Справа № 944/3517/24
Провадження №2/944/269/26
02.02.2026 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Матвіїва І.М.
з участю секретаря судового засідання Димчак Х.Т.
представник позивача Тимощука О.І.
відповідача ОСОБА_1
представник відповідачів ОСОБА_2 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Яворів, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням,
25.06.2024 на адресу суду надійшла позовна заява адвоката Тимощука О.І. в інтересах позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Позов обґрунтовує тим, що 05 травня 2013 року у вечірній час близько 22:30 год ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з хуліганських мотивів нанесли ОСОБА_3 декілька ударів, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4 били спочатку руками, а пізніше ногами коли він вже перебував на землі. Всі отриманні удари прийшлись в голову, що потягло за собою втрату рівноваги, головний біль та виступ крові. Зранку в Позивача дуже боліла голова та фактично він не міг підвестися на ноги. В подальшому було діагностовано у нього згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №11533 наступний діагноз, а саме: відкрита ПМТ. Забій головного мозку легкого ступеня. Вдавлений багато уламковий депресивний проникаючий злам лобної кістки; багато уламкові злами решітчастої та носових кісток із зміщенням; лобної, гайморової та етмоїдальної пазух, склепіння орбіт. Дані тілесні ушкодження були заподіянні групою осіб, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . За наслідками отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 отримав ІІІ групу інвалідності без терміново.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 16.05.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.121, ч.2 ст.296 КК України на підставі положень ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Внаслідок вказаної вище події ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді черепно-мозгової травма у вигляді уламкових переломів лобної кістки, внутрішніх стінок обох орбіт, стінок гайморових пазух, кісток носа, і носової переділки, комірок етноїдального лабіринту та вогнища геморрагічного забою головного мозку базально-медіальній частині правої лобної долі, а також синці на повіках очей і на спинці носа, я змушений був звертатися в лікувальні заклади для проведення невідкладних медичних заходів. Позивач тривалий час перебував на лікуванні в стаціонарному відділенні лікарні. Лікарями Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова проведено операцію з реконструкції лобних пазух. Післяопераційний період його лікування включав комплекс медичних заходів та процедур для повної реабілітації та видужання. Загальна сума лікування становила 22153,49 грн, яка складає загальну вартість придбання лікарських засобів, препаратів, оплата послуг та матеріалів медичного призначення.
У результаті протиправних дій відповідачів ОСОБА_3 спричинено і моральну шкоду, оскільки діями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 завдано позивачу немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті потерпілого: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; побоювання щодо майбутнього стану здоров'я. В момент отримання тілесних ушкоджень, потерпілий переніс значний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров'я та життя. В подальшому, потерпілий був вимушений проходити стаціонарне лікування з оперативним втручанням, витерплювати болісні лікувальні та діагностичні процедури, отримувати неприємне медикаментозне лікування. Впродовж всього періоду лікування почувався незручно, дискомфорт, з необхідністю пристосовуватися до негативних умов існування (ліжковий режим, гігієнічні проблеми, залежність від оточення). В період стаціонарного лікування потребував зовнішньої допомоги з боку близьких, з приводу чого почувався як джерело клопоту та обмежень для родичів. Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, емоційна напруга, насторога, невпевненість в собі, відчуття власної трудової неповноцінності, тривога з приводу майбутнього. Впродовж певного періоду лікування ОСОБА_3 був непрацездатним, дотепер залишається обмеження трудової продуктивності, що тягне за собою погіршені можливості отримання прибутків, та призводить до зниження його добробуту. Внаслідок обставин отримання тілесних ушкоджень він як потерпілий досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою винуватця, переживаю щодо своєї соціальної репутації. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання. При цьому, завдана шкода не відшкодована, наведені обставини стали причиною звернення до суду, від так позивач просить стягнути з . та ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі по 500000,00 грн з кожного.
Окрім цього, адвокат Тимощук О.І. здійснює представництво інтересів ОСОБА_3 починаючи з 2015 року і відповідні суми за його захист інтересів були також прописані в договорі. Понесені позивачем витрати складають 35000 грн. З огляду на вказані обставини, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 15.07.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
02.10.2024 від представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 адвоката Желіска В.Р. надійшли відзиви на позовну заяву, відповідно до якого відповідачі у задоволенні позовних вимог просять відмовити повністю. На обґрунтування відзивів зазначає, що події, які мали місце 05.05.2013 року, за фактом яких Позивачу та його брату ОСОБА_5 інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.2 ст.296 КК України, а Відповідачам - інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.296 КК України.
У позовній заяві Позивач вказав, що на лікування заподіяних Відповідачами тілесних ушкоджень він використав своїх власних 22153 грн 49 коп, а також зазначив, що понесення ним таких витрат підтверджується фіскальними чеками, порядком надання послуг та переліком вартості препаратів. Разом з тим, до позовної заяви не долучено жодного фіскального чеку щодо придбання ліків чи медичних препаратів, які б могли бути використані в процесі лікування Позивача, а також не долучено вказаного Позивачем у позовній заяві порядку надання послуг та переліку вартості препаратів, долучені до позову документи не містять жодної інформації щодо придбання ОСОБА_6 за власні кошти медичних препаратів, ліків. Таким чином, долученими до позовної заяви доказами Позивачем підтверджено понесення витрат особистих коштів на своє лікування лише в сумі 840 грн, а відтак позовні вимоги Позивача про стягнення майнової шкоди в розмірі 22153 грн 49 грн є безпідставні.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної (немайнової) шкоди, в розмірі по 500000 грн вважає їх необґрунтованим, позивач не надав жодного доказу розміру заподіяння йому діями Відповідачів моральної (немайнової) шкоди саме в розмірі 1 млн. грн, а з тексту позовної заяви випливає, що такий розмір визначений ним на власний розсуд. Так, 05.05.2013 року Позивач та його брат ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння біля будинку АДРЕСА_1 умисно грубо порушили громадський порядок та спокій громадян, з мотивів явної неповаги до суспільства вчинили хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 16.05.2023 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125, ч.2 ст.296 КК України на підставі положень ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Заявлення Позивачем означеного розміру відшкодування є нічим іншим, як намір безпідставного збагачення за наслідки своїх же протиправних дій. З врахуванням наведеного та фактичних обставин справи вважає, що 10000 гривень в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди Позивачу є більш ніж достатнім і такий розмір буде відповідати принципами розумності, справедливості та співмірності.
Окрім цього, просить витрати на правову допомогу Позивача у зв'язку поданням вищевказаної позовної заяви від 24.06.2024 року та представленням його інтересів в суді зменшити до 3700 гривень.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 02.12.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні року представник позивача адвокат Тимощук О.І. позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні наведеним у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів адвокат Желізко В.Р. в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, з підстав наведених у відзиві на позов, відтак у задоволені позовних вимог просять відмовити.
Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, відповідно до абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України та відклав його ухвалення та проголошення на 12:15 год 02.02.2026.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши в порядку загального позовного провадження матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частково до задоволення з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
16.05.2023 ухвалою Яворівського районного суду Львівської області відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були звільнені від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.296 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 травня 2013 року за №12013150350000567, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 121, частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 121, частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України - закрити на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку із звільненням обвинувачених від кримінальної відповідальності. Справа № 460/223/16-к. Ухвала набрала законної сили 24.05.2023.
Як убачається з ухвали суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 обвинувачуються у скоєнні 05 травня 2013 року кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України.
Разом з тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства, бо за змістом статті 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є обов'язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч.1 ст.49 КК строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч.1 ст.49 КК строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину
Відповідний висновок виклав Верховний Суд в постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, провадження № 51-1491км19, від 17 листопада 2020 року у справі №333/6733/16-к, провадження № 51-4179км20, ухвалах від 02 грудня 2020 року у справі №509/4247/17, провадження №51-5696ск20, від 27 січня 2021 року у справі №140/1547/15-к, провадження №51-336ск21, від 19 березня 2021 року у справі №451/1380/17, провадження №51-1253ск21.
Так, згідно частини 6статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Звільнення від кримінальної відповідальності з підстав ч.1 ст.49 КПК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, що кореспондується з положеннями ч.1 ст.1177 ЦК України та ч.1, 7 ст.128 КПК України. Водночас за змістом ч.6 ст.82 ЦПК України, не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Судом встановлено, що кримінальне провадження щодо відповідачів було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме через збіг строків притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, передбачені ч.1 ст.121 КК України.
Таким чином, закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч.2 ст.284 КПК України) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов'язку відшкодування заподіяної її діяннями шкоди.
Загальні положення відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
В силу положень ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Судом з'ясовано, що внаслідок отриманих травм стан здоров'я позивача погіршився і він проходив лікування.
Проте, на підтвердження позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди позивачем надано виписки із медичної карти стаціонарного хворого із зазначенням діагнозу, призначеного лікування, відомості про стан здоров'я на час виписки та рекомендацією лікаря щодо подальшого лікування, довідку про використання медичних матеріалів фірми» Конмед» та прайс лист з цінами відповідних медичних матеріалів.
Дослідивши надані позивачем копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого, довідку про використання медичних матеріалів та прайс лист з цінами, суд вважає, що вказані вище документи, не містять доказів, що саме ці медичні препарати були придбані позивачем, поскільки не надані фіскальні чеки щодо придбання саме ліків та медичних матеріалів за призначенням.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 840 грн., а саме 420 грн - оплата КТ-ДПН від 10.05.2013 та 420 грн - оплата КТ-голови від 13.05.2013, оскільки саме такий розмір матеріальної шкоди підтверджений належними та допустимими доказами.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до такого.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Частиною 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).
Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Як зазначив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).
З урахуванням встановлених обставин справи та розподілу тягаря доказування, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність заподіяння йому діями відповідачів моральної шкоди, яка виразилася у протиправній поведінці щодо нього, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою є безпосередній причинний зв'язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності та його вини в завданні такої моральної шкоди.
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з огляду на засади розумності та справедливості, враховуючи характер правопорушення, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, які призвели до погіршення здоров'я позивача, фізичного болю та страждань, душевних переживань, завдання позивачу додаткових незручностей, вимушених змін в організації життя, суд вважає, що сума у розмірі 80000,00 грн з кожного з відповідачів є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 840,00 грн та моральної шкоди в розмірі по 80000,00 грн з кожного.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про надання юридичних послуг від 04.01.2017 та від 24.06.2024 р.; розрахунок вартості робіт адвоката від 24.06.2024.; ордер на надання правничої ( правової ) допомоги.
Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №22/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35000 грн за участь у справі, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, їх необхідністю для постановлення судового рішення, написання позовної заяви здійснено на стандартному бланку у аналогічний категорії справ, а тому не потребує значних затрат часу на виконання таких робіт.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення даного судового рішення, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 п.2, п.6 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як позивач у справі про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я та як позивач у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За такого судовий збір, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, який становив 1 211,20 грн. підлягає стягненню з кожного з відповідачів на користь держави.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 840 (вісімсот сорок) грн 00 коп в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 80000 (вісімдесят тисяч) грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 80000 (вісімдесят тисяч) грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь держави по 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп судового збору з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.
Суддя І.М.Матвіїв