28 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/948/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 (головуючий - Юрчук М. І., судді: Миханюк М. В., Тимошенко О. М.) і рішення Господарського суду Волинської області від 05.06.2025 (суддя Шум М. С.) у справі
за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Західного управління капітального будівництва ІНФОРМАЦІЯ_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орбітабуд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир
та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖК Крила"
про внесення змін до договору та визнання недійсними актів розподілу об'єкта будівництва.
(у судовому засіданні взяли участь: прокурори - Довгань Н. Я. (відео), Декалюк Д. Е., представник ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1., представник ТОВ "Орбітабуд" - Деркач Д. В. (відео), представник КЕВ м. Володимир - Терещук О. В.(відео))
Фактичні обставини справи
1. 28.03.2007 Луцька міська рада прийняла рішення № 12/95, яким Західному управлінню капітального будівництва ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2) надала в постійне користування земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 0710100000:21:063:0022, площею 0,7843 га, яка розташована за адресою: м. Луцьк, вул. Даньшина, 52, з метою будівництва та обслуговування 164-ох квартирного житлового будинку.
2. Право постійного користування згаданою земельною ділянкою посвідчено Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 030665 від 15.07.2010.
3. ІНФОРМАЦІЯ_2 оголосило конкурс з будівництва 108-квартирного житлового будинку у місті Луцьк по вул. Даньшина 52, що підтверджується оголошенням в газеті "Рівне Діалог" № 32 від 25.07.2017.
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Орбітабуд" (далі - ТОВ "Орбітабуд") подало необхідний пакет документів для участі у конкурсі та за результатами цього конкурсу перемогло.
5. Як наслідок ІНФОРМАЦІЯ_2 (як Сторона 1) і ТОВ "Орбітабуд" (як Сторона 2) 25.12.2018 уклали договір № 303/35/17 про будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Даньшина, 52 у м. Луцьк (далі - Договір, спірний Договір).
5.1. Згідно з пунктом 1.1. Договору його предметом є співпраця і участь сторін у будівництві багатоповерхового житлового будинку по вул. Даньшина, 52, м. Луцьк, надалі "Об'єкт", передача Стороною 1 Стороні 2 передбачених цим договором функцій замовника щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об'єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності. Для цього Стороні 2 надається право укладати Договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартирі та ін.), які буде створено в майбутньому, із юридичними та фізичними особами, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи на інші зобов'язання, оформлення права власності згідно умов укладених Договорів.
5.2. Вартість частини Об'єкта (право власності Сторони 2 на частину Об'єкта) вважатиметься оплаченою Стороною 2 у повному обсязі через інвестування Стороною 2 у будівництво Об'єкта і виконання Стороною 2 частини функції замовника.
5.3. Пунктом 1.2. Договору визначено, що Сторона 2, здійснюючи функції замовника, діє від свого імені, чинить у межах цього договору всі необхідні юридичні дії та укладає на власній розсуд будь-які правочини, спрямовані на проектування та будівництво Об'єкта, реалізації майнових прав на нерухомість, що буде створена в майбутньому, та несе за них повну відповідальність відповідно до законодавства України.
5.4. Пунктом 1.4. Договору передбачено, що цей договір встановлює виключне право Сторони 2 на вчинення всіх дій, передбачених цим договором.
5.5. Згідно з пунктом 1.5. Договору, Сторона 1 передає, а Сторона 2 бере на себе зобов'язання здійснювати функції замовника щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на нерухомість, що буде створена в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності на об'єкт будівництва та його частини тощо.
5.6. Плановий термін введення Об'єкта будівництва в експлуатацію - ІV квартал 2024 року (пункт 2.2. Договору).
5.7. Відповідно до пункту 2.4. Договору Об'єкт буде розміщено на земельної ділянці площею 0,7843 га, що розташована по вул. Даньшина, 52, м. Луцьк, державний акт ЯЯ № 030665 від 15.07.2010.
5.8. У пункті 3.2. Договору сторони погодили, що Об'єкт будівництва чи частина Об'єкта будівництва в частках визначних цим договором передається у власність впродовж 30-ти робочих днів після дня введення Об'єкта будівництва в експлуатацію, у встановленому законодавством України порядку.
5.9. Згідно з пунктом 3.3. Договору підтвердженням введення Об'єкта будівництва чи його частини в експлуатацію є видача відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката, або іншого документа, передбаченого на момент його видачі законодавством України порядку. Підтвердженням приймання-передачі та розподілу Об'єкта є підписаний сторонами Акт приймання-передачі та розподілу Об'єкту.
5.10. Пунктом 3.4. Договору визначено, що після завершення будівництва, введення Об'єкта будівництва чи його частик в експлуатацію та підписання Акта приймання передачі та розподілу Об'єкта чи його частини Стороною 1 підлягає безумовному отриманню загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 10% (десяти відсотків) від збудованої житлової загальної площі квартир. При цьому якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам із виконанням оздоблювальних робіт і готовності під ключ.
5.11. Номера квартир, їх площа, кількість кімнат, поверхи, на яких вони розташовані, що визначається Стороною 2, оформляється додатковою угодою до даного Договору протягом двох тижнів після передачі об'єкту в роботу, яка є невід'ємною частиною даного Договору.
5.12. У пункті 3.6. Договору унормовано, що після завершення будівництва, введення Об'єкта чи його частини в експлуатацію та підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об'єкту Сторона 2 набуває право власності на весь Об'єкт без врахування тієї частини, яка за умовами цього Договору передається Стороні 1. Акт приймання-передачі та розподілу, які стосуватимуться переходу права власності на Об'єкт чи його частини до Сторони 2, повинні містити відмітку про те, що вартість Об'єкта оплачена Стороною 2 у повному обсязі через інвестування Стороною 2 будівництва Об'єкта чи його частини за рахунок своїх інвестицій і виконання нею функцій замовника.
6. В подальшому сторони неодноразово вносили зміни до Договору, про що укладали відповідні додаткові угоди.
7. Так, додатковою угодою від 04.01.2024 № 10 сторони внесли зміни до пункту 3.4. Договору та виклали його у наступній редакції: "Після завершення будівництва та введення в експлуатацію кожної черги об'єкта будівництва, Сторони підписують Акт розподілу об'єкта будівництва (черги). Номера квартир, їх площа, кількість кімнат, поверхи, на яких вони розташовані, визначаються у Акті розподілу об'єкта будівництва (черги), що підписується обома Сторонами.
8. Після завершення будівництва об'єкта будівництва в цілому та здачі другої черги будівництва в експлуатацію Сторони протягом 60-ти днів підписують Акти приймання-передачі квартир. Сторона 1 безумовно отримує загальну площу житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 10% (десяти відсотків) від збудованої житлової загальної площі квартир. При цьому якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам і вимогам статті 50 Житлового кодексу Української РСР і бути придатним для заселення (із оздобленням)."
9. 28.08.2020 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 наказом № 8 затвердив проєктну документацію з нового будівництва 108-квартирного житлового будинку на вул. Даньшина, 52 в м. Луцьку.
10. 13.10.2020 Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Луцької міської ради видав Дозвіл на виконання будівельних робіт 108-квартирного житлового будинку на вул. Даньшина, 52 у м. Луцьку. Замовником робіт значиться - ІНФОРМАЦІЯ_2, а генеральним підрядником - ТОВ "Орбітабуд".
11. 08.06.2022 та 11.01.2024 Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Луцької міської ради видав Сертифікати № ВЛ122220603483 (1 черга), № ВЛ122231205814 (2 черга) про відповідність закінченого будівництва 108-квартирного житлового будинку на вул. Даньшина, 52 у м. Луцьку проєктній документації та підтвердив його готовність до експлуатації.
12. На виконання п. п. 3.3, 3.4 та 3.6 Договору сторони підписали:
- Акт розподілу об'єкта будівництва від 20.07.2022 щодо розподілу квартир згідно з яким: до ТОВ "Орбітабуд" перейшло 65 (шістдесят п'ять) квартир загальною площею 2046,9 м.кв., до ІНФОРМАЦІЯ_2 перейшли 3 (три) квартири, загальною площею 189,6 м.кв.
- Акт розподілу об'єкта будівництва від 04.01.2024 щодо розподілу квартир згідно з яким: до ТОВ "Орбітабуд" перейшло 65 (шістдесят п'ять) квартир загальною площею 3615,2 м.кв., до ІНФОРМАЦІЯ_2 перейшло 7 (сім) квартир, загальною площею 442,6 м.кв.
13. Відповідно до Експертного звіту щодо розгляду проєктної документації на будівництво за проєктом "Нове будівництво 108-квартирного житлового будинку на вул. Даньшина, 52 у м. Луцьку" серії ДП № 628134, затвердженого ДП "Укрдержбудекспертиза" у Волинській області від 28.08.2020 № 839/03-0443-20, будинок мав складатися з 9 поверхів.
14. Згідно ж з аудиторським звітом 5 територіального управління внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.05.2024 № 526/8, забудовник (ТОВ "Орбітабуд") збудував 10 поверхів.
15. Загальна площа квартир 9-ти поверхів становить 6 234, 6 м.кв., а площа квартир 10-ти поверхів орієнтовно становить 6 934 м.кв.
16. В аудиті зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ймовірно було відомо про будівництво додаткового 10-го поверху, оскільки технічний нагляд здійснював Триндяк Б. Г., який працює в ІНФОРМАЦІЯ_2, надає послуги технічного нагляду та супроводжує об'єкти будівництва, де замовником виступало ІНФОРМАЦІЯ_2.
17. Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону під час виконання повноважень визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" встановила порушення вимог законодавства у сфері державної власності щодо означеного будівництва.
18. 16.09.2024 прокурор вказаної спеціалізованої прокуратури скерував запити № 30.51/02-3373ВИХ-24 та № 30.51/02-3374ВИХ-24 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 з викладенням виявлених фактичних порушень інтересів держави та з проханням надати інформацію щодо вжитих законодавчо визначених заходів із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, причин їх невжиття, намірів реалізувати ці повноваження.
19. 24.09.2024 спеціалізована прокуратура отримала відповідь Головного управління капітальних вкладень ІНФОРМАЦІЯ_1 № 71/243, в якій вказано, що Міністерство не вживало заходів щодо захисту порушених інтересів держави в даних спірних правовідносинах та відповідно не має наміру самостійно здійснювати такий захист. Крім цього, зазначено, що Головне управління доручило ІНФОРМАЦІЯ_2 звернутись до ТОВ "Орбітабуд" щодо надання пропозицій з порушених у запиті прокуратури питань.
20. ІНФОРМАЦІЯ_2 на запит спеціалізованої прокуратури відповідь не надало.
21. 08.11.2024 прокурор спеціалізованої прокуратури в порядку вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направив повідомлення № 30.51/02-4163ВИХ-24 та № 30.51/02-4164ВИХ-24 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, в яких вказав, що з урахуванням відсутності своєчасного реагування на виявлені порушення вимог законодавства, він здійснюватиме представництво інтересів держави в суді в особі вказаних органів.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
22. Так, у листопаді 2024 року заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - "Прокурор") звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також Міністерство, МОУ, "Позивач-1") та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також "Позивач-2") до ТОВ "Орбітабуд" (далі також "Відповідач"), в якому просив:
- внести зміни до пункту 3.4. Договору від 25.12.2018 № 303/35/17 про будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Даньшина, 52 у м. Луцьк, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Орбітабуд", виклавши його в наступній редакції: "3.4. Після завершення будівництва та введення в експлуатацію кожної черги об'єкта будівництва Сторони підписують Акт розподілу об'єкта будівництва (черги). Номера квартир, їх площа, кількість кімнат, поверхи, на яких вони розташовані, визначаються у Акті розподілу об'єкта будівництва (черги), що підписується обома Сторонами - "Після завершення будівництва об'єкта будівництва в цілому та здачі другої черги будівництва в експлуатацію Сторони протягом 60-ти днів підписують Акти приймання-передачі квартир. Сторона 1 безумовно отримує загальну площу житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 50% (п'ятидесяти відсотків) від збудованої житлової загальної площі квартир. При цьому якісний стан зазначеного житла (квартир) повинен відповідати встановленим санітарно-технічним вимогам і вимогам статті 50 Житлового кодексу Української РСР і бути придатним для заселення (із оздобленням)";
- визнати недійсним Акт розподілу об'єкта будівництва (черги) від 20.07.2022, підписаний ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Орбітабуд", відповідно до якого Сторони здійснили розподіл 36 (тридцяти шести) квартир першої черги будівництва (третя секція), що розташована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Даньшина, будинок № 52- Б, загальною площею 2 236,5 метрів квадратних;
- визнати недійсним Акт розподілу об'єкта будівництва (черги) від 04.01.2024, підписаний ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Орбітабуд", відповідно до якого Сторони здійснили розподіл 72 (сімдесяти двох) квартир другої черги будівництва (перша та друга секції), що розташована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Даньшина, будинок № 52-В, загальною площею 4 057,8 метрів квадратних.
23. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор спирався на описані вище обстави та узагальнено зазначав про те, що у спірних правовідносинах ТОВ "Орбітабуд" допустило істотне порушення умов Договору, а саме збудувало 10 поверхів багатоквартирного житлового будинку, замість 9 як те було передбачено проєктно-кошторисною документацією та договором. Внаслідок цього при розподілі площі будинку ІНФОРМАЦІЯ_2 мало отримати більшу кількість квартир, однак цього неправомірно не відбулося, в той час як ТОВ "Орбітабуд" на цю кількість безпідставно збагатилося. Крім цього, Прокурор наполягав, що сам Договір є удаваним правочином - договором про спільну діяльність, його укладено без отримання погодження уповноваженого органу - МОУ, а в істотних умовах розподілу площ не враховано імперативних приписів Закону України "Про управління об'єктами державної власності", що свідчить про його суперечність приписам законодавства.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
24. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Волинської області рішенням від 05.06.2025 відмовив у його задоволенні.
25. Рішення мотивував такими аргументами і обставинами.
25.1. Проаналізувавши правову природу спірного договору, суд виходив з того, що сторони його уклали саме з метою спільного будівництва багатоквартирного житлового будинку, що за своєю суттю відповідає ознакам договору про спільну діяльність, передбаченим статтями 1130, 1131 Цивільного кодексу України, а враховуючи компетенції ІНФОРМАЦІЯ_2 суд констатував, що цей договір дійсно мав бути погоджений з Міністерством, чого зроблено не було.
25.2. Суд зауважив, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою для визнання такого правочину недійним, проте Прокурор такої позовної вимоги не заявляв, в той час як підставою для внесення змін до договору вказані обставини не являються.
25.3. Суд також відмітив, що у позовній заяві Прокурор зазначав про непогодження укладення відповідного договору ІНФОРМАЦІЯ_2 з компетентним органом і одночасно обстоював позицію про необхідність внесення змін в цей договір тим, що він є удаваним. Проте, конкретних обґрунтувань та доказів, які б підтверджували саме удаваність Договору Прокурор не довів, оскільки жодним чином не обґрунтував спрямованість волі сторін при укладенні спірного правочину на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим правочином, а також не довів настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені спірним Договором.
25.4. За цим суд підсумував, що позовні вимоги Прокурора про внесення змін в умови Договору не відповідають нормам чинного законодавства, є необґрунтованими та більше того суперечать принципам легітимних очікувань і правової визначеності, а відтак не можуть бути задоволені.
25.5. Окремо суд наголосив, що Прокурор у цій справі обрав неналежний спосіб захисту, адже фактично просить суд внести зміни у вже виконаний Договір, внаслідок чого сторони цього договору не повернуться в первісний стан, а натомість негативні наслідки порушення приписів законодавства матиме лише ТОВ "Орбітабуд".
25.6. У цій частині суд додатково підкреслив, що Відповідач вчиняє активні дії для передачі ще частини квартир ЗУБК МОУ, проте Прокурор через рік після виконання умов спірного Договору звернувся до суду із вимогою про внесення змін до його істотних умов, які мали вирішальне значення для Відповідача при прийнятті рішення щодо участі в будівництві і з'явилися такі вимоги після повного виконання ТОВ "Орбітабуд" своїх зобов'язань, завершення будівництва, здачі будинку в експлуатацію, переходу прав власності на квартири до фізичних осіб та передачі будинку на управління ОСББ. Вказане, на думку суду, також свідчить про безпідставність і неправомірність заявлених позовних вимог та є підставою для відмови у позові.
26. За наслідками здійснення апеляційного перегляду справи, Північно-західний апеляційний господарський суд з висновками господарського суду першої інстанції повністю погодився, а тому своєю постановою від 22.10.2025 рішення місцевого господарського суду від 05.06.2025 залишив без змін.
Касаційна скарга
27. Не погодившись із судовими рішеннями, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі також "Прокурор") звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у цій справі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
28. Підставами касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій Прокурор визначив підстави, передбачені у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
29. В обґрунтування наявності зазначених підстав касаційного оскарження Прокурор повторює власну позовну позицію і додатково стверджує, що:
- суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин приписи частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", частини другої статті 651, частини четвертої статті 652 Цивільного кодексу України в той час як висновок Верховного Суду щодо правильного застосування цих норм у подібних правовідносинах відсутній;
- суди попередніх інстанцій неправильно застосували ряд норм матеріального та порушили ряд норм процесуального права, не врахувавши при цьому висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування правових норм у подібних правовідносинах (щодо частини другої статті 651 Цивільного кодексу України - постанови від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 12.09.2019 у справі № 910/17469/18; щодо абзацу 2 частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" - постанови від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21; щодо застосовування принципу правомірного (легітимного) очікування, який виникає з умов договору - постанови від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22, від 20.10.2020 у справі № 826/3694/16, від 22.09.2020 у справі № 910/378/19; щодо необхідності надання оцінки всі аргументам учасників справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні спору - постанова від 10.06.2025 у справі № 910/1885/23).
Узагальнені доводи інших учасників справи
30. Міністерство надіслало відзив на касаційну скаргу, який по суті дублює зміст останньої. Позицію Прокурора МОУ поділяє, а тому просить касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
31. ТОВ "Орбітабуд" також надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому з доводами Прокурора не погоджується, вважає їх безпідставними та формальними. Наполягає на законності та обґрунтованості оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій і у зв'язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, рішення судів залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
32. Верховний Суд ухвалою від 03.12.2025 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
33. Згідно із частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
34. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.
35. Приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
36. Відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
37. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
38. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
39. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
40. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається Прокурор у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із вказаних постанов відсутні з огляду на таке.
41. Так, у справі № 910/14155/21 суди розглядали спір про внесення змін в договір поставки щодо строку постачання товару з підстав виникнення у постачальника труднощів, викликаних затримкою виконання його контрагентом своїх зобов'язань та світовою економічною кризою. Здійснивши касаційне провадження у тій справі, Верховний Суд ухвалив постанову від 19.07.2022, якою рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив вказану справу на новий розгляд, зокрема, через те, що попередні судові інстанції не з'ясували наявності умов, зазначених у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, і не дослідили пов'язаних з цим доказів. Висновків щодо застосування приписів частини другої статті 651 Цивільного кодексу України суд касаційної інстанції у вказаній постанові не надавав.
42. У справі № 363/1834/17 суди розглядали спір, зокрема, про внесення змін до однієї з умов кредитного договору щодо його ціни з підстав того, що укладаючи кредитний договір, позивач вважав, що різка зміна курсу національної валюти не настане, усунути причини, якими зумовлена така зміна обставин, не міг, виконання договору позбавило би його тих майнових інтересів, на які він розраховував, а із суті кредитного договору не випливало, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у тій справі чітко зауважила, що позивач прагнув внести зміни до умов договору не тому, що відповідач істотно порушив умови цього договору, що відповідно регулюванням частини другої статті 651 Цивільного кодексу України не охоплюється.
43. У справі № 910/2861/18 суди розглядали спір про, зокрема, розірвання інвестиційного договору з підстав не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язаннь, у тому числі стосовно внесення частини внеску у фінансування об'єкта нерухомості, а також щодо передачі земельної ділянки, яка є об'єктом інвестування, що на думку позивача, було істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання в порядку статті 651 Цивільного кодексу України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у тій справі відсутні висновки щодо застосування вказаної норми матеріального права стосовно вимог по внесення змін у договір, адже такі вимоги судами не розглядалися.
44. У справі № 922/2279/19 суди розглядали спір про розірвання договору на право тимчасового користування земельною ділянкою, з підстав того, що з моменту укладання цього договору істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при його укладенні, а саме позивач не міг передбачити перехід відповідача на спрощену систему оподаткування та суттєву зміну законодавства, що звільнило останнього від обов'язку вносити плату за користування земельною ділянкою, в той час якби позивач міг передбачити ці обставини, то не укладав би договір або уклав би його на інших умовах. У постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у тій справі відсутні висновки щодо застосовування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України з мотивів та обставин істотного порушення іншою стороною свого зобов'язання за договором, що є наслідком внесення змін у такий договір.
45. У справі № 910/9859/18 суди розглядали спір про розірвання договорів на надання послуг по зберіганню майна, укладених між позивачем (військовою частиною) та відповідачем з підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, а саме наявності зміни істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні договору (надзвичайна ситуація, що сталася на території військової частини, вибухи боєприпасів). У постанові Верховного Суду від 19.11.2019 відсутні висновки щодо застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
46. У справі № 910/17469/18 суди розглядали спір про розірвання договору про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби за кошти Державного бюджету України у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме з мотивів того, що позивач, прийнявши рішення про участь у процедурі закупівлі, розраховував, що процедура закупівлі та процедура укладання договору буде завершена в стислі строки, тобто у строки, які забезпечать позивачу як переможцю торгів після підписання договору достатньо часу для поставки товару в термін, передбачений умовами конкурсних торгів та договором. Проте виконання зобов'язання у вказаний термін забезпечити неможливо внаслідок істотної зміни обставин, які сторони договору не могли передбачити: затягування процедури закупівлі, зокрема укладення договору, у зв'язку з проведенням процедур кваліфікації переможця та оскарженням результатів торгів. У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 відсутні висновки щодо застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
47. З наведеного слідує, що в усіх справах, які переглядав Верховний Суд і на неврахування правових висновків з постанов у яких щодо застосовування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України посилається Прокурор у касаційній скарзі, спірні правовідносини не були подібними тим, що мають місце у справі № 903/948/24. Такі правовідносини відрізняються суттю, змістом, нормативно-правовим регулюванням, фактичними обставинами спорів. У більшості постанов суду касаційної інстанції висновки щодо застосовування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України взагалі відсутні або питань внесення змін в договори не стосуються. Звідси посилання скаржника на проаналізовані вище постанови Верховного Суду в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.
48. У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 дійсно виснувано, що самостійною підставою для визнання недійсним договору про спільну діяльність є недодержання вимог абзацу 2 частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" щодо розміру відсотків спільного майна учасників спільної діяльності, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, оскільки така норма є імперативною та підлягає застосуванню у разі, якщо такий учасник спільної діяльності вносить майно у спільну діяльність. Проте у вказаній справі суди як раз і розглядали спір про визнання недійсним інвестиційного договору, тоді як у даній справі - № 903/948/24 вимоги про визнання спірного Договору недійсним Прокурор не заявляв, на що суди попередніх інстанцій неодноразово звернули увагу.
49. В свою чергу у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21 висновки щодо застосування приписів частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" відсутні, адже спір у тій справі стосувався питань визнання недійсним договору про ремонтно-реставраційні роботи та будівництво з підстав його укладення з порушенням законодавства про розпорядження державним майном, а саме пам'яткою культури та землями історико-культурного призначення.
50. Наведені відмінності дають підстави для однозначного висновку про те, що посилання Прокурора у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на вказані постанови Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" є нерелевантними та декларативними.
51. У справі № 580/1300/22 суди розглядали адміністративний позов фізичної особи до сільської ради про визнання протиправною відмову відповідача про надання позивачці дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та про зобов'язати надати такий дозвіл.
52. У справі № 826/3694/16 суди розглядали адміністративний позов юридичної особи до Державної фіскальної служби України та Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування ряду їх наказів, а також зобов'язання вчинити певні дії.
53. У справі № 910/378/19 суди розглядали позов юридичної особи до Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України про відшкодування шкоди.
54. З наведеного слідує, що у всіх означених справах особи приватного права зверталися до суду з позовами проти держави в особі відповідних компетентних органів і саме виходячи з такого суб'єктного складу та конструкції спорів, Верховний Суд у перелічених скаржником постановах надавав правові висновки щодо легітимних очікувань, зокрема, успішної реалізації майнових прав позивачів в контексті застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
55. Оскільки у справі № 903/948/24 позов заявлено Прокурором в інтересах держави до приватної юридичної особи - суб'єкта господарювання, висновки Верховного Суду із постанов від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22, від 20.10.2020 у справі № 826/3694/16, від 22.09.2020 у справі № 910/378/19 застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, а відтак і посилання на них у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України безпідставні.
56. Верховний Суд окремо наголошує, що приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають на меті захист прав людини та осіб приватного права, а не держави та її органів, а тому недоречними є посилання Прокурора на Конвенцію та практику її застосування для обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі.
57. Щодо ж справи № 910/1885/23, то у ній суди розглядали спір про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, а надані у постанові Верховного Суду від 10.06.2025 у тій справі висновки стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з'ясуванні обставин будь-якої справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанцій у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.
58. У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
59. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних рішеннях, Прокурор мав навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
60. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
61. Таким чином, зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 903/948/24 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження у цій справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.
62. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.
63. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
64. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є з'ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
65. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
66. У разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
67. В світлі наведеного Верховний Суд зауважує, що Главою 3 розділу I книги 1 Цивільного кодексу України регулюється захист прав та інтересі осіб. За змістом статей 15, 16 цього Кодексу кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
68. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
69. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
70. Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
71. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
72. Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Разом з тим, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
73. Велика Палата Верховного Суду висновувала про те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
74. Як вже зазначалося, звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі Прокурор наполягав на тому, що при розподілі площі збудованого за Договором багатоквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_2 мало отримати більшу кількість квартир, однак внаслідок дій ТОВ "Орбітабуд" цього неправомірно не відбулося, в той час як останнє на цю кількість безпідставно збагатилося. При цьому, як також вже вказувалося, Прокурор не заявляв позовних вимог про передання згаданих квартир Відповідачем, про відшкодування їх вартості, а наполягав на внесенні змін у Договір в частині узгодженої умови щодо розподілу площ, а також визнанні недійсними актів розподілу збудованого будинку.
75. Але ж Верховний Суд констатує, що оскільки станом на час звернення до суду із позовом у цій справі спірний Договір вже виконано, будівництво багатоквартирного будинку завершено, його прийнято до експлуатації, фізичні особи набули право власності на більшість квартир цього будинку і в ньому вже створено ОСББ, обраний Прокурором спосіб захисту жодним чином заявленої майнової сфери державних інтересів не поновить, ніяк на неї не вплине, тобто очевидно є неналежним та цілковито неефективним.
76. Звертаючись до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц колегія суддів враховує, що суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
77. За цим, враховуючи, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора у цій справі і з цих же міркувань відхиляє його аргументи про необхідність формування правового висновку щодо застосування приписів частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", частини другої статті 651, частини четвертої статті 652 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
79. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
80. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи щодо іншої підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій у даній справі.
Судові витрати
82. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
За таких обставин, керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 і рішення Господарського суду Волинської області від 05.06.2025 у справі № 903/948/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.