Справа № 947/31401/25
Провадження № 1-кп/947/586/26
02.02.2026 м.Одеса
Київський районний суд м.Одеси у складі судді ОСОБА_1 , який здійснює кримінальне провадження одноособово,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому у кримінальному проваджені №62025150020001121 від 28.02.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Михайлівка, Великобагачанського району, Полтавської області, громадянина України, українець, з вищою освітою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, проходив військову службу та перебував в розпорядженні начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ за посадою заступника начальника відділу, у звані майор, раніше не судимий, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
Прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу, мотивуючи тим, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке передбачає покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, а також наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, спрямовані на спроби переховуватися від суду з метою уникнення покарання, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити новий злочин.
Ризик переховування ОСОБА_3 від органу досудового розслідування та суду прокурор обґрунтовує тим, що тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду на початкових етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом для обвинувачуваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, що узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 заява №33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 заява №31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачуваний може втекти.
Окрім того, ОСОБА_3 , усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
На даний час, ОСОБА_3 також достатньо обізнаний зі змістом отриманих результатів проведених слідчих дій стосовно нього, іншими доказами у кримінальному провадженні, що створює додатковий ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим, застосування більш м'якого запобіжного заходу не є виправданим.
Крім того, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022 Україною згідно відкритих даних не контролюється орієнтовно 15-20% власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Також, ОСОБА_3 будучи співробітником СБУ, використовуючи наявні у нього засоби та можливості, знайомства з іншими співробітниками СБУ, може отримати відповідні паролі для безперешкодного проходження пунктів пропуску та здійснити виїзд на непідконтрольні Україні території, а також в напрямку Республіки Молдова.
Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду обвинувачуваного.
Водночас, прокурор вважає, що ризик переховування від суду та слідства зростає в умовах воєнного стану та війни.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення прокурор обґрунтовує тим, що характер інкримінованих обвинувачуваному злочинів має корисливу спрямованість та вчинені хоча ї без використання службового становища, але службовою особою правоохоронного органу, тим самим підвищує вказаний ризик.
Застосування до обвинувачуваного більш м'якого запобіжного заходу, може надати можливість обвинувачуваному вчинити зазначені дії з такими речами у кримінальному провадженні, з огляду на викладені обставини.
Обвинувачуваний ОСОБА_3 володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставини, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, а тому може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні прокурор обґрунтовує тим, що у разі обрання щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, останній, може знищити, сховати або спотворити речові докази, в яких наявні відомості стосовно вчинення вищевказаного кримінального правопорушення та викривити відомості, які мають істотне значення для встановлення його обставин.
Крім того, відповідно до матеріалів, доданих до клопотання, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 може незаконно впливати на свідків, а також домовитися з особами причетність яких перевіряється про приховування слідів злочину, або шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, тощо до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню, так як ОСОБА_3 достеменного знає осіб причетних до вчинення вказаного кримінального правопорушення у цьому ж кримінальному провадженні.
Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
ОСОБА_3 спроможний продовжити вчиняти вказане кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що вказує на існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, прокурор вказує в своєму клопотанні, що відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачуваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно з ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Одночасно з цим, згідно ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Окрім того, Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачуваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням викладеного, прокурор вважає, що тримання ОСОБА_3 під вартою є єдиним, виключним і достатнім запобіжним заходом, який зможе забезпечити належну поведінку обвинувачуваного на час судового розгляду. Обрання більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання обвинувачуваним покладених на нього процесуальних обов'язків, запобіганню спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Адвокат ОСОБА_5 і обвинувачений ОСОБА_3 заперечили проти задоволення клопотання прокурора.
Адвокат ОСОБА_5 мотивувала свою позицію тим, що ризики не доведені, обвинувачений має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, має на утриманні родину, двох малолітній дітей, батьків похилого віку, позитивно характеризується по місцю служби. У зв'язку з чим просила змінити запобіжний захід на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити розмір застави як альтернативного запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника та додатково зазначив, що він оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення; окремі докази, у тому числі протокол обшуку, протокол огляду. До того ж, його затримання відбулося з численними порушеннями вимог КПК України, внаслідок чого були порушені права на захист затриманої особи, через що за правовою доктриною «отруєного дерева» усі докази є недопустимими. Тим паче, слідчий спотворив низку доказів, деякі наркотичні засоби з'явилися невідома звідки та йому не належать. Також обвинувачений зазначив, що наявні в матеріалах справи покази свідків є суперечливими і не доказують його вину. Він не має намірів ухилятися від суду. А навпаки, має соціальні зв'язки, а саме: двох малолітніх дітей, дружину, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Хоче служити в ЗСУ. Має мати похилого віку, яка потребує допомоги з його боку. Батько служить у ЗСУ. Отже, йому необхідно допомагати своїй родині та матері. Більш того, він не намагався втекти, ці твердження прокурора голослівні. Він бажає продовжувати службу на користь народові і України після його виправдання у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Намірів втекти за кордон у нього немає, оскільки він не має там нікого із знайомих. Більш того, всі докази органами досудового розслідування вже зібрані та перебувають в прокуратурі, тому твердження прокурора, що він зможе їх спотворити, не відповідають дійсності. Всі свідки у кримінальному провадженні є службовими особами правоохоронних органів, а тому він не має можливості здійснювати незаконний тиск на них.
Суд вислухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши надані сторонами документи та наявні матеріали справи, дійшов висновку про те, що необхідно продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та відмовити в задоволені клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу або визначення суми застави. При цьому суд виходить з наступного.
З обвинувального акту і доданих до них матеріалів вбачається, що на обґрунтування обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, зібрані певні докази, які суд ще не досліджував.
Відповідно до ст.177 КПК України суд вважає доведеною наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, з огляду на тяжкість покарання, яке йому загрожує у випадку доведеності його вини:
може здійснити дії на спроби переховування від суду, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки він хоча і має соціальні зв'язки та постійне місце мешкання в Одесі, але будучи співробітником СБУ, має певні професійні навички, використовуючи які, а також наявні у нього засоби, можливості та знайомства з іншими співробітниками СБУ, може отримати відповідні паролі для безперешкодного проходження пунктів пропуску та здійснити виїзд на непідконтрольні Україні території, а також в напрямку Республіки Молдова або в інших напрямках. Ці ризики зростають в у мовах воєнного стану. Такі ризики, крім іншого, підтверджуються вжиттям ним засобів маскування шляхом зміни державних номерних знаків на належному йому автомобілі тощо;
може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з огляду на тяжкість покарання, яке йому загрожує у випадку доведеності його вини, оспорювання обвинувачення, наявність доступу до матеріалів кримінального провадження та анкетних даних свідків, експертів тощо;
може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки притягається до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення в сфері обігу наркотичних засобів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, не допускається автоматичне продовження строків тримання під вартою (справи «Тейс проти Румунії», «Чанєв проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися о уваги поряд з іншими обставинами і загроза відносно суворого покарання, рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000.
Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).
У справі «Летелье проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Як свідчить практика ЄСПЛ, наявність обґрунтованої підозри та обвинувачення у зв'язку з вчиненням особою злочину не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте разом з іншими обставинами збільшує ризик втечі особи настільки, що йому неможливо запобігти, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
На підставі викладеного, при вирішенні питання про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою враховується у сукупності обґрунтованість обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому за інкримінований злочин, а також наявність ризиків визначених ст.177 КПК України.
Суд, обговоривши з учасниками кримінального провадження можливість застосування інших менш суворих запобіжних заходів, враховуючи доведені ризики, обставини кримінального провадження, його суспільний інтерес, данні про особу обвинуваченого, дійшов висновку про те, що інші менш суворі види запобіжних заходів не зможуть забезпечити мети заходів забезпечення кримінального провадження, досягнення якої вимагається Національним законодавством, що узгоджується з Рішенням ЄСПЛ «Осаковський проти України».
Відповідно до ст.183 КПК України можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі суду. Оскільки ця можливість є правом, а не обов'язком суду, враховуючи наявні ризики, суд приходить висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави як альтернативного виду запобіжного заходу.
Більш того, ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 24.10.2025 щодо обвинуваченого ОСОБА_3 був продовжений строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242240 (Двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2025 ухвала Київського районного суду м.Одеси від 24.10.2025 була скасована. Була постановлена нова ухвала, якою клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України - задоволено, відносно обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчій ізолятор» строком до 22.12.2025 року включно, без визначення розміру застави.
Обвинуваченого ОСОБА_3 повторно затримано в залі Одеського апеляційного суду та доставлено до ДУ «Одеський слідчій ізолятор».
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати такі ризики як переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Застава у даному випадку є альтернативним запобіжним заходом, визначеним поряд з основним запобіжним заходом у виді тримання під вартою.
Водночас, судом не було належним чином аргументовано доцільність застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави відносно обвинуваченого, окрім того у мінімальному розмірі з таких підстав.
Разом з тим, відповідно до п.5 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя або суд мають право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції визначивши обвинуваченому ОСОБА_3 заставу, не врахував фактичні обставини даного кримінального провадження, зокрема той факт, що судовий розгляд перебуває на початковій стадії.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд вважає, що на даному початковому етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 та запобігатиме існуючим ризикам.
З огляду на викладене, законних підстав для задоволення клопотання сторони захисту на даний час не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.331, 182, 183, 194, 197, 369-372 КПК України, ст.29 Конституції України, ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строки тримання під вартою ОСОБА_3 на строк 60 днів. Строк дії ухвали закінчується 30.03.2026.
Відмовити стороні захисту в задоволені клопотання про зміну запобіжного заходу на інший не пов'язаний з триманням під вартою або визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави з мотивів, викладених в мотивувальній частині ухвалі.
Копію ухвали після її оголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.
Копію ухвали щодо обвинуваченого відправити до ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1