Справа № 643/10093/25
Провадження № 2/643/780/26
16.01.2026 Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Мельникової І.Д.,
за участю секретаря Шалі А.В.,
представника позивача Глієвої О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання демонтувати об'єкт самочинного будівництва та скасувати державну реєстрацію права власності на нього
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом:
- зобов'язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 36,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №2333046963101);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2333046963101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Судові витрати покласти на відповідача стягнувши їх на користь Харківської обласної прокуратури.
Свої вимоги мотивує тим, що встановлено порушення прав територіальної громади при самовільній забудові земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Так, державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним Сергієм Володимировичем 09.04.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: №57553686, об'єкту нерухомого майна №2333046963101 (номер запису про право власності №41414319), а саме: нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 36 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ). Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності був технічний паспорт б/н та довідка №3710/20, видані 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 . Згідно з даними із зазначеної довідки №3710/20 виданої 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , побудована у 1991 році. Належним документом, який би підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова, а не довідка, видана ФОП ОСОБА_2 . Крім того, вивченням відомостей з Єдиного адресного реєстру міста Харкова (https://geo-portal.com.ua/kharkiv/index.html) встановлено відсутність відомостей щодо присвоєння адреси нежитловій будівлі літ.«АА-1» загальною площею 36 кв.м. по АДРЕСА_2 . Таким чином, документи, надані ОСОБА_1 реєстратору Зоткіну С.В., не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно. Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності. Так, відомості про реєстрацію будь-яких речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 під нежитловою будівлею літ.«АА-1» в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка №429690551 від 03.06.2025) та інформацією, наданою Департаментом земельних відносин Харківської міської ради у листі №1380/0/225-25 від 21.02.2025. Також встановлено, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.econstruction. gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об'єкта по АДРЕСА_2 . Таким чином, нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м по АДРЕСА_2 є об'єктом самочинного будівництва, так як збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
Ухвалою суду від 23.06.2025 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 04.09.2025 справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату і час була повідомлена належним чином у встановленому законом порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним Сергієм Володимировичем 09.04.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: №57553686, об'єкту нерухомого майна №2333046963101 (номер запису про право власності №41414319), а саме: нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 36 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності був технічний паспорт б/н та довідка №3710/20, видані 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 .
Згідно з даними із зазначеної довідки №3710/20 виданої 12.10.2020 ФОП ОСОБА_2 нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , побудована у 1991 році.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (в редакції від 29.05.2020, чинній на момент здійснення державної реєстрації об'єкту), передбачав кілька варіантів первинної реєстрації права власності на нерухоме майно в залежності від року побудови, площі та наявності/відсутності дозвільних документів.
Зокрема, п. 42 Порядку передбачає, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної рад відносить, зокрема, прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами (пункт 41 частини першої статті 26 та пункт 26 частини першої статті 43).
Стаття 37 вказаного Закону закріплює такі власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою: підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.
Відомості про реєстрацію будь-яких речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 під нежитловою будівлею літ.«АА-1» в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка №429690551 від 03.06.2025) та інформацією, наданою Департаментом земельних відносин Харківської міської ради у листі №1380/0/225-25 від 21.02.2025.
Аналогічно, відсутня інформація щодо направлення ОСОБА_1 до органів Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідного повідомлення (декларації) про будівництво спірної споруди.
Крім того, процедуру вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом на території міста Харкова регулює Порядок вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом, затверджений рішенням Харківської міської ради від 17.08.2011 №390/11 «Про затвердження Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом», зі змінами.
Відповідно до п. 3.1 вищевказаного Порядку для збереження об'єкту самочинного будівництва забудовником подається клопотання на ім'я міського голови за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку та документами визначеними п. 3.1. Однак, будь-яка інформація щодо наявності клопотань, поданих на ім'я міського голови стосовно збереження об'єкту самочинного будівництва за вказаною адресою відсутня.
В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.econstruction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об'єкта по АДРЕСА_2 .
Таким чином, нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м по АДРЕСА_2 є об'єктом самочинного будівництва, так як збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частинами другою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у пп. 136-138 Постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 наголосила на тому, що судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості).
Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у пп. 109-113 Постанови від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 (провадження №12- 39гс23).
Також, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо право власності позивача на земельну ділянку порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)).
Правовий порядок, зокрема, знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва.
За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.
В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь- кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
З огляду на викладене, оскільки зазначена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м., розташована на ній, є об'єктом самочинного будівництва, то належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою (у даному випадку - Харківська міська рада) є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №914/1785/22 закріплено правову позицію суду про те, що звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно.
Так, відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на нежитлову будівлю літ. «АА-1» площею 36,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.
Відповідний запис в Державному реєстрі створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
Таким чином, зважаючи на вищезазначене, належним способом захисту прав територіальної громади міста Харкова у даній справі будуть вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності, розташованої по АДРЕСА_2 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1» та скасування державної реєстрації права приватної власності на неї із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 36,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №2333046963101).
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. «АА-1», загальною площею 36,0 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2333046963101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, реєстраційний рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 6056 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 02.02.2026.
Суддя І.Д. Мельникова