02 лютого 2026 р.Справа № 215/8738/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень),
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради, в якій позивач просить суд встановити наявність компетенції (повноважень) Комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради, коли гарантовано право на охорону здоров'я ст. 6 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" при отриманні 25.10.25р виклику лікаря створювати штучні перешкоди вибраному мною методу лікування, а саме виписки рецептів на ліки за хронічними захворюваннями, які закінчилися у ОСОБА_1 і визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов?язати припинити проводити медичні експерименти, на які ОСОБА_1 згоди не дає і не порушувати право на доступність медичних послуг, право на відмову від медичного втручання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
- відомостей щодо наявності/відсутності у відповідача персонального кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі);
- доказів на підтвердження наявності обставин, які порушують права позивача.
14.01.2026 від позивача надійшла заява про відвід судді Бондар М.В. від розгляду справи №215/8738/25.
Ухвалою суду від 14.01.2026 визнано заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Бондар М.В. у адміністративній справі №215/8738/25 необґрунтованою; передано матеріали адміністративної справи №215/8738/25 для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу, для вирішення питання про відвід судді.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026, заява про відвід судді адміністративній справі №215/8738/25 розподілена судді Юркову Е.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 (суддя Юрков Е.О.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Бондар М.В. в адміністративній справі №215/8738/25 відмовлено.
Матеріали адміністративної справи передано судді Бондар М.В. для продовження розгляду 02.02.2026.
З матеріалів адміністративного позову встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради з метою виклику лікаря. Однак лікарем не було надано рецепт на лікарські засоби, необхідні позивачу, у зв'язку з чим остання звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином з огляду на наведене, для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.
Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Відповідно до положень частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства;
15) спорах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері проведення конкурентних процедур з відбору приватного партнера, концесіонера;
15-1) спорах щодо оскарження законності укладення договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору, законності змін, внесених до договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
З матеріалів адміністративного позову встановлено, що відповідачем у цій справі є Комунальне некомерційне підприємство «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради, тобто комунальне підприємство, до якого позивач звернулась із запитом про надання рецепту на ліки.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Комунальне некомерційне підприємство «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради є юридичною особою.
Згідно з підпунктом 3.1.6 пункту 3.1 розділу 3 Державного класифікатора України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» комунальне підприємство - це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Комунальна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (підпункт 3.4.5 пункту 3.4 розділу 3 цього Класифікатора).
Тобто, лікарні не є суб'єктами владних повноважень у розумінні вищенаведених норм законодавства.
Таким чином, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим розгляд справи не належить до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір не містить ознак публічно-правового спору.
Разом з тим, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №215/8738/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «ЦЕНТР ПЕРВИННО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №1» Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень).
Роз'яснити позивачу, що для захисту порушеного права позивач має право звернутись до місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали та позовної заяви з додатками надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар