Справа № 643/1467/26
Провадження № 2-о/643/145/26
02.02.2026 Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Довготько Т.М. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення факту спільного проживання з чоловіком та перебування на його утриманні до моменту його смерті,-
До суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просить встановити факт її постійного проживання разом з чоловіком ОСОБА_2 та перебування на його утриманні до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За нормою ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження, в тому числі справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст.316 ЦПК України заяви фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подаються до суду за місцем її проживання.
З огляду на зміст ЦПК України зареєстроване місце проживання повинно бути в кожному випадку достовірно встановлено, при цьому тимчасове перебування особи в певному місці не може рахуватися її місцем проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до положень, викладених в ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (визначення термінів), вбачається, що «місце проживання» це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; «документи, до яких вносяться відомості про місце проживання», це паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
З аналізу вищевикладених норм права вбачається, що місцем проживання фізичної особи є не фактичне місце проживання такої особи, а зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи.
Заявником у заяві зазначено, що зареєстроване місце її проживання є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.
Доказів зареєстрованого у встановленому законом порядку місце проживання заявника за адресою: АДРЕСА_2 матеріали справи не містять.
Таким чином убачається, що заява в силу вимог ст. 316 ЦПК України не підсудна Салтівському районному суду міста Харкова.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтями 2, 3, 4 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.
За вимог п.1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги відомості про останнє відоме зареєстроване місце проживання заявника, суддя приходить до висновку про передачу вказаної цивільної справи на розгляд за підсудністю до Холодногірського районного суду міста Харкова за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання заявника.
Керуючись ст. ст. 4, 27, 31, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -
Заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення факту спільного проживання з чоловіком та перебування на його утриманні до моменту його смерті - передати на розгляд за підсудністю до Холодногірського районного суду міста Харкова (вулиця Полтавський Шлях, 20, Харків, Харківська область, 61052).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Довготько Т.М.