Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 лютого 2026 року Справа№200/391/26
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місце реєстрації: Україна, 84207, Донецька область, м.Дружківка, вул.О.Кошового, 27, код ЄДРПОУ 34908999) про
визнання протиправним та скасування рішення старшого державного виконавця Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світлани Ігорівни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 29.12.2025 №55489;
зобов'язання Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрити виконавче провадження на виконання Ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2025 року по справі № 200/19222/21 про стягнення штрафу з командира військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року (суддя Буряк І.В.) заяву про встановлення судового контролю задоволено та накладено і стягнуто із керівника суб'єкта владних повноважень - командира військової частини НОМЕР_2 штраф. Звернувся до Дружківського ВДВС у Краматорському районі із заявою про примусове виконання зазначеної ухвали суду в частині стягнення коштів на свою користь.
Вказав, що 16 січня 2026 року засобами поштового зв'язку отримав повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 29.12.2025 року № 55489. Підстави для прийняття такого повідомлення вказані такі: у документі боржником названо фізичну особу (керівника), але замість його особистого податкового номера (РНОКПП - 10 цифр) вказано код юридичної особи (ЄДРПОУ - 8 цифр); хехнічна неможливість: Програма АСВП технічно не дозволяє відкрити провадження на фізичну особу, використовуючи код юридичної особи; відсутність персональних даних: Немає обов'язкових даних фізичної особи: дати народження, адреси проживання та особистого РНОКПП Явкуна; межі повноважень: Виконавець стверджує, що не має права самостійно змінювати статус боржника чи виправляти ці дані, оскільки це буде виходом за межі судового рішення.
Позивач вважає, що дії виконавця щодо повернення виконавчого документа є ухиленням від виконання судового рішення, тому звернувся до суду з даним позовом.
Просив задовольнити позов.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказали, що 15.12.2025 до відділу надійшов лист із заявою боржника ОСОБА_2 в якому він вказує, що з 25.04.2025 наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 287 призначено на посаду у військовій частині НОМЕР_3 , 30.04.2025 наказом командира військової частини, НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 127, полковника ОСОБА_2 , виключено зі списків особовому складу та всіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 та направлено до нового місця служби військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ).
Зазначили, що відповідно ч.1 ст. 15 Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. При цьому боржником є особа, визначена у виконавчому документі, щодо якої здійснюється примусове виконання рішення. В даному випадку на момент ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року по справі №200/19222/21 боржник ОСОБА_2 не являвся командиром військової частини НОМЕР_2 . В ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 200/19222/21 не зазначено конкретну посадову особу та період виконання нею службових повноважень, у межах якого мали б виконуватися відповідні обов'язки. Рішення суду винесено щодо командира військової частини в узагальненому вигляді, без індивідуалізації суб'єкта, що унеможливлює встановлення належного боржника у виконавчому провадженні.
Відповідач вважає, що покладення обов'язку з виконання судового рішення на ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки на момент ухвалення судового рішення він не обіймав посаду командира військової частини НОМЕР_2 та не мав відповідних повноважень, пов'язаних із виконанням спірного рішення. Відтак, відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_2 боржником у виконавчому провадженні, що свідчить про невідповідність вимогам частини першої статті 15 Закону та принципу правової визначеності. Скаржник наполягає на стягненні з ОСОБА_2 штрафу, оскільки штраф є персональним покаранням, однак в такому випадку, боржником у виконавчому документі мала би бути визначена конкретна фізична особа ОСОБА_2 , а не посада - командир військової частини, яку може обіймати інша людина.
Просили відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 22 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи провести суддею одноособово без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України; витребувано з ОСОБА_1 постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.05.2024, прийняту в межах виконавчого провадження №74181041 з ідентифікатором доступу; витребувано з Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.05.2024, прийняту в межах виконавчого провадження №74181041 з ідентифікатором доступу; усі матеріали виконавчого провадження №74181041; усі матеріали щодо повідомленням від 29.12.2025 №55489.
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 02.05.2023 №3057-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 27.07.2023 №3275-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого 2024 № 3564-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08 травня 2024 № 3684-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23 липня 2024 № 3892-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 29 жовтня 2024 № 4024-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 січня 2025 № 4220-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16 квітня 2025 № 4356-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 липня 2025 № 4524-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 жовтня 2025 № 4643-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України згідно паспорту НОМЕР_4 та є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до посвідчення НОМЕР_5 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2025 року у справі №200/19222/21 встановлено військової частини НОМЕР_2 новий строк для подання до Донецького окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2022 у справі № 200/19222/21, а саме шістдесят днів з дня отримання даної ухвали. Накладено на керівника військової частини НОМЕР_2 штраф у сумі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 коп. Стягнуто з керівника Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп. Стягнуто з керівника Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) на користь Державного бюджету України штраф у сумі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп.
29.12.2025 старшим державним виконавцем Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світланою Ігорівною, розглянуто заяву щодо примусового виконання ухвали №200/19222/21 виданої 14.10.2025 Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення з керівника Військової частини НОМЕР_7 на користь ОСОБА_1 - 30280 грн. Боржник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 . Стягувач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 та прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
У повідомленні роз'яснено наступне.
Відповідно ч.1 ст. 15 Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. При цьому боржником є особа, визначена у виконавчому документі, щодо якої здійснюється примусове виконання рішення. Так при аналізі ухвали суду не визначено конкретного боржника як фізичну особу, щодо якої підлягає примусовому виконанню судове рішення. Як боржника зазначено керівника юридичної особи без зазначення його персональних ідентифікаційних даних, а саме: прізвища, імені та по батькові, дати народження, місце проживання (перебування), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), який відповідно до законодавства складається з 10 цифр. Для юридичної особи ідентифікатором є код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), який складається з 8 цифр. Водночас у поданому виконавчому документі боржник визначений як фізична особа (керівник юридичної особи), однак при цьому зазначено код ЄДРПОУ, що є ідентифікатором виключно юридичної особи. Така невідповідність ідентифікаційних даних унеможливлює технічне відкриття виконавчого провадження, оскільки автоматизована система виконавчого провадження не допускає реєстрації фізичної особи з використанням коду ЄДРПОУ юридичної особи.
Що прямо порушує вимоги ч.1 ст.4 Закону, в якій зазначається що у виконавчому документі мають бути зазначені повні та достовірні відомості, що дають змогу однозначно ідентифікувати боржника.
Державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно змінювати сторону виконавчого провадження, визначати інший тип боржника або замінювати ідентифікаційні дані, зазначені у виконавчому документі, оскільки це призвело б до виходу за межі судового рішення та порушення вимог частини третьої статті 18 Закону Таким чином, відсутність у судовому рішенні чітко визначеного боржника, поєднана з невідповідністю ідентифікаційних даних фізичної та юридичної особи, свідчить про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону, що відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 4 цього Закону є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
09.12.2025 старшим державним виконавцем Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світланою Ігорівною, розглянуто заяву стягувача про примусове виконання та відкрито виконавче провадження № 79764766 про примусове виконання ухвали №200/19222/21, виданої 14.10.2025 Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення з керівника Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 - 30280 грн. Боржник: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , Стягувач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII зі змінами й доповненнями (далі - Закону № 1404-VIII).
Згідно з статтями 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.
При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
За приписами норм статті 15 Закону № 1404-VIII, боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
За приписами норм статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Відповідно до вимог пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Керуючись п. 6 частини четвертої статті 4 Закону, № 1404-VIII державним виконавцем 29.12.2025 винесено Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Щодо посилання відповідача на те, що при аналізі ухвали суду не визначено конкретного боржника як фізичну особу, щодо якої підлягає примусовому виконанню судове рішення. Як боржника зазначено керівника юридичної особи без зазначення його персональних ідентифікаційних даних, а саме: прізвища, імені та по батькові, дати народження, місце проживання (перебування), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), який відповідно до законодавства складається з 10 цифр. Для юридичної особи ідентифікатором є код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), який складається з 8 цифр. Водночас у поданому виконавчому документі боржник визначений як фізична особа (керівник юридичної особи), однак при цьому зазначено код ЄДРПОУ, що є ідентифікатором виключно юридичної особи. Така невідповідність ідентифікаційних даних унеможливлює технічне відкриття виконавчого провадження, оскільки автоматизована система виконавчого провадження не допускає реєстрації фізичної особи з використанням коду ЄДРПОУ юридичної особи. Що прямо порушує вимоги ч.1 ст.4 Закону, в якій зазначається що у виконавчому документі мають бути зазначені повні та достовірні відомості, що дають змогу однозначно ідентифікувати боржника. Державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно змінювати сторону виконавчого провадження, визначати інший тип боржника або замінювати ідентифікаційні дані, зазначені у виконавчому документі, оскільки це призвело б до виходу за межі судового рішення та порушення вимог частини третьої статті 18 Закону Таким чином, відсутність у судовому рішенні чітко визначеного боржника, поєднана з невідповідністю ідентифікаційних даних фізичної та юридичної особи, свідчить про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону, що відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 4 цього Закону є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч.4 ст.379 КАС України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
А тому, такі посилання відповідача не береться судом до уваги, оскільки відповідно до ч.4 ст. 379 Кодексу адміністративного судочинства України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Крім того, суд зазначає, такі посилання є необґрунтованими, оскільки відповідачем 09.12.2025 було відкрито виконавче провадження №79764766 про примусове виконання ухвали №200/19222/21, виданої 14.10.2025 Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення з керівника Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 - 30280 грн. Боржник: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , Стягувач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених правових норм слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відтак, стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем суду було подано наступні документи:
ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1089728 від 15.06.2024 на підставі договору про надання надання правничої (правової) допомоги серії №103-24 від 05.06.2024;
акт приймання - передачі наданих послуг від 23.01.2026 №бн відповідно до якого адвокат Ткачук Володимир Васильович, в особі керівника адвокатського бюро «Володимира Ткачука, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ № 000766 від 25.02.2016, з однієї сторони та ОСОБА_1 , з іншої сторони, уклали даний Акт прийому - передачі наданих послуг відповідно до умов Договору № 103-24 від 05.06.2024 про те, що адвокат надав клієнту правничу (правову) допомогу пов'язану з представництвом інтересів останнього та наданням клієнту інших видів правничої (правової) допомоги під час підготовки документів до Донецького окружного адміністративного суду, Дружківського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МУЮ для реалізації права Клієнта на отримання всіх належних виплат та виконання рішення суду. Для виконання доручення клієнта, пов'язаного з наданням правової допомоги, Адвокатом надано наступні послуги: підготовка та направлення заяви до виконавчої служби; аналіз повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу та судової практики; підготовка позовної заяви з додатками та направлення до суду; складання та подання до суду інших процесуальних документів. Фіксована загальна сума послуг адвоката згідно додатку до договору становить: 25000 грн.;
додаток до договору про надання правничої допомоги №103-24 від 05.06.2024, відповідно до якого на виконання умов договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри гонорару адвокатського бюро, а саме: фіксована сума у розмірі 25000 грн. за визнання протиправним та скасування рішення старшого державного виконавця Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світлани Ігорівни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 29.12.2025 №554.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі “East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Щодо розрахунку суми за надання правової допомоги за Договором про надання професійної правової допомоги, суд враховує правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 727/4597/19 про те, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок суми за надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги підтверджує факт отримання коштів адвокатом від клієнта.
Таким чином, суд зазначає, що наданими документами позивачем підтверджено отримання послуг адвоката.
Однак, щодо розміру наданих послуг адвокатом, суд враховує наступне.
Поряд з цим, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплату ним адвокату Ткачук Володимиру Васильовичу витрат на суму 4500 грн. за надання професійної правової допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Позивача звільнено від сплати судового збору за законом як особу з інвалідністю внаслідок війни другої групи (посвідчення НОМЕР_5 ).
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місце реєстрації: Україна, 84207, Донецька область, м.Дружківка, вул.О.Кошового, 27, код ЄДРПОУ 34908999) про визнання протиправним та скасування рішення старшого державного виконавця Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світлани Ігорівни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 29.12.2025 №55489 та зобов'язання Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрити виконавче провадження на виконання Ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2025 року по справі № 200/19222/21 про стягнення штрафу з командира військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Купенко Світлани Ігорівни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 29.12.2025 №55489.
Зобов'язати Дружківський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місце реєстрації: Україна, 84207, Донецька область, м.Дружківка, вул.О.Кошового, 27, код ЄДРПОУ 34908999) відкрити виконавче провадження на виконання Ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2025 року по справі № 200/19222/21 про стягнення штрафу з командира військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дружківського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місце реєстрації: Україна, 84207, Донецька область, м.Дружківка, вул.О.Кошового, 27, код ЄДРПОУ 34908999) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Аканов