов висновку, що відшкодуванню позивачу підлягає 3000 грн витрат на правничу допомогу у цій справі, як такі, що є співмірними зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги за матеріалами справи, тому відповідатимуть критерію розумності та реальності.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 04 березня 2025 року № 44, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та надання відповіді про ухвалене рішення у визначений спосіб та передбачені законом строки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та надати відповідь про ухвалене рішення у спосіб, визначений чинним законодавством.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) сплаченого судового збору та 3000 грн (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
02.02.26