02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 694/2193/24
провадження № 61-14258 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Кур'ян Катерина Ігорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян Катерини Ігорівни, на рішення Багачевського міського суду Черкаської області від 16 травня 2025 року у складі судді Линдюка В. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 грудня 2023 року між ним
та ОСОБА_2 укладено два договори позики, відповідно до яких він надав ОСОБА_2 безвідсоткову позику у загальній сумі 684 889,00 грн, яка на день
їх укладення еквівалентна сумі у розмірі 18 500,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути грошові кошти не пізніше 18 березня 2024 року.
Вказані договори позики укладені від його імені представником - ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності.
Він надав ОСОБА_2 у борг зазначені у договорах позики грошові кошти,
проте останній свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув.
Він направляв ОСОБА_2 письмову претензію про повернення грошових коштів, яку було проігноровано.
Уважав, що він має право на стягнення з ОСОБА_2 на свою користь суми боргу в національній валюті України, обчисленій відповідно до офіційного курсу Національного банка України на дату подання позовної заяви, а також 3 % річних
та інфляційних втрат, які нараховано за період із 18 березня 2024 року по 20 серпня 2024 року (частина друга статті 625 ЦК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договорами позики
у загальному розмірі 928 078,69 грн, з яких: 764 099,95 грн - неповернена позика, 121 003,36 грн - 3 % річних, 42 975,38 грн - інфляційні втрати.
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 подав до суду заяву (письмові дебати), в якій уточнив позовні вимоги і просив суд: задовольнити позов у частині стягнення основної суми боргу; визнати право ОСОБА_1 на нарахування 36 % річних за прострочення повернення заборгованості з 31-го дня після завершення воєнного стану; визначити до стягнення валютний еквівалент суми боргу - 18 500,00 доларів США, у гривні за курсом Національного банка України
на день фактичного виконання рішення суду відповідно до частини другої статті 533
ЦК України та судової практики Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Багачевського міського суду Черкаської області від 16 травня 2025 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 03 листопада 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість
за договорами позики від 18 грудня 2023 року в сумі, еквівалентній
18 500,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 7 641,00 грн.
Інші судові витрати залишено за позивачем.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами у справі наявні правовідносини з договорів позики. ОСОБА_2 свої зобов'язання
за вказаними договорами позики не виконав, у добровільному порядку
у визначений у розписці строк взяті в борг грошові кошти не повернув.
При цьому у договорах позики від 18 грудня 2023 року сторонами визначено еквівалент позики в іноземній валюті (долар США за курсом Національного банка України) та передбачено, що повернення позики має відбуватися за курсом Національного банка України. Тому наявні правові підстави для стягненя
з відповідача на користь позивача заборгованості за договорами позики в сумі, еквівалентній 18 500,00 доларів США за курсом Національного банку України
на день виконання рішення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача
на користь позивача штрафу та пені, районний суд урахував уточнення позову, надав оцінку положенням укладених між сторонами договорів і виходив із того,
що станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з позовом не минув повний рік прострочення ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що є обов'язковою умовою для нарахування 36 % річних за прострочення повернення грошових коштів (пункт 4 договору позики від 18 грудня 2023 року). Сторони у договорах позики
не передбачали можливості стягнення пені у разі неналежного виконання договірних зобов'язань.
Крім того, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальне правило, яке звільняє боржників від відповідальності за прострочення зобов'язання, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, після 24 лютого 2022 року.
Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 141 ЦПК України.
Районний суд застосував норми ЦК України, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян К. І., залишено
без задоволення.
Рішення Багачевського міського суду Черкаської області від 16 травня 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, оскільки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 (його представника) у борг за договорами позики грошові кошти в іноземній валюті, загальною сумою 18 500,00 доларів США (9 500,00 доларів США +
9 000,00 доларів США), які не повернув у погоджений ними у розписках строк.
При цьому відповідач зобов'язався повернути суму позики в готівковій формі
за курсом Національного банка України на день проведення розрахунку.
Суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми позики, еквівалентній
18 500,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
Суд першої інстанції, застосувавши норми ЦК України та надавши оцінку положенням укладених між сторонами договорів позики, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу, передбаченого умовами договорів позики, а також пені.
Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України, врахував відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кур'ян К. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян К. І., повернуто заявникові
з підстав, визначених пунктом 1 частиною четвертої статті 393 ЦПК України (провадження № 61-13607ск25).
У листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кур'ян К. І., повторно звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення дії рішення суду першої інстанції відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян К. І., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не надали правову оцінку поданим сторонами доказам.
Суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, так як позивач
не змінював і не уточнював позовні вимоги у визначений процесуальним законом спосіб, а тому суди повинні були вирішувати спір із урахуванням редакції позову.
Суди попередніх інстанцій помилково стягнули кошти з відповідача на користь позивача в іноземній валюті, порушили принцип диспозитивності, врахували нерелевантну судову практику Верховного Суду.
Посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.
Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 обґрунтовані.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 грудня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв представник -
ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким
ОСОБА_1 (позикодавець) передав, а ОСОБА_2 (позичальник) прийняв у позику грошові кошти у сумі 351 700,45 грн, що на день укладення цього договору становило 9 500,00 доларів США за курсом Національного банка України (1,00 долар США = 37,0211 грн), які позичальник зобов'язався повернути позикодавцю не пізніше 18 березня 2024 року (а. с. 8, т. 1).
18 грудня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв представник -
ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 уклали ще один договір позики, згідно з яким позикодавець( ОСОБА_1 ) передав, а позичальник ( ОСОБА_2 ) прийняв у позику грошові кошти у сумі 333 189,90 грн, що на день укладення цього договору становило 9 000,00 доларів США за курсом Національного банка України (1,00 долар США = 37,0211 грн), які позичальник зобов'язався повернути позикодавцю не пізніше 18 березня 2024 року (а. с. 9, т. 1).
Відповідно до пункту 2 цих договорів позика є безпроцентною. Повернення позиченої суми грошових коштів повинно проходити в готівковій формі у місті Києві за курсом Національного банка України на день проведення розрахунку за цими договорами.
Згідно з пунктом 4 договорів позики у випадку порушення строків повернення позики позичальник сплачує штраф у розмірі 36 % річних від позиченої суми
за кожен рік прострочення.
У вищевказаних договорах позики зазначено, що факт отримання позичальником грошових коштів від позикодавця підтверджується його підписом на договорах (пункт 10 договорів позики).
Пунктом 12 договорів позики передбачено, що відповідно до статті 1046 ЦК України договори вважаються укладеними з моменту передачі грошей.
25 червня 2024 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку претензію про стягнення боргу за договорами позики, в якій просив повернути протягом 5 календарних днів, з моменту отримання даної претензії, грошові кошти у розмірі, еквівалентному 18 500,00 доларів США за курсом Національного банка України на день проведення розрахунку, шляхом передачі грошових коштів, що передбачено пунктом 2 договорів позики (а. с. 11-13, т. 1).
ОСОБА_2 зазначену претензію отримав 23 липня 2024 року (а. с. 13, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян К. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Спір стосується стягнення грошових коштів за договорами позики.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої
ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника
або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,
що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом,
який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням
їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною
або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову
про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати
від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин
за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа,
на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені
у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі
№ 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання
в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору
за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору,
а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми
або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно
від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду:
від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини у справі, надано правову оцінку поданим сторонами доказам, у тому числі, укладеним між сторонами договорам позики
від 18 грудня 2023 року, і встановлено наявність між сторонами правовідносин
із договорів позики.
Позивач передав відповідачу в позику грошові кошти у сумі 351 700,45 грн
та 333 189,90 грн, що на день укладення договорів позики було еквівалентно
9 500,00 доларів США та 9 000,00 доларів США і про це зазначено у відповідних договорах.
При цьому сторонами погоджено строк повернення грошових коштів, а також те,
що позика є безпроцентною, а повернення грошових коштів має проходити
в готівковій формі у місті Києві за курсом Національного банка України на день проведення розрахунку.
У визначений сторонами строк відповідач грошові кошти не повернув (18 березня 2024 року), відповідну претензію позивача проігнорував.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики у розмірі 18 500,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, що погоджено сторонами в укладених між ними договорах позики, оскільки позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договорами позики.
При цьому відповідач не заперечує факт укладення договорів позики з позивачем, факт отримання грошових коштів, а лише ставить під сумнів законність стягнення
з нього грошових коштів в іноземній валюті. Проте, судами попередніх інстанцій надано детальну правову оцінку відповідним доводам відповідача, з якою погоджується Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду
з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить
з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів зазначає, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в касаційному порядку
не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог і безпідставно прийняли уточнення позову,
так як позов ОСОБА_1 задоволено у частині стягнення основної суми боргу і висновки судів попередніх інстанцій у цій часині вірні, а в іншій частині позову судами відмовлено і заявник касаційної скарги з цим погоджується.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи
не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401
ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки
доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кур'ян Катерини Ігорівни, залишити без задоволення.
Рішення Багачевського міського суду Черкаської області від 16 травня 2025 року
та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк