02 лютого 2026 рокуСправа №160/32386/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до відповідача-1: Відділу №15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до відповідача-1: Відділу №15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №15 у місті Павлограді Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови №Л-103/6/1237/14302-25 від 30.10.2025 року ОСОБА_1 в оформленні паспорта в формі книжечки її неповнолітній доньці ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 9 жовтня 2025 року ОСОБА_2 виповнилось 16 років і ОСОБА_1 звернулась в інтересах доньки до Відділу №15 у місті Павлограді Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки (з необхідними додатками), однак отримала відмову №Л-103/6/1237/14302-25 від 30.10.2025 року в зв'язку з відсутністю відповідного рішення суду про оформлення паспорта у формі книжечки. Заяву про видачу паспорту саме в формі книжечки ОСОБА_1 подала в зв'язку з небажанням надавати згоду на оброблення персональних даних неповнолітньої доньки. Вказану відмову ОСОБА_1 вважає протиправною. Наголошує, що даний позов позивача містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи, тому є всі підстави для застосування вказаних висновків зразкової справи. Відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII була предметом розгляду у зразковій справі та була визнана неправомірною. Відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації своїх громадянських прав. Тому, з огляду на викладене є всі підстави для визнання протиправною відмови відповідача у видачі неповнолітній доньці ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ з викладених у відмові підстав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Представником Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області надано до суду відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною особою є саме ГУ ДМС у Дніпропетровській області. Пунктом 8 Положення про ГУ ДМС у Дніпропетровській області затвердженого наказом ДМС України від 18.07.2011 № 28 в редакції наказу ДМС від 16.09.2024 № 239 встановлено що, територіальні підрозділи ДМС, які є в структурі ГУ ДМС є структурними підрозділами ГУ ДМС. Відповідно до Довіреності № 83 від 27.02.2025 року, представник ГУ ДМС у Дніпропетровській області має право представляти інтереси ГУ ДМС у Дніпропетровській області та територіальних підрозділів ГУ ДМС у Дніпропетровській області в усіх судах з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, зацікавленій особі (без виключень), заявнику, скаржнику, у тому числі оскарження судових рішень та вчинення будь-яких інших дій, передбачених чинним законодавством України для виконання цієї довіреності, за виключенням права повної або часткової відмови від позову, визнання позову, зміни позову, досягнення примирення, передачі представницьких повноважень іншій особі. Враховуючи вищезазначене, представник ГУ ДМС у Дніпропетровській області, може виступати відповідачем по даній справі № 160/32386/25 у якості представника управління та його територіального підрозділу. Таким чином відзив подається представником ГУ ДМС у Дніпропетровській області та Відділом №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документована - паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 08.04.2022 р., строком дії до 08.04.2026 р., органом 0526 (орган, що видав Мурованокуриловецький сектор УДМС у Вінницькій області). У зв'язку з цим, має присвоєний УНЗР №20091009-06308, за особистою згодою ОСОБА_1 , як законного представника при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Таким чином, законний представник ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 , надала згоду на обробку персональних даних ОСОБА_2 із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже сформовано. Позивач не позбавлена права оформлення паспорта громадянина України, однак не зважаючи на форму такого паспорта позивач зобов'язана дотримуватись законів України відповідно до статей 35, 68 Конституції України, а особисті переконання або бажання особи не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. У зв'язку з тим, що позивачу присвоєний УНЗР №20091009-06308, адміністративна справа №160/32386/25 не є типовою, відносно зразкової справи №806/3265/17. Верховним Судом у постанові від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21 викладено висновок стосовно того, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. Відповідач зауважив, що звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу її доньці паспорта у формі книжечки не є свідченням волевиявлення ОСОБА_2 , яка у правовідносинах з приводу оформлення паспорту має відповідний обсяг дієздатності. При цьому доказів обмеження дієздатності або недієздатності ОСОБА_2 в матеріалах даної справи відсутні. Отже, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача із заявою про видачу її доньці паспорта у формі книжечки. Так, 18.10.2025 року ОСОБА_1 , повторно звернулася із заявою, складеною в довільній формі, (вхідний реєстраційний Л-103/6/1237-25 від 18.10.2025р.) до Відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки її доньці - ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XI. Відповідно до вимог закону про звернення громадян, Відділом №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №Л-103/6/1237-25/1237/14302-25 від 30.10.2025 було розглянуто вищезазначену заяву, ОСОБА_1 та надано лист-відповідь щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства. Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про ніби відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України відносно її неповнолітньої доньки є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені вище заяви в довільній формі не являються заявами про надання адміністративної послуги, а відповідно листи-відповіді Відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги. Фактично, вказаним листом, відповідач роз'яснив загальний порядок оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до діючого законодавства. Законний представник ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 , 02.04.2022 р. звернулася до органу 0526 (Мурованокуриловецький сектор УДМС у Вінницькій області) та просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в результаті чого була сформована заява-анкета №20880731. Враховуючи вищевикладене, станом на час розгляду даної судової справи, данні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вже внесені до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням УНЗР, з внесенням відцифрованого образу обличчя, за згодою законного представника, при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Отже, враховуючи викладене, законним представником було надано згоду на внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру ще задовго до звернення до суду з даним позовом, внаслідок чого ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон та присвоєно УНЗР. Доказів того, що ОСОБА_2 або її законний представник не мали наміру оформлювати паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій та, відповідно, не надавали згоду на оформлення таких документів, до матеріалів справи позивачем долучено не було. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 08.04.2022 р., строком дії до 08.04.2026 р., органом 0526 (орган, що видав Мурованокуриловецький сектор УДМС у Вінницькій області) з присвоєним УНЗР №20091009-06308. Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки її доньці впливатиме на її приватне життя, тобто виникає питання чи справді є оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки для особи «надмірним тягарем», про що наголошено в мотивувальній частині Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 року № 806/3265/17. В своїх заявах про видачу паспорту громадянина України позивач не зазначає жодних мотивів, які б могли пояснити наведену необхідність. Таких мотивів не було надано і в позовній заяві. Використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно УНЗР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права ОСОБА_2 та не є втручанням у її приватне та сімейне життя.
Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористалась.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
28.09.2024 року ОСОБА_1 , звернулася із заявою (вхідний реєстраційний Л-95/6/1237-24 від 28.09.2024р.) до Відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки її доньці - ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XI.
Відділом №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №Л-95/6/1237-24/1237/13406-24 від 08.10.2024 було розглянуто вищезазначену заяву, ОСОБА_1 та надано лист-відповідь щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства, зокрема зазначено, що дитина не досягла 16-річного віку.
10.05.2025 року ОСОБА_1 , повторно звернулася із заявою (вхідний реєстраційний Л-50/6/1237-25 від 10.05.2025р.) до Відділу №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просила оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки її доньці - ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XI.
Відділом №15 у м.Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №Л-50/6/1237-25/1237/6488-25 від 24.05.2025 було розглянуто вищезазначену заяву, ОСОБА_1 та надано лист-відповідь щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства, зокрема зазначено, що дитина не досягла 16-річного віку.
9 жовтня 2025 року ОСОБА_2 виповнилось 16 років і ОСОБА_1 звернулась в інтересах доньки до Відділу №15 у місті Павлограді Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, однак отримала відмову №Л-103/6/1237/14302-25 від 30.10.2025 року.
Так у листі було зазначено, що для оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки не було надано всіх необхідних документів, які викладені у п. 1 розділу ІІІ Тимчасового Порядку, а саме відсутнє рішення суду та витяг з реєстру територіальної громади.
Позивач наголошує, що заяву про видачу паспорту саме в формі книжечки ОСОБА_1 подала в зв'язку з небажанням надавати згоду на оброблення персональних даних неповнолітньої доньки.
Позивач з такою позицією відповідача не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини/
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України затверджено Положення про паспорт громадянина України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII).
Пунктами 2, 3 Положення №2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення №2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Форма заяви, зазначеної у підпункті 1 пункті 13 Положення, була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 320 від 13.04.2012 «Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», а саме Додаток 1. Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу цього ж Міністерства від 01.03.2018 №161. Іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації пункту 13 Положення №2503-XII на сьогодні немає.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №280/5678/22.
06 грудня 2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
За змістом частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною четвертою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 16 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року №302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років, а особам, які досягли шістдесяти п'яти років, - безстроково.
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 14 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом пункту 19 Порядку №302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Згідно з пунктом 32 Порядку №302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи; 7) у разі смерті заявника або оголошення його померлим.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06 червня 2019 року затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку №456 для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Частиною 7 ст. 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлено, що уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за оформленням (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміном, видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку (чотирнадцятирічного віку - для паспорта громадянина України), або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа, та не усунув у встановлений строк виявлені недоліки; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, не підтверджують інформацію, надану заявником; 5) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін, видача документа не належать до компетенції уповноваженого суб'єкта; 6) у разі смерті заявника або оголошення його померлим.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови та порядок його оскарження. Особа має право повторно звернутися до уповноваженого суб'єкта із заявою у разі зміни або усунення обставин, які були підставою для прийняття рішення про відмову у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, або до адміністративного суду.
Реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства.
При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №540/4500/21, від 08.06.2023 у справі №380/5977/21та інших.
Положення про паспорт, яке визначає оформлення паспорта у формі книжечки або ламінованої картки із вклеєною фотокарткою (інформаційного листка), застосовується лише до правовідносин, які стосуються використання паспортних документів, які були видані до вказаної дати і є чинними на строк їх видачі.
Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Це узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07.11.2018 у справі №820/3327/16, від 29.11.2019 у справі №260/1414/18, від 21.08.2020 у справі №260/99/19, від 10.12.2020 у справі №240/575/20, від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, від 19.03.2025 року у справі №300/5845/23.
У позовній заяві позивач вказує на те, що заяву про видачу паспорту саме в формі книжечки ОСОБА_1 подала в зв'язку з небажанням надавати згоду на оброблення персональних даних неповнолітньої доньки.
При цьому, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 при зверненні до органу міграційної служби із заявою, не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі її доньці паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Більше того, матеріалами справи підтверджено, що законний представник ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 , 02.04.2022 р. звернулася до органу 0526 (Мурованокуриловецький сектор УДМС у Вінницькій області) та просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в результаті чого була сформована заява-анкета №20880731.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 08.04.2022 р., строком дії до 08.04.2026 р., органом 0526 (орган, що видав Мурованокуриловецький сектор УДМС у Вінницькій області) з присвоєним УНЗР №20091009-06308.
Враховуючи вищевикладене, станом на час розгляду даної судової справи, данні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вже внесені до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням УНЗР, з внесенням відцифрованого образу обличчя, за згодою законного представника, при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Вказані обставини позивачем не спростовані, докази протилежного до суду не надані.
Відповідно до статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі залишається незмінним при всіх наступних операціях у реєстрі, а отже при оформлені позивачкою паспорта у формі ID-картки повторно формуватися не буде.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
З підстав наведеного вбачається, що законний представник ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення персональних даних її доньки до реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора та вже не може побоюватися настання негативних наслідків в майбутньому, оскільки відповідна подія уже відбулася у минулому за її згодою.
З огляду на альтернативний вибір, зроблений законним представником ОСОБА_2 під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, та з огляду на те, що в Реєстрі відносно ОСОБА_2 вже сформовано унікальний номер запису, суд доходить висновку, що небажання отримати паспорт у формі ID-картки є необґрунтованим та суперечливим, отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права ані законного представника ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Аналогічну правову позицію виклав Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.12.2025 року у справі №160/7726/25, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №600/592/25-а, Верховний Суд у своїх постановах від 30 квітня 2025 року по справі № 420/29754/23, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, від 22.03.2024 у справі №540/4500/21, від 06.02.2025 у справі №420/26651/23, від 19.03.2025 у справі №300/5845/23, від 17 грудня 2025 року у справі № 420/26173/24.
Також помилковим є доводи позивача, що даний позов містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи, тому є всі підстави для застосування вказаних висновків зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), з огляду на таке.
Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов'язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
Повертаючись до обставин цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що позивачка в інтересах її доньки звернулась до відповідача із заявою про видачу її доньці паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.
Однак обробку відносно ОСОБА_2 уже проведено при видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон; обробка була здійснена за згодою законного представника ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 .
Отже оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине; при зверненні до органу міграційної служби із заявою не було зазначено про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із наведеним, відсутні правові підстави для врахування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18), при розгляді цієї справи.
Це узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.03.2025 року у справі №300/5845/23, від 17 грудня 2025 року у справі №420/26173/24.
Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, від 22.03.2024 у справі №540/4500/21, відповідно до яких, використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у приватне і сімейне життя.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №15 у місті Павлограді Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови №Л-103/6/1237/14302-25 від 30.10.2025 року ОСОБА_1 в оформленні паспорта в формі книжечки її неповнолітній доньці ОСОБА_2 , у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Не можуть бути і задоволені судом позовні вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, виходячи із того, що вказані позовні вимоги є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до відповідача-1: Відділу №15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. Повстання, 77а, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400), відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вулиця В'ячеслава Липинського, 7, Дніпро, Дніпропетровська область, 49000, ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.02.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса