ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2026Справа № 910/14157/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма"
про стягнення 47281,45 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" (далі-відповідач) про стягнення 47281,45 грн, з яких 37500,00 грн - основна сума боргу, 3306,46 грн - інфляційні витрати, 1075,40 грн - 3 % річних, 5399,59 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.
15.12.2025 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 22.12.2025 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів.
07.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, позивачем не надано доказів поставки товару у поновному обсязі (видаткова накладна не підписана з боку відповідача), акт звірки за відсутності первинних документів не є належним доказом в підтвердження господарської операції. Відповідачем підтверджено обставини отримання від позивача половини зазначеного у видатковій накладній товару, яка в свою чергу була оплачена відповідачем. Відповідач також наголошує, що позивачем не підтверджено направлення йому первинних документів.
12.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги. Позивач наголосив, що "Новою поштою" відповідачу були направлені первинні документи, крім того, вони надсилались на електронну адресу відповідача, вказану ЄДР. Також повідомлення в месенджері направлялись на телефон відповідача, вказаний в ЄДР, як контактний.
19.01.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що він не заперечує існування між сторонами господарських правовідносин, проте заперечує обставини поставки йому товару на загальну суму 75000,00 грн, а наголошує на тому, що йому було поставлено товар лише на суму 37500,00 грн, яка ним оплачена. Відповідач наголошує, що первинні документи, подані позивачем не містять всіх обов'язкових реквізитів. Заперечує проти належності акту звірки у якості доказу здійснення господарської операції на суму 75000,00 грн. Також відповідачем подано докази реєстрації податковим органом уточнюючого розрахунку та суми податкового кредиту.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
До матеріалів справи долучено договір поставки № 138/24 від 25.11.2024, сторонами за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (постачальник). Договір підписаний та скріплений печаткою постачальника (позивача), з боку покупця (відповідача) підпис та печатка відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Оскільки, відповідач не підписав договір № 138/24 від 25.11.2024, суд вбачає, що сторонами не досягнуто згоди щодо укладення означеного правочину саме за умовами викладеними у письмовому договорі № 138/24 від 25.11.2024.
До позовної заяви також долучено рахунок на оплату № 1012 від 27.11.2024 на суму 75000,00 грн за 2 тони Цехавіту Кауфіт премікс для ВРХ.
Відповідач сплатив 50% за цехавіт згідно рахунку № 1012 від 27.11.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 396-00000/27е0dе32-сd79-46е9-а063-8200030а7814 від 27.11.2024 на суму 37500,00 грн.
Також до позовної заяви долучено видаткову накладну № 1016 від 27.11.2024 на поставку цехавіту у кількості 2 тони, загальною вартістю 75000,00 грн. Видаткова накладна підписана та скріплена печаткою позивача (постачальника), з боку відповідача підпис відсутній.
До матеріалів справи подано товарно-транспортну накладну № 1016 від 27.11.2024, підписану позивачем про передачу для перевезення 2 тон цехавіту загальною вартістю 75000,00 грн. Підпис отримувача товару відсутній.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 по 31.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" дебіторська заборгованість позивача (кредиторська заборгованість відповідача) становить 37500,00 грн. Акт звірки підписаний обома контрагентами.
Також, позивач долучив до матеріалів справи податкову накладну № 92 від 27.11.2024 на суму 75000,00 грн, в тому числі ПДВ 12500,00 грн та докази їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На електронну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і розділі "Інформація для здійснення зв'язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма", nvffarm@gmail.com позивачем було направлено договір поставки, рахунок і видаткову накладну. В підтвердження означених обставин долучено скріншоти з електронної скриньки позивача.
Також позивач долучив скріншоти переписки у месенджері з контактом Novograd-Volynska Ferma, номер телефону НОМЕР_1 . Означений номер телефону зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і розділі "Інформація для здійснення зв'язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма". З переписки вбачається, що відповідач повідомив про можливість направлення йому оригіналів документів "Новою поштою" на відділення № 151, м. Київ, ОСОБА_1, номер телефону НОМЕР_2 . Також з переписки вбачається, що позивач направив відповідачу електронною поштою та "Новою поштою" документи з приводу поставки товару, які не були отримані відповідачем, проте не повернуті ним.
З експрес-накладної "Нової пошти" № 59001267711250 від 27.11.2024 вбачається, що позивач направив "документи" на відділення № 151 ц місті Києві ОСОБА_2, номер телефона НОМЕР_1 , які були отримані адресатом (ОСОБА_2.) 02.12.2024.
Суду не було надано доказів оплати відповідачем загальної вартості товару.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Судом встановлено, що договір № 138/24 від 25.11.2024 відповідачем не був підписаний, а отже, на означених у ньому умовах так і не був укладений. Однак, судом встановлено, що шляхом вчинення обома сторонами конклюдентних дій (позивач відправив товар, а відповідач зазначений товар отримав та не повернув і частково оплатив), між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 37500,00 грн основного боргу за поставлений згідно видаткової накладної № 1016 від 27.11.2024 товар.
Відповідач у відзиві вказує, що він отримав від позивача лише половину товару (1 тона) на суму 37500,00 грн, який ним був оплачений у повному обсязі. Натомість решта 50% товару вартістю 37500,00 грн йому поставлена не була, а позивачем не надано суду належних доказів отримання товару за видатковими накладними у повному обсязі, як і не підтверджено обставин направлення відповідача первинних документів за означеною господарському операцією. Крім того, відповідачем скориговано суму податкового кредиту, з урахуванням отримання від позивача лише половини товару вартістю 37500,00 грн.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Отже встановленню межах даної справи підлягають обставини щодо поставки позивачем товару на загальну суму 75000,00 грн відповідачу.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі Положення № 88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
В п. 2.3, 2.4. Положення № 88 також зазначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.3, 2.4. Положення № 88 відображають реальні господарські операції.
Відповідно до ч. 2 ст 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Подана до матеріалів справи видаткова накладна № 1016 від 27.11.2024 не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця. Тобто видаткова накладна як первинний документ, містить недоліки, з огляду на що не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.
Разом з цим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.
У зв'язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно інформації, зазначеній у товарно-транспортній накладній № 1016 від 27.11.2024, товар у кількості 2 тони, загальною вартістю 75000,00 грн був переданий перевізнику для доставки відповідачу.
Первинні документи по означеній господарській операції були направлені відповідачу на його офіційну електронну адресу, та на ім'я керівника відповідача "Новою поштою". Суд також відзначає, що відправка документів була здійснена позивачем і вони були отримані керівником позивача. Оскільки, відповідачем не було надано доказів того, що на його електронну адресу та "Новою поштою" позивач відправив йому інші документи, ніж ті, що стосуються спірної господарської операції, суд вважає його заперечення безпідставними та не доведеними.
Відповідно до ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Отримавши товар та первинні документи щодо його поставки, відповідач не висловив жодних заперечень щодо обсягу товару, зазначеного у видатковій накладній та ТТН, як і не заявив вимогу про поставку недопоставленого товару.
Крім того, суд наголошує, що ведення бухгалтерського обліку є обов'язковим як для позивача так і для відповідача, тобто, в разі отримання відповідачем від позивача лише частини товару, вказаного у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, означена господарська операція мала бути відображена обома контрагентами. Натомість, відповідач не надав суду доказів, зокрема первинних документів на отримання від позивача 1 тони цехавіту на суму 37500,00 грн.
Судом також приймається до уваги акт звірки, підписаний повноважними представниками обох контрагентів, яким підтверджено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 37500,00 грн. Отже, вірогідно підписаним актом звірки між сторонами підтверджено поставку позивачем відповідачу товару саме на суму 75000,00 грн. Також суд наголошує, що в день поставки товару, позивач оплатив 37500,00 грн, вказавши у призначенні платежу саме оплату 50% вартості товару згідно рахунку № 1012 від 27.11.2024. Тобто сам відповідач визначив, що ним оплачено лише 50% обумовленого (поставленого) сторонами товару.
Оскільки, електронне листування та переписка у месенджері здійснювалась на електронну пошту та на телефон, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі "Інформація для здійснення зв'язку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма", суд приймає означені документи у якості доказів, враховуючи позицію Великої Палата Верховного Суду, викладену у постанові № 916/3027/21 від 21.06.2023.
Суд відзначає, що коригування відповідачем суми податкового кредиту не спростовують обставин щодо поставки йому всього обсягу товару, на загальну суму 75000,00 грн. Крім того, коригування було здійснено відповідачем лише у грудні 2025 року, після ініціювання позивачем судового спору у даній справі.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В підтвердження обставин поставки позивачем відповідачу товару до матеріалів справи були подані: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, експрес-накладна, скрін-шоти електронного листування та листування в месенджері на офіційну електронну адресу та офіційний контактний номер телефону юридичної особи, акт звірки взаємних розрахунків.
Натомість, відповідачем суду не було подано жодного доказу, в спростування обставин отримання від позивача товару на загальну суму 75000,00 грн, на підтвердження яких позивачем, на переконання суду, були надані вірогідні докази.
Отже, враховуючи зазначене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що постачання позивачем відповідачу товару на суму 75000,00 грн підтверджено матеріалами справи. Подані позивачем докази на підтвердження даної обставини суд вважає більш вірогідними, ніж заперечення відповідача, які не підтверджені жодними доказами.
Отже, відповідачем не надано доказів на спростування обставин щодо отримання ним від позивача товару на загальну суму 75000,00 грн.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки, сторонами не було обумовлено строки оплати товару, то він мав бути оплачений не пізніше наступного дня від дати його прийняття, тобто 28.11.2024.
Як уже було зазначено судом вище, відповідачем 27.11.2024 було сплачено кошти у сумі 37500,00 грн з 75000,00 грн. Разом з тим, доказів оплати товару у сумі 37500,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 37500,00 грн за переданий товар.
Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати суду не надано.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 37500,00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 1075,40 грн за період з 29.11.2024 по 12.11.2025 та втрати від інфляції у розмірі 3306,46 грн за період з грудня 2024 по жовтень 2025.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Як уже було зазначено судом вище, відповідач зобов'язаний був оплатити товар у повному обсязі у строк до 28.11.2024, а отже він є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 29.11.2024.
Суд перевірив розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму 3% річних у розмірі 1075,40 грн та суму втрат від інфляції у розмірі 3306,46 грн такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5399,59 грн за період з 29.11.2024 по 27.05.2025.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд відзначає, що редакція статті 549 ЦК України, яка була чинна станом на день виникнення правовідносин, не містила визначення розмірі (ставки) пені.
Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" від 09.01.2025 було зокрема частину 3 ст. 549 ЦК України доповнено абзацом наступного змісту: Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності.
Отже, норма, яка визначає ставку нарахування пені набула чинності була введена в дію з 28.08.2025, після закінчення періоду, за який позивач нараховує пеню. Крім того, при виникненні між сторонами правовідносин діяло законодавство, яке не визначало ставку пені за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст 549 ЦК України в редакції, яка станом на день виникнення між сторонами правовідносин та в період нарахування пені позивачем ще не була введена в дію.
Оскільки, договір між сторонами, який визначав би розмір пені, між сторонами не був укладений, а діючої норми, що б визначала ставку пені за порушення даного грошового зобов'язання також не було, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача пені у розмірі 5399,59 грн.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоград-Волинська ферма" (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 7, офіс 3, ідентифікаційний код 45363747) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сваор Нутрішн" (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Шопена, будинок 22А, ідентифікаційний код 41469532) заборгованість у розмірі 37500 (тридцять сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн 40 коп., втрати від інфляції у розмірі 3306 (три тисячі триста шість) грн 46 коп., судовий збір у розмірі 2145 (дві тисячі сто сорок п'ять) грн 76 коп.
3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 5399,59 грн - відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко