Іменем України
02 лютого 2026 року
м. Харків
справа №642/4166/21
провадження № 22-ц/818/1482/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Висоцького Сергія Олександровича на заочне рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2021 року, постановлене суддею Проценком А.Г.
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» заборгованість за період з 01.10.2015 по 31.05.2021 в сумі 13321 грн.. 19 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» 3% річних - 1233 грн.. 94 коп., інфляційні втрати - 2517 грн.. 70 коп. та суму судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, відповідачка не мешкає за адресою, вказаною у позові. В матеріалах справи відсутні докази укладення договору, споживання газу у відповідному розмірі та у певний період. Відповідачка вважає, що визначений об'єм газу не відповідає дійсності. Позивачем пропущено строк позовної давності. Також наголошує, що очікує понести витрати на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню частково, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок не виконання відповідачем своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість, яка за період з 01.10.2015 по 31.05.2021 в сумі 13321,19 грн. Також у зв'язку з несвоєчасним здійсненням оплати за природний газ, позивачем нараховані 3% річних - 1233,94 грн, інфляційні втрати - 2517,70 грн.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», за адресою: 61177, м. Харків, пров. 2-й Степовий, 16-а.
На ім'я відповідача відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 .
Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» в газеті «Слобідський край» №156 від 31.12.2015р.
Відповідно до розділу ІІІ Правил постачання природного газу, Постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
ТОВ «Харківгаз Збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України згідно постанови №1588 від 21.05.2015 та постанови №633 від 11.05.2017 року.
На ТОВ «Харківгаз Збут» покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (затверджено Постановою КМУ №758 від 01.10.2015 з 01.04.2017-відповідно до постанови КМУ №187 від 22.03.2017, з 01.11.2018- відповідно до постанови КМУ №867 від 19.10.2018)
Тобто, між сторонами на підставі публічного договору склалися фактичні договірні відносини щодо послуг з приводу постачання природного газу.
Внаслідок не виконання відповідачем своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість, яка за період з 01.10.2015 по 31.05.2021 складає 13321,19 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.
Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Наведене свідчить, що відповідач зобов'язаний був своєчасно і в повному обсязі оплачувати спожитий природний газ.
З довідки про нарахування та оплати за природний газ за особовим рахунком за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що за період з жовтня 2015 року по травень 2017 рік позивачем нараховувалася щомісячно плата за спожитий природний газ, але відповідачем оплата не здійснювалася.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Матеріали справи свідчать про те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка не була належним чином повідомлена.
Судові повістки судом було направлено за адресою АДРЕСА_2 , які повернулись із зазначенням причин повернення:за закінченням терміну зберігання та за відсутністю адресата.
Як убачається з Єдиного державного демографічного реєстру та паспорту громадянина України відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_3 .
Суд на зазначене уваги не звернув та розглянув справу за відсутності належним чином повідомленої відповідачки.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить суд про застосування строку позовної давності.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02.04.2020 року.
Згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2»в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року, який діяв до 30.06.2023 року.
Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.
Разом з тим Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Крім того, відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
З наданого ТОВ «Харківгаз збут» розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість з послуг газопостачання за період з 01.10.2015 року по 31.05.2021 року у розмірі 13321,19 грн.
Разом з тим ТОВ «Харківгаз збут» звернулось до суду з позовом лише 05 липня 2021 року.
З урахуванням того, що позовна заява подана 05 липня 2021 року, строк позовної давності у спірних правовідносинах за період з 01.10.2015 року по 02.04.2017 року є пропущеним.
Таким чином з урахуванням строків позовної давності за період з квітня 2017 року по 31 травня 2021 року стягненню підлягає заборгованість у сумі 3961,12 грн.
Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено прострочення оплати за послуги з газопостачання, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Оскільки позивачем пропущено строк позовної давності підстав для нарахування 3% річних та інфляції за період з за період з 01.10.2015 року по 05.07.2017 року не має.
Таким чином судова колегія вважає, що стягненню підлягає інфляційні втрати у сумі 1564,12 грн та 3% річних у сумі 506,38 грн
Приймаючи до уваги викладене, апеляційний суд приходить до висновку що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Харківгаз збут» суми заборгованості у сумі 3961,12 грн., інфляційні витрати 1564,12 грн., 3% річних у сумі 506,38 грн.
Підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат за інший період не має.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що газ відключений, розмір спожитого газу невірно обрахований, судова колегія не приймає до уваги, оскільки долучені до апеляційної скарги довідки всі отримані в 2025 році, та містять відомості про дані 2023 року, при цьому заборгованість, яку просив стягнути позивач, утворилась за період з 2015 по 2021 роки.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Рішення суду підлягає скасуванню з мотивів неналежного повідомлення відповідача, який цим обґрунтовує апеляційну скаргу, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У задоволенні позовних вимог за період з 2015 року по 02.04.2017 року слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ТОВ «Харківгаз збут» задоволено частково. За подання позовної заяви підлягає стягненню судовий збір у сумі 627,65 грн., за подання апеляційної скарги стягненню підлягає судовий збір у сумі 788,35 грн.
Таким чином керуючись положеннями п. 10 ст. 141 ЦПК України здійснивши взаємозалік з ТОВ «Харківгаззбут» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір 161,00 грн (627,65-788,35 грн.).
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Висоцького Сергія Олександровича - задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2021 року скасувати.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» заборгованість у сумі 3961,12 грн., інфляційні витрати 1564,12 грн., 3% річних у сумі 506,18 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 161,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова