вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"28" січня 2026 р. Cправа № 902/642/24(130/2925/25)
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (вул. Смаль-Стоцького 1, корпус 28, м. Львів, 79029; код ЄДРПОУ 35234236)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 55 457,19 грн
в межах справи № 902/642/24
за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Представники сторін не з'явились
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/642/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 03.09.2024 року відкрито провадження у справі. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі №902/642/24 арбітражного керуючого Белінську Н.О..
В подальшому, ухвалою суду від 21.05.2025 року затверджено план реструктуризації боргів у справі № 902/642/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , станом на 06.05.2025 року, який погоджений боржником та схвалений кредитором згідно протоколу зборів кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (шляхом опитування, протокол № 1 від 20.05.2025 року), на умовах визначених у ньому. Припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у справі № 902/642/24.
28.11.2025 року до суду від Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 130/2925/25 за позовом ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 55 457,19 грн.
Так, ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 130/2925/25. Постановлено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами 30.10.2025 о 11:00 год..
Разом з тим, ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.10.2025 року постановлено цивільну справу за позовом ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 102308885 від 02.03.2024, укладеним між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 , в сумі 55457,19 грн, передати до Господарського суду Вінницької області.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/642/24(130/2925/25) від 28.11.2025 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С.
Ухвалою від 01.12.2025 року прийнято до свого провадження справу № 902/642/24(130/2925/25) за позовом ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 55 457,19 грн, в межах справи № 902/642/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Призначено справу № 902/642/24(130/2925/25) за позовом ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 55 457,19 грн, в межах справи № 902/642/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду в судовому засіданні на 28.01.2026 року.
В судове засідання на визначену дату позивач та відповідач повноважних представників не направили.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, ухвалою суду від 01.12.2025 року, копії якої були надіслані до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси.
Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.
При цьому, судом встановлено, що 27.01.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.01.2026 року. У відзиві представник відповідача також просить суд провести розгляд справи без участі відповідача та її представника.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи дійшов наступного висновку з огляду на таке.
Так, позовні вимоги мотивовано наступним.
02.03.2024 року між ОСОБА_1 (Відповідач) та ТОВ "Мілоан" (Кредитодавець, Первісний кредитор) було укладено договір про споживчий кредит № 102308885, згідно з умовами якого відповідач отримав 18 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 102308885 від 02.03.2024 р.)
Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням (копія додається).
Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісію і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.
29.07.2024 року між ТОВ "Мілоан" (первісний кредитором та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" (Позивач, Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №110- МЛ/Т від 29.07.2024 р.
Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України, Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 102308885 від 02.03.2024 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем (Копія Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №110-МЛ/Т від 29.07.2024 р. додається).
Відтак, сума заборгованості Відповідача становить 55 457,19 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 16 740 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить - 37 457,19 грн., прострочена заборгованість за комісією становить - 1 260,00 грн.
Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов'язань, а саме відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 23777584/6064 від 12.08.2025 р.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 102308885 від 02.03.2024 року в розмірі 55 457,19 грн., 2 422,40 грн. витрат на сплату судового збору та 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач у відзиві на позов заявлені позовні вимоги визнає частково та зазначає таке.
Так, ОСОБА_1 визнає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 16 740,00 грн. та комісії у розмірі 1 260,00 грн.
Стосовно заборгованості по процентам не визнає в повному обсязі, зокрема, з наступних причин.
Згідно з умовами Договору про споживчий кредит №102308885 від 02.03.2024 року, реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 6229,00% річних, що є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Кредитор просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Крім того, у Договорі про споживчий кредит №102308885 від 02.03.2024 року, зазначена процентна ставка: (п.1.5.3. Договору) стандартна процентна ставка становить 2,30% в день.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 ЗУ "Про споживче кредитування" (у чинній редакції) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Статтю 8 цього Закону доповнено частиною п'ятою відповідного змісту згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року.
Своєю чергою Кредитний Договір укладено 02.03.2024 році, тобто на час укладення Договору і визначення у ньому денної процентної ставки на рівні 2,30%, встановлено обмеження.
Позивач встановив денну процентну ставку більшу, ніж передбачено чинним законодавством. Позивач просить стягнути з відповідача проценти, відповідно до денної процентної ставки 2,30%, що суперечить вимогам закону.
Стягнення суми процентів за користування кредитними коштами, що у декілька разів перевищує суму тіла кредиту, є джерелом отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків. Процентна ставка і нараховані проценти за користування кредитом, фактично, виступає цивільно-правовою відповідальністю відповідача перед позивачем, як кредитором.
За таких обставин, з відповідача на користь кредитної установи підлягає стягненню сума процентів, нарахована за процентною ставкою кредитування, відповідно до чинного законодавства України, а саме 1% та становить 18 900,00 грн. (за відповідним розрахунком передбаченим Договором про споживчий кредит №102308885 від 02.03.2024 року : 18 000,00 грн. (тіло кредиту) х 1% (денна процентна ставка) х 105 (кількість днів прострочення виконання зобов'язання) = 18 900,00 грн.).
Нарахування відсотків за 105 днів користування грошовими коштами у розмірі 37457,19 грн, який в декілька разів перевищує суму кредиту, не відповідає фундаментальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності і розумності.
Відсутність як посилань на первинну бухгалтерську документацію, так і самої первинної бухгалтерської документації унеможливлює перевірку судом достовірності вказаних дат проведення фінансових господарських операцій та їх розмірів, а отже і вірності розрахунків в цілому.
Фактично, кредитор надав до суду не сам доказ проведення господарських операцій, а отже і виконання зобов'язань, а лише свої власні висновки з цього приводу у вигляді розрахунку заборгованості, позбавивши цим суд та боржника можливості надати власну оцінку вірності розрахунків як доказів, якими обґрунтовується розмір грошових вимог.
Але висновки, або узагальнення, не є фактичними даними. Надані до заяви документи (розрахунок заборгованості за кредитним договором) не є належним доказом, який підтверджує наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлює розмір заборгованості, оскільки такими доказами можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Стосовно правової допомоги, відповідач зазначає таке.
На переконання відповідача, дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання (складається з чотирьох аркушів), відсутні посилання на судову практику, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не є складними та не потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, відповідач вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат.
Тому на підставі вищезазначеного, що заявлені позовні вимоги ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" стосовно договору про споживчий кредит №102308885 від 02.03.2024 року, укладеного з ОСОБА_1 , а саме нарахування процентів не підтверджені належними та допустимими доказами, значно завищені, нараховані з порушенням законодавства України, тому не підлягають визнанню в повному обсязі.
Відповідач визнає вимоги лише в частині тіла кредиту у розмірі 16 740,00 грн. та комісії у розмірі 1 260,00 грн., а також просить суд при вирішенні питання щодо стягнення процентів, встановивши співрозмірність нарахованих процентів по невиконаному зобов'язанню боржника та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, зменшити розмір відсотків до розміру 18 900,00 грн.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Як вбачається із матеріалів справи № 902/642/24, Позивач - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" станом на дату розгляду справи № 902/642/24(130/2925/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/642/24 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .
Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).
У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 02.03.2024 року між ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ "Мілоан" (Кредитодавець) укладено договір про споживчий кредит № 102308885, за умовами якого Кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3 Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. Договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 18 000,00 грн. (п. 1.2.).
Кредит надається загальним строком на 105 днів з 02.03.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів (п. 1.3.).
Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 17.03.2024 (рекомендована дата платежу) (п. 1.3.1.).
Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 15.06.2024 (дата остаточного погашення заборгованості) (п. 1.3.2.).
Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 17.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 15.06.2024 (останнього дня строку кредитування) (п. 1.4).
Загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 4095,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 22095,00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 41355,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (за весь строк кредитування) складає 59355,00 грн. Денна процентна ставка (за весь строк кредитування) складає: (41355.00 грн. / 18000,00 грн.) / 105 днів * 100% = 2.19%.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка (за весь строк кредитування) дорівнює 6229,00 відсотків річних. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку та денну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору. а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань та можуть не оновлюватись у випадку продовження Позичальником строку кредитування, якщо інше не встановлено законодавством (п. 1.5.).
Комісія за надання кредиту: 1260,00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1).
Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2835,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду (п. 1.5.2.).
Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 37260,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2.30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (п. п. 1.5.3.).
Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього Договору (п. 1.6.).
Позичальник не повинен сплачувати на користь Кредитодавця будь-які платежі не передбачені цим договором (з урахуванням додаткових угод/договорів до цього Договору) та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної реальної річної процентної ставки. Вказані в цьому договорі розміри комісій. процентів та будь-яких інших винагород Кредитодавця не можуть бути збільшені Кредитодавцем без згоди Позичальника (п. 1.7.).
Цей Договір (з додатками №1, №2, №3 та Правилами), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що починається з моменту його укладення і закінчується в останній день строку кредитування (дату остаточного погашення заборгованості), згідно п.1.3, п.1.4. Договору. Якщо станом цю дату зобов'язання Позичальника та/або Кредитодавця залишаються невиконаними/неналежно виконаними - цей Договір діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього Договору кредитні кошти не будуть відправлені Товариством та/або отримані Позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього Договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в Особистому кабінеті (п. 7.1.).
Цей Кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним Кредитним договором (правочином), що містить усі істотні умови, укладений у порядку, спосіб та формі, що відповідає вимогам законодавства. Визнання недійсним, неукладеним, нікчемним будь-якого додатку, документу, що є частиною цього Договору (у т.ч. Правил) або окремих умов цього Кредитного договору (індивідуальної частини) не має наслідком недійсність, нікчемність або неукладеність цього Кредитного договору (індивідуальної частини) в цілому і сторони підтверджують, що уклали б цей Кредитний договір (індивідуальну частину) і без включення до нього умов, що визнані недійсними, нікчемними, неукладеними (п. 9.1.).
На виконання умов вказаного договору, 02.03.2024 року ТОВ "Мілоан" перерахувало на рахунок Віняр М.Г. 18 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 84017742 від 02.03.2024 року.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, 17.03.2024 року: сплата тіла кредиту - 1 260,00 грн., сплата процентів по кредиту - 1 260,00 грн, сплата комісії за управління та обслуговування кредиту - 1 080,00 грн.
Водночас, відповідачем зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі виконано не було.
В подальшому, 29.07.2024 року між ТОВ "Мілоан" (Кредитор) та ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 110-МЛ/Т, за умовами якого Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Внаслідок передачі (відступлепня) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Новий Кредитор заміняє Кредитора у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля Заборгованості та відповідно вказаних у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань Боржників за Кредитними договорами (п. 1.2).
29.07.2024 року між ТОВ "Мілоан" (Кредитор) та ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (Новий кредитор) підписано акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 29 липня 2024 р. до Договору відступлення прав вимоги №110-МЛ/Т від 29 липня 2024 року, згідно якого, згідно з вимогами п. 8.3 Договору відступлення прав вимоги №110-МЛ/Т від 29 липня 2024 р. (надалі - Договір), Кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв Реєстр Боржників від 29 липня 2024 року, складений за формою згідно із Додатком № 1 до Договору. Кількість боржників: 1865. Загальна сума заборгованості (кредитного портфелю): 31 661 070,73 грн.
Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 110-МЛ/Т від 29 липня 2024 р., за вказаним договором було передано право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102308885 від 02.03.2024 року, на загальну суму 55 457,19 грн., з яких: залишок по тілу кредиту - 16 740 грн., залишок по відсотках - 37 457,19 грн, залишок по комісії - 1 260,00 грн.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв'язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.
Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд звертає увагу на те, що вказаний вище договір про споживчий кредит № 10230885 від 02.03.2024 року, підписаний позичальником - ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, 542505 02.03.2024 09:06, що узгоджується із наведеними вище умовами цього договору та нормами Закону України "Про електронну комерцію".
Крім цього, у відзиві представника відповідача на позовну заяву б/н від 26.01.2026 року, відповідачем визнається заборгованість по тілу кредиту у розмірі 16 740,00 грн.
Отже, зважаючи на описані вище обставини, матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 (Позичальник) договору про споживчий кредит № 10230885 від 02.03.2024 року, і надання Товариством позики згідно цього договору Позичальнику в сумі 18 000,00 грн.
Cтаттею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.7.2024 року у справі № 910/10895/22, проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно наявних у справі відомості про щоденні нарахування та погашення та виписки з особового рахунку кредитним договором № 10230885 від 02.03.2024 року, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 55 457,19 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 16 740 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за - 37 457,19 грн. (з 03.03.2024 - 22.06.2024), прострочена заборгованість за комісією - 1 260,00 грн. та нарахована до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Водночас, як описано вище та встановлено судом, згідно п. 1.3. договору, кредит надається загальним строком на 105 днів з 02.03.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 17.03.2024 (рекомендована дата платежу) (п. 1.3.1.).
Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 15.06.2024 (дата остаточного погашення заборгованості) (п. 1.3.2.).
Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 17.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 15.06.2024 (останнього дня строку кредитування) (п. 1.4).
Загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 4095,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 22095,00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 41355,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (за весь строк кредитування) складає 59355,00 грн. Денна процентна ставка (за весь строк кредитування) складає: (41355.00 грн. / 18000,00 грн.) / 105 днів * 100% = 2.19%.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка (за весь строк кредитування) дорівнює 6229,00 відсотків річних. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку та денну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору. а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань та можуть не оновлюватись у випадку продовження Позичальником строку кредитування, якщо інше не встановлено законодавством (п. 1.5.).
Комісія за надання кредиту: 1260,00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1).
Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2835,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду (п. 1.5.2.).
Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 37260,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2.30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (п. п. 1.5.3.).
Судом встановлено, що згідно Додатку № 1 до договору про споживчий кредит № 102308885 від 02.03.2024 року (Графік платежів), передбачені платежі по процентам за користування кредитом та комісії за надання кредиту, що відповідає описаним вище умовам вказаного договору.
Враховуючи викладене, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості за кредитом по договору № 102308885 від 02.03.2024 року, дійшов висновку, що визначена у цьому розрахунку загальна сума заборгованості 55 457,19 грн., є правомірною, відповідає умовам даного договору та наявним у справі доказам.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 55 457,19 грн підтверджується наявними у справі доказами та не погашена і не спростована Відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому позов у цій справі підлягає задоволенню.
Водночас, стосовно викладеного у відзиві представника Відповідача на позовну заяву б/н від 26.01.2026 року клопотання щодо зменшення розміру відсотків до суми 18 900,00 грн, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що зменшення розміру заявлених до визнання відсотків за користування позикою - є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин за яких можливе таке зменшення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до визнання відсотків за користування кредитом, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Разом з цим, чинним законодавством взагалі не передбачено право суду зменшувати відсотки за позикою, які сторони погодили самостійно та з власної волі.
Так, уклавши відповідний договір про надання грошових коштів у позику, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування позикою).
Крім того, Відповідач, укладаючи договір про споживчий кредит № 102308885 від 02.03.2024 року, добровільно стала стороною такого договору, беззастережно схвалила та прийняла умови цього договору (в т.р. і щодо описаних вище пунктів даного договору, які передбачають розмір та нарахування процентів за користування позикою), а відтак на відповідних умовах зобов'язана нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Відтак, викладені у відзиві представника Відповідача твердження про те, що нараховані відсотки є очевидно непропорційними до суми зобов'язання, та не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, є необґрунтованими та спростовуються умовами описаного вище договору.
При цьому, на переконання суду, умови вказаного договору про споживчий кредит, не можна вважати несправедливими, оскільки, розмір відсотків за користування позикою сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розуміла розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання позики та при укладанні і підписанні одноразовим ідентифікатором згаданих вище Додатку № 1 до договору про споживчий кредит № 102308885 від 02.03.2024 року (Графік платежів) та договору про споживчий кредит № 102308885 від 02.03.2024 року, у Відповідача не виникло питань щодо несправедливих умов цього договору (доказів зворотного матеріали справи не містять). Також, визнання в судовому порядку окремих пунктів договору як таких, що не відповідають приписам законодавства, матеріали справи не містять.
Також, як вказано вище, задоволені судом позовні вимоги в розмірі 55 457,19 грн, є правомірними, відповідають умовам договору та наявним у справі доказам, а тому викладені у відзиві на позов твердження представника Відповідача про те, що нарахування процентів не підтверджені належними та допустимими доказами, значно завищені, нараховані з порушенням законодавства України, є необґрунтованими та спростовуються наявними у цій справі доказами.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відхилення викладеного у відзиві представника Відповідача на позовну заяву б/н від 26.01.2026 року клопотання щодо зменшення розміру відсотків до суми 18 900,00 грн.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.
Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, підлягають віднесенню на відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.
Стосовно стягнення з Відповідача 8 000,00 грн - витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що Позивачем в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн, долучені до позову, зокрема, копії таких документів:
договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року;
акт надання послуг (правової (правничої) допомоги) № Д/1973 від 20.08.2025 року, на суму 8 000,00 грн.;
детальний опис наданих послуг до акту № Д/1973 від 20.08.2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року (усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 0 год. 30 хв; ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год. 00 хв; погодження правової позиції Клієнта у справі - 0 год. 30 хв; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта - 3 год. 30 хв; подання заяви до суду від імені Клієнта - 1 шт. Усього год.: 6 год. 30 хв.)
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.
Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат в сумі 8 000,00 грн. співмірним до заявлених позивачем вимог.
Таким чином, суд, дослідивши надані Позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих Позивачу юридичних послуг, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача понесених останнім витрат на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн
При цьому, заперечення відповідача щодо невідповідності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, в зв'язку з чим не приймаються судом.
Керуючись ст. ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Задоволити позов ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 55 457,19 грн. у справі № 902/642/24(130/2925/25), в межах справи 902/642/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (вул. Смаль-Стоцького 1, корпус 28, м. Львів, 79029; код ЄДРПОУ 35234236) 55 457,19 грн - заборгованість за кредитним договором № 102308885 від 02.03.2024 року; а також 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору та 8 000,00 грн - витрат на правову допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: представнику ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" адвокату Усенку М.І. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представнику Віняр М.Г., адвокату Марусичу М.С. - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 02 лютого 2026 р..
Суддя Тісецький С.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи