22 січня 2026 року
м. Київ
справа № 554/4208/22
провадження № 51-1736 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
особи, щодо якої закрито
кримінальне провадження ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 62022170020000177 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання процесуальних витрат.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року вирок суду щодо ОСОБА_7 в частині визнання його винуватим, призначення покарання та стягнення процесуальних витрат скасовано.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Процесуальні витрати віднесено на рахунок держави.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у тому, що він, будучи інспектором УПП в Харківській області, маючи звання старший сержант поліції, будучи працівником правоохоронного органу, тобто особою, яка постійно здійснює функції представника влади та є службовою особою, без передбаченого законом дозволу, умисно, протиправно, у невстановленої особи отримав, тим самим придбав автомат Калашнікова «АКМ», що є вогнепальною зброєю, патрони в кількості 116 штук, які є боєприпасами, та корпус ручної осколкової гранати Ф-1 із запалом, що відноситься до вибухових пристроїв, які без відповідного дозволу носив при собі у м. Харкові до моменту вилучення працівниками правоохоронного органу, а саме до 20 березня 2022 року.
Апеляційний суд дійшов переконання, що ОСОБА_7 діяв у стані крайньої необхідності, тобто з метою відсічі агресії РФ, тому його дії, хоча формально й мають ознаки об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, проте їх не можна ототожнювати з аналогічними діями у мирний час, оскільки вони були обумовлені воєнним станом та реальною загрозою збройного захоплення м. Харків військами РФ, високої активності ДРГ агресора на території міста.
Тому апеляційний суд дійшов висновку, що умисел ОСОБА_7 був спрямований не на свідоме порушення Закону у мирний час, а на вчинення дій з метою захисту України від агресії під час воєнного стану, тобто суд встановив відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд не врахував всі фактичні обставини справи, не навів переконливих мотивів свого рішення, не дав належної оцінки доказам та дійшов неправильного висновку про закриття кримінального провадження. В обґрунтування своїх тверджень прокурор посилається на те, що станом на 20 березня 2022 року військових РФ у м. Харкові не було, а тому не доведено факту необхідності захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, а отже ОСОБА_7 не перебував у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності. Також прокурор вказує на недоведеність факту підкидання обвинуваченому гранати представниками територіальної оборони. Стверджує, що висновки апеляційного суду про недопустимість доказів, зокрема протоколу огляду місця події, є передчасними, однобічними, суд вибірково оцінив докази, взяв до уваги лише показання обвинуваченого, проте не навів мотивів, з яких відкидає інші докази. Також прокурор стверджує, що вогнепальна зброя та боєприпаси не відносяться до предметів, на які поширюється дія Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» від 03 березня 2022 року, як про це вказує апеляційний суд.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити з наведених у скарзі мотивів.
ОСОБА_7 та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судове рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо невідповідності висновків суду, викладених в ухвалі апеляційного суду, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у ст. 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 цього Кодексу предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. В обґрунтування свого висновку місцевий суд послався на те, що перед судом не доведено необхідності захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищалася від суспільно небезпечного посягання, а тому він не перебував в стані необхідної оборони і відповідно, ст.36 КК України не підлягає застосуванню.
Суд апеляційної інстанції дослідив під час апеляційного розгляду докази на підтвердження фактичних обставин справи і дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення тому, що він перебував у стані крайньої необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
За змістом обвинувального акту ОСОБА_7 інкримінувалося те, що він, будучи працівником правоохоронного органу, придбав та носив при собі вогнепальну зброю, боєприпаси до неї та гранату, що є вибуховим пристроєм, без передбаченого законом дозволу. Вказані предмети були в нього вилучені 20 березня 2022 року у м Харкові.
Суд апеляційної інстанції дослідив належним чином усі докази на підтвердження обставин придбання ОСОБА_7 і вилучення у нього вказаної зброї та боєприпасів і зазначив, що вони були вилучені в короткий проміжок часу після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, тобто момент придбання, носіння та зберігання зброї припадав на активний період формування лінії оборони в м. Харкові. Крім того, у кримінальному провадженні не доведено, що вилучену зброю та боєприпаси ОСОБА_7 мав намір використати інакше, ніж для виконання бойових завдань та протидії збройній агресії РФ і захисту суверенітету України.
Суд зазначив, що дії обвинуваченого хоча й мають формально ознаки об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, але їх не можна ототожнювати з аналогічними діями у мирний час, оскільки вони були обумовлені воєнним станом та подіями, які відбувалися на час інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення і, відповідно, мали реальне підґрунтя саме у перший місяць введення воєнного стану. Тобто, у той період, коли існувала реальна загроза збройного захоплення м. Харків військами РФ, високої активності ДРГ агресора на території міста. За таких обставин апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що ОСОБА_7 діяв в умовах крайньої необхідності під час дії воєнного стану.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком і звертає увагу на те, що при розгляді кримінальних проваджень у даній категорії справ велике значення має час і місце скоєння інкримінованих особі діянь. Зокрема, у цьому кримінальному провадженні встановлено, що часом скоєння є перший місяць повномасштабного вторгнення РФ на територію України, коли до захисту країни залучалися всі свідомі громадяни, незалежно від приналежності до правоохоронних органів або військових. Отже, на час скоєння ОСОБА_7 інкримінованих йому дій існувала реальна загроза його життю та здоров'ю, життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, а також загроза охоронюваним правам та свободам громадян, обов'язок захищати які був покладений на обвинуваченого як на працівника правоохоронного органу.
Місцем вчинення інкримінованих дій є м. Харків, тобто територія, яка в перший місяць повномасштабного вторгнення була під масованим обстрілом ворога та постійною загрозою проникнення диверсійно-розвідувальних груп агресора. Отже, загроза на цій території була реальною і ситуація в перший місяць повномасштабного вторгнення була нестабільною, вимагала посилених заходів захисту і швидкого реагування на будь-які зміни. А тому доводи касаційної скарги прокурора про те, що станом на кінець березня 2022 року у місті не відбувалися вуличні бої та в момент виявлення факту незаконного носіння зброї ОСОБА_7 на нього не було здійснено напад, який би загрожував його життю, є безпідставними і суперечать загальній ситуації на конкретній території.
Колегія суддів погоджується з твердженням апеляційного суду, що ОСОБА_7 перебуваючи станом на березень 2022 року у м. Харкові діяв у стані крайньої необхідності і його умисел був спрямований не на свідоме порушення Закону у мирний час, а на вчинення дій з метою захисту України від агресії РФ під час воєнного стану.
Враховуючи це, висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення є обґрунтованим.
Оскільки Суд погоджується з висновком щодо відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, то перевірка доводів прокурора стосовно допустимості доказів є неактуальною, адже п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України визначає безумовну підставу для закриття кримінального провадження, що було зроблено апеляційним судом. Оскаржена ухвала апеляційного суду є законною, належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає приписам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3