Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 січня 2026 року Справа№200/9193/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення 09.07.2025 повного розрахунку з солдатом ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме: невиплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, право на яку передбачено п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення у сумі 82920,32 грн. за час затримки виплати йому при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, яка мала місто протягом періоду з 10.07.2025 (наступний день після 09.07.2025 - дати виключення зі списків особового складу) по 29.10.2025 (30.10.2025, як день фактичного розрахунку не включається у день затримки).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні з 09.07.2025 зі служби з військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було проведено повного розрахунку, тому у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 28.11.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справи. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
03.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюється на порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (врегульовано спеціальним законодавством). Також зазначає, що при визначенні середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку судам необхідно виходити з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. У 2024 та 2025 роках бюджетних асигнувань на виплату компенсації не було передбачено у повному обсязі, а також у зв'язку з тим, що на протязі 2025 року додаткові бюджетні асигнування на виплату компенсації відповідачу не виділялися, нарахування та виплата в повному обсязі компенсації втрати частини доходів особовому складу військової частини НОМЕР_1 у 2025 роках не проводилась.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідач не спростував затримку виплати позивачу при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки. Просив позов задовольнити у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.09.2020.
Наказом військової частини НОМЕР_3 № 190 від 09.07.2025, з 12.08.2024 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "ґ" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та з 09.07.2025 виключено із списків особового складу частини.
Цим же наказом вирішено виплатити позивачу:
щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 09 липня 2025 року;
щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана тривалістю 30 діб (з 14.12.2020 по 15.01.2021). Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана тривалістю 50 діб (з 01.03.2021 по 21.03.2021, і 22.07.2021 по 02.08.2021, і 15.01.2022 по 03.02.2022). Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 10 діб (з 20.09.2023 по 01.10.2023). Щорічна основна відпустка за 2024 рік невикористана. Щорічна основна відпустка за 2025 рік використана тривалістю 10 діб (з 13.02.2025 по 24.02.2025). Виплатити грошову допомогу на оздоровлення та 2025 рік;
грошову компенсацію за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік, 30 діб за 2022 рік, 20 діб та 2023 рік, 30 діб та 2024 рік, 05 діб за 2025 рік;
грошову компенсацію та невикористану додаткову відпустку за 2024 - 14 діб, 2025 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статі 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не отримав.
07.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив надіслати на адресу його проживання витяг з розрахунково-платіжної відомості за липень 2025 року.
Адвокат Плахтій О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась 15.09.2025 до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила надіслати витяг з розрахунково-платіжної відомості про здійсненні при його звільненні у липні 2025 року виплати.
07.08.2025 адвокат, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 з претензією, в якій просила:
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів, передбаченої п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- нараховану суму компенсації за невикористані дні зазначеної додаткової відпустки перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на поточний рахунок згідно реквізитів доданої до претензії довідки банку.
Листом від 21.10.2025 № 2210 військова частина НОМЕР_1 надала детальний розрахунок нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, з якого вбачається, що при звільненні йому була виплачена компенсація за 28 невикористаних днів додаткової відпустки у сумі 20730,08 грн.
Листом від 27.10.2025 № 2263 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до наказу командира частини від 09.07.2025 № 190 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію за 2024 та 2025 роки: 28 діб х 740,36 (середньоденне грошове забезпечення = 20730,08 грн. в тому числі військовий збір 310,95 грн. Кошти були виплачені в липні 2025 року.
Листом від 27.10.2025 № 2265 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до змін до наказу від 09.07.2025 № 190 здійснено донарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових днів, а саме: за 56 днів (2020 - 2023 роки) х 740,36 грн. = 41460,16 грн., в тому числі військовий збір 621,90 грн., та попросила надати реквізити для проведення виплати коштів.
Листом від 28.10.2025 №2272 військова частина НОМЕР_1 надала витяг з наказу командира частини від 14.10.2025 № 289 щодо внесення змін до наказу від 09.07.2025 № 190.
З витягу із Наказу від 14.10.2025 № 289 вбачається, що пункт 6 наказу командира військової частини від 09.07.2025 № 190 щодо виключення зі списків особового складу частини солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 14 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , викладений в новій редакції, згідно якої передбачена, зокрема, виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2020 - 14 діб, 2021 - 14 діб, 2022 - 14 діб, 2023 - 14 діб, 2024 - 14 діб, 2025 рік - 14 діб як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
30.10.2025 військова частина НОМЕР_1 перерахувала ОСОБА_1 компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки у сумі 40838,26 (з урахуванням військового збору 621,90 грн.) відповідно до платіжної інструкції (МО) PAUCOHG179 на рахунок, відкритий в АТ "Державний ощадний банк України".
06.11.2025 адвокат Плахтій О.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 з претензією, в якій просила у добровільному порядку перерахувати ОСОБА_1 , на рахунок за реквізитами згідно доданої до претензіїї довідки банку, суму 82920,32 грн. - середнє грошове забезпечення за час затримки по день фактичної оплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020 - 2023 роки з 10.07.2025 по 29.10.2025.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
Вважаючи, що протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з ним при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до частини 3 статті 24 цього Закону, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 2 статті 9 наведеного Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".
Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.
Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що на підставі наказу командира військової частини № 190 від 09.07.2025, з 09.07.2025 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до картки особового рахунку працівника за 2025 рік ОСОБА_1 у липні нараховано та виплачено кошти у розмірі 145873,87 грн., у жовтні - у розмірі 41460,16 грн.
Суд також звертає увагу, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 09.07.2025, а розрахунок здійснено 30.10.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацами 1 - 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 09.07.2025.
30.10.2025 відповідачем на рахунок позивача, відкритий в АТ "Державний ощадний банк України", перераховано компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки за 2020, 2021, 2022, 2023 роки у сумі 40838,26 грн.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 29.11.2025 №1385, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 44 421,46 грн (у травні 2025 року - 22 210,73 грн та у червні 2025 року - 22 210,73 грн).
Кількість календарних днів служби позивача у травень-червень 2025 року становила 61 днів.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 728,22 грн (44 421,46 грн / 61 день).
Тому суд не приймає наведене відповідачем у довідці від 29.11.2025 №1385 середньоденне грошове забезпечення позивача визначене в розмірі 728,42 грн.
Також судом не приймається розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача викладений у позові в розмірі 740,36 грн (з розрахунку 22210,73 грн. (4522,50 + 14748,60 загальна сума грошового забезпечення) : 30 (кількість днів у червні 2025), оскільки середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, а не за останній місяць, як зазначено позивачем.
Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 10.07.2025 (наступний день після звільнення з військової служби) по 29.10.2025 (день, що передує проведенню повного розрахунку з позивачем) та становить 184 календарних днів.
Відтак, за період з 10.07.2025 (наступний день після звільнення з військової служби) по 29.10.2025 (день, що передує остаточному розрахунку) за 112 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 81 560,64 грн (728,22 грн х 112 календарних днів).
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного суду по справі №489/6074/23 від 08.10.2025 у якій він відступив від попередніх правових позицій Верховного Суду та зазначив: «Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Як вже зазначалось, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 81 560,64 грн (728,22 грн х 112 календарних днів).
Відповідачем при звільненні позивачу сплачено 145 873,87 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 41 460,16 грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 187 334,03 грн (145 873,87 грн + 41 460,16 грн).
Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 22,13% (41 460,16 грн х 100% : 187 334,03 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 81 560,64 грн, отже 22,13% від цієї суми складає - 18 049,37 грн.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 10.07.2025 по 29.10.2025 становить 18 049,37 грн.
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.07.2025 по 29.10.2025 має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 18 049,37 грн.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи по суті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій (бездіяльності) у спірних правовідносинах. Відтак, позов підлягає до задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судом не проводиться розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243, 245 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення 09.07.2025 повного розрахунку з солдатом ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме: невиплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, право на яку передбачено п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку (виплати при звільненні з військової служби, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) у сумі 18 049,37 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Зеленов