вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
02 лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1068/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенко А.А.
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
справа за позовом
Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі позивача 1 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області та позивача 2 Міжгірської селищної ради, смт. Міжгір'я Закарпатської області
до відповідача 1 Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ.
Відповідача 2 філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 1 217 700,99 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від прокуратури - Задорожко С.С., прокурор Закарпатської обласної прокуратури
від позивача 1 - Данч Н.О. в порядку самопредставництва
від позивача 2 -
від відповідача 1 - Левицький А.О. адвокат ордер серія АО №1203668 від 13.11.2025
від відповідача 2 -
СУТЬ СПОРУ: Хустська окружна прокуратура Закарпатської області звернулась в інтересах держави з позовом в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Міжгірської селищної ради до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 217 700,99 грн грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону, покликаючись на положення ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст. 120, 124-126, 206 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 23.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
Хустською окружною прокуратурою 24.09.2025 подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Призначено підготовче засідання на 23.11.2025, яке відкладено на 18.11.2025 із підстав зазначених в ухвалі про відкладення.
Ухвалою від 18.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.12.2025, яке відкладено на 27.01.2026.
27.01.2026 після судових дебатів суд на підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 02.02.2026 на 14:30 год.
Позиція прокурора.
Прокурор просить задовольнити позов в повному обсязі.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев на підвідомчій відповідачу території та встановлено в межах кримінального провадження.
Прокурор вказує, що Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області в ході реалізації представницьких повноважень у порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушення вимог законодавства щодо невідшкодування постійним лісокористувачем шкоди, завданої незаконною порубкою дерев.
У провадженні слідчого відділу відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12024071110000157 від 13.08.2024 за ч. 4 ст. 246 КК України. Згідно із матеріалами до відділення поліції 12.08.2024 надійшло повідомлення філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарства «Ліси України» про виявлення 07.08.2024 факту незаконної порубки деревини в обході 23, квартал 40, виділ 36 Соймівського лісництва.
Під час досудового розслідування кримінального провадження слідчим у порядку ст. 110 КПК України 23.08.2024 винесено постанову про залучення спеціаліста Департаменту безпеки ДП «Ліси України», для участі у проведенні огляду місця події - ділянок обходу №23, кварталу 40, виділу 36 Соймівського лісництва філії «Міжгірське ЛГ» ДСГП «Ліси України», де скоєно самовільну рубку деревини.
Відповідно до акту складеного інспекторами відділу № 1 управління безпеки Департаменту безпеки ДП «Ліси України» у присутності окремих посадових осіб державної лісової охорони апарату філії, лісничого лісництва, що перевірялося та матеріально-відповідальних осіб, за результатами проведення огляду місця події (протокол огляду місця події від 29.08.2024) у кварталі 40 виділ 36 на площі 6,7 га було виявлено незаконну порубку дерев (пнів від зрізаних дерев без ознак відводу в рубку, тобто на пні відсутнє тавро відводу дерева в рубку) в кількості 70 штук, з яких 36 пнів породи ялина, 2 пні породи ялина сухостійна, 8 пнів породи бук, 23 пні породи ялиця, 1 пень породи ялиця сухостійна. Загальним ліквідним об'ємом 108, 18 м.куб. З метою розрахунку суми завданих збитків від вчиненого кримінального правопорушення 03.09.2024 слідчим у кримінальному провадженні винесено постанову про залучення спеціаліста - представника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та скеровано запит до установи. Відповідно до розрахунків, проведених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розмір шкоди заподіяної лісу незаконним вирубуванням 67 дерев у кварталі 40 виділі 36 Соймівського лісництва філії «Міжгірське лісове господарство ДП «Ліси України» складає 1 191 188, 78 грн., а розмір шкоди заподіяний лісу незаконним вирубуванням 3 сухостійних дерев - 26 512, 21 грн.
Згідно з інформацією філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 02.09.2025, наданої на запит Хустської окружної прокуратури статус філії «Міжгірське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» припинено. Відповідно до п.1 наказу ДП «Ліси України» №1820 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»», припинено діяльність філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття. Пунктом 3 вищевказаного наказу зобов'язано директора філії «Міжгірське лісове господарство» здійснити відповідні дії щодо припинення філії «Міжгірське лісове господарство», зокрема забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акта до філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» станом на 31.12.2024 та подати для затвердження оформлений передавальний баланс та передавальний акт до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до 10.01.2025; Відповідно до наказу ДП «Ліси України» №2340 від 31.12.2024 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом», пунктом 1 наказу затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, включаючи й передавальний акт філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліи України. У свою чергу, наказом ДСГП «Ліси України» від 16.01.2025 №179 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Пунктом 1.1. Положення визначено, що філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
Відтак, за твердженням прокурора Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як постійний лісокористувач у зазначених правовідносинах, зобов'язано відшкодувати заподіяну шкоду.
Позиція позивача 1.
Державна екологічна інспекція у Закарпатській області підтримує доводи прокурора та зазначає, що відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України, а згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Пояснює, що факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлено протоколами огляду місцевості та звертає увагу, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Позиція позивача 2.
Міжгірська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області подала заяву за змістом якої позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі та просить суд розгляд справи провести за відсутності уповноваженого представника.
Позиція відповідача 1 та 2.
Судом встановлено, що відповідач 2 - філія «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області є філією та діє в інтересах позивача 1 Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а прокурор вказав два відповідача через заповнення позовної заяви в системі «Електронний суд».
Відповідач скористався наданим йому правом та подав суду відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно з відзивом на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає.
Вказує, що у справі відсутні докази допустимі докази суми запордіяних збитків.
Вказує, що лісокористувачем вжито вичерпних заходів, щодо збереження лісу.
Саме лісокористувач виявив порушення, тому відсутня його вина.
За загальним правилом шкода відшкодовується особою, діями (бездіяльністю) якої така шкода завдана. Відповідач стверджує, що прокурором не доведено наявність усіх необхідних елементів для відшкодування шкоди відповідачем згідно з ст. 1166 ЦК України, зокрема, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданням шкоди, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 166 Цивільного Кодексу України та статті 105 Лісового Кодексу України, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
У провадженні слідчого відділу відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12024071110000157 від 13.08.2024 за ч. 4 ст. 246 КК України. Згідно із матеріалами до відділення поліції 12.08.2024 надійшло повідомлення філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарства «Ліси України» про виявлення 07.08.2024 факту незаконної порубки деревини в обході 23, квартал 40, виділ 36 Соймівського лісництва.
Так, до відділення поліції 12.08.2024 надійшло повідомлення філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарства «Ліси України» про виявлення 07.08.2024 факту незаконної порубки деревини в обході 23, квартал 40, виділ 36 Соймівського лісництва.
Під час досудового розслідування кримінального провадження слідчим у порядку ст. 110 КПК України 23.08.2024 винесено постанову про залучення спеціаліста Департаменту безпеки ДП «Ліси України», для участі у проведенні огляду місця події - ділянок обходу №23, кварталу 40, виділу 36 Соймівського лісництва філії «Міжгірське ЛГ» ДСГП «Ліси України», де скоєно самовільну рубку деревини.
Відповідно до акту складеного інспекторами відділу № 1 управління безпеки Департаменту безпеки ДП «Ліси України» у присутності окремих посадових осіб державної лісової охорони апарату філії, лісничого лісництва, що перевірялося та матеріально-відповідальних осіб, за результатами проведення огляду місця події (протокол огляду місця події від 29.08.2024) у кварталі 40 виділ 36 на площі 6,7 га було виявлено незаконну порубку дерев (пнів від зрізаних дерев без ознак відводу в рубку, тобто на пні відсутнє тавро відводу дерева в рубку) в кількості 70 штук, з яких 36 пнів породи ялина, 2 пні породи ялина сухостійна, 8 пнів породи бук, 23 пні породи ялиця, 1 пень породи ялиця сухостійна. Загальним ліквідним об'ємом 108, 18 м.куб.
З метою розрахунку суми завданих збитків від вчиненого кримінального правопорушення 03.09.2024 слідчим у кримінальному провадженні винесено постанову про залучення спеціаліста - представника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та скеровано запит до установи. Відповідно до розрахунків, проведених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розмір шкоди заподіяної лісу незаконним вирубуванням 67 дерев у кварталі 40 виділі 36 Соймівського лісництва філії «Міжгірське лісове господарство ДП «Ліси України» складає 1 191 188, 78 грн., а розмір шкоди заподіяний лісу незаконним вирубуванням 3 сухостійних дерев - 26 512, 21 грн.
Згідно з інформацією філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 02.09.2025, наданої на запит Хустської окружної прокуратури статус філії «Міжгірське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» припинено. Відповідно до п.1 наказу ДП «Ліси України» №1820 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»», припинено діяльність філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття. Пунктом 3 вищевказаного наказу зобов'язано директора філії «Міжгірське лісове господарство» здійснити відповідні дії щодо припинення філії «Міжгірське лісове господарство», зокрема забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акта до філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» станом на 31.12.2024 та подати для затвердження оформлений передавальний баланс та передавальний акт до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до 10.01.2025; Відповідно до наказу ДП «Ліси України» №2340 від 31.12.2024 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом», пунктом 1 наказу затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, включаючи й передавальний акт філії «Міжгірське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліи України. У свою чергу, наказом ДСГП «Ліси України» від 16.01.2025 №179 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Пунктом 1.1. Положення визначено, що філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
Щодо та допустимі доказів та доведеності суми запордіяних збитків. На думку суду позивачем не надано аргументів на спростування заявлених сум, а також не надано контр розрахунку.
Доводи відповідача, що лісокористувачем вжито вичерпних заходів, щодо збереження лісу та за загальним правилом шкода відшкодовується особою, діями (бездіяльністю) якої така шкода завдана. На думку суду спростовуються, тим що незаконна порубка відбулась та факт такої порубки не оспорюється і відповідачем, а доводи, що саме цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі буде наведено далі у рішенні та те що у даному випадку крім загальних норм про відшкодування шкоди діють і спеціальні норми права, які також будуть наведені нижче.
Щодо уповноважених органів.
Згідно з підпунктом “У» підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; раціонального та невиснажливого використання 11 лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів. Також відповідно до підпунктів 3, 8 пункту 4 даного Положення проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування); пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами. Територіальним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища на території Закарпатської області є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області. Таким чином, іншим органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у вказаній сфері, є Державна екологічна інспекції в Закарпатській області.
Прокуратурою попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та селищну раду водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих кримінальним правопорушенням збитків. Така бездіяльність уповноважених органів оцінена прокурором як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову. Така позиція узгоджується з положеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також постанови Верховного Суду від 17.08.2020 у справі №924/1240/18. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України “Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі селищної ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).
Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Закарпатською обласною прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв'язку з необхідністю стягнення шкоди , завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.
Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
Щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Частиною 1 ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4) Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20.
Відповідно до положень п. “І» ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до вимог ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача.
Пункт 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 за №761, передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема, забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев. Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані 5 здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Як зазначено у ст. 107 цього Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з ч. 1 ст. 69 даного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
При цьому, як вказано у ч. 4 та 5 ст. 68 вказаного Закону, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка ї завдала.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Таким чином факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлений.
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» як постійний лісокористувач у зазначених правовідносинах, зобов'язано відшкодувати заподіяну шкоду.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов'язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов'язаний з моментом передання прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника.
Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 16.03.2023 у справі №922/3979/21.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акту. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов'язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.
Зважаючи на викладене та на те, що положеннями ст. 104, 107 Цивільного кодексу України не визначений момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється у зв'язку з реорганізацією, суд вважає, що такий момент не може пов'язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц та постанові від 04.11.2020 у справі №922/817/18.
Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам.
Згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.
Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі №461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (п. 105 постанови).
Означена незаконна рубка дерев встановлена в межах кримінального провадження за участю представників Держекоінспекції та посадових осіб відповідача внаслідок проведення огляду лісового фонду зазначеного лісництва, а зазначені вище документи (протоколи огляду, відомості попневого переліку) підписані відповідними посадовими особами відповідача без зауважень та заперечень і містять інформацію, яка входить до предмету доказування у даній справі.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Стандарт доказування “вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев, поставивши під сумнів вартість завданої шкоди.
При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об'єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних обмірів та розрахунків спеціалістів Держекоінспекції, висновку експертизи в рамках кримінального провадження або спростовували б взагалі факт наявності незаконної рубки дерев , або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев.
Відповідач навпаки вказує, що саме працівниками постійного користувача було виявлено незаконну порубку, проте вказаний факт не звільняє його від відповідальності як постійного лісокористувача. Також чине законодавство не містить норм відповідно до яких повідомлення правоохоронних органів про факт незаконного вирубування дерев звільняє постійного лісокористувача від відповідальності .
З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів, що факт незаконного вирубування дерев на підвідомчій території лісового господарства відповідача, мав місце у встановлених в протоколах огляду місця події та відомостях попневого переліку обсягах, отже визнається судом встановленим.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. На думку суду призначення на посаду особи, яка не забезпечила схоронності лісу не свідчить про вжиття відповідачем вичерпних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок.
При цьому, з урахуванням встановлених в даній справі обставин, вказаних заходів, вочевидь, виявилося недостатньо з метою виконання передбачених законом та Статутом обов'язків постійного лісокористувача, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду, а тому вказані аргументи відповідача не можуть слугувати підставою звільнення від відповідальності за завдану шкоду.
Заперечення відповідача щодо того, що лісові господарства відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» не є суб'єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незабезпечення збереження лісів, а також не можуть відповідати за шкоду, завдану іншими невстановленими особами згідно з приписами ст. 105 Лісового кодексу України спростовуються положеннями ст. 107 Лісового кодексу України, якими визначено обов'язок підприємств, установ, організації і громадян відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
При цьому, норми означеної постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 регулюють обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (п. 1 постанови) та їх застосування не пов'язується виключно з вчиненням відповідачем незаконної рубки дерев самостійно, адже, в контексті встановлених судом обставин даної справи, заподіяна лісу відповідачем шкода спричинена неналежним та недостатнім вжиттям заходів, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду , що, в свою чергу, свідчить про порушення встановлених правил лісокористування.
З урахуванням викладеного, перевіривши додані до позовної заяви розрахунки розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вони виконані працівниками Держекоінспекції у відповідності до Постанови №665, виходячи з базового значення такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, підтверджені висновком судового експерта, а відтак, суд вважає обґрунтованим, підтвердженим прокурором належними та допустимими доказами
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із задоволенням позову відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у даній справі слід стягнути з відповідача на користь прокуратури
Керуючись ст. ст. 2 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 126, 129, 210, 221, 236, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», (01601, місто Київ вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ - 44768034) на користь держави в особі Міжгірської селищної ради (Закарпатська область, Хустський район, селище Міжгір'я, вул. Шевченка, буд.97, 90000, код ЄДРПОУ - 37975895), шкоду заподіяну довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у сумі 1 217 700, 99 (один мільйон двісті сімнадцять тисяч сімсот гривень дев'яносто дев'ять коп).
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», (01601, місто Київ вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ - 44768034) на користь на користь Закарпатської обласної прокуратури(м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ - 02909967) сплачений судовий збір в розмірі 14612, 41 грн (Чотирнадцять тисяч шістсот дванадцять гривень 41 коп)
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 02.02.2026.
Суддя А.А. Худенко