05 січня 2026 рокуСправа №160/31535/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення безвісно відсутнього батька військовослужбовця ОСОБА_3 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення безвісно відсутнього батька - військовослужбовця ОСОБА_3 , з дати припинення їй виплат як неповнолітній з лютого 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачці у зв'язку із зникненням безвісти батька здійснювалося нарахування та проводилася виплата грошового забезпечення, як неповнолітній дитині зниклого безвісти відповідно до п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх та статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (в редакції Закону чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами). Після досягнення повноліття позивачка звернулася до відповідача із заявю від 28.08.2025 щодо отримання грошового забезпечення свого батька, який зник безвісти за особливих обставин, однак отримала відмову із мотивів не надання документів на підтвердження того, що батько є законним представником. Такі дії відповідача вважає протиправними, адже під час звернення до переліку документів долучалося свідоцтво про народження. З цих підстав просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що ОСОБА_1 , як повнолітньою дитиною ОСОБА_3 , не доведено, що останній є її законним представником, що і слугувало підставою у відмові в нарахуванні та виплаті рівної частки, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення свого батька, який зник безвісти за особливих обставин
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком, позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 .
Відповідачем не заперечується, що батько позивачки - військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 зник безвісти за особливих обставин 13.07.2023 при виконанні бойового завдання в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької обл
08.09.2025 позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про виплату грошового забезпечення, безвісті зниклого батька. При цьому, не є спірним, що вказану виплату позивачка отримувала до лютого 2025 року, що збіглося зі змінами у законодавства та досягнення нею повноліття.
Листом від 13.09.2025 військова частина повідомила позивачці про відсутність підстав для виплати відсоткової частки грошового забезпечення за відсутності особистого розпорядження батька та документів на підтвердження того, що останній є її законним представником відповідно.
Вважаючи такі дії військової частини щодо припинення їй виплати грошового забезпечення безвісти зниклого батька протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в редакції до 01 лютого 2025 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Аналогічні приписи містив пункт 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Зокрема, право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця мають дружина (чоловік), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Отже, до 01 лютого 2025 року неповнолітні діти зниклого безвісти військовослужбовця набували право на виплату його грошового забезпечення за умови відсутності дружини.
Не є спірним, що позивачка будучи неповнолітньою дочкою зниклого безвісти військовослужбовця, отримувала виплату грошового забезпечення (на картковий рахунок матері ОСОБА_1 , з якою її батько розірвав шлюб) відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в редакції до 01 лютого 2025 року).
Між тим, майже одразу після досягнення позивачкою повноліття, 01 лютого 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 8 жовтня 2024 року № 3995-ІХ, яким пункт 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в такій редакції:
"6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках.
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).
Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець.
Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".
Постановою Кабінеті Міністрів України від 15.04.2025 №449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 і від 14 травня 2024 року №550» Постанову №884 викладено у новій редакції.
Відповідно до пункту 6 Постанови №884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449) Виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
Отже, з 01 лютого 2025 року повнолітні діти набувають право на виплату до 20% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця за умови:
1) відсутності особистого розпорядження;
2) відсутності першої черги виплат;
3) військовослужбовець є законним представником таких повнолітніх дітей.
Матеріали справи не містять доказів, що зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_3 є законним представником позивачки.
Суд звертає увагу позивачки, що відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Інші відомості, відповідно до яких батько позивачки можливо вважати законним представником, матеріали справи не містять.
Таким чином, норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, які були чинні на дату визнання батька позивачки зниклим безвісті, закріплювали за нею як неповнолітньою дитиною право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті батька військовослужбовця.
Проте, враховуючи зміни до пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, внесені Законом №3995-ІХ від 08.10.2024, та досягнення позивачкою повноліття, за відсутності доказів призначення зниклого безвісті військовослужбовця опікуном або піклувальником позивачки, суд дійшов висновку, що остання з 01.02.2025 не має права на отримання грошового забезпечення за зниклого безвісті батька військовослужбовця.
Суд зазначає, що Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, є обов'язковим до виконання на всій території України.
Суд зауважує, що дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб'єктів права, що виникає після набрання чинності актом.
Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, суд враховує, що у рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Відтак, правовідносини, які виникли раніше і тривали на момент набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Суд звертає увагу, що є чинними положення ст. 9 Закону № 2011 в редакції з 01.02.2025 року, через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, а отже вони не дозволяють застосовувати положення ст. 9 Закону №2011 у попередній редакції.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно відмовлено в нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна