02 лютого 2026 рокуСправа №160/31580/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати протокол комісії Міністерства оборони України із розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 серпня 2025 року № 74/в в частині відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) призначення та виплати одноразової грошової допомоги;
- призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), як члену сім'ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , одноразову грошову допомогу яка передбачена Постановою КМУ від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», із розрахунку на одного члена сім'ї загиблого у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання від 28 серпня 2025 року № 74/в, щодо відмови позивачеві, як члену сім'ї померлого військовослужбовця, в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки докази, які б підтверджували вчинення його батьком- ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за статтею 172-11 КУпАП, відсутні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що станом на дату загибелі (смерті) батька позивача норми спеціального законодавства не відносили останнього до кола осіб, яким призначається спірна виплата. До того ж, смерть батька позивача є наслідком скоєння ним адміністративного правопорушення (самовільне залишення військової частини).
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 . Згідно із лікарського свідоцтва про смерть № 22 смерть від 11 січня 2024 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті старшого солдата «Субарахноїдальний крововилив із лівої середньої мозкової артерії».
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 20.08.2024 №3064, захворювання: «Набряк головного мозку. Субарахноїдальний крововилив з лівої середньої мозкової артерії», яке згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.06.2024 №178, сповіщення про смерть (загибель) №3/79 від 11.01.2024 виданого командиром військової частини НОМЕР_2 , лікарського свідоцтва про смерть №22 від 11.01.2024, виданого КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Слов'янським відділенням СМЕ, свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 15.01.2024, виданого Криворізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
Позивач звернувся із заявою та доданими документами про отримання одноразової грошової допомоги, за результатами розгляду якої комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене витягом із протоколу від 28 серпня 2025 року № 74/в, відповідно до якого позивачеві відмовлено у призначенні спірної допомоги із підстав не віднесення позивача (станом на момент смерті батька) до кола осіб, які мають право на її отримання, а також з посиланням на результати службового розслідування, яким встановлено, що смерть батька настала під час самовільного залишення військової частини, тобто його (батька) смерть є наслідком скоєння ним адміністративного правопорушення.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон України №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 41 Закону №2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон України №2011-ХІІ, в редакції чинній на момент загибелі військовослужбовця) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 ст.16 Закону України №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно ч.1 ст.16-1 Закону України №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Частиною 3 ст.16-2 Закону України №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05год. 30хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 по цей час продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Згідно з ч.ч.6, 8, 9 ст. 16-3 Закону України №2011-XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначається Порядком №975.
За приписами п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно з пп.1 п.4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно п.10 Порядку №975, члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім'ї, з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім'ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні); постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому-шістнадцятому згаданого пункту, та копію відповідного рішення суду.
Так, спірним питанням в цій справі є, у тому числі, встановлення факту, чи належить позивач до кола осіб, які відповідно до ст.16-1 Закону України №2011-XII мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Позиція відповідача обґрунтована серед іншого тим, що ст.16-1 Закону України №2011-XII на час смерті батька позивача передбачала право на ОГД батьків, одного із подружжя, який не одружився вдруге, дітей, які не досягли повноліття, утриманців загиблого (померлого). Оскільки, позивач не відноситься до неповнолітніх дітей загиблого, також з наданих документів неможливо встановити чи є повнолітній син загиблого військовослужбовця непрацездатним (особою з інвалідністю) та чи перебував він на його утриманні, відсутні підстави для виплати спірної допомоги.
Пунктом 2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (у редакції, чинній станом на 02.09.2022 - день загибелі військовослужбовця), встановлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
При цьому, суд зазначає, що з моменту прийняття постанови КМУ №168 та до загибелі батька позивача, положення ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ по різному визначало коло осіб, які мають право на призначення та отримання спірної одноразової грошової допомоги.
Згідно ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 25.08.2022), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 25.08.2022 до 28.03.2024), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Пунктом 4 ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав.
Таким чином, аналіз ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ, з урахуванням змін у період з 2022 по 2024 роки, свідчить, що законодавцем звужувався перелік осіб, які мають право на отримання ОГД у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, а з 29.03.2024 коло осіб було розширено та віднесено до нього, зокрема, дітей загиблого.
Суд не залишає без уваги тих обставин, що держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов'язків військової служби.
За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.12.2022 у справі №640/7578/20, від 07.11.2023 у справі №520/9778/19, від 10.01.2024 у справі №380/13615/21.
У постановах від 23.07.2024 у справі №280/3308/23, від 02.10.2024 року у справі №340/2273/23 Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини щодо призначення ОГД починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме Комісією. Лише у разі якщо на момент прийняття суб'єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про призначення ОГД у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб'єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права. Тобто, при прийнятті рішення Комісія повинна застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що спірне рішення прийнято комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 28 серпня 2025 року, застосуванню підлягала редакція ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ якою передбачалося, що діти загиблого мають право на ОГД.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач, як син загиблого (померлого) військовослужбовця має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ.
Щодо іншої визначеної відповідачем підстави відмови, а саме, що смерть батька позивача настала під час самовільного залишення військової частини, тобто його смерть є наслідком скоєння ним адміністративного правопорушення суд зазначає про таке.
Пунктами 15, 19 Порядку № 975 визначено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічного змісту норма міститься і в статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
З аналізу положень Порядку №975 і Закону №2011-ХІІ очевидним є те, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на вчинення особою адміністративного правопорушення (самовільне залишення військової частини) є встановлення причинно-наслідкового зв'язку смерті з цими обставинами.
Отже, щоб відмовити особі у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на зазначену підставу необхідно довести факт вчинення особою, зокрема адміністративного правопорушення.
Як слідує з матеріалів справи, що однією із підстав для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги в оскаржуваному рішенні зазначено факт того, що смерть його батька настала під час самовільного залишення військової частини, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Надаючи оцінку такій відмові, суд звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ, зазначена допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення. Відповідно, факт вчинення ним, у даному випадку адміністративного правопорушення має бути доведений.
Так, як вже встановив суд, причина смерті ОСОБА_2 настала внаслідок «Субарахноїдальний крововилив із лівої середньої мозкової артерії», ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ
У свою чергу статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п'ятнадцяти діб. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Водночас докази вчинення адміністративного правопорушення (постанова суду) про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні такого правопорушення, відсутні.
Отже, відповідачем не доведений факт смерті ОСОБА_2 внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення та не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою позивача та його смертю.
Крім того, суд виходить із того, що у долучених до матеріалів відзиву медичних документах не встановлено, що смерть ОСОБА_2 сталася з причини перебування його у стані алкогольного сп'яніння.
Також, слід зазначити, що повноваження щодо надання оцінки про наявності складу адміністративного або кримінального правопорушення в діях будь-якої особи та притягнення до відповідальності належить до повноважень суду, а тому, посилання представника відповідача на такі обставини суд оцінює критично.
Таким чином, обставини справи свідчать, що рішення відповідача за результатами розгляду заяви позивача є необґрунтованим та прийняте усупереч критеріям, встановленим КАС України.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу, як члену сім'ї загиблого військовослужбовця суд зазначає, що відповідно до п.7 ч.1 ст.2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Частиною 3 ст.6 цього ж Закону визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З огляду на зазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень суб'єкта управлінської діяльності викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21, від 20.06.2024 у справі №340/2259/23, від 08.07.2025 у справі №280/2822/23.
Таким чином, враховуючи дискреційні повноваження відповідача у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача щодо призначення йому одноразової грошової допомоги як повнолітньому сину військовослужбовця ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, з урахуванням висновків суду.
На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 серпня 2025 року № 74/в частині відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, як сину загиблого військовослужбовця - батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна