вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" січня 2026 р. Cправа № 902/1256/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В. при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
за участю представників
позивача Олексюк Т.С. (виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ),
відповідач - Лісков А.І. (посвідчення №000537 від 01.08.2019),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфірмат" (вул. Соборна, 35, офіс 305, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050)
про стягнення 2 296 669,88 грн
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфірмат" про стягнення 2 296 669,88 грн безпідставно збережених грошових коштів.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі № 902/1256/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 06.10.2025.
29.09.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 23.09.2025).
29.09.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (б/н від 23.09.2025).
29.09.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про ознайомлення із матеріалами справи (вх.№ 15/2-408вих-25 від 29.09.2025).
06.10.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (б/н від 06.10.2025).
В судовому засіданні 06.10.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2025.
20.10.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (б/н від 16.10.2025).
07.11.2025 від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову (б/н від 06.11.2025).
В судовому засіданні 10.11.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 24.11.2025.
В судовому засіданні 24.11.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2025.
17.12.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (б/н від 17.12.2025).
В судовому засіданні 17.12.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні перед дослідженням доказів до 21.01.2026.
21.01.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення (б/н від 20.01.2026).
21.06.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення (б/н від 21.01.2026).
21.06.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (б/н від 21.01.2026).
На визначену судом дату, в судове засідання з'явились представники сторін.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У судовому засіданні 21.01.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як зазначає позивач в позовній заяві, 11.10.2018 рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №2245 надано вихідні дані - містобудівні умови та обмеження на проектування житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниця.
Відповідно до п.2.3 даного рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфірмат" зобов'язано до прийняття об'єкта до експлуатації укласти договір про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
18.04.2019 замовнику ТОВ "Конфірмат" видано дозвіл на виконання будівельних робіт ВН112191082613 "Нове будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниці".
27.12.2019 рішенням Вінницької міської ради №2083 затверджено Порядок залучення, розрахунку величини і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади.
Відповідно до цього Порядку замовники будівництва на земельній ділянці у Вінницькій міській територіальній громаді перераховують до бюджету Вінницької міської територіальної громади кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку:
- для нежитлових будівель та споруд - 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2% вартості будівництва об'єкта, яка розраховується за офіційними показниками опосередкованої вартості спорудження житла по регіонах України.
Видано сертифікати про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а саме:
- 09.11.2021 ВН122211029447 "Нове будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниці" (1 черга);
- 07.10.2022 ВН122221003106 "Нове будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниці"(2 черга 1 пусковий комплекс).
24.06.2021 між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфірмат" (Сторона 2) укладено Договір про пайові участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади.
Відповідно до п.1.1 Договору, предметом даного договору є зобов'язання ТОВ "Комфірмат" прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади при здійсненні нового будівництва Об'єкту: житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниця (1 черга) в порядку та на умовах визначених цим договором.
Величина пайової участі при здійсненні будівництва об'єкта складає 1 813 331 грн (п.2.1 Договору).
Оскільки ТОВ "Комфірмат" щодо укладення вищезазначеного договору до виконавчих органів Вінницької міської ради не звертався, то Департамент економіки і інвестицій Вінницької міської ради направив ТОВ "Комфірмат" лист вих.№11/00/004/15781.
08.04.2025 ТОВ "Комфірмат" направив лист вих.№34/25, в якому зазначено, що починаючи 01.01.2021 обов'язок для замовників будівництва щодо здійснення пайової участі припинено.
Посилаючись на норми законодавства та правову позицію Верховного Суду, позивач вважає, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти в розмірі 2 296 669,88 грн відповідно до здійсненого позивачем розрахунку.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволенні зазначаючи про те, що обов'язок щодо укладення договору про пайову участь та здійснення відповідної сплати виникає виключно з моменту будівництва конкретного об'єкта.
Кожна черга розглядається як самостійний об'єкт будівництва зі свої власним моментом початку будівництва та, відповідно, виникненням чи відсутністю обов'язку щодо пайової участі.
Відповідач вказує, що сертифікат готовності ВН122221003106 від 07.10.2022 прямо містить відмітку про те, що кошти пайової участі сплачені у повному обсязі, що додатково підтверджує відсутність будь-якої заборгованості чи невиконання зобов'язань відповідача перед позивачем. Отже, у відповідача не виникло обов'язку сплачувати пайову участь на об'єкт нерухомості будівництво якого розпочато після скасування інституту пайової участі.
Також відповідач зазначає, що під час розрахунків заборгованості позивач використав не правильні дані щодо площі нежитлових приміщень і кошторисної вартості. У розрахунку позивач врахував площу 2 853,8 м.кв., що, як зазначає відповідач, вдвічі більше за фактичну площу нежитлових приміщень.
Відповідач наголошує, що Закон України №132-ІХ не врегульовує питання пайової участі у випадку, коли будівництво об'єкта розпочато після 01.01.2021, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у справі №910/9548/21. Водночас локальними нормативними актами це питання не було врегульовано.
У відповіді на відзив позивач стверджує, що на момент отримання дозволу на виконання будівельних робіт (18.04.2019) діяла ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Однак, 01.01.2020 дану статтю було виключено.
Позивач вказує, що початком будівництва є момент отримання дозволу на виконання будівельних робіт. З моменту отримання дозволу ТОВ "Комфірмат" набуло статусу забудовника і в нього виник обов'язок щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури Вінницької міської територіальної громади.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує, що позивач помилково ототожнює "право на початок будівельних робіт" та "початок будівельних робіт", оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт лише надає замовнику можливість розпочати будівництво, але сам по собі не підтверджує, що роботи дійсно були розпочаті, позаяк дозвіл на виконання будівельних робіт є безстроковим.
Факт початку робіт підтверджується виключно первинними документами будівельного виробництва, серед яких ключове значення мають акт будівельної готовності та загальний журнал будівельних робіт.
Відповідач зазначає, що відповідно до витягу з журналу будівельних робіт будівельні роботи були розпочаті 11.01.2021 і така інформація співпадає з актом будівельних робіт від 29.09.2022, та даний факт позивачем не оспорюється. Тобто обов'язок замовника будівництва щодо укладення договору пайової участі пов'язується саме з моментом початку будівництва, а не з датою отримання дозволу.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує наступне.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції до 01.01.2020, передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
01.01.2020 набув чинності п. 13 Закону України від 20.09.2019 № 132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі Закон № 132-ІХ), яким статтю 40 та інші положення, які регулюють питання пайової участі, виключено з Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Одночасно з цим, п. 2 Прикінцевих та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» містить положення такого змісту:
«Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у певному розмірі та порядку.
Позивач вважає, що положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ розповсюджують свою дію на всі об'єкти, на які видано дозвіл на будівництво, і відповідно початком будівництва є саме отримання дозволу.
Так, 18.04.2019 ТОВ "Конфірмат" видано дозвіл на виконання будівельних робіт ВН112191082613 "Нове будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями по прос. Юності, біля будинку №16 в м. Вінниці", і відповідно, на переконання позивача, початком будівельних робіт є саме 18.04.2019 року.
Відповідач вважає, що з виключенням з Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» положень ст. 40, з 01.01.2020 пайова участь не передбачена законодавством України, а норми п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ розповсюджують свою дію лише на об'єкти, будівництво яких розпочато до 01.01.2020.
У свою чергу Закон України №132-ІХ не врегульовує питання пайової участі у випадку, коли будівництво об'єкта розпочато після 01.01.2021.
Відповідач не погоджується з твердженням позивача щодо дати початку будівництва, вказуючи на те, що відповідно до Загального журналу робіт, що є Додатком до ДБН А.3.1.-5:2016 (Нове будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудинковими громадськими приміщеннями по пр. Юності біля будинку 16 у м. Вінниця, ІІ черга), роботи розпочато 11.01.2021 року, що також відображено в Акті готовності об'єкта до експлуатації від 29.09.22 року.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Частини 5, 9 Закону № 3038-VI, в редакції до 01.01.2020, встановлювали, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Поряд з цим встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.».
Відтак суд вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Згідно п. 8 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» затверджених Постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року, проектною документацією можуть бути визначені черги та/або пускові комплекси, кожен з яких може бути прийнятий в експлуатацію окремо. При цьому черга та/або пусковий комплекс повинні відповідати вимогам щодо його безпечної експлуатації.
У разі потреби замовник може до прийняття об'єкта в експлуатацію вносити до проекту будівництва погоджені з автором такого проекту зміни щодо черги та/або пускового комплексу в межах затверджених проектних рішень
Якщо згідно з будівельним паспортом передбачено будівництво декількох об'єктів, кожен з них може бути прийнятий в експлуатацію окремо.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідачем здійснювалося будівництво двох окремих об'єктів, а саме:
- Будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудинковими громадськими приміщеннями по пр. Юності біля будинку 16 Б у м. Вінниця, 1 черга), роботи розпочато у квітні 2019 року, що також відображено в Акті готовності об'єкта до експлуатації від 28.10.21 року.
- Будівництво житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудинковими громадськими приміщеннями по пр. Юності біля будинку 16В у м. Вінниця, ІІ черга), роботи розпочато у січні 2021 року, що також відображено в Акті готовності об'єкта до експлуатації від 29.09.22 року.
Щодо першого об'єкту, між сторонами 24.06.21 року укладено договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади.
Згідно п. 1.1. Договору, його предметом є зобов'язання Сторони-2 (відповідача) прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької МТГ при здійсненні нового будівництва Об'єкту: житлового комплексу з паркінгом та вбудовано-прибудинковими громадськими приміщеннями по пр. Юності біля будинку 16 Б у м. Вінниця, 1 черга, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
На виконання вказаного договору 29.06.21 р. відповідачем сплачено Величину пайової участі у розмірі 1 813 331,00 грн (а.с.72)., визначеної на підставі розрахунку (а.с 71) здійсненого на підставі затвердженої проектно кошторисної документації.
Щодо об'єкту другої черги, як зазначено вище, за змістом Закону № 132-IX та Прикінцевих та перехідних положень до нього, зокрема встановлено, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Згідно доказів, доданих позивачем до позовної заяви, 07.10.22 року відповідачу видано сертифікат № ВН122221003106 про прийняття в експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. Даний сертифікат видано на підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації від 03.10.22 року.
Згідно п. 5 вказаного Акту, будівельні роботи виконані у строк: початок робіт - січень 2021 року; закінчення робіт - січень 2022 року, а згідно п. 12 Акту, кошти пайової участі, відповідно до Договору від 29.06.21 року сплачено у повному обсязі згідно платіжного доручення № 585 від 29.06.21 року.
З викладеного, на виконання договору 29.06.21 р. відповідачем сплачено Величину пайової участі у розмірі 1 813 331,00 грн (а.с.72)., визначеної на підставі розрахунку (а.с 71) здійсненого на підставі затвердженої проектно кошторисної документації, тобто виконано вимоги законодавства, що діяло до 01.01.2020 року та протягом 2020 року.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Таким чином, положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ стосуються лише сплати коштів пайової участі об'єктів, будівництво яких було розпочато до 01.01.2020 і за якими було укладено договори про пайову участь, а також тих випадків, коли такий договір повинен був бути укладений, але не був укладений.
Враховуючи, що роботи по будівництву об'єкту другої черги розпочато в січні 2021 року, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній обов'язок укладання договору та сплати пайової участі за вказаний період.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
В пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
Відтак, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження здійснення відповідачем перешкод у реалізації права власності належним йому майном.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України".
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Вінницької міської ради до ТОВ «Комфірмат» є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням відмови в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору, з урахуванням ст. 129 ГПК України, в сумі 34 450,05 грн залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42, 45, 46, 73-80, 86, 91, 113, 118, 123-129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Примірник повного судового рішення направити учасникам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 02 лютого 2026 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи