ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2026Справа № 910/10472/25
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/10472/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛС» стягнення 540 013,62 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛС" про стягнення 46 253,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 3017 оренди нежитлового приміщення від 10.02.2022, у зв'язку з чим позивачем нарахована за період січень-травень 2025 року заборгованість з орендної плати в розмірі 39 491,40 грн, а також за прострочення сплати заборгованості пеню в розмірі 4 874,21 грн, 3% річних - 490,13 грн та інфляційні втрати - 1397,89 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 27.08.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач тільки 24.09.2025 отримав ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.08.2025.
Крім того, представник відповідача ознайомився з матеріалами справи 30.09.2025.
06.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та обґрунтовує підстави подання відзиву на позовну заяву після спливу тридцятиденного строку, визначеного ч.3 ст. 252 ГПК України.
08.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, серед іншого, викладені заперечення щодо прийняття до розгляду відзиву відповідача.
Дослідивши матеріали справи та ураховуючи, що ухвалою про відкриття провадження у справі № 910/10472/25 від 27.08.2025 суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, при цьому вказану ухвалу відповідач отримав через підсистему «Електронний суд» тільки 24.09.2025, суд визнає обґрунтованими доводи відповідача щодо строку подання відзив на позов та вважає за необхідне прийняти його до розгляду.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено в розумні строки.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал-Центр" (за договором - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛС" (за договором - Орендар) було укладено Договір № 3017 оренди нежитлового приміщення (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно - складське приміщення. За додатковою згодою сторін, Орендодавець надає в оренду інше майно (меблі, оргтехніку і т.д.), додаткові послуги, пов'язані з орендою вказаних приміщень.
Об'єкт оренди, згідно з умовами Договору, складається з нежитлових приміщень, загальною площею 64,74 м2, обладнаного відповідними комунікаційними системами: складський бокс № 20, площею 64,74 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Чугуївський, 21. Стан об'єкта оренди та його недоліки на момент передачі його в оренду визначається в акті приймання-передачі приміщення (п. 1.3. Договору).
Згідно п. 2.1. Договору, приймання та здача Об'єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 2.2. Договору, при передачі Об'єкта оренди складається Акт прийому-передачі. що є невід'ємною частиною нього Договору.
Сторони домовились, що не пізніше 21 лютого 2022 року підписують акт приймання-передачі Об'єкта оренди для його використання за цільовим призначенням (п. 2.3. Договору).
У п. 3.1. Договору визначено, що за користування Об'єктом оренди справляється орендна плата. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін і становить 5826,60 грн. (п'ять тисяч вісімсот двадцять шість гривень 60 копійок), враховуючи суму ПДВ за місяць користування Об'єктом оренди, без врахування суми компенсації витрат, пов'язаних із забезпеченням орендованого приміщення електричною енергією, тепловодопостачанням, користування мережею Інтернет та інших витрат. Орендна плата включає в себе плату за прибирання місць загального користування.
За умовами п. 3.5. Договору оренди орендна плата вноситься Орендарем у національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування попередньої оплати на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 10 числа поточного місяця незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря або в готівковій формі шляхом внесення коштів в касу Орендодавця. Підставою для перерахування/сплати орендної плати на рахунок Орендодавця є рахунок фактура, що виставляється останнім до п'ятого числа поточного місяця.
Відповідно до п. 3.8. Договору, орендодавець має право змінити розмір орендної плати за наявності обґрунтованих підстав. В такому разі, Орендодавець зобов'язаний повідомити письмово (шляхом надсилання рекомендованого листа на юридичну адресу Орендаря) про зміну вартості орендної плати не пізніше, ніж за 30 днів до таких змін. Зміна розміру орендної плати здійснюється шляхом підписання сторонами договору додаткової угоди. В разі неприйняття Орендарем нової вартості та не досягнення домовленостей з приводу орендної плати, Орендар повинен звільнити приміщення протягом тридцяти п'яти днів з моменту отримання повідомлення Орендодавця про підвищення орендної плати.
Згідно п. 3.10. Договору, у випадку припинення дії цього Договору орендна плата сплачується Орендарем пропорційно фактичній кількості днів оренди по день фактичної здачі Об'єкта оренди Орендодавцеві відповідно до Акту приймання-передачі Об'єкта оренди.
У п.11.1., 11.2. Договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання. Договір укладений строком до 31 грудня 2022 року.
Після закінчення терміну дії Договору Орендар має пріоритетне право на пролонгацію Договору, за згоди Орендодавця, на тих же умовах, шляхом укладання додаткової угоди до цього Договору (п. 11.3. Договору).
Як убачається з матеріалів справи, 21.02.2022 сторони підписали Акт приймання-передачі до Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно - складське приміщення, з метою розміщення складу. Загальна площа нежитлових приміщень складає 64,74 м2, з яких: складський бокс № 20, площею 64,74 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Чугуївський, 21.
29.12.2022 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017, якою погодили продовження строку дії Договору оренди до 31 грудня 2024 року включно.
Крім того, сторони уклали Додаткову угоду №2 від 01.01.2024 до Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017, якою погодили використання електронного документообігу згідно з положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги» із застосуванням програми «Вчасно».
Позивач направив на адресу відповідача лист за вих. № 03-12/24-юр від 11.12.2024, у якому повідомив про підвищення розміру орендної плати до 140,00 грн. за 1 кв.м. за використання складського приміщення за адресою: місто Київ, провулок Чугуївський, будинок 21, а також запропонував підписати Додаткову угоду, якою, починаючи з 01 січня 2025 року, внести зміни до п. 3.1., 3.2. Договору в частині розміру орендної плати та продовжити строк дії договору до 31.12.2025.
У відповідь на вказаний лист позивача, ТОВ «Делс» надіслало лист б/н від 22 січня 2025 року, з проханням не підвищувати орендну плату, оскільки це збільшить видатки, що може бути критичним для Товариства та стати підставою для припинення договірних відносин. Позивач відповіді на цей лист не надав.
Листом б/н від 30.04.2025 відповідач повідомив позивача про звільнення приміщення та просив надати розпорядження відповідним відділам ТОВ «АРСЕНАЛ-ЦЕНТР», для припинення реєстрування первинних бухгалтерських документів (податкових накладних, рахунків, актів тощо).
Проте, як вказує позивач, ТОВ «АРСЕНАЛ-ЦЕНТР», з метою належного виконання положень пункту 3.5. Договору оренди, у період з 01 січня 2025 року по травень 2025 року включно, виконувало свої обов'язки шляхом вчасного направлення засобами електронної пошти на офіційну електронну адресу ТОВ «ДЕЛС» рахунків-фактур, копії яких додані до позовної заяви як підстави для перерахування/сплати орендної плати Орендарем на рахунок Орендодавця за умовами вказаного договору.
12.05.2025 рекомендованим листом з описом вкладення позивач надіслав на адресу ТОВ «ДЕЛС» Досудову вимогу (претензію) від 09 травня 2025 року за вих.№2025/05/09, у якій позивач вимагав сплатити заборгованість по орендній платі, яка виникла за період з 01 січня по 31 травня 2025 року у загальному розмірі 39491,40 грн, а також сплатити пеню в розмірі 4 874,21 грн, 3% річних - 490,13 грн та інфляційні втрати - 1397,89 грн.
Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
29.05.2025 рекомендованим листом з описом вкладення позивач надіслав на адресу відповідача лист за вих. №2025/05/29 від 29.05.2025, в якому пропонував у добровільному порядку врегулювати спір та сплатити заборгованість по орендній платі, яка виникла за період з 01 січня по 31 травня 2025 року у загальному розмірі 39491,40 грн. Даний лист відповідач також залишив без відповіді та задоволення
Таким чином, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів у період з 01 січня по 31 травня 2025 року, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду, в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість розмірі 39491,40 грн, а також нараховані за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань пеню в розмірі 4 874,21 грн, 3% річних - 490,13 грн та інфляційні втрати - 1397,89 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що 30.04.2025 письмово повідомив позивача про припинення взаємовідносин, у зв'язку з недосягненням згоди щодо нової вартості оренди, та звільнив приміщення, а відтак, будь-які нарахування за травень 2025 року взагалі є безпідставними. Також, відповідач зазначає про неправомірність розрахунків орендної плати, починаючи з 01 січня 2025 року, оскільки сторони не досягли згоди щодо збільшення розміру орендної плати, що, у свою чергу, стало підставою для припинення договірних відносин зі сторони ТОВ «ДЕЛС».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Внаслідок укладення Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки, які підпадають про правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Як установлено судом, на виконання умов укладеного договору 21.02.2022 сторони підписали Акт приймання-передачі до Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно - складське приміщення, з метою розміщення складу. Загальна площа нежитлових приміщень складає 64,74 м2, з яких: складський бокс № 20, площею 64,74 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Чугуївський, 21.
Крім того, 29.12.2022 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017, якою погодили продовження строку дії Договору оренди до 31 грудня 2024 року включно.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом установлено, що позивач направив на адресу відповідача лист за вих.№ 03-12/24-юр від 11.12.2024, у якому повідомив про підвищення розміру орендної плати до 140,00 грн. за 1 кв.м. за використання складського приміщення за адресою: місто Київ, провулок Чугуївський, будинок 21, а також запропонував підписати Додаткову угоду, якою, починаючи з 01 січня 2025 року, внести зміни до п. 3.1., 3.2. Договору в частині розміру орендної плати та продовжити строк дії договору до 31.12.2025.
У відповідь на вказаний лист позивача, ТОВ «Делс» надіслало лист б/н від 22 січня 2025 року, з проханням не підвищувати орендну плату, оскільки це збільшить видатки, що може бути критичним для Товариства та стати підставою для припинення договірних відносин. Позивач відповіді на цей лист не надав.
Листом б/н від 30.04.2025 відповідач повідомив позивача про звільнення приміщення та просив надати розпорядження відповідним відділам ТОВ «АРСЕНАЛ-ЦЕНТР», для припинення реєстрування первинних бухгалтерських документів (податкових накладних, рахунків, актів тощо).
Відповідно до п. 10.1. Договору будь-які зміни й доповнення до даного Договору мають юридичну силу тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі й підписані обома Сторонами.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту
Отже, з матеріалів справи убачається, що сторони не досягли згоди щодо продовження строку дії Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017 на новий строк та щодо збільшення розміру орендних платежів з 01 січня 2025 року, оскільки відповідна додаткова угода повноважними особами сторін підписана не була.
Таким чином, позивачем безпідставно здійснено розрахунок орендної плати за користування приміщенням за період з 01.01.2025 по 30.04.2025, виходячи з нової ціни орендної плати, яка не була погоджена сторонами.
Суд також звертає увагу на положення п. 3.5. Договору, відповідно до яких підставою для перерахування/сплати орендної плати на рахунок Орендодавця є рахунок фактура, що виставляється останнім до п'ятого числа поточного місяця.
В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які підтверджують факт направлення відповідачу рахунків-фактури для проведення платежів з орендної плати за період з 01.01.2025 по 30.04.2025 за час фактичного користування приміщенням.
Водночас, суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем умов договору в частині повернення об'єкту оренди та оформлення з цього приводу відповідного акту прийому-передачі.
Проте, виходячи з аналізу зібраних у справі доказів та листування, яке відбулося між сторонами, можна дійти висновку, що відповідач звільнив об'єкт оренди 30.04.2025, але при цьому не дотримався порядку повернення об'єкту оренди орендодавцю, визначеного розділом 6 Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).
В силу вимог статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Верховний Суд у п. 8.22 постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 дійшов висновку, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, у розумінні положень норми ст. 79 ГПК України на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, виходячи з наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що відповідач після закінчення строку дії Договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2022 року № 3017 об'єкти оренди не повернув та продовжив фактичне користування ним до 30.04.2025.
Проте, у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості по орендній платі за час фактичного користування відповідачем приміщенням у період з 01.01.2025 по 30.04.2025 з урахуванням ціни, яка була визначена у п. 3.1., 3.2. Договору, а також докази направлення відповідачу рахунків-фактури за спірний період, які є підставою для сплати орендних платежів на підставі п. 3.5. Договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність позивачем на даний час підстав для стягнення заборгованості з орендних платежів.
При цьому, оскільки вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 39491,40 грн, останні також задоволенню не підлягають.
У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 02.02.2026.
Суддя А.І. Привалов