02 лютого 2026 року Справа №160/20357/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/20357/22 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 грудня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2020 року по 28.11.2022 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2020 року по 28.11.2022 року включно.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стверджує, що наявні підстави для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже відповідач остаточний розрахунок при звільненні провів лише на виконання рішення суду і значно пізніше, ніж було звільнено позивача.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/20357/22 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20357/22. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року позов задоволено частково. Зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 01.04.2022 року по 28.11.2022 року в сумі 29 161,55 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024 року апеляційні скарги військової частини НОМЕР_2 та Дяченка Олексія Володимировича в інтересах позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє в ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року скасовано. Направлено справу №160/20357/22 на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
26 листопада 2025 року адміністративна справа №160/20357/22 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року прийнято адміністративну справу №160/20357/22 до розгляду, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано додаткові докази по справі.
11 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. До відзиву долучені витребувані судом документи.
У відповідності до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивача звільнено 22.07.2020 року, що підтверджується наказом від 22.07.2020 року №162.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року у справі №160/13509/21:
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (60 днів) додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 липня 2020 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2022 року у справі №160/13512/21:
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, січень 2008 року з урахуванням фактично виплаченої суми за грудень 2015 року.
На виконання судового рішення у справі №160/13509/21 відповідач 09.12.2021 року виплатив позивачу 21135,87 грн.
На виконання судового рішення у справі №160/13512/21 відповідач 29.11.2022 року виплатив позивачу 82370,83 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне
Строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає місяць.
Такий правовий висновок сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 та дотепер застосовується Верховним Судом (постанови від 31.10.2023 року у справі №240/15141/22, від 28.09.2023 року у справі №420/5436/22).
Розрахунок з позивачем здійснено 29.11.2022 року, позов подано 19.12.2022 року. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Щодо права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні категорії осіб, до якої належить позивач, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Оскільки відповідач здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 22.07.2020 року, не в дату звільнення, а лише згодом і на виконання рішення суду, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо розміру відшкодування в цій справі.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.
В цій справі позивача звільнено 22.07.2020 року, остаточний розрахунок проведено 29.11.2022 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 23.07.2020 року по 28.11.2022 року.
Суд зауважує, що до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.
Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 580/9003/23 (п. 27), а також постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23, від 01.10.2025 року у справі №160/1832/25, від 23.09.2025 року у справі №340/7425/24, від 11.06.2025 року у справі №160/31305/24, від 04.06.2025 року у справі №340/5500/24, від 13.05.2025 року у справі №160/31393/24, від 28.04.2025 року у справі №160/7703/24, від 17.04.2025 року у справі №340/1795/24.
Період з 19.07.2022 року по 28.11.2022 року складає менше 183 днів, в зв'язку з чим відповідне обмеження не застосовується.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.
Суд звертає увагу на те, що існує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з цього питання, викладений у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, а також вказано наступне.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, співмірність застосовується до обох періодів, за які нараховується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Згідно наданого відповідачем розрахунку середньоденне грошове забезпечення позивача складає 363,49 грн.
Суд відхиляє таких розрахунок з огляду на його суперечливість довідці від 13.05.2021 року №245, яка складена самим відповідачем. Згідно такої довідки грошове забезпечення позивача в травні 2020 року склало 12514,59 грн, а в червні 2020 року - 12584,99 грн. В травні та червні сумарно 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає (12514,59+12584,99)/61 = 411,47 грн.
Судом враховано при визначенні доходу позивача індексацію грошового забезпечення, оскільки індексація входить до структури грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 року у справі №620/1201/23.
Заперечень щодо середньоденного грошового забезпечення позивач не наводив.
Судом з'ясовано загальний розмір належних позивачу при звільненні коштів:
1) 23834,16 грн - виплачено при звільненні згідно наданої відповідачем довідки-розрахунку від 13.05.2021 року №245;
При цьому суд відхиляє наданий відповідачем з відзивом розрахунок, оскільки він не узгоджується з вищевказаним розрахунком, розумні пояснення такої розбіжності відсутні.
2) 21135,87 - додатково виплачено 09.12.2021 року на виконання судового рішення у справі №160/13509/21;
3) 82370,83 - додатково виплачено 29.11.2022 року на виконання судового рішення у справі №160/13512/21.
Суд зауважує, що з наданих відповідачем довідок-розрахунків вбачається стягнення з цих сум 1,5% військового збору.
При касаційному перегляді даної справи Верховний Суд вказував: загального розміру належних позивачці при звільненні виплат (з дотриманням правила, щоб у розрахунку (формулі) одночасно не фігурували нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування).
Отже, суд визначає належну при звільненні суму без податків (1,5% військового збору):
1) 23834,16 грн - військовий збір з цієї суми не стягнуто, оскільки вона визначена згідно довідки-розрахунку від 13.05.2021 року №245, за змістом якої наведено суми до оподаткування;
2) 21457,74 грн;
3) 83625,21 грн.
Таким чином, всього при звільненні позивачу належало - 128917,11 грн.
Величина 23834,16 грн, що виплачена при звільненні добровільно, складає 18,49% від усіх належних при звільненні сум.
Величина 21457,74 грн, що виплачена згідно судового рішення у справі №160/13509/21, складає 16,64% від усіх належних при звільненні сум.
Величина 83625,21 грн, що виплачена згідно судового рішення у справі №160/13512/21, складає 64,87% від усіх належних при звільненні сум.
Як вже вказав раніше суд, згідно актуальних правових висновків Верховного Суду в спірних правовідносинах принцип пропорційності застосовується до усього періоду затримки, незалежно від змін редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Як вже зазначено, період затримки розрахунку при звільненні складає з 23.07.2020 року по 28.11.2022 року. Тобто, йдеться про 859 днів.
При цьому слід врахувати, що відповідач частину затриманої суми (21457,74 грн) сплатив раніше дня остаточного розрахунку (сплати суми 83625,21 грн).
Відповідно, вказане є особливістю даної справи, адже одночасно йдеться про дві затримки:
1) сума 21457,74 грн (16,64%) затримана на період з 23.07.2020 року по 09.12.2021 року (505 днів);
2) сума 83625,21 грн (64,87%) затримана на період з 23.07.2020 року по 28.11.2022 року (859 днів).
Як наслідок, середній заробіток належить обчислювати наступним чином:
1) для суми 21457,74 грн: 411,47*505= 207792,35 грн;
2) для суми 83625,21 грн: 411,47*859 = 353452,73 грн.
Суд зауважує, що саме завдяки окремому обчисленню періоду затримки та розміру середнього заробітку для кожної з затриманих сум досягається «чисте» визначення належних позивачу коштів. Адже частково відповідні періоди затримки тривали одночасно (перші 505 днів), в зв'язку з чим в наявності їх накладення, однак за рахунок застосування надалі принципу пропорційності кожна не виникає дублювання чи невірного обчислення. В свою чергу починаючи з 506-го дня частина коштів була виплачена, що вимагає проводити наступні розрахунки лише відносно невиплаченої частини коштів.
Принцип пропорційності до відповідних сум належить застосувати наступним чином:
1) для суми 21457,74 грн середній заробіток складає 207792,35 грн. Водночас, сума 21457,74 грн являла собою лише 16,64% від належних при звільненні сум. Як наслідок, необхідно 207792,35 грн помножити на 16,64%. В підсумку маємо 34576,65 грн.
2) для суми 83625,21 грн середній заробіток складає 353452,73 грн. Водночас, сума 83625,21 грн являла собою лише 64,87% від належних при звільненні сум. Як наслідок, необхідно 207792,35 грн помножити на 64,87%. В підсумку маємо 229284,78 грн.
Сумуючи обидві величини отримуємо: 34576,65+229284,78=263861,43 грн.
Саме на цю суму має право позивач після застосування принципу пропорційності.
Оскільки справа надійшла на новий розгляд після касаційного перегляду суд вважає за необхідне підсумувати стан врахування висновків Верховного Суду:
1) «Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачці такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала їй при звільненні».
Суд констатує, що обсяг належних при звільненні сум встановлено, визначено відсоткову частку затриманих виплат відносного такого обсягу. В подальшому присуджено суму з урахуванням відповідних відсотків.
2) «суди обох попередніх інстанцій розрахували суму розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні довільно, шляхом множення розміру середньоденного грошового утримання позивачки (479,61 грн) на кількість календарних днів, що минули від набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/13512/21 до здійснення виплати коштів на виконання цього рішення (242 дні) та помноживши добуток цих складових на частку 29,8%, спосіб отримання якої суди не навели. У підсумку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дістав суму 29161,55 грн. При цьому, під час розрахунку суди залишили поза увагою установлені ними ж обставини щодо виплати, здійсненої відповідачем на виконання рішення у справі №160/13509/21.
Верховний Суд зазначає, що обчислення таким чином середнього заробітку не відповідає висновкам, викладеним у вже згаданій постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби».
Під час нового судового розгляду:
1. встановлено інший розмір середньоденного заробітку. При цьому в позовній заяві такий розмір позивачем визначено як 404,37 грн, в той час як судом встановлено величину 411,47 грн, відхилено запропоновану відповідачем величину 363,49 грн. Величина 479,61 грн матеріалами справи не підтверджується;
2. період затримки розраховано від дати звільнення до дати виплати, окремо для кожної з виплат;
3. для кожної з виплат проведено окремий розрахунок, встановлено відсоткове значення затриманої виплати відносно усіх належних при звільненні сум шляхом ділення затриманої суми на величину усіх належних при звільненні сум;
4. проводивши розрахунки окремо щодо кожної з затриманих сум судом враховано, що здійснено 2 окремі виплати на підставі двох різних судових рішень;
5. враховано актуальні правові висновки Верховного Суду, в т.ч. Великої Палати Верховного Суду щодо принципу пропорційності в спірних правовідносинах.
3) «Разом із цим, суди попередніх інстанцій не досліджували наявних у справі доказів та на їх підставі не встановлювали розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загального розміру належних позивачці при звільненні виплат (з дотриманням правила, щоб у розрахунку (формулі) одночасно не фігурували нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування) та отримані позивачкою (тобто після сплати з них податків та обов'язкових платежів), позаяк це спотворює розрахунок); частку коштів, яка не була виплачена позивачці при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачці при звільненні виплат, та, відповідно, не з'ясували відсотку суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачці при звільненні».
Суд констатує, що в ході нового судового розгляду досліджено усі наявні матеріали справи, в т.ч. ті, що суперечили одне одному (наприклад, розмір середньоденного грошового забезпечення згідно різних довідок відповідача), та надано їм правову оцінку. Встановлений розмір середнього заробітку за весь час затримки, загальний розмір належних при звільненні виплат. Враховано при цьому здійснення відповідачем виплат після сплати податків (встановлено суми до оподаткування і проведено усі розрахунки з ними, щоб не спотворювати розрахунок), визначено частку кожної з затриманих виплат відносно усіх належних при звільненні сум. В подальшому з'ясовано та застосовано відповідний відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачці при звільненні.
4) «До того ж, представник позивачки у касаційній скарзі фактично збільшив розмір позовних вимог, позаяк у позові вказував, що належна до стягнення сума середнього заробітку становить 282329,19 грн, а в касаційній скарзі - 293101,61 грн. Заяв про зміну предмета та /або підстав позову у матеріалах справи немає, як і рішень судів із цього питання».
В ході нового судового розгляду відповідні заяви не надходили. Водночас, для повноти та всебічності судового розгляду, керуючись презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони», п. 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц) суд оцінює відповідні доводи позивача.
Основа розбіжності розрахунків позивача та суду полягає в тому, що позивач до періоду після 19.07.2022 року не застосовував принцип пропорційності, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, які були актуальними на дату подання касаційної скарги. В свою чергу на дату ухвалення цього рішення такі правові висновки змінились з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23. Отже, це питання судом досліджене, а розрахунки позивача відхилені як неактуальні.
Також позивач наводив інші приклади судової практики (2019 року), однак суд вже констатував, що в даному рішенні застосовано найбільш актуальні правові висновки Верховного Суду.
Підсумовуючи, в ході нового судового розгляду повністю враховано усі висновки Верховного Суду, зроблені під час касаційного перегляду даної справи.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.
Вказане узгоджується з тим, що Верховний Суд під час касаційного перегляду даної справ наголошував на необхідності проводити обчислення з величинами до оподаткування.
В т.ч. суд зауважує, що ефективним способом захисту прав в спорах даної категорії є стягнення коштів з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.09.2025 року у справі №160/14452/24, від 12.08.2025 року у справі №160/6450/25, від 30.07.2025 року у справі №280/11061/24.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права є поновлення прав позивача шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2025 року у справі №160/7947/24.
Щодо доводів відповідача суд зауважує, що виключно результатом його протиправної поведінки, що вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, є виникнення періоду затримки розрахунку як такого. Відповідач згідно принципу законності мав здійснювати позивачу нарахування, на які він мав право, така поведінка є обов'язком відповідача, який він не виконав, що вже підтверджено рішенням суду.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 263861,43 (двісті шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят одна гривня 43 копійки), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко