27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/4734/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» (далі - ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ», позивач, скаржник) - Колодочка Г.В. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (далі - АТ «Українські енергетичні машини», відповідач) - Бакулін А.С. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ»
на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 (суддя Ємельянова О.О.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (судді: Слободін М.М., Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
у справі за позовом ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ»
до АТ «Українські енергетичні машини»
про стягнення 1 926 297,74 грн.
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням судових рішень.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до суду з позовом до АТ «Українські енергетичні машини» про стягнення:
- інфляційних втрат у розмірі 1 433 680,66 грн та 3% річних у розмірі 463 642,17 грн, нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20;
- інфляційних втрат у розмірі 19 507,92 грн та 3% річних у розмірі 6 300,45 грн, нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20;
- інфляційних втрат у розмірі 2 401,98 грн та 3% річних у розмірі 764,56 грн, нараховані на заборгованість, стягнену постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
1.1.2. В порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
- нарахувати відповідачу інфляційні втрати за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 і до дати повного погашення боргу, за наведеною позивачем формулою та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусового виконання рішення;
- нараховувати відповідачу 3% річних за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 04.12.2024 і до дати повного погашення боргу, за наведеною позивачем формулою та стягувати цей відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.
1.1.3. Стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 28 894,46 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
1.1.4. У подальшому від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних у загальному розмірі 1 956 274,95 грн.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що позивач за договором про відступлення права вимоги набув до відповідача право вимоги за договором у сумі 2 288 252, 00 грн, що стягнуті рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 (в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020) та додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20. Оскільки на час звернення з позовом до суду вказані судові рішення не виконані, відповідачу на підставі статті 625 ЦК України на визначені судовими рішеннями суми заборгованості нараховано до стягнення 3% річні та інфляційні втрати.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 07.05.2025 у позові відмовив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 1% річних у розмірі 80 272,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 223 109,52 грн та судовий збір у розмірі 19 550,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовив.
2.2. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.08.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 скасував частково та виклав резолютивну частину в іншій редакції: позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача:
- 1% річних у розмірі 79 133,46 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 263 142,55 грн, 3% річних у розмірі 4 174,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3 % річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн, нараховані на заборгованість, стягнену постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20;
- судовий збір за подання позову у розмірі 16 711,23 грн.
В решті позовних вимог відмовив.
Стягнув з відповідача на користь позивача 1 070,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі №922/4734/24 в частині незадоволених вимог на загальну суму 348 916,79 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача:
- 1% річних у розмірі 142 830,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 503 107,22 грн, 3% річних у розмірі 49 429,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн, нараховані на заборгованість, стягнену постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
4. Узагальнені доводи касаційної скарги
4.1. З посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає:
4.1.1. щодо неправильного застосування судом норми матеріального права, визначеної статтею 625 ЦК України, без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19) та від 19.06.2019 №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19);
4.1.2. висновки місцевого та апеляційного суду є необґрунтованими, а рішення судів такими, що ухвалені в результаті неповного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
4.2. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо правильної математичної формули нарахування інфляційних збитків і відсотків річних, застосування якої призводило б до повного відновлення простроченого грошового зобов'язання від знецінення до цінності тотожній тій, що воно мало до початку прострочення, що призвело до безпідставного ненарахування судами інфляційних збитків на раніше нараховані інфляційні збитки і відсотки річних та ненарахування відсотків річних на інфляційні збитки нараховані за наступний заявлений період прострочення.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Українські енергетичні машини» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 09.09.2020 стягнув з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» суму заборгованості за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у розмірі 2 220 346 ,80 грн, з яких: 1 894 234,46 грн - сума основної заборгованості; 212 100,90 грн - сума пені (0,1% за кожний день прострочення ) 26 888,28 грн - 1% річних, 87 123,16 грн - втрати від інфляції, 33 305,20 грн - витрат зі сплати судового збору.
6.2. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 23.09.2020 заяву ПАТ «Юнікон» щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задовольнив у повному обсязі. Стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу адвоката Макотченко Л.М. у розмірі 33 000,00 грн та правову допомогу адвоката Колодочкою Г.В. у розмірі 3000 грн.
6.3. На виконання рішення суду від 09.09.2020 суд видав відповідний наказ 01.10.2020.
6.4. На виконання рішення суду від 23.09.2020 суд видав відповідний наказ 15.10.2020.
6.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 18.11.2020 апеляційну скаргу ДП «Завод «Електроважмаш» задовольнив частково. Змінив додаткове рішення від 23.09.2020 та встановив суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» у розмірі 30 600 грн. В іншій частині додаткове рішення залишив без змін.
6.6. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 09.12.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу, надану на стадії апеляційного перегляду у справі №922/1556/20 у розмірі 4 000 грн.
6.7. На виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 суд видав відповідний наказ 22.12.2020.
6.8. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 28.12.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 203,47 грн.
6.9. На виконання додаткового рішення від 28.12.2020 суд видав відповідний наказ 18.01.2021.
6.10. Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2021 скасував додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 у справі №922/1556/20. Відмовив ПАТ «Юнікон» у прийнятті додаткового рішення за заявою щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у господарській справі №922/1556/20.
6.11. Позивач зазначав про те, що:
- наказ від 01.10.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження №63451670 про стягнення 2 220 346,80 грн;
- наказ від 15.10.2020 на примусове виконання додаткового рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження №63706017 про стягнення 30 600,00 грн;
- наказ від 22.12.2020 на примусове виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження №66675940 про стягнення 4 000 грн.
6.12. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.09.2021:
- замінив боржника у виконавчому провадженні №63451670 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш»;
- замінив боржника у виконавчому провадженні №63706017 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш».
6.13. Господарський суд Харківської області ухвалою від 27.09.2021 замінив боржника у виконавчому провадженні №66675940 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш».
6.14. АТ «ЮНІКОН» та ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» 10.01.2023 уклали договір про відступлення права вимоги. Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.13. договору АТ «ЮНІКОН» відступає ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» права вимоги АТ «ЮНІКОН» до покупця - ДП «ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», правонаступником якого є АТ «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у загальній сумі 2 288 252,00 грн, що стягнена рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року та постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1556/20.
6.15. Господарський суд Харківської області ухвалою від 29.07.2024 замінив сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (стягувача) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (боржника) у виконавчому провадженні №63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінив сторону (боржника) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінив сторону (боржника) у виконавчому провадженні №66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»).
6.16. Станом на день подачі позовної заяви рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20 не виконані.
6.18. У зв'язку із цим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми, стягнуті рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 у справі №922/4734/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
7.2. Верховний Суд ухвалою від 25.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/4734/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.5. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.
8.1. З огляду на приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суми, стягнуті судовими рішеннями.
8.2. Як установлено судами попередніх інстанцій, Господарський суд Харківської області рішенням від 09.09.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» суму заборгованості за договором у розмірі 2 220 346 ,80 грн, з яких: 1 894 234,46 грн - сума основної заборгованості; 212 100,90 грн - сума пені (0,1% за кожний день прострочення ) 26 888,28 грн - 1% річних, 87 123,16 грн - втрати від інфляції, 33 305,20 грн - витрат зі сплати судового збору.
8.2.1. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 23.09.2020, в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020, стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 600 грн.
8.2.2. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 09.12.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
8.2.3. Станом на день подачі позовної заяви кредитором за договором є ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ», а АТ «Українські енергетичні машини» - боржником.
8.2.4. Оскільки відповідач не виконав грошове зобов'язання, підтверджене (визначене) наведеними судовими рішеннями, позивач вважає, що має право нарахувати інфляційні втрати та 3% річних на всі наведені вище суми за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
8.3. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
8.4. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
8.5. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
8.6. У частині першій статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
8.7. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.8. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
8.9. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18.
8.10. Верховний Суд виходить з того, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
8.11. За змістом статей 11, 526, 530, 599, 611, 612, 625 ЦК України наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за час прострочення.
8.12. При цьому, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
8.13. У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду у застосуванні норм права щодо визначення періоду нарахування інфляційних втрат, яка неодноразово викладена, зокрема, в постановах: від 03.10.2019 у справі №905/587/18, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 29.07.2020 у справі №308/14267/14-ц, від 13.05.2021 у справі №910/4391/19, від 15.12.2021 у справі №910/4908/21, від 01.09.2022 у справі №910/9544/19, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц.
8.14. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 1% річних на загальну суму заборгованості за рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторони самостійно погодили у договорі, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні втрати. Тобто сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України.
8.15. Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків судів.
8.16. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування інфляційних втрат здійснено ним з дати ухвалення рішень суду першої інстанції у справі №922/1556/20, а саме, за судовим рішенням від 09.09.2020 - за період з 09.09.2020 до 15.11.2024, 3% річних за період з 09.09.2020 до 04.12.2024; за додатковим рішенням збитки від інфляції розраховано за період з 23.09.2020 до 15.11.2024, 3% річних з 23.09.2020 до 23.11.2024.
8.17. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 1% річних за період з 09.09.2020 (дата ухвалення рішення суду першої інстанції) до 04.12.2024 (дата, визначена позивачем).
8.18. Однак, суд апеляційної інстанцій визнав такі висновки суду першої інстанції помилковими та зазначив, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовими рішеннями законної сили, а не дату їх ухвалення, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні (відповідач) стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо стягнення відповідних сум за неналежне виконання зобов'язань. У зв'язку з наведеним, а також з урахуванням того, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування річних на суму основного боргу, який у цьому випадку за рішенням суду від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 становить суму у загальному розмірі 1 894 234,46 грн, а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрати на судовий збір та на професійну правничу допомогу, як помилково вважає позивач, та із урахуванням умов договору щодо встановлення 1% річних у разі порушення відповідачем грошових зобов'язань, суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок та встановив, що до стягнення з відповідача підлягає сума 1% річних за період з 01.10.2020 (дата набрання чинності рішення суду) до 04.12.2024 (дата, визначена позивачем) у розмірі 79 133,46 грн.
8.19. Проте, Верховний Суд виходить з того, що у постанові від 20.08.2025 у справі №910/10616/24 Верховний Суд виснував, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовим рішеннями законної сили.
8.19.1. Таку ж правову позицію застосував Верховний Суд у постанові від 11.11.2025 у справі №922/4758/24, яка прийнята після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, і колегія суддів, з огляду на положення частини четвертої статті 300 ГПК України, у цій справі не вбачає підстав відступати від неї за доводами касаційної скарги, адже скаржник вважає, що момент обрахування інфляційних втрат та 3% річних має починатися з дати ухвалення судового рішення.
8.20. Перевіряючи довід скаржника щодо правильності обрахунку розміру інфляційних втрат та 3% річних в частині визначення дати (події) з якої необхідно здійснювати ці нарахування, Верховний Суд, ураховуючи зазначене у пунктах 8.21., 7.5 цієї постанови, визнає, що наведений судом апеляційної інстанції розрахунок заборгованості процентів річних та інфляційних втрат на суми основного зобов'язання та суму судових витрат за рішенням суду від 09.09.2020 не у повній мірі здійснений правильно.
8.21. Як установлено судом апеляційної інстанції, рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 набрало законної сили 01.10.2020. Отже моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання є 02.10.2020.
8.22. Таким чином, 1% річних на загальну суму заборгованості у розмірі 1 894 234,46 грн за період 02.10.2020 до 04.12.2024 складає 79 081,70 грн; 3% річних на суму судового збору у розмірі 33 305,20 грн за період з 02.10.2020 до 04.12.2024 складає 4 174,07 грн.
8.23. Під час здійснення власного перерахунку інфляційних втрат, нарахованих на основну суму заборгованості (з урахуванням стягнутої судовим рішенням суми інфляції у розмірі 87 123,16 грн) та на суму судового збору у розмірі 33 305,20, стягнуту судовим рішенням, Верховний Суд висновує, що їх розмір відповідає розрахунку, здійсненим судом апеляційної інстанції.
8.24. У контексті доводів касаційної скарги щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на нараховані раніше відсотки річні, відсотків річних на інфляційні збитки, а також відсотків річних та інфляційні збитки на пеню, Верховний Суд виходить з того, що передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
8.25. Верховний Суд послідовно наголошував на тому, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (на яку посилається скаржник), у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
8.26. Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
8.27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
8.28. Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (на яку також посилається скаржник) зробила такий висновок: «Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу».
8.29. Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі №369/13444/20, в якій зазначено: «Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження».
8.30. Верховний Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №905/1753/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого, враховуючи, що грошове зобов'язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пеню згідно зі статтею 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум % річних , інфляційних втрат.
8.31. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.12.2025 повернула справу №922/4734/24, що переглядається, Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, з огляду на те, що, зокрема, необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
8.32. З урахуванням наведеного, Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на нараховані раніше відсотки річні, відсотків річних на інфляційні збитки, а також відсотків річних та інфляційні збитки на пеню, оскільки правова природа обов'язку сплатити відповідачем вказані суми у вигляді виключної відповідальності за порушення ним строків грошового зобов'язання із прийняттям рішення суду у справі №922/1556/20 не змінилася.
8.33. З-поміж іншого скаржник у касаційній скарзі посилається на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, в якій об'єднана палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
8.34. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, врахувавши порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено у постанові об'єднаної палати від 26.06.2020 у справі №905/21/19, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №922/1556/20, дійшов висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/1556/20, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.
8.35. Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, а також розрахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат дійшла висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно з судовим рішенням суму основного боргу у розмірі 1 894 234,46 грн + інфляційні втрати у розмірі 87 123,16 грн = 1 981 357,62 грн, а тому, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з жовтня 2020 до 15.11.2024 (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 1 263 142,55 грн. З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми інфляційних втрат.
8.36. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц, предметом розгляду в якій були, серед іншого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, яка не сплачена відповідачами.
8.37. У цій постанові у справі №320/7215/16-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
8.38. Однак, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору у розмірі 33 305,20 грн (за рішенням суду у справі №922/1556/20), на суми витрат на правову допомогу у розмірі 30 600,00 грн, стягнутої за додатковим рішенням з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції від 18.11.2020, та суми витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн, стягнутої за додатковою постановою від 09.12.2020у справі № 922/1556/20. Колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
8.39. Стосовно доводів скаржника щодо неврахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19), Верховний Суд виходить з того, що у наведеній справі нарахування 3% річних здійснювалося на суму основної заборгованості та інший розмір відсотків річних не був визначений умовами договору, а тому правозастосування частини другої статті 625 ЦК України судами попередніх інстанцій у цій справі, яка розглядається, не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 07.07.2020. Крім того, спірним питанням у наведеній справі було нарахування інфляційних втрат на суму основної заборгованості, еквівалент якої в договорі визначений в іноземній валюті, що свідчить про неподібність правовідносин в цій частині зі справою, що переглядається, за змістовим критерієм.
8.40. З урахуванням наведеного вище Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у вказаних ним постановах у справах №№916/190/18, 296/10217/15-ц, 703/2718/16-ц, оскільки, по-перше, висновки, викладені судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а, по-друге, в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
8.41. Доводів протилежного касаційна скарга не містить.
8.42. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно, ураховуючи предмет, підставу позову, доводи та заперечення учасників справи.
8.43. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.44. З урахуванням наведеного, Верховним Судом не встановлено за доводами касаційної скарги (пункти 4.1.1. та 4.2. цієї постанови) неправильного застосування судом апеляційної інставнції норм права в цій частині з міркувань, викладених у цій постанові, а тому у Суду відсутні підстави для формування правового висновку з окреслених скаржником питань.
8.44.1. При цьому, Верховний Суд враховує, що у справах №№922/4758/24 (постанова Верховного Суду від 11.11.2025) та 922/4740/24 (постанова Верховного Суду від 18.11.2025) у подібних правовідносинах між тими ж самими учасниками справи, Верховний Суд не формував правового висновку з означеного скаржником питання.
8.45. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.
8.46. Щодо решти наведених скаржником у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що вони не містять висновків щодо можливості нарахування відсотків річних і інфляційних втрат за запропонованою скаржником методикою, а аналіз змісту цих постанов свідчить про те, що зміст правовідносин, а також питання, які були спірними у цих справах, є відмінними від справи, яка переглядається.
8.47. Зокрема, у справі №918/329/16 спірним було питання застосування позовної давності до вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат; у справах №646/14523/15-ц та №522/12406/22 спірним був період прострочення грошового зобов'язання, яке підлягає виконанню за рахунок коштів Державного бюджету України.
8.48. У постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22, на яку посилається скаржник, відсутні висновки щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України за методикою, яку пропонує позивач, а спірним у наведеній справі було застосування вказаної норми закону до порушеного грошового зобов'язання за кредитним договором, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строк сплати яких визначено договором. Питання трансформації правовідносин сторін у наведеній справі теж не були спірними і судами, в тому числі і касаційним, застосовано до грошового зобов'язання, яке виникло за кредитом, пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у спірних правовідносинах.
8.49. Верховний Суд також зауважує, що посилання скаржника на трансформацію грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору у зв'язку із стягненням боргу в судовому порядку, не узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, як містяться у постанові від 04.06.2029 у справі №916/190/18, на яку посилається скаржник, а також не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи грошового зобов'язання, розмір якого підтверджений рішенням суду, які містяться у постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц на, яку також посилається скаржник.
8.50. У касаційній скарзі (пункт 4.1.2. цієї постанови) скаржник також посилається на те, що висновки місцевого та апеляційного суду є необґрунтованими, а рішення судів такими, що ухвалені в результаті неповного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
8.51. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи касаційної скарги, адже вони зводяться не до недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, а до надання власної суб'єктивної оцінки обставинам справи, що не є тотожним з означеними у пункті 8.51 цієї постанови підставами касаційного оскарження.
8.52. Доводи АТ «Українські енергетичні машини», викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8.53. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
9.2. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
9.3. З урахуванням положень пункту 3 частини першої статті 308, статті 311, частини четвертої статті 300 ГПК України Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій - зміні в частині нарахованого 1% річних на основну суму заборгованості, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20, та в частині 3% річних, нарахованих на суму судового збору, стягнену вказаним рішенням, а в іншій оскаржуваній частині - залишенню без змін.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні у бік зменшення задоволених позовних вимог, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі №922/4734/24 змінити в частині розміру задоволених позовних вимог.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» 1% річних у розмірі 79 081,70 грн та 3% річних у розмірі 4 171,34 грн (нарахованих на суму судового збору), що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20.
3. В іншій оскаржуваній частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі №922/4734/24 залишити без змін.
4. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов