27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 918/1160/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вербуд-Рівне» (далі - ТОВ «Вербуд-Рівне», позивач) - Кхатер Фаді Еліас (адвокат), Якобчук П.О. (адвокат),
відповідача-1 - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач-1) - Оленюк С.Л. (самопредставництво), Сигляк І.Я. (самопредставництво),
відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістиксоюз технологія» (далі - ТОВ «Логістиксоюз технологія», відповідач-2) - Сміховський М.М. (керівник),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділення АМК
на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.06.2025 (головуючий - суддя Марач В.В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Коломис В.В., Крейбух О.Г.)
у справі за позовом ТОВ «Вербуд-Рівне»
до Відділення АМК та ТОВ «Логістиксоюз технологія»
про визнання частково недійсним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для: визнання частково недійсним рішення, яке прийняте Відділенням АМК і відповідно до якого визнано, що ТОВ «Вербуд-Рівне» вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, та стосується позивача; зобов'язання ТОВ «Логістиксоюз технологія» спростувати недостовірну інформацію.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «Вербуд-Рівне» звернулося до суду з позовом до Відділення АМК та ТОВ «Логістиксоюз технологія» про:
- визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2024 у справі № 63/2-01-75-2023 (далі - Рішення Відділення АМК) у частині, що стосується позивача;
- зобов'язання ТОВ «Логістиксоюз технологія» спростувати недостовірну інформацію щодо пов'язаності ТОВ «Вербуд-Рівне» та ТОВ «Логістиксоюз технологія» через публікацію такого спростування у ЗМІ.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення відповідача-1 є неправомірним, оскільки, приймаючи вказане рішення Відділення АМК:
- не довело обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- неповно з'ясувало обставини, що мають значення для справи;
- порушило норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення;
- висновки відповідача-1 у рішенні не відповідають обставинам антимонопольної справи.
Крім того, за доводами позивача, бездіяльність відповідальних осіб відповідача-2 щодо ненадання будь-якої відповіді на вимогу Відділення АМК від 20.04.2023 № 63-02/922 у сукупності призвела до формування хибних висновків щодо пов'язаності двох юридичних осіб і до заподіяння збитків позивачу у розмірі 68 000,00 грн через накладення Відділенням АМК штрафу на позивача в оскаржуваному рішенні та, як наслідок, до порушення ділової репутації позивача.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 25.06.2025 позовні вимоги задовольнив частково: визнав недійсним та скасував Рішення Відділення АМК у частині, що стосується позивача; у решті позову відмовив.
2.1.1. Не погоджуючись із судовим рішенням місцевого господарського суду в частині, в якій позов був задоволений, Відділення АМК звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою на вказане судове рішення у цій частині.
2.1.2. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.10.2025 у справі № 918/1160/24 рішення суду першої інстанції в оскажуваній частині залишив без змін.
2.2. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що: підставою для проведення Відділенням АМК дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції став лист в.о. Голови Антимонопольного комітету України Анжеліки Коноплянко від 04.04.2023 № 13-09/145; проте в.о. Голови Антимонопольного комітету України, надаючи доручення Відділенню АМК провести дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Вербуд-Рівне» (м. Рівне) і ТОВ «Логістиксоюз технологія» (м. Рівне) під час участі у конкурсі з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей на земельній ділянці за адресою: м. Рівне у районі вулиць Соборної та Корольова (кадастровий номер 5610100000:01:001:0121), відповідно до оголошення, опублікованого в газеті «Сім днів» від 28.10.2021 № 43 (1451), а Відділення АМК, виконуючи дане доручення, діяли не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас підставою для прийняття доручення (листа) в.о. Голови Антимонопольного комітету України Анжеліки Коноплянко від 04.04.2023 № 13-09/145 стало депутатське звернення депутата Рівненської міської ради від 10.03.2023 № 4 Клічука С.В. щодо можливих порушень вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час конкурсу з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей ТОВ «Вербуд-Рівне» і ТОВ «Логістиксоюз технологія»; підставою для депутатського звернення стало звернення до депутата журналістів ГО «АЖР « 4 влада»; проте депутат місцевої ради не відноситься до осіб, які мають право подавати заяву відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону або частини першої статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»; отже, ні Антимонопольний комітет України, ані його територіальне відділення не мали права приймати до розгляду депутатське звернення депутата Рівненської міської ради Клічука С.В.; збирання доказів щодо дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, які в подальшому були покладені в основу прийняття розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК від 21.12.2023 № 63/79-рп/к «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» та оспорюваного рішення, здобувалися службовцями Відділення АМК без відповідних на це повноважень; в матеріалах справи відсутні докази того, що саме заступнику начальника 2 ВДР Христині Малик головою Відділення надано службове доручення щодо збирання доказів під час дослідження дій ТОВ «Вербуд-Рівне» і ТОВ «Логістиксоюз технологія» на предмет дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції; відсутність протоколів засідання адміністративної колегії Відділення АМК від 21.12.2023 та від 31.10.2024, розпорядження від 21.12.2023 № 63/79-рп/к «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» та Рішення Відділення АМК, підписаних всіма членами колегії, свідчить про недійсність вказаних розпоряджень та рішення; отже, при розгляді справи № 63/2-01-75-2023, зокрема при здійсненні попереднього дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Вербуд-Рівне» і ТОВ «Логістиксоюз технологія», при прийнятті розпорядження від 21.12.2023 № 63/79-рп/к та Рішення Відділення АМК останнє діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим Рішення Відділення АМК підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Щодо суті інкримінованого Відділенням АМК позивачу порушення суд, відхиляючи докази (кожен окремо), покладені Відділенням АМК в основу оскаржуваного рішення, зазначив, зокрема, про те, що обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, можливо, зумовленою специфікою відповідного товарного ринку у певному часовому проміжку; результат конкурсу залежить саме від якості пропозиції та її вигоди для замовника, що власне і складає суть пропозиції, а тому саме суть конкурсної пропозиції в першу чергу повинна бути досліджена Відділенням АМК; під час проведення конкурсу мала місце конкуренція між учасниками, а перемога в конкурсі стала наслідком запропонованої найвигіднішої пропозиції, яка є основним критерієм оцінки поданих пропозицій; учасниками торгів запропоновано замовнику різні пропозиції і останній не був позбавлений можливості обрати іншого переможця або відхилити пропозиції учасників.
Щодо вимоги позивача до відповідача-2 про зобов'язання спростувати інформацію щодо пов'язаності двох юридичних осіб під час конкурсу з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей, то місцевий господарський суд, відмовляючи в її задоволенні, зазначив про те, що така вимога не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки її задоволення саме по собі не призведе до визнання недійсним чи скасування Рішення Відділення АМК, на підставі якого позивач визнаний порушником законодавства про захист економічної конкуренції із застосуванням до нього відповідної санкції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Відділення АМК 25.11.2025 засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Рівненської області від 25.06.2025 в частині задоволених позовних вимог та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 918/1160/24 скасувати, а справу направити на новий розгляд.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Відділення АМК у касаційній скарзі (з урахуванням заяви від 15.12.2025 № 63-02/10127е) з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пункт 6 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає таке.
4.1.1. Судові рішення у справі ухвалені судами з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки справа № 918/1160/24 не є підсудною Господарському суду Рівненської області та Північно-західному апеляційному господарському суду.
4.1.2. Суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції в оскаржуваних рішеннях припустилися неправильного застосування приписів пункту 5 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 та зареєстровані у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (із змінами), статей 3, 7, 17, 19, 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та не врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 922/2274/17, від 26.06.2018 № 922/3928/17, від 16.06.2020 у справі № 908/1369/19, від 01.08.2019 у справі № 910/15697/18, від 16.01.2020 у справі № 910/367/19, від 18.01.2022 у справі № 910/17572/20, від 08.06.2023 у справі № 910/4032/22, від 01.04.2025 у справі № 914/484/24, від 07.11.2024 у справі № 909/1104/23, від 08.07.2021 у справі № 914/938/20 у подібних правовідносинах.
4.1.3. Також скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права [статті 6, 9, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»; пункт 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, яке затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за № 291/5482 (із змінами)], стосовно чого відсутній висновок Верховного Суду, викладений у його постанові в подібних правовідносинах.
4.1.4. За доводами скаржника, суди порушили приписи статей 2, 13, 27, 31, 43, 173 ГПК України, а також припустилися неправильного застосування приписів частин першої та третьої статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та надання оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивування відхилення або врахування кожного доказу.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «Вербуд-Рівне» у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів касаційної скарги, зазначаючи про їх необґрунтованість, дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, і просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. ТОВ «Логістиксоюз технологія» не скористалося своїм правом, передбаченим статтею 295 ГПК України, на подання відзиву на касаційну скаргу.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Рівненська обласна прокуратура, як організатор конкурсу, оголосила про проведення конкурсу з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей на земельній ділянці за адресою: м. Рівне, у районі вулиць Соборної та Корольова (кадастровий номер 5610100000:01:001:0121) оголошення розміщено у газеті « 7 днів» № 43 (1451) від 28.10.2021.
Процедура: конкурс.
Дата та місце проведення конкурсу: 29.11.2021 о 10:00 за адресою: 33028, м. Рівне, вул.16 Липня, 52, актовий зал.
Кількість квартир, які буде передано: не менше 13, з яких 7 - однокімнатні, 6 - двокімнатні.
Кількість соціального житла для учасників АТО/ООС - не менше 3 квартир.
6.2. Конкурсній комісії Рівненської обласної прокуратури було подано дві пропозиції.
6.2.1. Від позивача - побудувати три дев'ятиповерхові житлові будинки загальною площею 19 356,34 кв.м із запланованою кількістю квартир 328. Загальна частка житла, яка підлягатиме передачі у комунальну власність Рівненської міської ради для подальшого виділення в якості службового житла працівникам органів прокуратури становить не менше 720 кв.м (14 квартир, з яких 8 квартир - однокімнатні та 6 квартир - двокімнатні);
частка житла, яка підлягатиме передачі до комунальної власності Рівненської міської ради, для виділення соціального житла учасникам ATO/ООС - 3 квартири;
строк будівництва - не більше 66 місяців.
У разі перемоги, учасник ініціює передачу житла, квартир достроково.
6.2.2. Від відповідача-2 - побудувати п'ятиповерховий будинок загальною площею 8 555 кв.м із запланованою кількістю квартир 165. Загальна частка житла, яка підлягатиме передачі у комунальну власність Рівненської міської ради для подальшого виділення в якості службового житла працівникам органів прокуратури становить не менше 700 кв. м (13 квартир, з яких 7 квартир - однокімнатні та 6 квартир - двокімнатні).
6.3. Переможцем конкурсу визначено позивача.
6.4. За результатами конкурсу 17.12.2021 замовник (Рівненська обласна прокуратура) уклав з позивачем договір № 1 про організацію спільного будівництва житла.
6.5. Відомості щодо оскарження результатів конкурсу чи укладеного за його результатами договору в матеріалах справи відсутні.
6.6. Відділення АМК 04.04.2023 розпочало дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Вербуд-Рівне» (м. Рівне) та ТОВ «Логістиксоюз технологія» (м. Рівне) під час участі у конкурсі з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей на земельній ділянці за адресою: м. Рівне у районі вулиць Соборної та Корольова (кадастровий номер 561010000:01:001:0121), відповідно до оголошення, опублікованого в газеті «Сім днів» від 28.10.2021 N 43 (1451).
6.7. Підставою для проведення дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції став лист в.о. Голови Антимонопольного комітету України Анжеліки Коноплянко від 04.04.2023 № 13-09/145, який зареєстрований Відділенням АМК за вхідним № 63-01/189К від 04.04.2023.
6.7.1. У цьому листі, зокрема, доручено Голові Відділення АМК Кашніковичу А.Г. провести дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Вербуд-Рівне» (м. Рівне) і ТОВ «Логістиксоюз технологія» (м. Рівне) під час участі у конкурсі з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей на земельній ділянці за адресою: м. Рівне у районі вулиць Соборної та Корольова (кадастровий номер 5610100000:01:001:0121) відповідно до оголошення, опублікованого в газеті «Сім днів» від 28.10.2021 № 43 (1451). За результатами проведеного дослідження вжити заходів відповідно до чинного законодавства, про що повідомити АМК.
6.7.2. До вказаного листа в.о. Голови Антимонопольного комітету України додано копію звернення депутата Рівненської міської ради від 10.03.2023 № 4 з додатками на 200 арк. в 1 прим.
6.8. Дослідження дій ТОВ «Вербуд-Рівне» та ТОВ «Логістиксоюз технологія» на предмет дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час конкурсу з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей до прийняття розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК від 21.12.2023 № 63/79-рп/к про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснювалося заступником начальника 2 ВДР Христиною Малик, яка в подальшому і підготувала подання від 19.12.2023 № 63-03/243п «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
6.9. Згідно з Рішенням Відділення АМК визнано, зокрема, що ТОВ «Вербуд-Рівне» вчинило порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів конкурсу з організації спільного будівництва житла для працівників органів Рівненської обласної прокуратури та членів їх сімей на земельній ділянці за адресою: м. Рівне, у районі вулиць Соборної та Корольова (кадастровий номер 5610100000:01:001:0121) оголошення розміщено у газеті « 7 днів» № 43 (1451) від 28.10.2021. За вчинене порушення, зокрема, на ТОВ «Вербуд-Рівне» накладено штраф.
6.10. Згідно з Рішенням Відділення АМК встановлено, що вчинення позивачем та відповідачем-2 антиконкурентних узгоджених дій під час підготовки та проведення названого конкурсу підтверджується:
- використанням зазначеними особами спільних ІР-адрес при подачі податкової звітності та при взаємодії з системою Клієнт-Банк;
- наявністю спільної уповноваженої особи на представлення інтересів під час взаємодії з банківською установою;
- наявністю спільного бухгалтера в обох учасників;
- поворотною безвідсотковою фінансовою допомогою між учасниками зі спільним суб'єктом господарювання;
- наявністю господарських відносин між учасниками та спільним суб'єктом господарювання;
- пов'язаністю учасників через співпрацю юридичних осіб, засновником яких є ОСОБА_1 , через місце розташування;
- використанням контактного номеру телефону, що належить підприємству, пов'язаному з ОСОБА_1.;
- схожістю в оформленні конкурсних пропозицій учасників.
6.11. З посиланням на незаконність та протиправність Рішення Відділення АМК, а також зазначаючи про те, що бездіяльність відповідальних осіб відповідача-2 щодо ненадання будь-якої відповіді на вимогу Відділення АМК від 20.04.2023 № 63-02/922 в сукупності призвела до формування хибних висновків щодо пов'язаності двох юридичних осіб і до заподіяння збитків позивачу у розмірі 68 000,00 грн через накладення Відділенням АМК штрафу на позивача згідно з оскаржуваним рішенням та, як наслідок, до порушення ділової репутації позивача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 18.12.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 918/1160/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункту 6 частини першої та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2.1. Суд зазначає, що предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. У решті (в частині, в якій у задоволенні позовних вимог було відмовлено) судові рішення попередніх інстанцій не є предметом касаційного перегляду.
8.3. У касаційній скарзі скаржник з посиланням, зокрема, на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України зазначає про те, що судові рішення у справі № 918/1160/24 ухвалені з порушенням територіальної юрисдикції.
8.3.1. За доводами Відділення АМК: у позовній заяві позивач об'єднав дві вимоги, які не пов'язані між собою; в частині вимоги про бездіяльність відповідальних осіб ТОВ «Логістиксоюз технологія» позов є безпідставним, оскільки не може мати місце спростовування недостовірної інформації, яка не поширювалася; позивач штучно об'єднав позовні вимоги з метою зміни підсудності справи та завідомо безпідставно визначив (залучив) як відповідача ТОВ «Логістиксоюз технологія».
8.3.2. Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання Відділення АМК про передачу справи за підсудністю та про роз'єднання позовних вимог, не забезпечив виконання завдань (принципів) господарського судочинства (статті 2, 13 ГПК України), не реалізував норму статті 43 ГПК України та легалізував незаконну зміну територіальної юрисдикції справи щодо рішення адміністративної колегії Відділення АМК.
8.4. Стосовно наведеного Суд зазначає таке.
8.4.1. Відповідно до частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
8.4.2. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
8.4.2.1. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
8.4.2.2. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
8.4.2.3. Системний аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у таких справах як: «Coeme and Others проти Бельгії», «Jorgic проти Німеччини», «Richert проти Польщі», «Lavents проти Латвії», «Gorgiladze проти Грузії», «Kontalexis проти Греції», «Fruni проти Словакії» (заява № 8014/07 від 21.06.2011), «Buscarini проти Сан-Маріно» (заява № 31657/96), «Posokhov проти Росії» (заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV від 04.03.2003), «Gurov проти Молдови» (заява № 36455/02), «Pandjikidze and Others проти Грузії» дає підстави для висновку, що під «судом, визначеним законом» у практиці ЄСПЛ розуміється дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, дотримання правил автоматичного розподілу справ, наявність повноважень у судді, належний склад суду, наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.
8.4.2.4. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 442/4490/18 та постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 366/3185/18.
8.4.3. Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України скаржник фактично не погоджується з результатом розгляду місцевим господарським судом на стадії підготовчого провадження клопотання Відділення АМК про роз'єднання позовних вимог та про передачу справи № 918/1160/24 про оскарження Рішення Відділення АМК за територіальною підсудністю до Господарського суду Львівської області.
8.4.4. Колегію суддів встановлено, що відмовляючи протокольною ухвалою у задоволенні клопотання Відділення АМК про роз'єднання позовних вимог та про передачу справи за підсудністю, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, про те, що:
- територіальна юрисдикція (підсудність) господарських справ регулюється параграфом 3 глави 2 розділу 1 ГПК України;
- відповідно до частини першої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом;
- у той же час відповідно до частини першої статті 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу;
- відповідно до частини другої вказаної статті позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів;
- у даній справі позов пред'явлено до двох відповідачів, а тому право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу;
- водночас спори, щодо оскарження рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України не відносяться до виключної підсудності господарських судів;
- відповідно до частини другої статті 60 Закону рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
- за приписами статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;
- з огляду на те, що позивач скористався правом вибору між господарськими судами, яким відповідно до статті 29 ГПК України, підсудна справа, то, відповідно розгляд справи даним судом буде сприяти дотриманню завдань господарського судочинства, які визначені частиною першою статті 2 вказаного Кодексу;
- згідно з частиною першою статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги;
- у позовній заяві позивач об'єднав дві вимоги: про часткове визнання недійсним та скасування Рішення Відділення АМК та про зобов'язання ТОВ «Логістиксоюз технологія» спростувати недостовірну інформацію щодо пов'язаності ТОВ «Вербуд-Рівне» та ТОВ «Логістиксоюз технологія» через публікацію такого спростування у ЗМІ. Позивач вказує, що саме бездіяльність відповідальних осіб ТОВ «Логістиксоюз технологія» щодо не надання інформації на запит Відділення АМК призвела до формування хибних висновків щодо пов'язаності вказаних товариств;
- отже, позовні вимоги ТОВ «Вербуд-Рівне» пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами;
- таким чином, ТОВ «Вербуд-Рівне» в одній позовній заяві правомірно об'єднало декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами, і, відповідно, у суду відсутні підстави для роз'єднання вказаних позовних вимог.
8.4.5. Колегія суддів зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»).
8.4.6. Положення ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову (або штучної позовної вимоги), тому однозначно і беззаперечно встановити, що позов (позовна вимога) є штучним або завідомо безпідставним, зокрема, на стадії відкриття провадження у справі, за загальним правилом не вбачається за можливе.
8.4.7. Адже відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Основного Закону однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8.4.7.1. Втім, Суд не заперечує, що можуть бути випадки, коли позовні вимоги є очевидно надуманими та штучними.
8.4.8. У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
8.4.9. Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. Водночас, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
8.4.10. Тобто, саме позивач визначає відповідача (відповідачів) у позові, спосіб судового захисту, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, та надає докази в обґрунтування необхідності здійснення судового захисту. У свою чергу суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
8.4.11. Доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди зі сфоромованими позивачем об'єднаними позовними вимогами, визначеним ним відповідачем, обраним позивачем способом захисту права, яке останній вважає порушеним.
8.4.12. Оцінюючи доводи скаржника крізь призму статті 43 ГПК України, колегія суддів також зазначає, що вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання процесуальними правами (стаття 43 ГПК України) віднесене на розсуд суду, що розглядає справу (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц, від 15.07.2021 у справі № 420/698/21).
8.4.13. Верховний Суд виходить з того, суд першої інстанції, відмовляючи на стадії підготовчого провадження у задоволенні клопотання Відділення АМК про роз'єднання позовних вимог та про передачу справи за підсудністю, навів обґрунтування та мотиви відхилення вказаного клопотання, які узгоджуються із правозастосуванням статей 27, 29, 86,173 ГПК України, встановивши: підвідомчість справи господарським судам, відсутність виключної підсудності справи, наявність підстав для визначення підсудності справи за вибором позивача, відсутність підстав, які б унеможливлювали об'єднання заявлених позовних вимог, пов'язаність їх між собою за наведених у позовній заяві обставин.
8.4.14. Правових підстав для застосування у справі приписів статті 43 ГПК України, якою унормоване питання неприпустимості зловживання процесуальними правами та правові наслідки такого зловживання, суди попередніх інстанцій не встановили.
8.4.15. За наведених обставин, доводи скаржника про порушення судами приписів статей 2, 13, 27, 31, 43, 173 ГПК України в аспекті застосування пункту 6 частини першої статті 310 ГПК України не знайшли свого підтвердження.
8.5. Касаційне провадження у справі відкрито також на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8.6. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.7. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7.1. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
8.9. Скаржник, оскаржуючи судові рішення попередніх інстанцій, з посиланням, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує на постанови Верховного Суду, що означені у пункті 4.1.2 цієї постанови.
8.10. Предметом позову у цій справі № 918/1160/24 є, зокрема, вимога про визнання недійсним та скасування Рішення Відділення АМК у частині, що стосується позивача (якому інкриміноване вчинення порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів конкурсу).
8.11. Скаржник посилається на постанови у справах про визнання недійсними рішень органів АМК, в яких Верховний Суд, досліджуючи правильність застосування судами вимог законодавства, яке регулює загальне питання компетенції органів АМК у сфері державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, виснував, що:
- до компетенції АМК відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відноситься здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких органи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання. При цьому обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи АМК повинен виконуватися суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом Комітету справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом (справа № 910/15697/18);
- виходячи з положень Закону України «Про Антимонопольний комітет України» територіальне відділення АМК у межах наданих йому повноважень має право витребувати в юридичної особи інформацію, необхідну для проведення дослідженням певного ринку. Направлення вимоги про надання інформації є способом одержання необхідної інформації для виконання покладених Законом України «Про Антимонопольний комітет України» на органи Антимонопольного комітету України завдань і обов'язків; виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції є наслідком дослідження ринку, а не його передумовою (справи № 922/2274/17, № 922/3928/17);
- законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб'єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Антимонопольного комітету України інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Право органу АМК вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання не ставиться в залежність від факту початку ним розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (справа № 908/1369/19).
8.12. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що збирання інформації щодо дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, які в подальшому були покладені в основу прийняття розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК від 21.12.2023 № 63/79-рп/к «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» та оспорюваного рішення, здобувалися службовцями Відділення АМК без відповідних на це повноважень, не відповідає приписам статей 3, 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та наведеним вище позиціям Верховного Суду, на які посилається скаржник, відповідно такий висновок є передчасним.
8.13. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/367/19 про визнання недійсним рішення органу АМК про притягнення до відповідальності за вчинення особою антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за змістом якої (постанови) Суд, зокрема, виснував, що: для встановлення факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій достатньо довести наявність факту обміну важливою інформацією між підприємствами-конкурентами; відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються, зокрема за принципом добросовісної конкуренції серед учасників, тобто законом передбачено, що суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях є конкурентами, а отже повинні змагатися між собою з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг у цій сфері та не вчиняти будь-яких дій, які можуть негативно вплинути на конкуренцію; справжність змагання при проведенні тендерних процедур закупівель забезпечується таємністю інформації, що міститься у пропозиціях тендерних торгів. Забезпечити таку таємність можливо лише при умові, що учасники торгів під час підготовки своїх тендерних пропозицій формують свої пропозиції самостійно, незалежно від інших учасників; для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковою наявність негативних наслідків у виді збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів або споживачів. Достатньо встановлення факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію; для визнання територіальним відділенням АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки конкурсних пропозицій, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі; спільні нехарактерні ознаки в оформленні документації торгів в сукупності із іншими доказами можуть свідчити про антиконкурентну поведінку; суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення у справі з огляду на виключні повноваження органів АМКУ здійснювати оцінку та кваліфікацію дій суб'єктів господарювання у справах щодо порушення законодавства про економічну конкуренцію. Отже, аргументи позивача щодо обов'язку суду досліджувати та аналізувати всі дії учасників справи є необґрунтованими та суперечать статтям 7, 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
8.14. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного суду у справах № 914/484/24, № 909/1104/23, № 914/938/20, в яких оскаржувалися рішення органів АМК в частині визнання вчинення особою порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за змістом яких (постанов) Верховний Суд, з урахуванням сталої та послідовної позиції, виснував, що: господарським судам першої та апеляційної інстанції під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності. Закон не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.
8.15. З огляду на викладені вище сталі та послідовні позиції Верховного Суду, суд у розгляді спору про визнання недійсним / скасування / зміну рішення АМК, згідно з яким особі інкриміноване порушення антимонопольного законодавства у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій згідно з пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, має дослідити та оцінити наведені АМК докази, у порядку, передбаченому статтею 86 ГПК України (як кожен доказ окремо, так і вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності) і, в разі їх підтвердження, дійти висновку щодо достатності / недостатності висновків, викладених у такому рішенні.
8.15.1. Колегія суддів виходить з того, що ці правові позиції є релевантними як для спотворених торгів, так і для аукціонів та конкурсів. Вказаний висновок грунтується на пункті 4 частини другої статті 6 Закону, який передбачає, що антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
8.15.2. При цьому, Верховний Суд враховує саму суть їх процедур, які виключають узгодження поведінки їх учасниками, оскільки останнє не відповідає суті конкурсу. Змагальність забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону змагальність учасників процедур торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
8.16. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі № 918/1160/24 в частині розгляду вимоги про часткове визнання недійсним / скасування Рішення Відділення АМК вбачається вибіркове відхилення окремо взятих доказів, покладених Відділенням АМК в основу оскаржуваного рішення про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів конкурсу, без надання оцінки встановленим фактам і доказам з урахуванням їх вірогідності та у взаємному зв'язку доказів у справі у їх сукупності у відповідності до статті 86 ГПК України (судами фактично здійснено оцінку лише кожного доказу окремо, при цьому не здійснено належної оцінки всіх встановленим обставинам справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв'язку і вірогідності) в контексті наявності / відсутності підстав, передбачених статтею 59 Закону щодо зміни, скасування чи визнання недійсним Рішення Відділення АМК.
8.16.1. При цьому Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
8.16.2. Скупна оцінка доказів, вказаних органом АМК в оспорюваному рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які на думку органу АМК, підтверджують таке узгодження.
8.17. У зазначеному аспекті, з огляду на викладене вище, знайшли своє підтвердження доводи Відділення АМК, обґрунтовані з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України про не дослідження судами зібраних у справі доказів (що порушенням статті 210 ГПК України).
8.18. Зазначаючи про те, що розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК від 21.12.2023 № 63/79-рп/к про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняте органом АМК з власної ініціативи, на підставі отриманої в рамках проведеного дослідження інформації, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 18.01.2022 зі справи № 910/17572/20, за змістом якої саме по собі видання органом АМК розпорядження про початок розгляду справи та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі. Видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності) таке розпорядження не передбачає.
8.19. У зазначеному аспекті Суд зазначає, що посилання судів в обґрунтування підстави для визнання частково недійсним та скасування Рішення АМК на те, що депутат місцевої ради не відноситься до осіб, які мають право подавати заяву про захист прав відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону або частини першої статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не враховує ані суті компетенції органів АМК відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ані приписи статті 41 Закону, а також те, що сама по собі наявність / відсутність у депутата місцевої ради повноважень на звернення із заявою до органів АМК не впливає на чинність Рішення Відділення АМК, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції може бути розпочато за ініціативою органу АМК. Отже, визначальним у цьому випадку є доведеність органом АМК вчинення особою / особами антиконкурентних узгоджених дій на підставі зібраних (отриманих) доказів.
8.20. Відділення АМК також посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права [статті 6, 9, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»; пункт 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, яке затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за № 291/5482 (із змінами)], стосовно чого відсутній висновок Верховного Суду, викладений у його постанові в подібних правовідносинах.
8.20.1. Так, за доводами скаржника, твердження судів про те, що Законом України «Про Антимонопольний комітет України» не надано права Голові АМК чи особі, яка виконує його функції, давати доручення територіальним відділенням АМК чи їх керівникам, зокрема, з приводу проведення дослідження щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами господарювання, заперечує фундаментальні норми законодавства про захист економічної конкуренції, не враховує приписи статей 6, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», пункту 1 названого вище Положення.
8.21. Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.22. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.23. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.24. Верховний Суд виходить з того, що кожна справа є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює орган АМК, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які орган АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону.
8.25. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
8.26. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.27. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.
8.28. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.29. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.30. У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.
8.31. За змістом статті 6 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
8.32. Відповідно до статті 12 названого Закону для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету України.
8.33. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, яке затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за № 291/5482 (із змінами) та є підзаконним нормативно-правовим актом в ієрархії нормативно-правових актів, територіальне відділення Антимонопольного комітету України є органом у системі органів Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), утвореним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції та Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Відділення утворюється Комітетом в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, інших адміністративно-територіальних одиницях, йому підпорядковане і підзвітне. Спрямування, координація і контроль діяльності відповідних відділень Комітету здійснюються Головою Комітету, його заступниками, державними уповноваженими Комітету згідно з розподілом їхніх функціональних обов'язків.
8.34. Згідно з пунктом 3 названого Положення передбачено, що Відділення за дорученням Голови Комітету чи органів Комітету проводить розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, що підвідомчі цим органам.
8.35. Враховуючи викладене вище, висновок судів попередніх інстанцій, покладений ними в обґрунтування наявності підстав для визнання частково недійсним Рішення Відділення АМК, за змістом якого (висновку) в.о. Голови Антимонопольного комітету України, надаючи доручення Відділенню АМК, а Відділення АМК, виконуючи це доручення, діяли не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - є таким, що суперечить приписам статей 6, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Положенню про територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
8.36. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.37. З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про порушення окреслених вище норм права судами попередніх інстанцій під час судових рішень в оскаржуваній частині є частково обґрунтованими з означених у цій постанові міркувань.
8.38. Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві ТОВ «Вербуд-Рівне» на касаційну скаргу та усні пояснення ТОВ «Логістиксоюз технологія», з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.39. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зазначені у цій постанові та порушили норми процесуального права (статті 73-79, 86, 236, 237 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.40. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у справі в оскаржуваній частині скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір у переданій на новий розгляд частині відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. У Верховного Суду відсутні правові підстави для розподілу судового збору, сплаченого Відділенням АМК за подання касаційної скарги, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині та передає справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 918/1160/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.06.2025 в частині визнання частково недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2024 у справі № 63/2-01-75-2023, та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 918/1160/24, ухвалену за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині, скасувати.
3. Справу № 918/1160/24 у скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов